Постанова

від 12.06.2024 по справі 910/700/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2024 р. Справа№ 910/700/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Чорноморець О.П. керівник,

Колупаєв В.В.;

від відповідача: Зубченко О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини «Житомирської обласної ради»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024

про закриття провадження

у справі № 910/700/23 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини «Житомирської обласної ради»

до Житомирської обласної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення № 403 одинадцятої сесії Ради VIII скликання від 14.07.2022 року «Про припинення КНП «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП «Обласний медичний консультативно-діагностичний центр Житомирської обласної ради».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позувач вказував на прийняття оскаржуваного рішення з грубими порушеннями норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Ради щодо підготовки та розгляду процедурних питань на сесії, порядку внесення на сесію Ради проекту рішення, його обговорення та ухвалення. При цьому, матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 8, 19, 49, 55 Конституції України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламент Ради, статті 2, 3, 12, 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», статті 20, 23 Господарського кодексу України та положення Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 закрито провадження у справі № 910/700/23 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено Комунальному некомерційному підприємству «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/700/23 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду. Також просить стягнути з відповідача понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Мотиви та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції грубо проігноровано та не враховано постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі № 910/700/23, яка набрала законної сили та не оскаржувалася.

Крім того, апелянт зазначив, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємства є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватно-правового спору з майнових питань. Отже, Житомирська обласна рада приймаючи спірне рішення, реалізувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювань рішення у даному випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024 апеляційну скаргу у справі №910/700/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В.(головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради та призначено до розгляду на 12.06.2024.

27.05.2024 через загальний відділ діловодства до Північного апеляційного господарського суду від Житомирської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач зазначив, що ВП Верховного Суду у справі № 925/1741 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах ВП Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №/ 140/434/19, від 22.10.2020 у справі № 694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники позивача у судовому засіданні 12.06.2024 підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.06.2024 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що Житомирська обласна рада 14.07.2022 на пленарному засіданні одинадцятої сесії ухвалила рішення № 403 «Про припинення КНП «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП «Обласний медичний консультативний центр» Житомирської обласної ради.

Позивач, вважаючи, що вказане рішення прийнято з грубими порушеннями норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Житомирської обласної ради щодо підготовки і розгляду радою процедурних питань на сесії, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про його скасування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 закрито провадження у справі № 910/700/23 на підстав п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із п. 3 ч. 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із частиною 6 цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У справі, що переглядається, відсутні будь-які відомості на підтвердження того, що позивач є засновником, акціонером, пайовиком юридичних осіб Житомирської обласної ради відповідно до закону або статуту закладу.

Ця обставина унеможливлює наявність у позивача будь-яких корпоративних прав та корпоративного характеру відносин сторін у справі.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини», тобто рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, що стосується реорганізації медичного закладу.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно з частинами першою, третьою - п`ятою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень районних і обласних рад віднесено вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом частин першої та четвертої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

На підставі статті 14 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» реалізація державної політики охорони здоров`я покладається на органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров`я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров`я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров`я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров`я.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров`я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров`я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров`я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Відповідно до частин першої, п`ятої, сьомої та тринадцятої статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності. Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

З огляду на викладене, КНП «Обласний медичний центр здоров`я та спортивної медицини» є закладом охорони здоров`я, юридичною особою публічного права, засновником та органом управління якого виступає саме Житомирська обласна рада.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

За змістом статей 7, 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом: а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я; б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров`я; в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я; д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; спеціалізована медична допомога; паліативна допомога.

Враховуючи предмет спору у цій справі та, а також характер порушених на думку позивача його прав та інтересів, що підлягають судовому захисту, колегія суддів зазначає про те, що спірні правовідносини у цій справі за своїми суттю та характером спрямовані, зокрема, на вирішення питань організації медичного обслуговування населення, а саме: на виконання програми Департаменту охорони здоров`я, створеної для налагодження ефективного функціонування медичної допомоги для досягнення максимально можливого рівня здоров`я жителів області, забезпечення доступності медичного обслуговування, права на безоплатне отримання медичної допомоги та інших послуг у сфері охорони здоров`я тощо. Позивач зазначив, що оспорюване рішення також впливає на права та інтереси територіальної громади, з огляду на що позивач діє на захист публічного інтересу, з метою судового контролю за публічними завданнями відповідного органу влади. Наведене свідчить про те, що метою вирішення питань у межах цих спірних правовідносини є захист передусім публічного, а не приватного інтересу.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 Конституції України). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Отже, Житомирська обласна рада є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління закладами охорони здоров`я, зокрема Комунальним некомерційним підприємством «Обласний медичний центр здоров`я та спортивної медицини», шляхом прийняття відповідних нормативних актів, оспорюване рішення якої у цій справі прийнято радою на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси члена територіальної громади, тому правовідносини, що виникли у справі, є публічно-правовими і справа підсудна адміністративному суду.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 910/697/23.

Стосовно тверджень апелянта, що судом першої інстанції не враховані висновки викладені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у даній справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 провадження у справі № 910/700/23 було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 500/3752/21.

Ухвалою від 16.01.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини» Житомирської обласної ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 у справі № 910/700/23 про зупинення провадження у вказаній справі, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/3752/21 матиме суттєве значення для вирішення справи № 910/700/23, а також для єдності судової практики.

Так, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.01.2024 у справі № 500/3752/21 зазначила, що 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах ВП Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №/ 140/434/19, від 22.10.2020 у справі № 694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 сформовано такі висновки:

- необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя;

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення;

- з норм пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин;

- визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у даній справі була винесена до відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, а тому апеляційний суд критично оцінює вищевказані твердження апелянта.

При цьому, з огляду на вищевикладене, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд вірно зазначив, спір у справі, яка переглядається, не є господарським ані за суб`єктним складом правовідносин, ані за підставами і предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин, а тому обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Враховуючи, що жодними доводами скаржника не спростовано викладені в оскаржуваній ухвалі висновки, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр спортивної медицини «Житомирської обласної ради» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 року у справі № 910/700/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/700/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.В. Сулім

СуддіО.М. Коротун

А.Г. Майданевич