Ухвала

від 24.04.2024 по справі 755/5798/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/5798/18

Провадження №: 1-кп/755/736/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово, за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та учасників кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 обвинуваченої ОСОБА_5 , представника потерпілої ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві клопотання ОСОБА_9 про скасування арешту майна у межах об`єднаного кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017101040000025 від 10 лютого 2017 року та за № 12018100040003258 від 03 квітня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365-2 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:

І. Історія провадження

Згідно обвинувального акта від 03 квітня 2018 року, який складено слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_10 та затверджено прокурором Київської міської прокуратури № 4 ОСОБА_11 , слідує, що наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 22 травня 2014 року №204/6 проведено реєстрацію діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_5 здійснює свою професійну діяльність у сфері надання публічних послуг, а саме проведення державної реєстрації, яка спрямована на захист та забезпечення умов для реалізації інтересів, фізичних і юридичних осіб, породжує настання наслідків правового характеру форма і порядок надання якої визначена державою.

Однак, попри це, 22 жовтня 2016 року о 13 год. 22 хв. ОСОБА_5 , будучи особою яка надає публічні послуги в тому числі у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, керуючись злочинним умислом направленим на зловживання службовим становищем всупереч інтересам служби, перебуваючи у службовому кабінеті, розташованому в АДРЕСА_1 , діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої особи, а саме ОСОБА_9 , будучи достовірно обізнаною із положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно яким, забороняється проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно у разі постановлення рішення суду про заборону вчинення таких дій та наявності обтяжень у державному реєстрі речових прав, вчинила дії з реєстрації прав власності за ОСОБА_9 на об`єкт нерухомого майна - квартири розташованої в АДРЕСА_2 , загальною площею 56,8 кв.м., вартість якої відповідно до висновку експерта №13/17 від 19 січня 2018 року становить 632 184 грн., що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками для громадянки ОСОБА_12 , хоча станом на дату вчинення цих дій у державному реєстрі речових прав існував запис про заборону вчинення будь-яких дій з майном, в тому числі в рамках виконання виконавчих проваджень, пов`язаних з державною реєстрацією прав №17110366, які внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2016 року на підставі ухвали апеляційного суду Харківської області винесеної 20 грудня 2015 року в справі №640/9079/15-к.

Тому, з урахуванням наведеного, стороною обвинувачення, ОСОБА_5 обвинувачується за цим епізодом у зловживанні повноваженнями особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням послуг, з метою отримання неправомірної вигоди для іншої особи, що спричинило настання тяжких наслідків охоронюваним інтересам окремих громадян, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.

ІІ. Суть клопотання

Під час судового розгляду цього кримінального провадження, ОСОБА_9 звернувся, у порядку ст. 174 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, з клопотанням про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року на квартиру АДРЕСА_3 , та який 11 грудня 2017 року о 11:05:31 Київською обласною філією державного підприємства «Будинок юстиції» зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про обтяження: 23848744.

У зверненні ініціатор твердить, що 17 червня 2016 року набув право вимоги на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором (цесії), укладеного з ОСОБА_13 17 червня 2016 року, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14 за реєстровим № 880.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_9 набув право вимагати від ОСОБА_15 належного виконання на його користь всіх без винятку зобов`язань, передбачених основним договором, в сумі, обсягах та з урахуванням фактів, встановлених рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року в цивільній справі №642/6053/15-ц.

Крім того, він також набув право вимоги до ОСОБА_15 про сплату на його користь процентів за користування позикою, а також штрафів, пені, неустойки та інших платежів, передбачених законом у зв`язку з несвоєчасним виконанням нею своїх зобов`язань, навіть якщо вони прямо не згадані в цих договорах відступлення права вимоги (цесії) або основному договорі, але передбачені цивільним законодавством та звичаям ділового обороту.

Адже, в п. 5 наведеного договору вказано, що за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладення договору новий іпотекодержатель вважається стороною Іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за іпотечним договором.

Тому, у зв`язку з тим, що боржник належним чином не виконала свої зобов`язання з повернення як первісному кредитору ОСОБА_13 , так і новому кредитору ОСОБА_16 позичених нею коштів у розмірі 46 870 доларів США, задля уникнення в майбутньому можливих непорозумінь та вирішення питання щодо повернення коштів в позасудовому порядку, 10 серпня 2016 року новий кредитор (новий позикодавець, новий іпотекодержатель) ОСОБА_9 засобами поштового зв`язку направив боржнику ОСОБА_15 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу за Договором позики, з викладом їх стислого змісту та вимогою про їх виконання у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання, а також з Вимогою про добровільне звільнення предмета іпотеки.

Під час направлення вимоги заявнику ОСОБА_9 стало відомо про факт зміни ОСОБА_15 свого прізвища на ОСОБА_17 , тому, всі наступні документи були зіставлені та направлені з урахуванням даних змін.

Однак, боржник проігнорувала вказану письмову вимогу і у наданий кредитором тридцятиденний термін добровільного виконання умов вказаної вимоги жодних коштів в рахунок погашення своєї заборгованості не повернула та добровільно не звільнила іпотечне майно.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Так, пунктом 12 укладеного між первісним кредитором (первісним позикодавцем, первісним іпотекодержателем) ОСОБА_13 та ОСОБА_15 іпотечного договору про задоволення вимог іпотеко держателя за реєстровим №2950 сторони визначили декілька позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки, серед яких: право іпотекодержателя обернути у свою власність заставлене в іпотеку майно (в порядку Закону України «Про іпотеку») в рахунок виконання забезпеченого цією іпотекою зобов`язання.

Враховуючи той факт, що боржник не виконувала взяті на себе за основним договором та договором іпотеки зобов`язання на користь нового кредитора ОСОБА_9 , з метою задоволення своїх вимог за договором позики від 17 вересня 2010 року, керуючись ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 12 іпотечного договору, 22 жовтня 2016 року, звернувся до нотаріуса як державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на предмет іпотеки та оригіналами всіх необхідних документів на підтвердження виникнення у нього безспірного права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно, 22 жовтня 2016 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , на виконання п. 2 ч. 1 ст. 10 та ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_9 .

Таким чином ОСОБА_9 було задоволено його вимоги кредитора в позасудовому порядку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки і з того часу, заявник вважає, що став законним власником вказаної квартири.

Також, з метою реалізації повноцінно свого право власника заявник був вимушений звернутись до суду з позовною заявою про вселення власника в квартиру. Однак, боржник подала зустрічний позов про визнання протиправним, скасування записів про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 11 червня 2019 року по справі №642/1820/18 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 грудня 2016 року індексний номер 17110352 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_9 , винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , номер запису про право власності 17110352, у розділі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, вказаним рішенням було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на заставлену в іпотеку квартиру за ОСОБА_9 , а отже його вимоги позикодавця (іпотекодавця) наразі не задоволені.

Відповідно, ОСОБА_9 воліє поновити своє матеріальне становище, задовольнити свої вимоги за вищезазначеними договорами шляхом набуття права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_4 . Однак, у зв`язку з тим, що у цьому кримінальному провадженні на дане нерухоме майно накладено арешт, без повідомлення про це будь-яким способом іпотекодавця, останній просить його скасувати, як необґрунтований, при відсутності на те підстав визначених п. 1, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України. Адже квартира не відповідає ознакам речового доказу, а ОСОБА_9 , як іпотекодержатель нерухомого майна на яке наклали арешт, не є підозрюваним, обвинуваченим чи засудженим у цьому кримінальному провадженні, а також не несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

ІІІ. Стислий виклад з`ясованих обставин, щодо порушеного питання

Згідно ухвали слідчого судді цього місцевого суду від 24 листопада 2017 року у справі №755/4944/17 слідує, що дійсно за цим судовим рішенням було накладено арешт на квартиру вказану у п. ІІ ухвали з забороною відчуження та розпорядження у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 лютого 2017 року за № 42017101040000025.

Вказане судове рішення умотивоване наявністю у провадженні обставини визначені у п. 1, 4 ч. 2 ст. 170 КПК, враховуючи обставини вказані у п. І цієї ухвали.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року у справі №642/1820/18 визнано протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2016 року індексний номер 17110352 про реєстрацію права власності на вказану квартиру, винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , номер запису про право власності 17110352, у розділі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В цій справі суд, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду відображену у постанові від 03 квітня 2019 рокув справі № 755/5072/17, дійшов висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.

ІV. Правове регулювання питання

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 170. Накладення арешту на майно (в редакції на дату арешту)

1. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, […].

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

2. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; […] 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), […].

3. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

6. У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи […] за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого […], за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, […].

10. Арешт може бути накладений […] на рухоме чи нерухоме майно, […], щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

11. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Стаття 174. Скасування арешту майна (в редакції на дату розгляду питання)

1. […] Арешт майна […] може бути скасовано повністю чи частково ухвалою […] суду під час судового провадження за клопотанням […], якщо […] в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

V. Мотиви суду

Суд, заслухавши думку учасників провадження, з урахуванням того, що ОСОБА_9 прохав розглядати клопотання у його відсутність на підставі наявних доказів, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до наступного.

(а) щодо права звернення

ОСОБА_9 , за даними вказаними в ухвалі про арешт майна, не викликався у листопаді 2017 року на розгляд клопотання про арешт майна, згідно з положеннями ст. 172 КПК України.

На день арешту існувало (було чинним) рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2016 року індексний номер 17110352 про реєстрацію права власності на вказану квартиру, винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , номер запису про право власності 17110352, у розділі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за заявником, позаяк воно (рішення) визнано протиправним тільки 11 червня 2019 року.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України імперативно вказано, що особи, котрі були пов`язані з майном, у т.ч. підозрюваний, інший власник або володілець майна, й які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Позаяк, ініціатор звернення мав це право (абз. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України) станом на 24 листопада 2017 року, то відповідна його реалізація, зокрема, після подій 11 червня 2019 року, вимагає розгляду порушеного ним питання по суті на виконання норм абз. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України.

(б) щодо питання застосування заходу забезпечення кримінального провадження

Інститут скасування арешту пов`язаний з наявністю двох умов, закріплених у ст. 174 КПК, а саме (1) необґрунтованістю його накладення та (2) відсутності подальшої потреби в ньому.

В цьому, відповідаючи на питання, котрі постали в цій справі, з урахуванням аргументів сторін та з`ясованих обставин у кримінальному провадженні, Суд зазначає наступне:

(і) щодо дійсності мети арешту та його обґрунтованості

Розглядаючи питання скасування арешту та співставивши обставини, котрі вказано в ухвалі про арешт з доводами клопотання про його скасування Суд в цій справі зауважує, що згідно ч. 1 ст. 98 КПК (в редакції на дату арешту) речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В цьому випадку, наведене майно, згідно позиції слідчого судді, відповідає критеріям ст. 98 вказаного Кодексу, тобто існує дійсна сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, котре розслідується у межах кримінального провадження.

На переконання суду в цій справі такий висновок є підставним, позаяк відповідність даного майна критеріям ст. 98 КПК слідує з описаної моделі можливого вчинення суспільно-небезпечного діяння, згідно ст. 2, 11 КК, про котре вказується в п. І цієї ухвали.

Даний матеріальний об`єкт був, виходячи з характеру висунутого обвинувачення, був об`єктом кримінально протиправних дій.

Доводи про певний статус заявника не є вагомими в силу абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК (в редакції на дату діяння), адже йдеться про арешт з метою вказаною у п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК (в редакції на дату діяння). Тим паче, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 червня 2019 року у справі №642/1820/18 визнано протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2016 року індексний номер 17110352 про реєстрацію права власності на вказану квартиру, винесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , номер запису про право власності 17110352, у розділі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Аргументи щодо відсутності даних про набуття квартирою ознак речового доказу, є спростовними, позаяк кожна річ може бути, у порядку ст. 110 КПК, визнана речовим доказом, якщо має значення, на переконання слідчого або прокурора, для кримінального провадження, однак визнання компетентною особою того чи іншого предмета речовим доказом не визначає його як річ, що відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, для цілей передбачених ч. 3 ст. 170 КПК, а лише вказує на його речове походження. Питання відповідності майна критеріям ст. 98 КПК, для цілей визначених п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК, аналізується під час розгляду клопотання про арешт такого майна, у порядку ст. 94 КПК, слідчим суддею виходячи з фактичних обставин справи та суті обставин встановлених щодо певного кримінального правопорушення.

Таким чином, Суд вважає, що мета вказана у п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК є дійсною, а тому відхиляє доводи заявника про необґрунтованість арешту з цією метою.

Водночас, Суд погоджується з доводами ініціатора звернення про необґрунтованість арешту з метою вказаною в п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК, виходячи з обставин вказаних у частині 6 цієї статті Кодексу, щодо суб`єктів майно котрих підлягає арешту задля досягнення цілі відшкодування шкоди в поєднанні з статусом ОСОБА_9 станом на 24 листопада 2017 року. Однак, вказане не може тягнути за собою наслідку передбаченого ч. 1 ст. 174 КПК, оскільки судом з`ясовано дійсність мети визначеної п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК.

(іі) щодо потреби арешту в цей час

Враховуючи характер висунутого обвинувачення в цьому кримінальному провадженні, наведений у п. І цієї ухвали, в поєднанні зі стадією розгляду провадження та тим, що квартира є безпосереднім об`єктом кримінально протиправних дій, Суд вважає дійсними обставини визначені реченням 1 абз. 2 ч. 1, ч. 11 ст. 170 КПК України.

Отже, не йдеться про відсутність потреби, як такої.

З огляду на зазначене, Суд не встановив підстав для скасування арешту з майна у порядку ст. 174 КПК з підстав вказаних у клопотанні.

З цих підстав та керуючись статтями 174, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:

відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_9 про скасування арешту майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 лютого 2017 року за № 42017101040000025.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.

С у д д я ОСОБА_18