Постанова

від 08.05.2024 по справі 500/324/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/324/24 пров. № А/857/7101/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Сеника Р.П.,

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дерех Н.В.) від 06 березня 2024 року у справі № 500/324/24, ухвалену у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Тернопіль за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Політичної партії «Слуга Народу» треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська обласна територіальна виборча комісія, Тернопільська обласна рада про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

30.01.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Політичної партії «Слуга Народу» просив визнати протиправним та скасувати рішення Політичної Ради Політичної партії «Слуга Народу» від 28.12.2023 року про відкликання депутата Тернопільської обласної ради ОСОБА_1 за народною ініціативою.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що політична партія у спірних правовідносинах не наділена владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України, позаяк не здійснювала у правовідносинах публічно-владних управлінських функцій та не приймала жодного владного управлінського рішення стосовно позивача. Суд першої інстанції зазначив, що у контексті спірних правовідносин, вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньо організаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, а тому такі питання в силу пункту 4 частини другої статті 19 КАС України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року скасувати і справу передати на розгляд суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що спірні правовідносини підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, а визнання протиправним та скасування рішення Політичної Ради Політичної партії «Слуга Народу» від 28.12.2023 року про відкликання депутата Тернопільської обласної ради ОСОБА_1 за народною ініціативою є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Політична партія «Слуга народу» подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що з врахуванням положень Статуту Політичної партії «Слуга народу», затвердженого черговим з`їздом Політичної партії «Слуга народу» (протокол №14 від 18 березня 2023 року), Закону України «Про політичні партії в Україні», політичні партії не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні КАС України, а відтак відповідач щодо позивача не приймав жодного владного управлінського рішення.

В судовому засіданні представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Треті особи повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомленні про розгляд справи.

В свою чергу клопотання позивача про відкладення розгляду справи з підстав перебування на стаціонарному лікуванні суд апеляційної інстанції відхиляє з тих підстав, що позивачем не заявлено клопотання про продовження строків розгляду в порядку ч.2 ст.309 КАС України.

На переконання суду апеляційної інстанції є підставою для розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, враховуючи строки апеляційного розгляду, оскільки провадження у справі відкрито 10 квітня 2024 року.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Так, закриваючи провадження у справі суд першої інстанції зазначив, що даний спір не може бути предметом судового розгляду, в тому числі і адміністративним судом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 5 КАС України встановлено право кожного в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

Разом з тим, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті (частина 2 статті 19 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку із порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, незважаючи на особливий суб`єктний склад публічно-правового спору, участь суб`єкта владних повноважень, як обов`язкову ознаку публічно-правового спору, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду, характеру спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду послідовно, як у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) так інших вказала, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Так, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Згідно частин першої, другої, четвертої статті 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції. Відтак, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За приписами КАС України у справах, пов`язаних з виборчим процесом та референдумом, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи (статті 276, 277 КАС України).

Водночас, під виборчим процесом необхідно розуміти здійснення суб`єктами виборчого процесу виборчих процедур щодо підготовки та проведення відповідних виборів у строки, передбачені законодавством, які починаються у законодавчо визначений термін та закінчуються офіційним оприлюдненням результатів виборів (вибори Президента України) або через законодавчо встановлений строк після цього оприлюднення. Пов`язаність правовідносин з виборчим процесом полягає в тому, щоб ці правовідносини виникли в межах виборчого процесу й стосувалися підготовки та проведення виборів. Спори, які виникли поза межами виборчого процесу або не стосуються виборчого процесу (проведення та підготовки виборів), не належать до виборчих спорів у розумінні КАС України.

Таким чином, КАС України передбачено виключні випадки, коли відповідачем у справі може бути політична партія чи її місцева організація.

За змістом частини 7 статті 41 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» вищий керівний орган політичної партії розглядає звернення територіальної виборчої комісії щодо відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою чи протокол зборів (конференції) місцевої організації політичної партії, на якому прийнято рішення про внесення пропозиції щодо відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, та приймає рішення про відкликання такого депутата за народною ініціативою або про відмову в задоволенні цієї пропозиції.

Частина 8 статті 41 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачає, що рішення вищого керівного органу партії, прийняте відповідно до її статуту, передається до відповідної територіальної виборчої комісії, яка інформує про зміст рішення ініціативну групу.

Крім того, відповідно до положень частини 9 статті 41 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», на підставі рішення вищого керівного органу політичної партії про відкликання депутата, обраного шляхом висування місцевою організацією політичної партії, за народною ініціативою, а у разі якщо депутат був обраний шляхом самовисування, - на підставі свого рішення, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, відповідна територіальна виборча комісія зобов`язана у порядку, передбаченому Виборчим кодексом України, визнати обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати від місцевої організації політичної партії або призначити проміжні вибори депутата у відповідному багатомандатному виборчому окрузі.

З аналізу наведеного вище вбачається, що дострокове припинення повноважень депутата настає у випадку його відкликання за народною ініціативою, яка завершується прийняттям вищим керівним органом парії відповідного рішення про відкликання.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у даній справі є ОСОБА_1 , який обраний депутатом Тернопільської обласної ради сьомого скликання в єдиному багатомандатному окрузі за єдиними виборчими списками від Тернопільської обласної організації Політичної Партії «Слуга Народу» на чергових виборах депутатів Тернопільської обласної ради, які відбулися 25.10.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2023 року Політичною радою Політичної партії «Слуга Народу» прийнято рішення відкликати депутата Тернопільської обласної ради ОСОБА_1 за народною ініціативою. Про прийняття вищевказаного рішення головою Політичної партії «Слуга Народу» повідомлено Тернопільську обласну територіальну виборчу комісію.

Отже, з 27 грудня 2023 року депутата ОСОБА_1 відкликано і, відповідно, повноваження його припинено шляхом прийняття рішення вищим керівним органом партії.

У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Політичної Ради Політичної Партії «Слуга Народу» від 28.12.2023 про відкликання депутата Тернопільської обласної ради ОСОБА_1 за народною ініціативою.

Так, відповідно до статей 2, 3, 4 Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 12 Закону України «Про політичні партії в Україні», політичні партії мають право, зокрема: 1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України.

Політична партія, як добровільне об`єднання громадян, має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які відповідно до закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, в тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що політична партія не наділена владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України, позаяк не здійснювала у правовідносинах публічно-владних управлінських функцій та не приймала жодного владного управлінського рішення стосовно позивача.

Тому, у контексті спірних правовідносин, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньо організаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, а тому такі питання в силу пункту 4 частини другої статті 19 КАС України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Як це зазначено у постанові від 23 березня 2021 року в справі №761/3540/20 Великої Палати Верховного Суду, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Крім цього, вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/527/19, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/485/19 та інших.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки оскаржуване рішення належить до внутрішньо організаційної діяльності політичної партії і є її виключною компетенцією, а втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється законом, за винятком передбачених Законом України «Про політичні партії в Україні» випадків, і суди не належать до органів, які відповідно до цього Закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі й стосовно дотримання ними вимог їх статуту, то заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду, в тому числі і адміністративним судом.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Аналогічна позиція висловлена Європейським судом з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року.

З огляду на викладене, надаючи правову оцінку аргументам скаржника, суд апеляційної інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний спір не має ознак публічно-правового спору та, як наслідок, не може бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в ухвалі правильно застосовано норми матеріального права та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 500/324/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Р. П. Сеник І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене судею-доповідачем 08.05.2024