Постанова

від 02.05.2024 по справі 640/38432/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

справа № 640/38432/21

адміністративне провадження № К/990/37151/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2022 року (суддя: Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Єгорова Н.М., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трімен Україна» до Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трімен Україна» (далі за текстом - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі за текстом - відповідач, ГУ ДПС у Київській області, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2021 року №00232020701, №00232030701, №00232040701.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на безпідставність висновків контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс» з поставки товарів, оскільки реальне їх проведення підтверджується належними бухгалтерськими та первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У світлі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач звертає увагу на застосування судами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пунктів 5, 6, 7, 18, 19 Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року № 27/4248, частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у справах за подібних правовідносин, у постановах: від 06 жовтня 2022 року у справі №260/1053/19, від 10 листопада 2020 року у справі № 640/25738/19, від 24 травня 2019 року у справі №816/4537/14, від 05 травня 2020 року у справі №826/678/16, від 15 квітня 2020 року у справі №826/13929/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16, від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670. В наведених рішеннях, як стверджує відповідач, касаційний суд сформував наступний висновок: «Доведення відсутності реальності господарських операцій має здійснюватися шляхом дослідження та встановлення змісту господарських операцій, договірних умов, фактичного порядку надання робіт (послуг), обсягів і змісту господарських операцій, мети придбання, первинних бухгалтерських документів, складених щодо господарських операцій. Необхідно з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності».

Водночас відповідач посилається на застосування судами принципу «добросовісності платника» без врахування правової позиції (практики) у подібних правовідносинах, висловленої Верховним Судом в постановах від 26 червня 2018 року №816/1422/17, від 18 червня 2019 року № 2а-1399/11/2670, від 05.03.2020 у справі № 826/9368/15, віл 24 квітня 2019 року у справі №826/22352/15, від 05.03.2020 у справі №826/9368/15.

Вимоги касаційної скарги в аспекті наведених вище правових позицій Верховного Суду обґрунтовані тим, що про безтоварність господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс» свідчить сукупність наступних обставин: відсутність доказів транспортування, сертифікатів якості/паспортів якості на поставлені ТМЦ; ненадання до перевірки документів, передбачених умовами укладених договорів (специфікацій, рахунків-фактур), внутрішньо-складських документів, актів приймання - передачі, регістрів бухгалтерського обліку, які б підтверджували рух товарів у бухгалтерському обліку, віднесення коштів, сплачених ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс» за поставлений товар, до витрат, списання заборгованості з зазначеними контрагентами тощо; відсутність у зазначених підприємств необхідних ресурсів для здійснення господарських операцій в розрізі трудових ресурсів, основних засобів, технічних, технологічних можливостей.

В аспекті заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не дослідили належним чином докази, надані відповідачем на підтвердження своїх доводів та міркувань, та не вжили усіх залежних від них заходів щодо з`ясування обставин справи. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції дана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження, хоча підлягала розгляду в порядку загального.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів контролюючого органу, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні й обґрунтовані. Позивач наголошує на тому, що наведені відповідачем постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, на думку позивача, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки ухвалені за відмінних обставин у справах, крім того, такі не містять процитованого відповідачем в касаційній скарзі висновку.

Ухвалами Верховного Суду (суддя-доповідач Усенко Є.А.) від 16 січня 2023 року відкрито касаційні провадження у цій справі.

У зв`язку із проведенням повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, 29 червня 2023 року адміністративна справа передана на розгляд колегії суддів: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоус О.В., Блажівська Н.Є.

Ухвалою від 03 липня 2023 року справу прийнято до провадження судді Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач).

Матеріали справи надійшли до касаційного суду 04 квітня 2024 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій ГУ ДПС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2021 року.

Результати перевірки оформлені актом № 11959/10-36-07-01/34903021 від 21 липня 2021 року, яким встановлено порушення:

- підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1 статті 134 ПК України, пунктів 5, 6, 7, 18, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, пункту 3 розділу ІІІ Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868, статті 14 Закону України «Про інформацію», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 5' 005' 895 грн.

- пунктів 198.1, 198.3, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4'137'252 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки винесено податкові повідомлення - рішення від 04 жовтня 2021 року:

- № 00232020701, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 5'420'993, 00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на 5'005'895,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 415'098,00 грн;

- № 00232030701, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4'555'377,20 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 4'141 '252,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 414'125, 20 грн.;

- № 00232040701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 301' 722, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами - постачальниками ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс», які на момент їх існування не мали жодних дефектів у своєму правовому статусі, у той час як відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили їх невідповідність дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкових вигод.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статі 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених вище положень ПК України у їх сукупному взаємозв`язку з дотичними приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає підстави для висновку, що передумовою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також віднесення до витрат певного періоду сум в цілях визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток, є факт реального здійснення операцій з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. При цьому будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що позивач є виробником (постачальником) продукції для потреб Збройних сил України з кодом NCAGE A644J, що підтверджується свідоцтвом про ідентифікацію виробника (постачальника) військової техніки для Збройних Сил України № 387 від 01 серпня 2016 року, виданого Управлінням стандартизації, кодифікації та каталогізації Міноборони України.

З метою здійснення власної господарської діяльності позивач здійснював придбання комплектуючих (плат перетворення 640Z-1, плат комутаційних 640Z-2, плат основ АКБ, втулок ТРИМ.203343.102, кришки тепловізійного модуля, плати фільтра живлення, плати підсвічення, плати стабілізації тощо) у контрагентів ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс».

Доводячи реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами-постачальниками за договорами поставки позивач подав до суду: видаткові накладні, вимоги на відпуск/внутрішнє переміщення матеріалів, сповіщення та акти списання.

Контролюючий орган, своєю чергою, не визнав спірні операції з огляду на встановлені актом № 11959/10-36-07-01/34903021 від 21 липня 2021 року наступні обставини:

- до перевірки не надано транспортні накладні на перевезення, акти надання послуг по транспортуванню товарів та інші документи, які б засвідчували транспортування товарів; сертифікати якості, сертифікати відповідності, технічні паспорти з пакетом документів, які б свідчили про придбання та фактичне надходження товарів зазначених у видаткових та податкових накладних; внутрішньо - складські документи, акти приймання - передачі тощо; регістри бухгалтерського обліку про залишки товарів та ті, що підтверджували б рух товарів в бухгалтерському обліку, віднесення коштів, сплачених ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс» за поставлений товар, до витрат, списання заборгованості з зазначеними контрагентами тощо;

- видаткові накладні, надані позивачем до перевірки, однотипні та в більшості з них не змінюється номенклатура, кількість товарів та сума;

- не прослідковується придбання товару, поставленого позивачу, за ланцюгом постачання; ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс» здійснювали операції з ризикованими платниками податків;

- відсутність у вказаних контрагентів достатніх основних фондів, офісних (складських, виробничих) приміщень для здійснення відповідних фінансово - господарських операцій.

Здійснюючи оцінку наданих Товариством документів, суди дійшли висновку, що придбані у контрагентів-постачальників комплектуючі були задіяні позивачем у власній господарській діяльності для виробництва продукції оборонного (військового) призначення, яка постачалася на ДП «Житомирський бронетанковий завод» згідно укладених договорів від 02 березня 2018 року № 02/03-18 (приціл перископічний комбінований БПК-2-42М6Т з комплектом ЗІП-О), від 24 січня 2019 року № 24/01-19 (приціл перископічний комбінований БПК-2-42М6Т з комплектом ЗІП-О; захисне скло ТРИМ.201212.06.310СБ) та ДП «Харківський бронетанковий завод» - від 09 лютого 2018 року № 0902 (тепловізор ТРИМ.203343.400ГЧ; блок монітора ТРИМ.203343.100СБ; блок управління ТРИМ.203343.200СБ; германієва пластина ТРИМ.203343.304; блок живлення ТРИМ.203343.010СБ) від 23 січня 2019 № 2301(блок монітора ТРИМ.203343.100; блок управління ТРИМ.203343.200СБ; германієва пластина ТРИМ.203343.304; блок живлення ТРИМ.203343.010СБ; тепловізор ТРИМ.203343.400ГЧ; блок монітора ТРИМ.203343.100СБ), від 14 квітня 2020 року № 04/20 (тепловізор ТРИМ.203343.400ГЧ; блок монітора ТРИМ.203343.100; блок управління ТРИМ.203343.200СБ; германієва пластина ТРИМ.203343.304; блок живлення ТРИМ.203343.010СБ) на підтвердження чого позивачем надано суду копії відповідних договорів, зі складеними до них специфікаціями, видаткових накладних, витягів з конструкторської документації та технічних процесів збирання продукції, висновків № 932 військового представництва Міністерства оборони України щодо визначення рівня орієнтованих цін на продукцію позивача, поставка якої здійснювалась за вказаними договорами.

Крім того, судами зазначено, що після отримання товарів від постачальників, в тому числі ТОВ «Алкома-Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс», кожна передача товарів у виробництво оформлювалася накладною-вимогою на відпуск/внутрішнє переміщення матеріалів, що в обов`язковому порядку супроводжувалося формуванням сповіщення на начальника 932 військового представництва, після чого військове представництво складало заключення щодо відповідності пред`явлених товарів за підписом начальника військового представництва.

Надаючи оцінку описаним вище претензіям податкового органу суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем в акті перевірки наведено договори та перелік видаткових накладних, якими підтверджується здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Алкома-Україна», ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс», при цьому ним не заперечується факт отримання позивачем доходу від продажу продукції, виробленої з товару, придбаного в зазначених товариств.

Дослідивши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 за № 168/704, тобто мають всі обов`язкові реквізити, у зв`язку із чим вказані первинні документи відповідають закону та підтверджують вчинення господарських операцій.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, є недостовірними.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинне законодавство не визначає умовою дійсності правочинів та не ставить виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, достатніх основних фондів, офісних (складських, виробничих) приміщень не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Можливі порушення суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Також норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 та від 21.02.2020 у справі №815/253/16.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено існування таких обставин.

При цьому судами відзначено, що з наданих документів та даних інформаційних ресурсів вбачається, що контрагенти позивача на момент укладення з ними договорів були належним чином зареєстрованими суб`єктами господарювання та перебували на податковому обліку, а відтак - не мали жодних дефектів у своєму правовому статусі.

Відхиляючи доводи відповідача щодо відсутності у позивача сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, технічних паспортів з пакетом документів на товари, отримані від контрагентів ТОВ «Алкома- Україна» та ТОВ «В.О. Гідроприводспецсервіс», суди зазначили, що оскільки вказані товари не підлягають сертифікації в Україні, то оформлення відповідних документів не вимагалося.

При цьому суди зауважили, що оскільки придбання товарів в зазначених контрагентів здійснювалось чітко в кількості, необхідній для комплектування приладів, які безпосередньо проходили процес виробництва, внаслідок особливостей останнього, залишки товарів у позивача були відсутні.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит та віднесення сум сплачених коштів до витрат підприємства, оскільки законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 27.08.2018 у справі № №804/2952/14, від 18.10.2019 у справі №813/300/16.

До того ж, судами встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач наполягав на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних рішень в цій справі висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду (перелік наведено вище). Втім, колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. В даному випадку обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду, і справ, наведених до прикладу відповідачем, є відмінними за обсягом і змістом установлених судами фактичних обставин.

В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановлених частиною першою статті 341 КАС України.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська