Постанова

від 03.12.2007 по справі 14/187-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/187-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2007 р.                                                           Справа № 14/187-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Тищенко В.І.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2711С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 17.07.07 р. по справі № 14/187-07

за позовом ТОВ "Конотопське підприємство хлібопродуктів" м. Конотоп

до ПСП "Райлізінг", с. Тулушка

про стягнення 32169,32 грн. -

встановила:

В березні 2007 р. позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю „Конотопське підприємство Хлібопродуктів”, м. Конотоп звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства „Райлізинг”, с. Тулушка, Сумської області 29792,38 грн. заборгованості за надані послуги по зберіганню зерна, 2376,94 грн. пені, та судових витрат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.07.07 р. (суддя Миропольський С.О.) по справі № 14/187-07 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не надано доказів виконання ним умов укладеного між сторонами договору № 22 від 23.12.2005 р., а так само не надано доказів прийняття ним зерна на зберігання, зазначеного в цьому договорі та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає що судом при його винесенні неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно не взяв до уваги факт того, що належне відповідачу зерно, яке ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів” зберігало відповідно до умов договору № 38 від 23.07.05 р.  останнє передало на складське зберігання позивачу в зв'язку з вибуттям з власності складських приміщень, про що відповідача було повідомлено листом № 598 від 16.12.05 р.; що в подальшому між позивачем та відповідачем укладено договір № 22 від 23.12.05 р. на складське зберігання зерна, і актами приймання-передачі від 03.01.06 р. на зберігання позивачу від ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів” передано належне відповідачу зерно, яке в подальшому зберігалось за подвійними складськими свідоцтвами на зерно серія АБ № 027694 поточний № 14, та серія АБ № 027679 поточний № 2; що про наявність зерна на складі позивача свідчать також складські квитанції № 7948 АА № 007948 та № 7947 АА № 007947, відповідно до яких позивач прийняв на зберігання від Аграрного фонду спірне зерно, яке останньому передав відповідач відповідно до договору застави. Крім того, позивач в обґрунтування своїх вимог також посилається на те, що господарський суд при розгляді даної справи не врахував того, що ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів” могло  бути залучене до участі у справі в якості 3-ої особи та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що зерно за договором № 22 від 23.12.05 р. відповідачем позивачу не передавалось і позивач в обґрунтування своїх вимог не надав суду належних доказів здійснення передачі; що відповідно до умов договору № 38 від 23.07.05 р. відповідач передавав зерно на зберігання ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів”, і оскільки позивач не є правонаступником вказаного підприємства, він не має права вимагати стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги та штрафні санкції; що ні позивач, ні ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів” не повідомляли відповідача про неможливість ВАТ „Конотопське підприємство Хлібопродуктів” зберігати належне відповідачу зерно, та про передачу цього зерна на зберігання позивачу та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неявки представника не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов укладеного між сторонами договору складського зберігання № 22 від 23.12.2005р. позивач зобов'язувався прийняти від відповідача на зберігання зерно, а відповідач зобов'язався  розрахуватися за надані послуги.

Відповідно до п. 7 цього договору, позивач зобов'язаний видати відповідачу складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання.

Крім того, 23.08.06 р. між сторонами укладено договір № 84, відповідно до умов якого поклажодавець (відповідач) зобов'язався передати зерно, а зерновий склад (позивач) прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 7 договору № 84, позивач зобов'язаний видати відповідачу складські документи на зерно не пізніше ніж наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання.

При цьому 23.07.2005 р. між відповідачем та ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів” укладений договір № 38, відповідно до умов якого поклажодавець (відповідач) зобов'язався передати зерно, а зерновий склад (ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів”) прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.

Позивач звернувшись до суду в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договорами № 22 від 23.12.05 р., та № 84 від 23.08.06 р., щодо своєчасної та повної сплати заборгованості за надані послуги, в зв'язку з чим, на момент звернення до суду має перед позивачем заборгованість в сумі 29792,38 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем не надано доказів виконання ним умов укладеного між сторонами договору № 22 від 23.12.2005 р., а так само не надано доказів прийняття ним зерна на зберігання, зазначеного в цьому договорі.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення з наступних підстав:

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Відповідно до п. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав належних доказів, які б свідчили про прийняття від відповідача зерна на зберігання в рамках укладених між сторонами договорів, в т.ч. договору № 22 від 23.12.2005 р. (з урахуванням вимог п. 7 зазначених договорів), судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача плати за надані послуги.

При цьому не можуть прийматися судом до уваги доводи позивача про те, що доказами зберігання позивачем зерна відповідача є залучені до матеріалів справи копії складських квитанцій № 7948, 7947 довідок, складських справок та ін., оскільки при цьому позивачем з урахуванням вимог ст.ст. 33-34 ГПК України не надано суду доказів узгодження з відповідачем умов зберігання зазначеного зерна (як того вимагає п. 1 ст. 208 ЦК України), а так само не надано доказів, що зазначене зерно позивач зберігав за замовленням відповідача саме в рамках укладених між сторонами договорів, в т.ч. договору № 22 від 23.12.2005 р..

Разом з тим, не можуть прийматися судом до уваги доводи позивача про те, що доказами прийняття позивачем від відповідача на зберігання зерна є подвійні складські свідоцтва № 14 та № 2 (т.1 а.с. 16-17), оскільки відповідно до вказаних свідоцтв відповідач передав на зберігання зерно не позивачу а ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів” на підставі укладеного між відповідачем та ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів” договору № 38 від 23.07.05 р. При цьому, як свідчать матеріали справи та не заперечується позивачем, останній крім іншого також не є правонаступником ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів”.

Крім того, також безпідставними є доводи позивача про те, що господарський суд розглядаючи справи порушив норми процесуального права, а саме, не залучив до участі в справі в якості 3-ої особи ВАТ „Конотопський комбінат хлібопродуктів”, оскільки при цьому позивач з урахуванням вимог ГПК України не навів доводів, яким саме чином прийняте по справі рішення може вплинути на права та охоронювані законом інтереси цього підприємства.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому відповідачем в обґрунтування своїх вимог не надав доказів про те, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення  господарського  суду Сумської області від 17.07.07 р. по справі № 14/187-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Повний текст постанови підписано 03.12.07 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.