Ухвала

від 07.05.2024 по справі 926/2003/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 926/2003/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Копельчук Тетяни Федорівни (далі - ФОП Копельчук Т. Ф., скаржник)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023,

постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024

та

ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023,

додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023,

постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Агро Центр»

до Фізичної особи-підприємця Копельчук Тетяни Федорівни

про стягнення 968 415, 34 грн,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Копельчук Т. Ф. 17.04.2024 через «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, зокрема, просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 926/2003/23 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а також ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023, додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 926/2003/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Агро Центр» (далі - ТОВ Баланс Агро Центр») від 27.10.2023 залишити без розгляду.

Відповідно до протоколу атоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 926/2003/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), ТОВ «Баланс Агро Центр» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Копельчук Т. Ф. грошових коштів у сумі 968 415,34 грн, з яких 967 540, 58 грн основний борг та 874, 76 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, у справі № 926/2003/23 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Копельчук Т. Ф. на користь ТОВ «Баланс Агро Центр» заборгованість в сумі 968 415, 34 грн, в тому числі 967 540, 58 грн основного боргу, 874, 76 грн 3% річних та 14 526, 23 грн судового збору.

У прийнятті оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції виходив з того, що: всі оплати, які є предметом спору, здійснені на підставі договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 29/11/2022 від 26.11.2022 (далі - Договір). Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи позивача щодо помилкового перерахування коштів згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а відтак суд відхиляє посилання позивача на статтю 1212 ЦК України, оскільки дані правовідносини не є кондикційними, однак це не впливає на підставність позовних вимог, наявність переплати та стягнення боргу з відповідача, отримання яких встановлено судом.

Суд апеляційної інстанції у прийнятті оскаржуваної постанови виходив з того, що сплачені позивачем на рахунки відповідача кошти в сумі 967 540, 58 грн, за які не отримано жодних послуг (а також не було замовлено жодних послуг на ці кошти в межах Договору), не можуть вважатися сплаченими позивачем відповідачу на підставі Договору, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як безпідставно набуті грошові кошти відповідно до положень статті 1212 ЦК України. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції не посилався на відповідні правові висновки, а дійшов висновку, що в даному випадку хоча потрібно задовільнити позовні вимоги, однак з інших правових підстав. ТОВ «Баланс Агро Центр» в період з 28.03.2023 року до 07.04.2023 року нараховані 3% річних у розмірі 874, 76 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023 у справі № 926/2003/23 призначено в судове засідання розгляд заяви ТОВ «Баланс Агро Центр» про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 у справа № 926/2003/23 заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ФОП Копельчук Т. Ф. на користь ТОВ «Баланс Агро Центр» 90 620, 77 грн витрат на професійну правничу допомогу. В частині стягнення витрат в сумі 8 256, 89 грн відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції дослідивши подані позивачем докази у підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 90 620, 77 грн, з огляду на положення статей 123, 126, 129 ГПК України, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, вважав, що вони є співмірними із складністю справи та реально витраченим адвокатом часу на надання правничої допомоги, а відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення їх з відповідача тоді, як щодо витрати понесених юристом ТОВ «Баланс Агро Центр» на оплату придбання квитків (потяг та автобус) для участі у судових засіданнях суд виходив з того, що вони не є витратами в розумінні статей 126, 129 ГПК України, а тому і не підлягають стягненню з відповідача через, що в частині стягнення судових витрат в сумі 8 256, 89 грн відмовив.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 926/2003/23 додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 скасовано в частині стягнення 90 620, 77 грн витрат на професійну правничу допомогу. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнути з ФОП Копельчук Т. Ф. на користь ТОВ «Баланс Агро Центр» 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 у справі № 926/2003/23 залишено без змін.

Ухвалюючи судове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що за наслідками з`ясування фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції є завищеним, оскільки не узгоджується з обсягом робіт та складністю справи № 926/2003/23. В даній справі загальна сума позову 968 415, 34 грн, позивач мотивував стягнення статтею 1212 ЦК України. Надавши оцінку доводам апелянта про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши обсяг виконаних робіт представником позивача по наданню правової допомоги у суді першої інстанції у даній справі, суд апеляційної інстанції виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, вважає, що вони є не співмірними із складністю справи та реально витраченим адвокатом часу на надання правничої допомоги, а відтак, прийшов до висновку про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 20 000 грн.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ФОП Копельчук Т. Ф. у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження щодо оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та додаткового рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та повернення касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023 у справі № 926/2003/23 з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ФОП Копельчук Т. Ф. у касаційній скарзі в обґрунтування наявних випадків, з посиланням на підпункти «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:

