УХВАЛА
26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 1328/7552/12
провадження № 61-5796ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2013 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2011 року ПАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернулося до суду із вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку 455 834,08 грн заборгованості пропорційно до розміру частки кожного спадкоємця та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 455 834,08 грн заборгованості пропорційно до розміру частки кожного спадкоємця у спадщині, а також витрати зі сплати державного мита у розмірі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн, пропорційно до суми, яка підлягає стягненню з кожного спадкоємця.
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2013 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» 275 485,33 грн заборгованості пропорційно до розміру частки кожного спадкоємця у спадщині. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
17 квітня 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватизаочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2013 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК Українивизначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та справах з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК Українипозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності й стабільності у цивільних правовідносинах.
Предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 455 834,08 грн, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.
Таким чином, обставин, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі не встановлено.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 жовтня 2013 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Відділ у справах дітей Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 26.04.2024 |
Оприлюднено | 03.05.2024 |
Номер документу | 118788335 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Петров Євген Вікторович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні