Постанова

від 07.05.2024 по справі 333/6370/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.05.2024 Справа № 333/6370/21

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №333/6370/21 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлова А.В.

Провадження №22-ц/807/1020/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кукурудза Романа Орестовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

В обґрунтування позову зазначено, що Концерн «МТМ» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Позивач в період з 01.09.2012 року по 03.03.2020 року надав відповідачу послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте відповідач свої зобов`язання по оплаті наданих послуг не виконує, що унеможливлює своєчасні розрахунки Концерном «МТМ» за спожитий природний газ, що в свою чергу ставить під загрозу безперервність надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Сума заборгованості відповідача за отримані послуги складає 19166 грн. 96 коп.

На підставі вказаного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за комунальні послуги за періодз 01.09.2012 по 03.03.2020 в розмірі 19166 грн. 96 коп. та судові витрати в розмірі 2 270 грн 00 коп.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за житлово-комунальні послуги (з централізованого опалення та гарячого водопостачання) за період з 01.09.2012 року по 03.03.2020 року в розмірі 19166 грн. грн. 96 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2270 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 , представник, адвокат Кукурудз Роман Орестович подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.11.2019 по 03.03.2020 в розмірі 6 462,82 грн, здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не зазначив на підставі яких доказів він установив, що відповідачка є споживачем комунальних послуг та впродовж якого періоду ці послуги були нею спожиті. Матеріали справи не містять докази належності позивачці на праві власності (користування) квартирою АДРЕСА_1 . Суд не взяв до уваги подані відповідачкою докази, а саме договір купівлі-продажу від 04 березня 2020 року, з якого слідує, що право власності відповідачки на квартиру АДРЕСА_1 виникло 28 березня 2019 року - з моменту державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та припинилось 04 березня 2020 року - з моменту державної реєстрації переходу права власності на підставі договору купівлі-продажу. При цьому, відповідачка ніколи не мешкала у вказаній квартирі, її місце проживання ніколи не було зареєстроване за адресою вищезазначеної квартири.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Концерн «МТМ» отримав 11 квітня 2024 року, про що свідчить довідка про доставку електронного документу, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення ( ч. 9 ст. 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 19 166,96 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, а також з того, що наданий стороною позивача в обґрунтування своїх позовних вимог розрахунок заборгованості складений з чітким зазначенням суми заборгованості за кожен місяць отримання споживачами централізованого опалення, а тому приймається судом та покладається в основу рішення, оскільки будь-якого іншого розрахунку чи обґрунтованого заперечення проти зазначеного розрахунку відповідачами не надано.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитись, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки КонцернУ «Міські теплові мережі» на ім`я відповідача ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.4).

Договір між сторонами про надання послуг не укладався, у зв`язку із ігноруванням даної пропозиції відповідачем, проте Концерн «МТМ» надавав відповідачу як споживачу за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідач такі послуги прийняла, від їх отримання не відмовлялася.

Фактичне надання цих послуг і відкриття особового рахунку на ім`я споживачів слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про теплопостачання» та Правил.

Централізоване опалення будинку АДРЕСА_1 здійснюється Концерном «Міські теплові мережі».

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 року, виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ» (п. 1.2. Рішення).

Зазначені рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 25 від 29.01.2009 року та № 200 від 28.04.2011 року було офіційно надруковано у офіційному засобі масової інформації Запорізької міської ради - газеті «Запорізька січ».

Тарифи за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води для населення встановлені: Рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради № 39 від 31 січня 2011 року та № 465 від 14 грудня 2012 року; Постановами Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері комунальних послуг № 650 від 06 червня 2014року, № 146 від 17 жовтня 2014року та № 31 березня 2015 року.

За період з 01 вересня 2012 року по 03 березня 2020 року відповідач спожив надані позивачем послуги з централізованого опалення у приміщення квартири АДРЕСА_1 на загальну суму 19166 грн. 96 коп.; проте за вищезазначений період часу відповідач оплату за надані послуги не здійснив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, що підтверджується довідкою щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с.5).

Згідно із розрахунком та довідкою КонцернУ «Міські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 вересня 2012 року по 03 березня 2020 року у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 19166 грн 96 коп (а.с.5).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 9 листопада 2017 року №2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №2189-VІІІ) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Одним із різновидів комунальних послуг є послуги з постачання теплової енергії та гарячої води (ст. 5 Закону №2189-VІІІ).

Стаття 5 Закону №2189-VІІІ передбачає перелік житлово-комунальних послуг.

Так, відповідно до частини 2 цієї статті комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1)споживачі (індивідуальні та колективні);

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

2)управитель;

3)виконавці комунальних послуг(суб`єкти господарювання, що надають комунальні послуги споживачу відповідно до умов договору).

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону №2189-VІІІ індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

В силу ст. 9 Закону №2189-VІІІ споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-ІV «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із положень ч. 1 ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Обов`язок споживача оплачувати послуги передбачений також пунктом 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку) квартиру, користуються ним ( нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, проводити за свій рахунок поточний капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує.

Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник Концерну «Міські теплові мережі» в позовній заяви зазначав, що ОСОБА_2 є споживачем послуги, які надає позивач за адресою: АДРЕСА_1 , проте ухиляється від сплати наявної в неї заборгованості.

Доказів того, що ОСОБА_2 є власником або за згодою власника користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб за адресою: АДРЕСА_1 , Концерном «Міські теплові мережі» ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Напроти, до заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_3 , представником, адвокатом Кукурудзом Романом Орестовичем було надано копію договору купівлі-продажу від 04 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Тетяною Юріївною та зареєстрований в реєстрі за №970, з якого вбачається, що ОСОБА_1 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 (а.с.34-35).

Відповідно до п. 1.3 договору зазначено, що квартира, яка є предметом цього договору, належить продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Кукурудз Т.Ю., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 28.03.2019 року за р. № 1803. Право власності на вказану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. 28.03.2019 року, номер запису про право власності: 30926588: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 65405023101.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 зареєстровано 04 березня 2020 року.

Відповідно до ксерокопії паспорту громадянина України серії та номер НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04 вересня 1985 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.33), тобто не за адресою місцезнаходження квартири, яка є предметом позову.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, позивачем не доведено, що ОСОБА_2 була власником або за згодою власника користувалася об`єктом нерухомого майна і отримувала житлово-комунальну послугу для власних потреб за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01 вересня 2012 року по 27.03.2019 року у розмірі 12 704,14 грн та покладення на відповідача обов`язків щодо сплати цієї заборгованості.

Таким чином, доказів того, що відповідач була споживачем житлово-комунальних послуг відповідно до положень Закону України від 9 листопада 2017 року №2189-VІІІ«Прожитлово-комунальні послуги», фактично отримувала послуги з теплопостачання, у період з 01 вересня 2012 року по 27.03.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 12 704,14 грн, але оплату їх не проводить, матеріали справи не місять.

Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_2 була споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , як власник будинку, з 28 березня 2019 року по 04 березня 2020 року, тому за цей період остання повинна сплатити заборгованість за надані та отримані нею комунальні послуги.

Враховуючи, що згідно з наданим розрахунком заборгованості нарахування за квітень місць 2019 року відповідачкою сплачено повністю 233,42 грн, за період з листопада 2019 року по березень 2020 року нараховано: за листопад 2019 року - 1241, 67 грн, за грудень 2019 року - 1712, 14 грн, за січень 2020 року - 1446, 07 грн, за лютий 2020 року - 1992, 94 грн, за березень 2020 року -70 грн, що разом становить 6462, 82 грн, тому апеляційний суд вбачає наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати заборгованості за вказаний період у розмірі 6 462,82 грн.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому прийшов до помилкового висновку про доведеність Концерном «Міські теплові мережі» своїх позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення з неї на користь позивача заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надавалися ним за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 вересня 2012 року по 28 березня 2019 року у розмірі 12 704,14 грн.

При цьому, колегія суддів зауважує, що належних доказів того, що особистий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 було відкрито саме на ОСОБА_1 у вересні 2012 року, матеріали справи не містять, як і не містять належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що з вересня 2012 року до 28 березня 2019 року (з моменту державної реєстрації права власності на вищезазначену квартиру за відповідачкою) остання була споживачем житлово- комунальних послуг ( з централізованого опалення та гарячого водопостачання).

Відповідно до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2024 року скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.

При подачі позовної заяви Концерном « МТМ» було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн ( а.с. 1).

При подачі апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_3 було сплачено судовий збір у розмірі 2 724,00 грн, що підтверджується квитанцією № 4KFZ-M93S-Y11E від 28.03.2024 року (а.с.103).

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а тому судовий збір підлягає розподілу пропорційно до задоволених вимог.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову, то з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» підлягає стягненню сплачений ним за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 765,41 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З Концерну «МТМ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1805, 51 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на Концерн «МТМ» покладено більшу суму судових витрат, тому з нього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця судових витрат у сумі 1049, 10 грн (1805.51-765, 41).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Кукурудза Романа Орестовича - задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за житлово-комунальні послуги (з централізованого опалення та гарячого водопостачання) в розмірі 6 462,82 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1049, 10 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 07 травня 2024 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.