Ухвала

від 01.05.2024 по справі 910/700/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.05.2024Справа № 910/700/23

За позовом Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради

до Житомирської обласної ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

Суддя Ломака В.С.

Секретар судового засідання Видиш А.В.

Представники сторін:

від позивача: Колупаєв В.В. за довіреністю від 14.02.2024 року;

Чорноморець О.П. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: Зубченко О.В. (у порядку самопредставництва).

Вільний слухач: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради (далі - позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної ради (далі - відповідач, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення № 403 одинадцятої сесії Ради VIII скликання від 14.07.2022 року "Про припинення КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативно-діагностичний центр Житомирської обласної ради".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство вказувало на прийняття оскаржуваного рішення з грубими порушеннями норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Ради щодо підготовки та розгляду процедурних питань на сесії, порядку внесення на сесію Ради проекту рішення, його обговорення та ухвалення. При цьому, матеріально-правовою підставою позову Підприємство визначило статті 8, 19, 49, 55 Конституції України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Регламент Ради, статті 2, 3, 12, 21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", статті 20, 23 Господарського кодексу України та положення Господарського процесуального кодексу України.

Разом із позовною заявою Підприємство подало заяву від 12.01.2023 року, в якій просило суд вжити заходи забезпечення пред`явленого ним позову шляхом заборони Раді вчиняти будь-які дії, направлені на ліквідацію, припинення, обмеження фінансово-господарської діяльності Підприємства, у тому числі шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативно-діагностичний центр Житомирської обласної ради", до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Ухвалою від 13.01.2023 року господарський суд міста Києва (суддя Картавцева Ю.В.) відмовив у відкритті провадження у справі № 910/700/23 за позовом Підприємства до Ради про визнання протиправним та скасування рішення, зважаючи на положення пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, цією ухвалою, з огляду на віднесення спору в справі № 910/700/23 до юрисдикції адміністративних судів, суд також відмовив у прийнятті до розгляду заяви Підприємства про забезпечення позову в цій справі.

Водночас постановою від 28.06.2023 року Північний апеляційний господарський суд, з посиланням на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду в справах № 921/36/18 та № 813/1232/18, задовольнив апеляційну скаргу Підприємства на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.01.2023 року в справі № 910/700/23, означену ухвалу місцевого господарського суду скасував та надіслав справу № 910/700/23 до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

15.08.2023 року матеріали справи № 910/700/23 надійшли до господарського суду міста Києва та за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (зважаючи на перебування судді Картавцевої Ю.В. у відпустці) передані на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою від 17.08.2023 року господарський суд міста Києва (суддя Ломака В.С.) відмовив у задоволенні заяви Підприємства від 12.01.2023 року про забезпечення позову.

Разом із тим, ухвалою від 17.08.2023 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/700/23, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 13.09.2023 року.

11.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Ради від 05.09.2023 року № р-5-20/824, в якому остання заперечила проти задоволення вимог Підприємства та вказала про наявність правових підстав для закриття провадження у даній справі, спір в якій не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Крім того, 11.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 05.09.2023 року № р-5-20/825, в якому останній просив суд зупинити провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 500/3752/21. В обґрунтування означеної заяви Рада посилалася на подібність правовідносин сторін у справі № 910/700/23 та у справі № 500/3752/21, а також на те, що для надання правової оцінки правовідносинам у даній справі має значення правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/3752/21 щодо предметної та суб`єктної юрисдикції спорів за участю органу місцевого самоврядування про реорганізацію (ліквідацію) комунальної установи.

До початку призначеного підготовчого засідання 13.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 08.09.2023 року про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтована тимчасовою втратою працездатності директором Підприємства.

У підготовчому засіданні 13.09.2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні заяви позивача від 08.09.2023 року про відкладення розгляду справи.

Разом із тим, ухвалою від 13.09.2023 року господарський суд міста Києва зупинив провадження у справі № 910/700/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 500/3752/21.

Постановою від 16.01.2024 року Північний апеляційний господарський суд ухвалу господарського суду міста Києва від 13.09.2023 року в справі № 910/700/23 залишив без змін.

25.03.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Ради від 20.03.2024 року № р-5-20/323 про поновлення провадження у справі № 910/700/23.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 01.04.2024 року господарський суд міста Києва поновив провадження у справі № 910/700/23 та призначив її до розгляду на 01.05.2024 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 01.05.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли клопотання позивача про витребування письмових доказів та про виклик свідка.

У підготовчому засіданні 01.05.2024 року суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною першою цієї статті (у чинній на час вирішення спору редакції) визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій; 20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення; 21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

У статті 3 Господарського кодексу України наведено визначення господарської діяльності, під якою розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Так, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року в справі № 922/4206/19, від 22.01.2020 року в справі № 910/1809/18.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 року в справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 року в справі 367/4695/20).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення Ради), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно із частинами 1, 2 статті 961 Цивільного кодексу України (у чинній редакції), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

За умовами частини 6 цієї статті, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Разом із тим, у даній справі відсутні будь-які відомості на підтвердження того, що позивач є засновником, акціонером, пайовиком Ради, що унеможливлює наявність у позивача будь-яких корпоративних прав.

У позовній заяві Підприємство вказувало, що його засновником є Рада, яка всупереч приписам статей 8, 19, 49, 55 Конституції України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Регламенту Ради, статей 2, 3, 12, 21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статей 20, 23 Господарського кодексу України ухвалила оскаржуване в даній справі рішення від 14.07.2022 року № 403 "Про припинення КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативно-діагностичний центр Житомирської обласної ради".

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Предметом спору в даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Ради про реорганізацію Підприємства, тобто рішення, прийнятого органом місцевого самоврядування, що стосується реорганізації медичного закладу.

З огляду на викладене, суд зазначає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно з частинами 1, 3-5 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень районних і обласних рад віднесено вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом частин 1, 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини 2 статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

На підставі статті 14 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" реалізація державної політики охорони здоров`я покладається на органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров`я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров`я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров`я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров`я.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров`я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров`я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров`я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Відповідно до частин 1, 5, 7 та 13 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності. Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

З огляду на викладене, Підприємство є закладом охорони здоров`я, юридичною особою публічного права, засновником та органом управління якого виступає саме Рада.

При цьому, суд зазначає про те, що однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

За змістом статей 7, 8 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом: а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я; б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров`я; в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я; д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; спеціалізована медична допомога; паліативна допомога.

Враховуючи предмет спору в даній справі та визначені Підприємством підстави позову, а також характер порушених, на думку позивача, його прав та інтересів, що підлягають судовому захисту, суд зазначає про те, що спірні правовідносини у цій справі за своїми суттю та характером спрямовані, зокрема, на вирішення питань організації медичного обслуговування населення, а саме: на виконання програми Департаменту охорони здоров`я, створеної для налагодження ефективного функціонування медичної допомоги для досягнення максимально можливого рівня здоров`я жителів області, забезпечення доступності медичного обслуговування, права на безоплатне отримання медичної допомоги та інших послуг у сфері охорони здоров`я тощо. Позивач зазначив, що оспорюване рішення також впливає на права та інтереси територіальної громади Житомирської області, з огляду на що Підприємство діє на захист публічного інтересу, з метою судового контролю за публічними завданнями відповідного органу влади. Наведене свідчить про те, що метою вирішення питань у межах цих спірних правовідносини є захист передусім публічного, а не приватного інтересу.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 року в справі № 7-рп/2009 в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 Конституції України). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Отже, Рада є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління закладами охорони здоров`я, зокрема Підприємством, шляхом прийняття відповідних нормативних актів, оспорюване рішення якої у цій справі прийнято радою на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси члена територіальної громади, тому правовідносини, що виникли у справі, є публічно-правовими і справа підсудна адміністративному суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.08.2023 року в справі № 925/1741/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 813/1232/18 та від 09.09.2020 року в справі № 260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року в справі № 140/434/19, від 22.10.2020 року в справі № 694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначені предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року в справі № 521/21255/13-ц).

Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові від 02.08.2023 року в справі № 925/1741/21 сформовано такі висновки (пункти 8.22, 8.24-8.26):

- необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя;

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення;

- з норм пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин;

- визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Крім того, Підприємство зазначало про порушення оскаржуваним рішенням прав його працівників, які є членами профспілки, на працю (статті 43 Конституції України).

Наведене також виключає приватно-правовий характер спору між сторонами та свідчить про спір у публічно-правових відносинах.

Відтак, спір у справі № 910/700/23 не є господарським ані за підставами і предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин.

Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості спору в справі за позовом Первинної профспілкової організації Обласного медичного центру здоров`я та спортивної медицини Житомирської обласної ради до Ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Підприємства, про визнання протиправним та скасування рішення № 403 одинадцятої сесії Ради VІІІ скликання від 14.07.2022 року "Про припинення КНП "Обласний медичний центр здоров`я та спортивної медицини" Житомирської обласної ради, реорганізувавши його шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний консультативний центр" Житомирської обласної ради", викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 року в справі № 910/697/23, вимоги позивача в якій, з посиланням на статті 8, 19, 49, 55 Конституції України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Регламент Ради, статті 2, 3, 12, 21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", статті 20, 23 Господарського кодексу України та положення Господарського процесуального кодексу України (як і в справі № 910/700/23), були обґрунтовані тим, що рішення обласної ради прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства, без дотримання Регламенту Ради щодо підготовки і розгляду процедурних питань на сесії, порядку внесення на сесію ради проекту рішення, його обговорення та ухвалення (тобто аналогічними підставами, що й у даній справі).

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, суд дійшов висновку про те, що розгляд справи № 910/700/23 слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

У той же час, з огляду на висновки Північного апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 28.06.2023 року в даній справі, суд зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України), а не апеляційного господарського суду (про що також прямо зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 року в даній справі).

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, провадження у даній справі слід закрити, у зв`язку із тим, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду по суті раніше поданих позивачем клопотань про витребування доказів та виклик свідка.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що сплачена сума судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, повертається за ухвалою суду особі, яка його сплатила, за клопотанням цієї особи.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи відсутність клопотання позивача про повернення судового збору, суд наразі не вбачає підстав для його повернення.

Керуючись статтями 1, 4, 20, 185, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/700/23 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Роз`яснити Комунальному некомерційному підприємству "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

3. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Повний текст ухвали складено та підписано 02.05.2024 року.

Суддя В.С. Ломака