Постанова

від 07.05.2024 по справі 203/485/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/743/24 Справа № 203/485/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л.,Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» та Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року по справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» до територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування та вилучення запису про реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язати передати майно в управління, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» (далі - ОСББ «Кірова 119») звернулося до суду із уточненим, 02 лютого 2023 року, позовом до територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування та вилучення запису, визнання недійсним договору купівлі-продажу.

В обґрунтування позову послалися на те, що у серпні 2019 року до них звернувся ОСОБА_1 , який повідомив, що є власником нежитлового (підвального) приміщення № V, загальною площею 305,3 кв.м., яке розташовано у вказаному будинку. У зазначеному приміщенні знаходяться загальнобудинкові комунікації, а тому, приміщення, відповідно до Закону, є власністю членів ОСББ «Кірова 119». У подальшому їм стало відомо про те, що 19 листопада 2003 року спірне приміщення було передане у комунальну власність. У вересні 2018 року територіальна громада, без узгодження з ними, зареєструвала право власності на спірне приміщення, а згодом протиправно відчужила його ОСОБА_1 тому просили суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральне», «Лівобережне» в частині прийняття у комунальну власність територіальної громади міста нежитлового приміщення № V, загальною площею 305,3 кв. м, яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на АДРЕСА_1 ; скасувати та вилучити запис про реєстрацію права власності від 04 вересня 2018 року № 27833445 за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № V, загальною площею 305,3 кв. м., яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1639614012101, індексний номер рішення про державну реєстрацію 42913253 від 10 серпня 2018 року); визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № V, загальною площею 305,3 кв м, яке розташоване у житловому будинку літ. А-5 на АДРЕСА_1 , від 23 липня 2019 року № 238/А, який укладений між територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за реєстровим № 539 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1639614012101, індексний номер рішення про державну реєстрацію 48182575 від 09 серпня 2019 року); зобов`язати територіальну громаду м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради передати їм з актом приймання-передачі нежитлового приміщення спірний об`єкт.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСББ «Кірова 119» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини по даній справі. Вказували, що їх право власності є безумовним та суд залишив без належної уваги їх уточнені позовні вимоги, помилково вказавши у рішенні про необхідність звернення з віндикаційним позовом.

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить змінити рішення в частині мотивів його прийняття.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірне приміщення не є допоміжним та не належало мешканцям житлового будинку та не належить ОСББ «Кірова 119». ОСББ «Кірова 119» фактично є юридичною особою, метою діяльності якої є реалізація інтересів визначеного кола осіб та вирішення замість них питань щодо реалізації прав співвласників багатоквартирного будинку. Наголошують на тому, що ОСББ «Кірова 119» не може звертатися із віндикаційним позовом саме через те, що не є та ніколи не було власником спірного приміщення.

13 грудня 2023 року відповідач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу ОСББ «Кірова 119», в якому просив рішення залишити без змін, як таке що є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказував, що позивач не міг подавати уточнений позов. Він прав позивача жодним чином не порушує.

13 грудня 2023 року Територіальна громада м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради надала відзив на апеляційну скаргу ОСББ «Кірова 119», в якому просила залишити її без задоволення.

10 січня 2024 року Дніпровська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу ОСББ «Кірова 119» в якому просила залишити її без задоволення та змінити рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року в частині мотивів його прийняття.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 17 січня 2003 року Дніпропетровською обласною радою було ухвалене рішення №126-7/ХХІV, згідно з яким у власність територіальної громади м.Дніпропетровська було передано житловий фонд як майно, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств. Вказаним рішенням, зокрема, було вирішено передати від ОЖКП «Південне» до територіальної громади м.Дніпропетровська увесь житловий фонд (у т.ч. будинок АДРЕСА_1 , до складу якого входило підвальне нежитлове приміщення №V, загальною площею 242,0 кв.м.

10 вересня 2003 року головою Дніпропетровської обласної ради було видане розпорядження №171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м.Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне».

Того ж дня між управлінням майном спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області та комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради було підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу ОЖКП «Південне» (у тому числі, будинку АДРЕСА_1 .

23 жовтня 2003 року Дніпропетровською обласною радою було ухвалене рішення №232-10/ХХІV про затвердження, у тому числі, розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради №171-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м.Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне».

19 листопада 2003 року Дніпропетровською міською радою було ухвалене рішення №11/13, згідно якого, у тому числі, прийнято у комунальну власність територіальної громади ОЖКП «Південне» з майном, будівлями та спорудами, що перебувають на його балансі.

13 лютого 2015 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі протоколу №1 від 25 січня 2015 року установчих зборів багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 було зареєстровано ОСББ «Кірова 119», метою якого згідно статуту є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.

Спірне підвальне приміщення 02 лютого 2012 року за договором оренди № 44-ДКП/12 було передано Дніпропетровською міською радою у строкове платне користування ПП «Побутсервіс». Вказане підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2018 року, ухваленим у справі № 904/3560/18, яким зобов`язано ПП «Побутсервіс» повернути комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 87,4 кв. м та схід в підвал - 10,1 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , у підвалі 5-поверхової будівлі шляхом підписання акту прийому-передачі відповідно до умов договору оренди, а також стягнуто з ПП «Побутсервіс» орендну плату.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 04 вересня 2018 року право власності на підвальне нежитлове приміщення №V, загальною площею 305,3 кв.м., що розташоване в житловому будинку літ.А-5 по АДРЕСА_1 було зареєстровано за територіальною громадою м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, підставою для чого став витяг з Реєстру об`єктів прав комунальної власності від 27 серпня 2018 року, виданий Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради.

23 липня 2019 року між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №238/А, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за реєстровим №539, згідно якого ОСОБА_1 придбав підвальне нежитлове приміщення №V, загальною площею 305,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

07 серпня 2019 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на зазначене вище спірне приміщення.

Згідно листа КП «ДМБТІ» від 19 листопада 2019 року за матеріалами інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , на дату проведення первинної інвентаризації 20 липня 1964 року, значиться в підвалі житлового будинку літ.А-5 нежитлове приміщення №V, як технічна частина підвалу, загальною площею 242,0 кв.м., відомості щодо реєстрації права власності зміни функціонального призначення та площі, станом на 31 грудня 2012 року ,відсутні.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 04 квітня 2018 року, приміщення №V є нежитловим приміщенням у підвалі житлового будинку літ.А-5 по АДРЕСА_1 , загальною площею 305,3 кв.м., рік будівництва - 1964. Згідно акту інженера від 04 квітня 2018 року площа приміщення змінилась до 305,3 кв.м. внаслідок внутрішнього переобладнання приміщення.

Суд не прийняв в якості належного доказу звіт ТОВ «БТІ ГРУП» від 30 квітня 2020 року, згідно висновків якого нежитлове приміщення №V, загальною площею 305,3 кв.м не відноситься до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення належної експлуатації в цілому житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки такі висновки протирічать наведеним вище положенням законодавства, зокрема, ст.2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст.382 ЦК України, рішенню Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004.

При цьому, у вказаному звіті зазначено, що нежитлове приміщення містить транзитні комунікації, запірну та зливну арматуру.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що спірне підвальне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням у складі багатоквартирного будинку та в даному випадку, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній сумісній власності всіх співвласників квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 в силу закону, а тому належним способом захисту було пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із незаконного володіння, а не позову про визнання незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування, скасування та вилучення записів про реєстрацію права власності, визнання недійсним договір купівлі-продажу та зобов`язання передати майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" містить визначення поняття приватизації державного житлового фонду, зміст якої полягає у відчуженні на користь громадян України, як квартир, будинків, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Перелік таких приміщень не є вичерпним.

За змістом частини другої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

Непорушність права власності закріплено і в ст. 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої - ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, ч.2 статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на порядок користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно з ст. 4 вказаного Закону, Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об`єднання. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону, Об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).

До допоміжних належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення

Допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Конституційним Судом України у рішенні по справі № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року надано роз`яснення щодо порядку передачі допоміжних приміщень у власність. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ним квартир або кімнат у квартирах. Власники неприватизованих квартир є співвласниками цих допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Жодних документів права власності на допоміжні приміщення не потрібно робити.

У рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

У багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватись і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

З матеріалів даної справи встановлено, що спірне підвальне нежитлове приміщення №V, загальною площею 305,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням житлового будинку, містить транзитні комунікації, запірну та зливну арматуру.

Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проєктної документації, акта введення будинку в експлуатацію, а також створення Дніпропетровською міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Згідно із усталеною судовою практикою допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради в частині того, що спірне підвальне приміщення не є допоміжним та позивач фактично не має жодного відношення до нього, за встановлених обставин колегією суддів відхиляються.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно ( пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою ( пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

З врахуванням обставин даної справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що мета пред`явленого позову ОСББ «Кірова 119», яке діє від імені та з метою захисту співвласників будинку, фактично спрямована на відновлення останніми, як співвласниками, права володіння спірним нежитловим приміщенням. Тому, в даному випадку належним способом захисту було б пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із незаконного володіння, а не позову про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування та вилучення записів про реєстрацію права власності, визнання недійсним договір купівлі-продажу та зобов`язання передати майно, та доводи апеляційної скарги ОСББ «Кірова 119» вказаних висновків не спростовують.

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального й процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишена без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Кірова 119» та Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 08 травня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров