Рішення

від 10.04.2024 по справі 911/2/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю « 104.ЮА» (03134, м. Київ, пр. Корольова Академіка, будинок 1, код: 39142689)

до

Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, місто Боярка, вул. Шевченка Т., будинок 178, код: 20578072)

про стягнення 5035971,38 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Булат Н.О.;

від відповідача:Широкопляс О.В.;

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю « 104.ЮА» (далі також позивач/ТОВ « 104.ЮА») в підсистемі «Електронний суд» 30.12.2023 до Господарського суду Київської області сформовано позовну заяву про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (далі також відповідач/АТ «Київоблгаз») заборгованості за договором про надання послуг від 05.09.2019 № 38S810-2044-20 у загальному розмірі 5035971,38 гривень, з яких: 4195361,80 гривень основний борг, 75957,85 гривень інфляційні втрати, 64820,46 гривень 3% річних, 699831,27 гривень пеня.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за вказаним вище договором, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.01.2024 позовну заяву ТОВ « 104.ЮА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 07.02.2024.

Представником АТ «Київоблгаз» в підсистемі «Електронний суд» сформовано ряд клопотань та заяв по суті справи, а саме:

- 05.02.2024 клопотання про об`єднання справ №№ 911/2/24, 911/3/24 в одне провадження, у задоволенні якого ухвалою суду від 07.02.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено з огляду на те, що відповідачем належним чином не обгрунтовано, а судом своєю чергою самостійно не встановлено, необхідності реалізації відповідної процесуальної дії;

- 05.02.2024 зустрічну позовну заяву до ТОВ « 104.ЮА» про визнання недійсним пункту 4.2 договору від 05.09.2019 № 38S810-24652-20, яку ухвалою суду від 07.02.2024 повернуто заявнику;

- 05.02.2024 клопотання про продовження строку підготовчого провадження;

- 06.02.2024 клопотання про призначення у справі телекомунікаційної експертизи, у задоволенні якого ухвалою суду від 06.03.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено, оскільки надавши належну оцінку доводам відповідача наведеним у клопотанні про призначення у справі судової телекомунікаційної експертизи, суд дійшов висновку, що встановлення фактичних даних у справі не потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, а зібраних у справі доказів достатньо для з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи;

- 06.02.2024 відзив на позов, за змістом якого відповідач заперечив пред`явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником ТОВ « 104.ЮА» в підсистемі «Електронний суд» 05.02.2024 сформовано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яким підтверджується факт зміни місцезнаходження позивача, після відкриття провадження у цій справі, а 13.02.2024 сформовано відповідь на відзив, згідно якої представник позивача заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.

Представником АТ «Київоблгаз» в підсистемі «Електронний суд» 19.02.2024 сформовано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.03.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2024, яке в подальшому судом відкладалось та остаточно призначено на 10.04.2024.

В судовому засіданні 10.04.2024 представник позивача, що приймав участь в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, а представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «РГК Контакт-центр», найменування якого змінено на ТОВ « 104.ЮА» (надалі також виконавець) та АТ «Київоблгаз» (надалі також замовник) 05.09.2019 укладено договір про надання послуг (надалі договір), згідно умов якого:

- виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги інформаційного телефонного центру (Саll-центру), а саме: відповідь на вхідні телефонні дзвінки клієнтів замовника; здійснення вихідних телефонних дзвінків клієнтам замовника; відповідь на е-mail або sms клієнтів замовника; надання клієнтам замовника інформації про продукцію або послуги замовника; пошук нових клієнтів на продукцію чи послуги замовника, на умовах та в порядку, передбачених у цьому договорі, а замовник зобов`язується приймати надані послуги та оплатити їх (пункт 1.1.);

- у разі отримання від замовника реєстру клієнтів замовника та погодженого шаблону інформування, виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги інформаційного телефонного центру з організації розсилки клієнтам замовника SMS-повідомлень з інформацією, згідно погодженого шаблону замовником (підпункт 1.1.1.);

- послуги, що надає виконавець, необхідні замовнику для задоволення власних господарських цілей і полягають у забезпеченні комунікації з клієнтами замовника за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку для задоволення інформаційних потреб клієнтів, здійснення господарської діяльності замовника, реалізації послуг та товарів замовника (пункт 1.2.);

- за надання передбачених цим договором послуг замовник щомісячно сплачує виконавцю: у 2020 році 622308,00 грн, в т.ч. ПДВ 103718 грн; у 2021 році 684539,00 грн, в т.ч. ПДВ 114089,83 грн; у 2022 році 752993,00 грн, в т.ч. ПДВ 125498,83 грн; у 2023 році 828292,00 грн, в т.ч. ПДВ 138048,66 грн; у 2024 році 911121,00 грн, в т.ч. ПДВ 151853,50 грн. За надання передбачених підпунктом 1.1.1 договору, послуг замовник сплачує виконавцю місячну вартість послуг інформаційно-телефонного центру з організації з організації розсилки СМС-повідомлень, що розраховується як добуток кількості доставлених SMS-повідомлень на 0,345 грн з урахуванням ПДВ 20% (пункт 2.1., в редакції додаткової угоди від 10.01.2020 № 2);

- здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін (пункт 2.2.);

- виконавець щомісячно, до 5-го числа місяця, наступного за звітним, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг (пункт 2.3.);

- замовник протягом п`яти робочих днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписує його та повертає один примірник акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу виконавця (пункт 2.4.);

- підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (пункт 2.5.);

- замовник щомісячно, до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг, сплачує вартість послуг шляхом перерахування на банківський рахунок виконавця суми в розмірі, визначеному п. 2.1. договору (пункт 2.6., в редакції додаткової угоди від 31.05.2022 № ДУ-3/389810-2044-20);

- замовник зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати надані послуги; приймати від виконавця результат наданих послуг за актом приймання-передачі відповідно до розділу 2 даного договору (пункт 3.3.);

-у разі прострочення оплати за надані послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості послуг, визначеної п. 2.1. договору, за кожний день прострочення (пункт 4.2.);

- цей договір набирає чинності з 01.01.2020, та діє до 31.12.2024 (пункт 7.1).

Додатковими угодами від 10.01.2020 № 2 та від 31.05.2022 № ДУ-3/389810-2044-20 сторонами внесено зміни до умов договору, зокрема до пунктів 2.1., 2.6.

Так, на виконання умов укладеного договору виконавцем у період травень-вересень 2023 року було надано замовнику послуги обумовлені договором на загальну суму 4195361,80 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів надання послуг, складених та підписаних позивачем, а саме:

- згідно акту надання послуг від 31.05.2023 № РКЦ73000350 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру на суму 828292 гривень;

- згідно акту надання послуг від 31.05.2023 № РКЦ73000432 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру з організації SMS-повідомлень на суму 53901,80 гривень;

- згідно акту надання послуг від 30.06.2023 № РКЦ73000456 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру на суму 828292 гривень;

- згідно акту надання послуг від 31.07.2023 № РКЦ73000553 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру на суму 828292 гривень;

- згідно акту надання послуг від 31.08.2023 № РКЦ73000614 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру на суму 828292 гривень;

- згідно акту надання послуг від 30.09.2023 № РКЦ73000665 позивачем надано послуги інформаційного телефонного центру на суму 828292 гривень.

Вказані акти наданих послуг позивач підписав електронним підписом та надіслав відповідачу через систему "М.E.Dос", які, згідно наявного на звороті кожного акту повідомлення про доставку документа, отримані відповідачем. Відомості про підписання перелічених актів відповідачем електронним підписом відсутні.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати наданих позивачем у період травень-вересень 2023 року послуг за укладеним договором, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 4195361,80 гривень, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти пред`явлених вимог відповідач у заявах по суті справи посилається на те, що надані позивачем копії актів надання послуг за період з травня по вересень 2023 року, підписані електронним підписом невстановленої особи, повноваження якої на підписання актів не підтверджені, і такі акти відповідачем отримані не були. Належних доказів отримання актів наданих послуг та їх підписання відповідачем за спірний період у встановленому договором порядку позивачем до матеріалів справи не надано.

Також відповідач зауважує, що в договорі та додатках до договору відсутня умова про можливість підписання актів цифровим підписом, а позивачем не надано доказів того, що відповідач надавав згоду на електронний документообіг між сторонами, з використанням електронного цифрового підпису.

Окрім іншого, відповідач стверджує про те, що послуги за договором фактично надані не були, а тому акти за спірний період відповідачем не підписувались.

Спростовуючи вказані доводи відповідача позивач у відповіді на відзив вказує на те, що в протоколах руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій в системі M.E.Doc вказано, що акти підписано директором ТОВ « 104.ЮА» Золотухіним Ігорем Валерійовичем, про що також свідчить відповідна відмітка проставлена на актах наданих послуг.

Позивач звертає увагу, що дійсно договором не передбачено конкретного способу обміну документами між сторонами, однак в процесі виконання договору сторони обмінювались актами наданих послуг саме за допомогою електронного обміну і з використанням електронного цифрового підпису, та відповідач беззаперечно здійснював оплати наданих послуг за такими актами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Пунктами 7.1., 7.2., 7.5. договору втановлено, що цей договір набирає чинності з 01.01.2020, та діє до 31.12.2024. Цей договір може бути розірваний будь-якою стороною шляхом письмового попередження іншої сторони за один місяць до розірвання. Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді/цьому договорі або у чинному законодавстві України.

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів розірвання укладеного сторонами договору чи визнання його недійсними до матеріалів справи не надано, відтак є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що позивач впродовж травня-вересня 2023 року через систему "М.E.Dос" підписував та надсилав відповідачу акти надання послуг інформаційного телефонного центру на загальну суму 4195361,80 гривень, які доставлені відповідачу, що підтверджується відповідним повідомленням про доставку документа адресату, наявних на звороті кожного акта, а саме:

- акт надання послуг від 31.05.2023 № РКЦ73000350 доставлено відповідачу 01.06.2023;

- акт надання послуг від 31.05.2023 № РКЦ73000432 доставлено відповідачу 05.06.2023;

- акт надання послуг від 30.06.2023 № РКЦ73000456 доставлено відповідачу 03.07.2023;

- акт надання послуг від 31.07.2023 № РКЦ73000553 доставлено відповідачу 02.08.2023;

- акт надання послуг від 31.08.2023 № РКЦ73000614 доставлено відповідачу 31.08.2023;

- акт надання послуг від 30.09.2023 № РКЦ73000665 доставлено відповідачу 03.10.2023.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

За змістом ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. Суб`єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб`єктами.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Статтею 11 названого закону встановлено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Згідно із пунктом 12 частини першої статті 1 Закону «Про електронні довірчі послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 зазначив, що:

« 68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу».

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 914/1003/21).

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19.

У постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону України «Про електронні довірчі послуги» використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Відповідач стверджує про те, що під час укладення договору сторони не передбачили умовами договору можливості підписання актів електронним підписом, а позивачем не надано доказів на підтвердження надання відповідачем згоди на застосування між сторонами електронного документообігу, а також посилається на відсутність у матеріалах справи належних доказів отримання та підписання відповідачем актів наданих послуг.

З цього приводу суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Надаючи оцінку поведінці відповідача, суд вважає за потрібне вдатися до застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основу якої закладено правило, згідно із яким поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З правовідносин, що склались між сторонами, вбачається непослідовна поведінка відповідача, яка проявляється спочатку в тому, що з моменту виникнення між сторонами взаємних правовідносин, позивач та відповідач беззаперечно вдавалися до застосування між собою електронного документообігу, шляхом обміну первинних документів за допомогою програми «M.E.Doc», зокрема за період жовтень 2021 року, грудень 2021-лютий 2022 року, серпень 2022 року, січень-квітень 2023 року, що підтверджується відповідними актами надання послуг, складеними на підставі договору, та відповідними цим актам протоколам руху документів. І такі акти відповідачем приймались, підписувались за допомогою електронного підпису та частково оплачувались.

Отже, між сторонами договору фактично склалася ділова практика складання актів надання послуг, їх підписання електронним підписом та надсилання в електронному вигляді за допомогою програми «M.E.Doc», що не суперечить пункту 2.2. договору, відповідно до якого здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін, а також чинному законодавству.

Однак, після звернення позивача до суду, відповідач в перебігу розгляду справи категорично заперечував факт застосування електронного документообігу та електронного підпису як такого, що суперечить умовам укладеного договору та відсутністю підтверджуючих у матеріалах справи доказів надання ним згоди на таке застосування в процесі виконання сторонами договору, зокрема у спірний у справі період.

До того ж суперечливими є твердження відповідача щодо того, що акти надання послуг за спірний період відповідач не отримував, але в подальшому зазначив про те, що такі акти з його боку ним не підписані, з огляду на відсутність фактичного надання послуг позивачем.

Таким чином очевидним є той факт, що поведінка відповідача є суперечливою.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Відтак, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Матеріали справи містять докази надсилання позивачем підписаних з його боку електронним підписом та отримання відповідачем всіх актів здачі надання послуг, а саме, повідомлень із зазначенням дати підписання актів, накладення печатки та направлення відповідачу, а також відмітки про доставку актів відповідачу.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідача про неотримання ним актів та відсутності згоди з його боку на ведення між сторонами електронного документообігу.

Отже суд сприймає надані позивачем акти наданих послуг, які оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію, та не є підставою для визнання господарської операції не здійсненою або недійсною, та докази їх надсилання за допомогою програми «M.E.Doc», в якості належних та допустимих доказів їх підписання та надсилання на адресу замовника.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що замовник протягом п`яти робочих днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписує його та повертає один примірник акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу виконавця. А згідно п. 3.3. договору на відповідача покладено обов`язок приймання від позивача результату наданих послуг за актом приймання-передачі відповідно до розділу 2 даного договору.

Окрім того, зважаючи на встановлення судом факту отримання відповідачем актів наданих послуг, останній за умовами п. 3.4. наділений правом відмови від прийняття результатів наданих послуг, якщо такі не відповідають умовам договору.

Втім, доказів підписання відповідачем актів наданих послуг або надання ним мотивованої відмови від їх підписання або заперечень щодо наданих послуг, як це передбачено умовами п.п. 2.4., 3.4. договору, сторонами в перебігу розгляду справи не надано.

При цьому суд враховує, що оплата послуг обумовлених договором не ставиться у залежність від отримання/неотримання актів та відповідно їх підписання/не підписання замовником, оскільки п. 2.1. договору передбачено фіксована вартість послуг, що надаються позивачем, оплата яких за умовами п. 2.6. має здійснюватись щомісячно, до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг.

За змістом положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також непослідовна поведінка відповідача, підтверджують викладені позивачем у позовній заяві обставини про те, що ним на виконання умов договору надано обумовлені цим договором послуги, відповідач своєю чергою мотивованої відмови від підписання актів або заперечень щодо наданих послуг не висловив, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги.

Проте, доказів належного виконання відповідачем покладених на нього обв`язків щодо оплати послуг в стягуваному розмірі в перебігу розгляду справи не надано.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене вище у сукупності, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 4195361,80 гривень, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення пені, штрафу, 15% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 699831,27 гривень пені, 64820,46 гривень 3% річних та 75957,85 гривень інфляційних втрат.

Згідно наданого позивачем у позовній заяві розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що розрахунок здійснювався позивачем за кожним актом окремо, за загальний період з 25.04.2023 по 28.12.2023.

Судом встановлено, що пунктами 4.1., 4.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. У разі прострочення оплати за надані послуги, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості послуг, визначеної п. 2.1. договору, за кожний день прострочення.

Вказані умови договору узгоджуються з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи умови пункту 2.6. договору та положення ст. 253 Цивільного кодексу України відповідач свої зобов`язання мав виконати щомісячно у строк до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг, відповідно відповідно з наступного дня кожного місяця у відповідача настало прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені та додаткових нарахувань за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені становить 695635,90 гривень, 3% річних становить 64475,64 гривень, інфляційних втрат становить 75957,85 гривень.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Натомість відповідач посилався на те, що умови п. 4.2 договору щодо застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені є таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки умовами договору для виконавця не встановлено жодної відповідальність за порушення зобов`язань покладених спірним договором.

Суд, відхиляє вказані твердження відповідача, оскільки стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює принцип свободи договору, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У даному випадку, сторони на власний розсуд визначити умови договору, зокрема щодо відповідальності відповідача за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг, та відповідач погодився з такими умовами підписавши такий договір без жодних зауважень, заперечень, тощо.

Та як вже зазначалось судом умови договору в цілому в контексті вимог статті 204 Цивільного кодексу України є правомірними, адже у матеріалах справі відсутні докази розірвання укладеного сторонами договору чи визнання його недійсним повністю або окремих його положень.

Отже доводи відповідача про те, що певні умови договору є такими, що не відповідають вимогам закону, суд вважає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на власних судженнях, не підкріплених жодними доказами.

Відтак, з огляду на погодження відповідачем усіх умов договору, на останнього покладено обов`язок щодо дотримання та виконання таких умов договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з АТ «Київоблгаз» на користь ТОВ « 104.ЮА» 4195361,80 гривень основного боргу, 75957,85 гривень інфляційних втрат, 64475,64 гривень 3% річних та 695635,90 гривень пені.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 60377,17 гривень.

Суд зауважує, що при зверненні позивача до суду з розглядуваним позовом останнім, відповідно до платіжної інструкції від 28.12.2023 № 356858 сплачено суму судового збору у розмірі 75539,58 гривень (1,5 відсотка ціни позову).

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом в електронній формі за допомогою підсистеми «Електронний суд», судовий збір мав бути сплачений ним в розмірі 60431,66 гривень (75539,58*0,8).

Тобто, судовий збір у розмірі 15107,92 гривень є зайво сплаченим та підлягає поверненню позивачу з державного бюджету шляхом постановлення відповідної ухвали, після набрання судовим рішенням законної сили та звернення із відповідним клопотанням.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю « 104.ЮА» задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка Т., будинок 178, код: 20578072) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 104.ЮА» (03134, м. Київ, пр. Корольова Академіка, будинок 1, код: 39142689) 4195361,80 гривень основного боргу, 75957,85 гривень інфляційних втрат, 64475,64 гривень 3% річних, 695635,90 гривень пені та 60377,17 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2024.

Суддя Р.М. Колесник