Постанова

від 24.07.2024 по справі 910/700/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/700/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Ломака В.С.)

від 01.05.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.)

від 12.06.2024

у справі № 910/700/23

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради

до Житомирської обласної ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

за участю представників учасників справи:

позивача - Чорноморець О.П., Колупаєв В.В.

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення № 403 одинадцятої сесії Ради VIII скликання від 14.07.2022 "Про припинення КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативно-діагностичний центр Житомирської обласної ради".

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, підприємство вказувало на прийняття оскаржуваного рішення з грубими порушеннями норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Ради щодо підготовки та розгляду процедурних питань на сесії, порядку внесення на сесію Ради проекту рішення, його обговорення та ухвалення. При цьому, матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 8, 19, 49, 55 Конституції України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Регламент Ради, статті 2, 3, 12, 21 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", статті 20, 23 Господарського кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 закрито провадження у справі № 910/700/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено Комунальному некомерційному підприємству "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

2.2. Оскаржувана ухвала мотивована тим, що спір у даній справі відноситься до юрисдикції адміністративних судів та не може бути розглянуто в порядку господарського судочинства.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №910/700/23 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі №910/700/23, Комунальне некомерційне підприємство "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради:

- ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права та є необґрунтованими, оскільки, за переконанням скаржника, даний спір належить до господарської юрисдикції;

- аналіз норм статті 20 Господарського процесуального кодексу України, статті 96-1 Цивільного кодексу України, статті 167 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що створення органом місцевого самоврядування комунального підприємства (припинення, ліквідація) є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки господарського спору (майнові відносини та корпоративні права), а тому спір про оскарження правомірності рішення Житомирської облради "Про припинення КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативний центр" Житомирської обласної ради" відноситься до спорів, що виникають з корпоративних відносин;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України;

- скаржник звертає увагу, що ним визначено відповідачем Житомирську обласну раду, а відповідно до частини п`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є, зокрема, міські або обласні ради, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Також зазначає про наявність чинної постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження у цій справі та направлено її для продовження розгляду.

Крім того вказує, що є підстава для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, так як справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Житомирська обласна рада 14.07.2022 на пленарному засіданні одинадцятої сесії ухвалила рішення № 403 "Про припинення КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП "Обласний медичний консультативний центр" Житомирської обласної ради.

Указане рішення було прийнято з метою оптимізації витрат, відповідно до статей 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 104 - 107 Цивільного кодексу України, з урахуванням листа Житомирської обласної військової адміністрації від 06.07.2022 № 3829/2-22/45, рекомендації постійних комісій обласної ради з питань охорони здоров`я, соціального захисту населення та у справах ветеранів від 08.07.2022, з питань комунальної власності та майнових відносин від 11.07.2022.

Позивач, вважаючи, що вказане рішення прийнято з грубими порушеннями норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Житомирської обласної ради щодо підготовки і розгляду радою процедурних питань на сесії, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про його скасування.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

5.4. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

5.5. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.6. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

5.7. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із частиною 6 цієї норми, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

5.8. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

5.9. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

5.10. Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

5.11. Відповідно до частин другої та третьої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

5.12. Предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини", тобто рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, що стосується реорганізації медичного закладу.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно з частинами першою, третьою - п`ятою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень районних і обласних рад віднесено вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом частин першої та четвертої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

5.13. Згідно зі статтею 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

На підставі статті 14 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" реалізація державної політики охорони здоров`я покладається на органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров`я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров`я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров`я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров`я.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров`я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров`я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров`я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Відповідно до частин першої, п`ятої, сьомої та тринадцятої статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності. Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу. Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

5.14. З огляду на викладене, КНП "Обласний медичний центр спортивної медицини" є закладом охорони здоров`я, юридичною особою публічного права, засновником та органом управління якого виступає саме Житомирська обласна рада.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

За змістом статей 7, 8 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом: а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров`я; б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров`я; в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я; д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації; е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; спеціалізована медична допомога; паліативна допомога.

Враховуючи предмет спору у цій справі та визначені позивачем підстави позову, а також характер порушених на думку позивача його прав та інтересів, що підлягають судовому захисту, Верховний Суд зазначає про те, що спірні правовідносини у цій справі за своїми суттю та характером спрямовані, зокрема, на вирішення питань організації медичного обслуговування населення, а саме: на виконання програми Департаменту охорони здоров`я, створеної для налагодження ефективного функціонування медичної допомоги для досягнення максимально можливого рівня здоров`я жителів області, забезпечення доступності медичного обслуговування, права на безоплатне отримання медичної допомоги та інших послуг у сфері охорони здоров`я тощо. Позивач зазначив, що оспорюване рішення також впливає на права та інтереси територіальної громади, з огляду на що позивач діє на захист публічного інтересу, з метою судового контролю за публічними завданнями відповідного органу влади. Наведене свідчить про те, що метою вирішення питань у межах цих спірних правовідносини є захист передусім публічного, а не приватного інтересу.

5.15. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 Конституції України). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

5.16. Отже, Житомирська обласна рада є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління закладами охорони здоров`я, зокрема Комунальним некомерційним підприємством "Обласний медичний центр спортивної медицини", шляхом прийняття відповідних нормативних актів, оспорюване рішення якої у цій справі прийнято радою на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси члена територіальної громади, тому правовідносини, що виникли у справі, є публічно-правовими і справа підсудна адміністративному суду.

5.17. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 140/434/19, від 22.10.2020 у справі №694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. З цих же підстав, колегія суддів не приймає доводи про чинну постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті позовного провадження, оскільки вона була прийнята до постанови Великої Палати Верховного Суду та не могла бути ним врахована.

Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 сформовано такі висновки (пункти 8.22, 8.24 - 8.26):

- необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя;

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення;

- з норм пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин;

- визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

5.18. Крім того, позивач зазначив про порушення оскаржуваним рішенням права працівників Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" на працю (статті 43 Конституції України).

Наведене також виключає приватно-правовий характер спору між сторонами та свідчить про спір у публічно-правових відносинах.

5.19. Отже, спір у справі, яка переглядається, не є господарським ані за суб`єктним складом правовідносин, ані за підставами і предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин.

З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду, підтриманий судом апеляційної інстанції, щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України є правомірним.

5.20. Також скаржник у касаційній скарзі зазначав, що ним визначено відповідачем Житомирську обласну раду, а відповідно до частини п`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є, зокрема, міські або обласні ради, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Під юрисдикцією (підвідомчістю) судових органів розуміють компетенцію суду в здійсненні правосуддя з розгляду і вирішення певної категорії питань у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Наслідком порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції є неможливість вирішення справи за правилами відповідного судочинства.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Тоді як підсудність господарських спорів (справ) є правовим інститутом, що містить господарсько-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення господарських справ між окремими інституціями судової системи і між господарськими судами одного інституційного рівня. Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута певним господарським судом.

З огляду на викладене, встановивши, що даний спір не є господарським ані за суб`єктним складом правовідносин, ані за підставами і предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин, відсутні підстави для визначення його підсудності між господарськими судами, що виключає застосування до даних правовідносин положень частини п`ятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

5.21. Також скаржник, вважаючи, що наявна виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, просить передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Виходячи з того, що Великою Палатою Верховного Суду вже висловлено правову позицію у постанові від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21 у подібних справах, а також виходячи із необґрунтованості доводів, викладених у клопотанні, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Клопотання Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Обласний медичний центр спортивної медицини" Житомирської обласної ради залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/700/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кібенко