Окрема думка

від 17.04.2024 по справі 350/164/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Карпенко С. О.

17 квітня 2024 року

м. Київ

на постанову Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 350/164/22 (провадження № 61-7901св22)

за позовом ОСОБА_1 до Камінської гімназії Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення за касаційною скаргою представника

ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня

2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Камінської гімназії Рожнятівської селищної ради Івано-Франківської області (далі - Камінська гімназія) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Позовна заява мотивована тим, що вона працює у Камінській гімназії на посаді вчителя фізики та інформатики.

Наказом відповідача від 5 листопада 2021 року № 60-К-тр її відсторонено

з 8 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через непред`явлення документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Вважала вказаний наказ відповідача незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням положень Конституції України, Кодексу Законів про Працю України, інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення її основоположних і фундаментальних прав та свобод.

Крім того, ні у трудовому договорі, ні у посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, підписаному сторонами, зобов`язання працівника перед роботодавцем про здійснення такого щеплення немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з цих підстав.

Водночас виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, а не підзаконним актом чи наказом міністерства, підприємства, організації тощо.

Позивач указувала, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, тому відповідач незаконно позбавив її засобів до існування на невизначений строк, що є непропорційним (несправедливим) і тягне за собою необхідність судового захисту.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Камінської гімназії від 5 листопада 2021 року № 60-К-тр про відсторонення її від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати; зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 29 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один з передбачених законодавством випадків призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 року № 2153

(далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, відсторонивши позивача від роботи, Камінська гімназія діяла у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 46 КЗпП України, оскільки у цьому випадку держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2022 року без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено, насамперед, необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 5 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 5 квітня 2023 року

у справі № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22), від 12 квітня

2023 року у справі № 686/27893/21 (провадження № 61-9179св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21 (провадження № 61-9756св22).

Врахувавши кількість соціальних контактів ОСОБА_1 на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту у Камінській гімназії і мають право на безпечний освітній процес, та загрозу, яку потенційно могла нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів апеляційного суду вважала, що дії відповідача щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи є пропорційними переслідуваній легітимній меті.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на дистанційне виконання своїх посадових обов`язків на час видання оскаржуваного наказу як на підставу для його скасування, зазначивши, що з наданих відповідачем наказів щодо організації роботи гімназії в умовах карантину від 31 серпня 2021 року № 40-ОД, від 31 серпня 2021 року № 41-ОД, від 22 вересня 2021 року № 60-ОД та

від 29 жовтня 2021 року № 76-ОД вбачається, що у гімназії періодично, залежно

від епідеміологічної ситуації, запроваджувалося дистанційне навчання, при цьому без конкретного визначення робочого місця педагога.

Врахувавши особливості освітнього процесу, в якому робота вчителя також складається не тільки з проведення занять дистанційно, а і з роботою, яка пов`язана з перебуванням у приміщенні гімназії у зв`язку з виконанням методичної та іншої роботи, апеляційний суд зазначив, що здійснення дистанційного навчання не спростовує необхідності відсторонення позивача від роботи.

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня

2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження її відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Акт відмови чи ухилення від проведення вакцинації роботодавець не складав. Зі змісту наказу випливає, що її фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину.

Зазначає, що законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що застосування до неї такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної роботи.

Вважає, що суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме її від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої.

Крім того, згідно зі статтею 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Однак відповідач у примусовому порядку вимагав від неї надання персональної медичної інформації у вигляді документа, який підтверджує наявність щеплення

від СОVID-19 або протипоказань до його застосування, що з огляду на зазначені норми закону є неправомірним.

Вказує, що у матеріалах справи містяться накази відповідача про організацію роботи гімназії в умовах карантину, що свідчить про можливість роботодавця організувати для неї в індивідуальному порядку дистанційну (надомну) форму роботи.

Таким чином, суди дійшли помилкових висновків про правомірність і законність відсторонення її від роботи, оскільки дії роботодавця у цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

У постановах Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22),

№ 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21

(провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22),

№ 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22), на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилися з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, вказавши, що застосування до позивачів такого заходу як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ними трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачів від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самих позивачів. За таких обставин дії роботодавця у цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2024 року дану справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду

у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 1 березня 2023 року у справах № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22), № 607/20853/21

(провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21 (провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 144/1793/21

(провадження № 61-7530св22).

Проте ухвалою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 350/164/22 (провадження № 61-7901сво23) зазначену справу повернено на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повернення справи на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду об`єднана палата мотивувала відсутністю правових підстав для передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду цієї справи, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже надавала висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не наділена повноваженнями щодо відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду чи роз`яснення/тлумачення її правових висновків. Також об`єднана палата вказала, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Кравцем Р. Ю. , залишено без задоволення. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня

2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишено без змін.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 працює в закладі загальної середньої освіти - Камінській гімназії на посаді вчителя фізики та належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могла нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів Верховного Суду врахувала також кількість її соціальних контактів на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес.

Касаційний суд зазначив про відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що ОСОБА_1 виконувала посадові обов`язки вчителя поза робочим приміщенням та без будь-яких соціальних контактів. Крім того, вказав, що позивачем не доведено, а судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

З наведеним судовим рішенням колегії суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодитись не можна з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням

проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення

до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) також зробила висновок, що «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та

Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що:

- позивач працює в Камінській гімназії на посаді вчителя фізики і інформатики;

- ОСОБА_1 повідомляли про необхідність надання роботодавцю документа, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я;

- наказом Камінської гімназії від 29 жовтня 2021 року № 76-ОД з 1 листопада 2021 року у відповідача введено дистанційну форму навчання;

- наказом Камінської гімназії від 5 листопада 2021 року № 60-К-тр вчителя фізики ОСОБА_1 відсторонено з 8 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Приймаючи постанову від 17 квітня 2024 року, Верховний Суд не врахував, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося в період перебування закладу освіти в дистанційну режимі, а відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач, працюючи поза межами закладу освіти з використанням технологій дистанційної форми викладання, створювалазагрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю, тому безпідставно відсторонивпозивача від роботи.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і касаційний суд, помилково відхилив доводи позивача про незаконність її відсторонення з огляду на введення на час її звільнення в Камінській гімназії дистанційної форми навчання, зазначивши, що робота вчителя пов`язана з перебуванням у гімназії у зв`язку з необхідністю виконання методичної та іншої роботи.

Наказом Камінської гімназії від 29 жовтня 2021 року № 76-ОД, яким введено дистанційну форму навчання, не визначено особливий порядок здійснення методичної та іншої роботи у гімназії і матеріали справи не містять доказів виконання іншими вчителями вказаної роботи безпосередньо у приміщенні гімназії у період дистанційної форми навчання.

В наказах, якими раніше вводилася дистанційна форма навчання будь-яких виключень для здійснення вчителями методичної та іншої роботи передбачено не було.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому саме він має спростувати заявлені працівником вимоги. Отже з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Проте у цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 .

Дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Великої

Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) в контексті необхідності врахування судами обставин щодо форми організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливості встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим, та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах

від 9 серпня 2023 року у справі № 758/16903/21 (провадження № 61-8517св23) та від 17 січня 2024 року у справі № 161/22890/21 (провадження № 61-6841св23) після подання касаційної скарги.

Крім того, у даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач повідомив позивача про те, що з 8 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти, у зв`язку із чим на підставі наказу Міністерства Охорони здоров`я України № 2153 позивач повинна до 5 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства Охорони здоров`я України

від 16 вересня 2011 року № 595. У випадку, якщо зазначені документи не будуть надані до цієї дати, 8 листопада 2021 року позивач буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та

статті 12 Закону № 1645-ІІІ. Доказів на підтвердження щеплення від COVID-19 або протипоказань щодо такого щеплення ОСОБА_1 не надала.

Вважаючи такі обставини встановленими, колегія суддів касаційного суду не врахувала, що матеріали не містять доказів вручення ОСОБА_1 відповідного повідомлення та відмови позивача надати документ, який підтверджуватиме профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій за відсутності таких доказів передчасно вважали встановленою обставину щодо завчасного повідомлення ОСОБА_1 про необхідність щеплення від COVID-19 (або надання довідки про абсолютні протипоказання) та її відмову або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, що за змістом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), є передумовою відсторонення працівника.

Приймаючи постанову від 17 квітня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду залишила поза увагою, що ОСОБА_1 відсторонена від посади під час введення дистанційної форми навчання, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), висновків Верховного Суду, викладених

у постановах від 1 березня 2023 року у справах № 613/1947/21

(провадження № 61-8881св22), № 565/1559/21 (провадження № 61-7726св22),

№ 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22), № 279/6558/21

(провадження № 61-9186св22), № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22),

№ 144/1793/21 (провадження № 61-7530св22) (від яких об`єднана палата Касаційного цивільного суду після передачі на її розгляд цієї справи не відступила) та у постановах від 9 серпня 2023 року у справі № 758/16903/21 (провадження № 61-8517св23) та від 17 січня 2024 року у справі № 161/22890/21 (провадження № 61-6841св23), є підставою для висновку про незаконність наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

За результатами перегляду справи в касаційному порядку колегія суддів у складі Касаційного цивільного суду мала касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Кравцем Р. Ю. , задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Суддя С. О. Карпенко