Ухвала

від 24.04.2024 по справі 361/5205/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 361/5205/20

провадження № 61-5074ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року у складі судді: Радзівіл А. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Актив-Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Конкорд Факторинг», треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Кредит Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Актив-Банк» (далі - ПАТ «КБ «Актив-Банк», банк), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Конкорд Факторинг» (далі - ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг»), треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Кредит Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк З. З., ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2010 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір. 24 березня 2010 року для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано земельні ділянки. 25 червня 2014 року між банком та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором. 29 червня 2014 року між банком та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки. 04 грудня 2014 року між ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», за яким ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» набуло право власності на земельні ділянки, які були предметом іпотеки.

13 лютого 2015 року ОСОБА_5 придбав у ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» частину земельних ділянок, які були предметом іпотеки.

28 лютого 2019 року між банком та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» укладено договір про відступлення прав вимоги № 51-dеbtХ_8688 за яким передано право вимоги за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_4 20 листопада 2019 року між банком та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим 24 березня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Русанюком З. З., реєстровий № 2671.

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 набула право власності на частину земельних ділянок, які належали ОСОБА_5 , що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 202439798, № 202439309, 202439089, № 202438874, № 202438652, № 202438408, № 202438179, № 202437915, № 202437645). Під час реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не містилось жодних обмежень щодо укладання даного правочину. Про укладання договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 10 листопада 2019 року ОСОБА_1 дізналась після пред`явлення ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначила, що договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 20 листопада 2019 року укладено всупереч норм законодавства та грубо порушує її права, як власника земельних ділянок, а тому просить визнати його недійсним. Звертає увагу суду, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 04 грудня 2014 року не визнавався в судовому порядку недійсним, а тому, в розумінні положень статті 204 ЦК України всі права, набуті сторонами за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Підсумовуючи викладене, договір іпотеки права за яким були передані банком ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» припинився 04 грудня 2014 року в силу положень статті 17 Закону України «Про іпотеку». При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який став підставою для припинення договору іпотеки є чинним та не визнаний в судовому порядку недійсним.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір, укладений 20 листопада 2019 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

оскільки договір від 25 червня 2014 року та договір відступлення прав іпотекодержателя, на підставі яких товариство набуло прав іпотекодержателя за іпотечним договором були визнані недійсними, права іпотекодержателя повернулись до банку. Відсутність запису про обтяження майна іпотекою не припиняє дії іпотечного договору та не позбавляє банк прав іпотекодержателя.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не навела доводів та не надала доказів на їх обґрунтування в частині порушення її прав оспорюваним договором;

тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду" (постанова Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 904/2922/18);

Верховний Суд України у своїй постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13 навів такий правовий висновок: «З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». У постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806ц16 міститься такий правовий висновок: «При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось»;

апеляційний суд також зазначив, що відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20);

на підставі викладеного, апеляційний суд зробив висновок про те, що звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору укладеного 20 листопада 2019 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» про відступлення прав за договором іпотеки, позивач не звернула уваги, що на момент укладення даного договору її права ніяким чином не були порушені, оскільки станом на 20 листопада 2019 року в неї не існувало жодних прав, на які міг впливати даний договір відступлення права вимоги. Оскільки лише в лютому 2020 року ОСОБА_1 набула право власності на частину земельних ділянок, які належали ОСОБА_5 , які були предметом іпотеки за договором, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437, право вимоги за яким було відступлене за оспорюваним позивачем договором відступлення права вимоги від 20 лютого 2019 року. Отже, станом на 20 листопада 2019 року права чи інтереси позивача ніяким чином не були і не могли бути порушенні в результаті укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги, що є окремою достатньою підставою до відмови в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин;

також апеляційний суд з посиланням на постанову Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20 зазначив, що оскільки права позивача укладенням оспорюваного договору ніяким чином не були порушені, а відтак обґрунтованість інших доводів позовної заяви правового значення не має.