для фізичної особи сума спору в розмірі 968 415, 34 грн має виняткове значення. Такі значні кошти у відповідача відсутні. Стягнення такої суми є непосильним тягарем, зважаючи на те, що на даний час, в т.ч. через збройну агресію рф та повномасштабну війну, блокування кордонів та інших загальновідомих обставин ФОП Копельчук Т. Ф. не має можливості одержувати доходи від підприємницької діяльності, на підтвердження чого надає відповідну декларацією до касаційної скарги. Також зазначає, що відповідно до статті 7 Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в розмірі 3 028 грн для працездатних осіб. Сума спору по цій справі в розмірі 968 415, 34 грн у 319 разів перевищує цей прожитковий мінімум;

позов заявлений лише щодо 3 % річних у розмірі 874, 76 грн, нараховані за період з 28.03.2023 року до 07.04.2023 року, а, отже, залишення в силі зазначених судових рішень, призведе до подальшого майже безспірного стягнення з ФОП Копельчук Т. Ф. коштів на 3 % річних та збитків від інфляції на підставі статті 625 ЦК України;

позивач намагається стягнути непомірні суми витрат на правову допомогу у цій справі, непропорційність яких визнана, в т.ч. апеляційним судом по цій справі.

Усі ці вимоги позивача в сукупності перевищують п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому вказана сума спору і ця справа має виняткове значення для відповідача.

Верховний Суд аналізуючи доводи, щодо перевищення п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходить з системного аналізу статей 12, 163, 287 ГПК України і ураховує, що предметом позову у справі № 926/2003/23 є стягнення грошової суми у розмірі 968 415, 34 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи з огляду на таке.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Отже, з огляду на предмет позову у справі № 926/2003/23 - стягнення грошової суми у розмірі 968 415, 34 грн, а тому ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 1212 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та від 07.02.2024 у справа № 910/3831/22.

ФОП Копельчук Т. Ф. з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ФОП Копельчук Т. Ф. у касаційній скарзі вважає додаткове рішення від 13.11.2023, ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у цій справі незаконними, оскільки суд зобов`язаний був залишити без розгляду заяву позивача від 27.10.2023 в якій просив винести додаткове рішення та стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати, оскільки ТОВ «Баланс Агро Центр» на момент її подання та розгляду судом не зареєструвало електронний кабінет, а тому ця заява від 27.10.2023 підлягала залишенню без розгляду на підставі приписів статті 170 ГПК України.

Згідно з статтею 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо оскарження судових рішень зі справи, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі № 926/2003/23 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками попередніх судових інстанцій, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови позові.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.

Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що для фізичної особи сума спору в розмірі 968 415, 34 грн має виняткове значення. Такі значні кошти у відповідача відсутні. Стягнення такої суми є непосильним тягарем, зважаючи на те, що на даний час, в т.ч. через збройну агресію рф та повномасштабну війну, блокування кордонів та інших загальновідомих обставин ФОП Копельчук Т. Ф. не має можливості одержувати доходи від підприємницької діяльності не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо даних правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції, до того ж підприємницька діяльність - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність задля досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Зазначення у скарзі загальної та абстрактної вказівки на те, що позов заявлений лише щодо 3 % річних у розмірі 874, 76 грн, нараховані за період з 28.03.2023 року до 07.04.2023 року, а, отже, залишення в силі зазначених судових рішень, призведе до подальшого майже безспірного стягнення з ФОП Копельчук Т. Ф. коштів на 3 % річних та збитків від інфляції на підставі статті 625 ЦК України, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Отже, скаржник в порушення підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням щодо стягнення з ФОП Копельчук Т. Ф. коштів на 3 % річних та збитків від інфляції на підставі статті 625 ЦК України.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі (рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, додаткового рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024) не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Копельчук Т. Ф. в частині оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, додаткового рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023 постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 926/2003/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо оскарження ухвали Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023 у цій справі якою призначено в судове засідання розгляд заяви ТОВ «Баланс Агро Центр» про ухвалення додаткового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно із частиною першою статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову ухвалити додаткове рішення

Верховний Суд відзначає, що ухвала Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023 у цій справі про призначення в судове засідання розгляду заяви ТОВ «Баланс Агро Центр» про ухвалення додаткового рішення не є тотожною ухвалі про відмову ухвалити додаткове рішення яка підлягає оскарженню.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного та враховуючи, що справа з ціною позову, яка не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник обґрунтовано та вмотивовано не довів наявність випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, судові акти які оскаржуються в силу приписів пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України є такими, що не підлягають касаційному оскарженню, відтак колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Копельчук Тетяни Федорівни на рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023, додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293, 304 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Копельчук Тетяни Федорівни на рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.10.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2023, додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.11.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 926/2003/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець