Рішення

від 27.03.2024 по справі 916/3542/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3542/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі

позивача: Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 4)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" (код ЄДРПОУ 37060594,68112, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Борисівка, вул. Гагаріна, буд.22)

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном

за участю представників сторін:

прокурор: Артем Євглевський

від позивача: не з`явився

від відповідача: Вікторія Чукітова

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" із позовом, відповідно до якого просить:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

Ухвалою від 04.09.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді судове засідання, призначене на 17.09.2024, не відбулося.

Ухвалою від 29.09.2023 підготовче засідання призначено на 25.10.2023.

25.10.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 25.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 16.11.2023.

Ухвалою від 16.11.2023 задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, поновлено строк та прийнято відзив до розгляду; відкладено підготовче засідання на 29.11.2023.

20.11.2023 прокурором подано заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відповідь на відзив.

29.11.2023 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 29.11.2023 було оголошено перерву до 14.12.2023.

У зв`язку з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду 30.11.2023 (що підтверджено відповідним Актом відповідальних осіб Господарського суду Одеської області), роботу в АС "ДСС", електронній комп`ютерній мережі суду та розгляд справ у судових засіданнях було призупинено.

Наказом Голови суду від 07.12.2023 №46 "Про введення особливого режиму роботи Господарського суду Одеської області", окрім іншого, роботу в АС "ДСС" та електронній комп`ютерній мережі суду відновлено з 08.12.2023, а розгляд справ у судових засіданнях - з 15.12.2023.

Ухвалою від 11.12.2023 постановлено провести підготовче провадження у справі №916/3542/23 впродовж розумного строку та призначено підготовче засідання у справі на 11.01.2024.

13.12.2023 прокурором подано заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

10.01.2024 до суду від представника відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд клопотання представника відповідача адвоката Чукітової В.В. про закриття провадження у справі та клопотання про зупинення провадження у справі залишити без розгляду.

Ухвалою від 11.12.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" від 10.01.2024 про залишення без розгляду клопотань, залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" про закриття провадження у справі від 16.10.2023 (за вх. №ГСОО 38148/23 від 25.10.2023) та клопотання про зупинення провадження у справі від 29.11.2023 (за вх. №ГСОО 43750/23 від 29.11.2023); закрито підготовче провадження у справі №916/3542/23 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 24.01.2024.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 24.01.2024, не відбулося.

Ухвалою від 24.01.2024 судове засідання призначено на 07.03.2024.

У судовому засіданні 07.03.2024 господарський суд оголосив перерву до 14 год. 00 хв. 27.03.2024, про що постановлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати та без оформлення її окремим документом.

В судове засідання з`явились прокурор та представник відповідача.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, зазначила, що відповідач не займає фізично озеро Сасик, а орендує приміщення поруч із самим озером. Відповідачем не встановлено жодного обладнання, чи обмежено доступ до озера, чи іншим шляхом ускладнено користування озером. В свою чергу, прокурором не надано відповідних підтверджень використання відповідачем земельної ділянки під озером, як то актів огляду території, здійснення перевірки фактичного користування тощо.

Також відповідач вважає, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду із даним позовом, оскільки існує уповноважений суб`єкт владних повноважень - Головне управління Держгеокадастру у Одеській області, до якого прокурор не звертався та до участі у справі не залучав.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27.03.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" із позовом, відповідно до якого просить:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" озера Сасик площею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в режимі рибогосподарської експлуатації;

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озеро Сасик площею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

В обґрунтування підстав позову прокурор зазначає, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМС - 10" під виглядом Режиму СТРГ безпідставно здійснює використання озера Сасик за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та водний об`єкт.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував наступним.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до с.5 ст.122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або користування у межає міст обласного значення та за межами неселених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23, земельна ділянка під озером Сасик не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад.

Отже, означена земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська обласна державна адміністрація.

Таким чином, в силу положень ст.ст.17, 20, 122 ЗК України, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Одеська обласна державна адміністрація.

Так, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою направлено до Одеської обласної державної адміністрації лист від 26.06.2023 №12-934вих-23, яким повідомлено про неправомірне використання ТОВ "ВМС-10" озера Сасик та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи реагування або намір вжити заходи реагуваня.

Листом від 26.07.2023 №6440/4/01-46/7558/2-23 Одеська обласна державна адміністрація повідомила, що з позовом до ТОВ "ВМС-10" про зобов`язання повернути земельну ділянку та водний об`єкт озеро Сасик, припинення права користування водним об`єктом не зверталась.

Вказане, за твердженням прокурора, свідчить про не здійснення захисту інтересів держави уповноваженим суб`єктом владних повноважень, а саме Одеською обласною державною адміністрацією.

Суд зауважує, що наведене вище листування прокурора з позивачем вказує на пасивну поведінку останнього щодо захисту інтересів держави.

Як зазначає прокурор, необхідність пред`явлення даного позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні охорони навколишнього природного середовища, у тому числі його складових - землі та водних об`єктів як національного багатства.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

04.08.2023 прокурор повідомив позивача в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до суду із даним позовом (повідомлення за вих. №12-1231 ВИХ-23).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивача у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, озеро Сасик - лиман на території Ізмаїльського та Білгород-Дністровського районів Одеської області на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу Гирла Дунаю; площа 215 кв.м., глибина до 3,3 м., природний рівень Сасика на 0,3 м. нижчий від рівня моря. Лиман видовжений на 35 км. від моря при максимальній ширині 11 км.

Озеро Сасик є найбільшим озером в Україні.

Земельна ділянка під озером не сформована, відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру не внесено.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.06.2023 №10-15-0.3-2322/2-23, земельна ділянка під озером Сасик не увійшла до складу сільських, селищних та районних рад.

Отже, означена земельна ділянка належить до земель державної власності, розпорядження якими здійснює Одеська обласна державна адміністрація.

Відповідач ТОВ "ВМС-10" здійснює використання озера Сасик на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик в умовах спеціального товарного рибного господарства (далі Режим СТРГ), погодженого 02.10.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області та 22.10.2018 Держрибагентством.

Згідно п.1 Режиму СТРГ, Режим розроблений державним підприємством "Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії".

Відповідно доп.2.1 Режиму СТРГ, водосховище Сасик розташоване на крайньому південному заході Дунайсько-Дніпровського межиріччя у безпосередній близькості від Кілійської дельти р.Дунай. Відокремлене від Чорного моря дамбою і з`єднане каналом з Дунаєм.

За п.2.2 Режиму СТРГ, розміри становлять: а) довжина - 29 км, б) ширина - 3-12 км, в) площа водного дзеркала, на яку розповсюджується Режим СТРГ і прийнята у розрахунках, складає - 20 тис. га, г) об`єм - 300 куб.км, ґ) максимальна глибина - 2,7 м, д) середня глибина - 1,5 м.

В п.11 Режиму СТРГ визначено обсяги вилучення водних біоресурсів за видами і по роках.

Згідно п.16 Режиму СТРГ, термін дії останнього з 22.10.2018 по 31.12.2027.

Здійснення ТОВ "ВМС-10" рибогосподарської діяльності згідно Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик, погодженого Держрибагенством 22.10.2018, підтверджено листом Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 12.12.2022 №1-3-9/1857-22.

З інформації, наданої Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області, слідує, що відповідачем протягом 2019 - 11 місяців 2022 року щорічно здійснювалось вилучення понад 800 тисяч кг водних біоресурсів, а у 2022 році - понад 200 тисяч кг.

Також, відповідно до листа Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Одеській області від 23.06.2023 №1-3-9/1545-23, ТОВ "ВМС-10" згідно з останнім звітом з початку 2023 року станом на 16.06.2023 здійснено вилов 8651 кг водних біоресурсів.

Згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, працівники ТОВ "ВМС-10" упродовж 2020-2022 років притягувалися до адміністративної відповідальності, що додатково свідчить про обставини використання відповідачем озера Сасик (постанови Татарбунарського районного суду - т.1 а.с.73-91).

Крім того, зі змісту судового рішення у справі №815/4465/17 (за позовом ТОВ "ВМС-10" до Державного агентства рибного господарства України, треті особи: Асоціація Татарбунарських риболовецьких підприємств "Рибалка" та Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу від 26.07.2017 №404, т.14 а.с.92-101), а також відомостей науково-біологічного обґрунтування вбачається, що ТОВ "ВМС-10" здійснює промисел водних біоресурсів на озері Сасик в умовах СТРГ ще з 2013 року.

Отже, на підставі Режиму СТРГ відповідач ТОВ "ВМС-10" здійснює промисел водних біоресурсів на озері Сасик з 2013 року, водночас, у встановленому порядку не отримав будь-яких документів, які дають право на використання земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом - озером Сасик.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Згідно з ст. 6 ВК України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді Міністрів Автономної Республіки Крим. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

Частинами 1-7, 12 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб, розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо). Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч. ч. 1, 2 ст. 79 ЗК України).

За приписами статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами належать до земель водного фонду (стаття 4 Водного кодексу України, частина 1 статті 58 Земельного кодексу України).

Одним із суб`єктів права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (ст. 80 Земельного кодексу України).

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частини 1, 3 ст. 85 Водного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

За приписами ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що використання водного об`єкта із земельною ділянкою водного фонду під ним може здійснюватися фізичними та юридичними особами на правах власності або ж на умовах користування.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Абзацом 3 ч.1 ст.11 вказаного Закону передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури, зокрема, належить надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.14 вказаного Закону, рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

У статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" містяться такі визначення: - водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини; - рибальство - добування водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах; добування (вилов) - вилучення водних біоресурсів із середовища їх перебування; рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства; - промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України; - рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо; - рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості; - рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства. Стаття 27 зазначеного Закону встановлює, що спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає в себе, в тому числі і промислове рибальство.

Разом з тим, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 34 вказаного Закону, суб`єкти рибного господарства мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку. Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і з спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини) (ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

Крім цього, Закон України "Про тваринний світ" у статті 3 визначає об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про тваринний світ", за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об`єктів тваринного світу як рибальство.

За визначенням ст. 25 Закон України "Про тваринний світ", рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України (ст. 26 Закон України "Про тваринний світ").

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про тваринний світ", до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що спеціальне використання водних біоресурсів може здійснюватися відповідно до одного з режимів, визначених Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", а саме Режиму промислу або Режиму рибогосподарської експлуатації. З огляду на викладене, рибне господарство, яким займається відповідач, належить до спеціального використання об`єктів тваринного світу, оскільки промислове рибальство передбачає вилучення риби із природного середовища та є відмінним від любительського і спортивного рибальства.

Порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008. Як вказано в самій Інструкції, вона розроблена, в тому числі, відповідно до Закону України "Про тваринний світ".

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання. Інструкція безпосередньо регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об`єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

Зазначена Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, а відтак вона не може суперечити вимогам Закону України "Про тваринний світ" щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, а такими винятками є лише випадки безоплатного любительського і спортивного рибальства, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства. Крім того, ця Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття "рибальство", яке не може здійснюватися без погодження власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України.

Статтею 23 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" визначено, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013, визначає процедуру видачі суб`єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.

Згідно з п. 2 Порядку, дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом. Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення Їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову. Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду відсутні.

Отже, для затвердження режиму чи отримання дозволу відповідні особи не надають жодних документів, які б свідчили про їхні права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується режим або видається дозвіл. При затвердженні Режиму і видачі Дозволу відповідні органи не досліджують питання та не надають права користуватися водними об`єктами і землями водного фонду. Тобто, законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частину), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в т.ч. і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 908/2153/20.

Таким чином, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.11.2018 року у справі № 806/449/15, від 16.05.2019 у справі № 806/3184/18, від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 по справі № 923/213/18 зазначив, що наявність Режиму рибогосподарської експлуатації не дає підстав для одноосібного використання водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Як слідує з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ТОВ "ВМС-10" з моменту погодження Режиму СТРГ у 2018 році відсутні будь-які речові права на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом - озером Сасик.

Крім того, згідно ч.5 ст.51 ВК України, надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Механізм розроблення паспорта водного об`єкта визначається Порядком розроблення паспорта водного об`єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 №99.

За умовами п.3 Порядку, замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України.

Відповідно до п.4 Порядку, паспорт водного об`єкта розробляється за формою, наведеною у додатку до цього Порядку, і складається із короткої пояснювальної записки, характеристик річки (водотоку), характеристик водного об`єкта, характеристик греблі, характеристик водоскидної споруди, характеристик відвідного каналу, характеристик прибережної захисної смуги, графічних матеріалів.

Згідно п.5 Порядку, Паспорт водного об`єкта погоджується з Держводагентством у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня його надходження.

Відповідно до п.6 Порядку, Паспорт водного об`єкта розробляється в чотирьох примірниках, які зберігаються по одному: в басейновому управлінні водних ресурсів, Держводагентстві, у розпорядника земельної ділянки під водою, а також надається користувачу.

Як слідує з листа Басейнового управління водних ресурсів від 08.12.2022 №08-24/02-1415, в Управлінні відсутній водогосподарський паспорт озера Сасик.

Отже, за відсутності Паспорта водного об`єкта озеро Сасик за будь-яких умов не може знаходитись у користуванні фізичних або юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи встановлення судом відсутності у відповідача будь-яких документів, що підтверджують право користування земельними ділянками водного фонду на озері Сасик, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому суд зазначає, що згідно з приписами ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень норм ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України, вимога про усунення перешкод власнику шляхом припинення використання водного об`єкта разом із зайнятою цим озером земельною ділянкою та його повернення у віддання законного власника є належним способом захисту інтересів держави.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 4) у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" (код ЄДРПОУ 37060594,68112, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Борисівка, вул. Гагаріна, буд.22) озера Сасик плошею 20000 га, розташованого на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації.

3. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022585, 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 4) у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" (код ЄДРПОУ 37060594,68112, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Борисівка, вул. Гагаріна, буд.22) повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озеро Сасик плошею 20000 га, розташоване на території Білгород-Дністровського та Ізмаїльського районів Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМС-10" (код ЄДРПОУ 37060594,68112, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Борисівка, вул. Гагаріна, буд.22) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) - 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку із перебуванням головуючого у справі судді у відпустці за сімейними обставинами, повне рішення складено і підписано 03.05 2024.