ОСОБА_1 03 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року (повне судове рішення складено 04 березня 2024 року), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року у справі № 161/20677/13-ц; від 15 березня 2021 року у справі № 926/3371/17; від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17; від 04 грудня 2018 року у справі № 31-160 (29/170; 6/77-5/100); від 30 червня 2020 року у справі № 910/11433/19; від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

станом на сьогоднішній день ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» звернулось до суду з позовом, у якому, посилаючись на положення оспореного договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, просить звернути стягнення на земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_1 , то оспорений договір безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача і посилання суду апеляційної інстанції щодо відсутності у ОСОБА_1 права на звернення до суду з позовом про оспорення указаного договору є безпідставним та не узгоджується з викладеними постановами Верховного Суду;

договір іпотеки, права за яким були передані банком ТОВ «Фінансова компанія «Конкорд Факторинг», припинився 04 грудня 2014 року в силу положень статті 17 Закону України «Про іпотеку». При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який став підставою для припинення договору іпотеки є чинним та не визнаний в судовому порядку недійсним. Таким чином, договір від 20 листопада 2019 року про відступлення прав за договором іпотеки укладено всупереч положенням статей 512, 514, 516 ЦК України, тобто передано вимогу за договором іпотеки, яка не існувала (припинилась) на дату укладення оспореного договору, а тому у розумінні частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України указаний договір має бути визнаний судом недійсним;

банком не реалізовувались на аукціоні права вимоги за іпотечним договором, предметом яких є земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 , то ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» не могла набути такі права вимоги;

посилання судів на те, що відсутність запису про обтяження майна іпотекою не припиняє дії іпотечного договору, не узгоджується з дійсними обставинами справи та не може виправдати незаконні дії приватного нотаріуса, який посвідчив іпотечний договір за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації щодо реєстрації іпотеки за відчужувачем.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що 24 березня 2010 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ОСОБА_4 , був укладений кредитний договір.

Суди встановили, що 24 березня 2010 року для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 24 березня 2010 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано земельні ділянки.

25 червня 2014 року банк, як первісний кредитор, та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп», як новий кредитор, уклали договір про часткове відступлення права вимоги за кредитними договорами № 25/06-2014, за умовами якого банк за плату, частково відступає, а компанія частково набуває права грошових вимог первісного кредитора за рядом кредитних договорів, в тому числі й за кредитним договором від 24 березня 2010 року № 0318/01 ( ОСОБА_4 ), від 15 грудня 2011 року № 1215/01 ( ОСОБА_3 ) з усіма наступними змінами та доповненнями, що укладений між первісним кредитором та позичальником.

29 червня 2014 року між ПАТ «КБ «Актив- Банк» та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пинзеник О. М., зареєстрований в реєстрі за № 693, згідно якого банк передав товариству права вимоги за договором іпотеки, посвідченому 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Гончаренко Н. О. за реєстровим номером № 437, зі змінами та доповненнями укладеним між Банком та ОСОБА_3 , відповідно до якого в забезпечення виконання зобов`язань перед банком було передано в іпотеку нерухоме майно. В тому числі спірні земельні ділянки:

кадастровий номер 3221286801:01:046:0040, площа 0,2498 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_13);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0036, площа 0,2489 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_12;

кадастровий номер 3221286801:01:046:0034, площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_11);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0032, площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_5 (пункт 37);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0030, площа 0,2493 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_6) (пункт 35);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0025, площа 0,2492 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_7) (пунк 4);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0024, площа 0,2491 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_8) (пункт1);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0023, площа 0,2464 га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_10) (пункт 2);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0022, площа 0,2457 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_9) (пункт 1).

Рішенням господарського суду м. Києва від 01 липня 2015 року у справі № 910/869/15 визнано недійсним договір № 25/06-2014В про часткове відступлення права вимоги за кредитними договорами від 25 червня 2014 року, який укладений між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп», визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 червня 2014 року, який укладений між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп».

Постановою Вищого господарського суду України від 16 грудня 2015 року у справі за № 910/869/15г касаційну скаргу Національного банку України задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2015 року у справі № 910/869/15-г скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 01 липня 2015 року залишено без змін.

28 січня 2016 року постановою Київського апеляційного господарського суду, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2016 року у справі №910/16846/15 апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року у справі № 910/16846/15 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2015 року у справі № 910/22468/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача повернути ПАТ «КБ «Актив-Банк» оригінали пов`язаних з оспорюваними правочинами договорів - залишено без змін, в іншій частині рішення скасоване та прийняти нове рішення:

припинено провадження у справі в частині визнання недійсним договору від 25.06.2014 року № 25/06-2014 про часткове відступлення права вимоги за кредитними договорами та в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 червня 2014 року, відповідно до якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договором іпотеки, посвідченим 05 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. за реєстровим № 1569:

визнано недійсним договір від 26 червня 2014 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 682;

визнано недійсним договір від 26 червня 2014 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 685;

визнано недійсним договір від 26 червня 2014 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 692;

визнано недійсним договір від 26 червня 2014 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 693;

визнано недійсним договір від 26 червня 2014 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 694.

18 квітня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду виправлено описку в резолютивній частині постанови Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі № 910/16846/15 допущену технічну описку, та вважати правильним наступні дати договорів в реєстрі: № 692 від 27 червня 2014 року, № 693 від 29 червня 2014 року, № 694 від 30 червня 2014 року.

14 вересня 2015 року заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області у цивільній справі за позовом ПАТ «КБ «Актив-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнив, стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Актив-Банк» заборгованість у сумі 130 036 071 (сто тридцять мільйонів тридцять шість тисяч сімдесят одна) гривня 31 копійку, стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Актив-Банк» судовий збір в розмірі 1 950 541 (один мільйон дев`ятсот п`ятдесят тисяч п`ятсот сорок одна) гривень 07 копійок.

Суди встановили, що 28 лютого 2019 року між банком та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» укладено договір про відступлення прав вимоги № 51-dеbtХ_8688 за яким передано право вимоги за кредитним договором укладеним між банком та ОСОБА_4

Суди встановили, що 01 квітня 2019 року Вишгородський районний суд Київської області по справі №363/2030/15-ц ухвалою задовольнив заяву ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг», замінив сторону виконавчого провадження із ПАТ «КБ «Актив-Банк» на ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг».

Суди встановили, що 20 листопада 2019 року між банком та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» укладено договір відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Русанюком З. З., реєстровий № 2671. В тому числі і земельні ділянки:

кадастровий номер 3221286801:01:046:0040 площа 0,2498 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_2

кадастровий номер 3221286801:01:046:0036 площа 0,2489 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_3

кадастровий номер 3221286801:01:046:0034 площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_4

кадастровий номер 3221286801:01:046:0032 площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_5;

кадастровий номер 3221286801:01:046:0030 площа 0,2493 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_6);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0025 площа 0,2492 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_7);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0024 площа 0,2491 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_8);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0023 площа 0,2464 га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_10);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0022 площа 0,2457 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_9).

Суди встановили, що згідно наданих витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованих 29 лютого 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на наступні земельні ділянки:

кадастровий номер 3221286801:01:046:0040 площа 0,2498 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_2

кадастровий номер 3221286801:01:046:0036 площа 0,2489 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_3

кадастровий номер 3221286801:01:046:0034 площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_4

кадастровий номер 3221286801:01:046:0032 площа 0,2495 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_5;

кадастровий номер 3221286801:01:046:0030 площа 0,2493 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_6);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0025 площа 0,2492 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_7);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0024 площа 0,2491 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_8);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0023 площа 0,2464 га, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 (далі - «Ділянка-2»);

кадастровий номер 3221286801:01:046:0022 площа 0,2457 га, що розміщена за адресою АДРЕСА_9).

Вказані земельні ділянки набуті на праві власності шляхом укладення договорів дарування земельних ділянок від 29 лютого 2020 року, посвідченими приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Семенченко В. І.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що:

оспорений договір про відступлення прав за договором іпотеки укладений 20 листопада 2019 року між ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» та посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437;

в лютому 2020 року ОСОБА_1 набула право власності на частину земельних ділянок, які належали ОСОБА_5 , які були предметом іпотеки за договором, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Гончаренко Н. О. за реєстровим № 437, право вимоги за яким було відступлене за оспорюваним позивачем договором відступлення права вимоги від 20 лютого 2019 року;

ОСОБА_1 не довела порушення її прав та/або інтересів на момент вчинення оспорюваного правочину.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року у справі № 161/20677/13-ц; від 15 березня 2021 року у справі № 926/3371/17; від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17; від 04 грудня 2018 року у справі № 31-160 (29/170; 6/77-5/100); від 30 червня 2020 року у справі № 910/11433/19; від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору у цій справі, не довів порушення своїх прав, що є достатньою підставою для відмови в позові, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17; від 04 грудня 2018 року у справі № 31-160 (29/170; 6/77-5/100); від 30 червня 2020 року у справі № 910/11433/19; від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Актив-Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Конкорд Факторинг», треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Кредит Груп», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков