Рішення

від 25.04.2024 по справі 727/38/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/38/24

Провадження № 2/727/438/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Аниськовій К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

розглянувши увідкритому судовомузасіданні м.Чернівці цивільнусправу запо-зовомЧернівецької окружноїпрокуратури вінтересах Головногоуправління Держгео-кадаструу Чернівецькійобласті до ОСОБА_4 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна сторонівідповідача ОСОБА_5 ,про припиненняправа власностіна частки земельноїділян-кишляхом їїконфіскації накористь держави,

встановив:

Керівник Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Голов-ного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , в якому про-сивприпинити право власності ОСОБА_4 в розмірі 1/2 частки на земельну ділянку площею 0,0532 га, шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управ-ління Держгеокадастру в Чернівецькій області.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що громадянин російської федера-ції ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за за-коном набув 11.12.2014 року право власності на частку земельної ділянки за када-стровим номером 7310136300:21:002:0300 із цільовим призначенням для індивідуаль-ного садівництва, площею 0,0532 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст.ст.13, 14, 41 Кон-ституції України та ст.ст.80, 81, 145 Земельного кодексу України при використанні ОСОБА_6 1/2 частки зазначеної земельної ділянки.

У зв`язку з вказаними обставинами, а також з метою захисту інтересів держави прокурор змушений звернутись до суду з вказаною позовною заявою.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, То- ОСОБА_7 , в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задоволь-нити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 , який повідомлявся судом належним чином за зареєстро-ваним місцем проживання (відповідно до тимчасової посвідки на постійне проживання та довідки ДМС в Чернівецькій області), в судове засідання повторно не з`явився, заяв чи клопотань про поважність неявки або по суті справи не надав.

Третя особа без самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_3 , в судовому засіданні вважала позовні вимоги необґрунтованими, а тому заперечувала проти задо-волення позовних вимог. Пояснила, що її брат, який є відповідачем по справі, нама-гався повернутись в Україну для переоформлення земельної ділянки, однак через відно-сини, які склались між Україною та російською федерацією, ОСОБА_4 не мав мож-ливостей переоформити земельну ділянку.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_8 , в останнє судове засідання не з`явився. Заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У відзиві вказує, що позивачем при поданні позову було залишено поза увагою, що земельна ділянка площею 0,532 гектарів є спільною частковою власністю грома-дянина російської федерації та громадянки України; позивачем не вирішено питання щодо виділення частки земельної ділянки в натурі; позивачем не проведено грошової оцінки земельної ділянки; позивач залишив поза увагою положення ст.362 ЦК Ук-раїни про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Згідно прохальної частини відзиву, не заперечував проти припинення права спіль-ної часткової власності щодо земельної ділянки, однак просив відмовити в частині по-зовних вимог щодо конфіскації земельної ділянки на користь держави та просив на-дати строк для переоформлення права власності на частину земельної ділянки.

Суд, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оці-нивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагаль-ності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для спра-ви і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявле-ні вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змо-гу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до пред-мета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що ма-ють значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на під-ставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судо-вому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину №4-1990 від 11.12. 2014 (а.с.40), виданого державним нотаріусом Першої чернівецької державної нота-ріальної контори Назарчук Г.Я., набув право власності на 1/2 частку земельної ділянки номер 9 (дев`ять), площею 0,0532 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 7310136300:21:002:0300, розташованої в АДРЕСА_1 , цільове призначення якої 1.2 для ведення садів-ництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_9 , що підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру забо-рон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.19-21).

Також, згідно відомостей Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та сві-доцтва про право на спадщину №4-2001 від 11.12.2014, власником іншої частини вка-заної земельної ділянки, є ОСОБА_3 (а.с.19-21, 41).

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 по сьогодніш-ній день є громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 (а.с.38) та копією тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 (а.с.39). При цьому, вказана обставина не оспорюється сторонами по справі.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що громадянин російської феде-рації ОСОБА_4 , набувши у грудні 2014 року право власності на 1/2 частку вищевказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, про-тягом року не виконав покладений на нього у зв`язку із цим обов`язок, а саме не від-чужив земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та ін-ші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується гро-мадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарсько-го призначення визначено Земельним кодексом України (далі ЗК України).

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 1 ЗК України земля є основним національним ба-гатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і сво-бодам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відпо-відної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сіль-ськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогоспо-дарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насад-ження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здій-снюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства мо-жуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Поряд із цим, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у влас-ність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний від-чужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України) відповідно до вимог, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 10 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як од-ну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст.356 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано по-збавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопо-рушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бу-ти застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Так, право власності на 1/2 частки земельної ділянки ОСОБА_4 зареєстровано 11.12.2014 та, враховуючи положення 145 Земельного кодексу України, у строк до 11.12.2015 він повинний був здійснити відчуження набутої земельної ділянки.

У свою чергу, ОСОБА_4 не дотримано передбаченої земельним законодав-ством процедури щодо відчуження набутою ним частки земельної ділянки сільськогос-подарського призначення протягом року, у зв`язку з чим така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення право-відношення.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здій-снює державний контроль за використанням та охороною земель (ч. 4 ст. 145 ЗК Укра-їни).

Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділян-ки.

Крім того, чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колиш-ньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги зе-мельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.

Таким чином, обраний Чернівецькою окружною прокуратурою спосіб захисту по-рушених інтересів держави, а саме припинення права власності громадянина російської федерації ОСОБА_4 на 1/2 частки земельної ділянки сільсь-когосподарського призначення з кадастровим номером 7310136300:21:002:0300 шляхом її конфіскації на користь держави в повній мірі відповідає вимогам законодавства.

Щодо втручання у право на мирне володіння майном.

Згідно ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України право влас-ності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифі-кованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Пер-шого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної осо-би безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і за-гальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення кон-тролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечен-ня сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав лю-дини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у струк-турі ст. 1 Першого протоколу.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Пер-шого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в пер-шому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного во-лодіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, по-винні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наго-лошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Гре-ції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо за-конності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національ-ного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свобо-ду від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном по-винно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та ви-могами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення та-кого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхід-ного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індиві-дуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

«Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine) від 20 липня 2004 року, «Бурдов проти Ро-сії» (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 року одні із ключових рішень ЄСПЛ, де форму-люється класична і усталена позиція ЄСПЛ щодо оцінки виконання судових рішень як невід`ємної частини судового розгляду у контексті втручання у право власності.

ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдо-вувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирі-шення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровад-ження заходів з усунення несправедливості.

Окрім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у гро-мадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984 та у справі «Ка-стілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну по-милку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення у справі «Хамідов проти Росії»).

Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі «Хамер проти Бельгії», ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспіль-ство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не по-винні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Вказана позиція відображена у правових висновках, викладених у постановах Ве-ликої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та у справі № 488/6211/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Отже, з урахуванням обставин справи та практики ЄСПЛ, необхідно зазначити, що втручання держави з метою повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державі є законним та пропорційним.

Враховуючи вищенаведене, та те, що отримана ОСОБА_4 у власність 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7310136300:21:002:0300 площею 0,0532 га ним добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 11.12.2015), право власності на таку земельну ділянку підлягає припи-ненню шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд у рішенні розподіляє судові витрати, по-несені у зв`язку з розглядом справи у суді. Враховуючи вищенаведене, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст.1, 4, 12, 56, 57, 77, 80, 81, 197, 200, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст.16, 346, 356 ЦК України, ст.ст. 1-3, 22, 81,143,145 ЗК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву Чернівецької окружної прокуратури в інтересах Головного управ-ління Держгеокадастру у Чернівецькій області до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відпо-відача ОСОБА_3 , про припинення права власності на частки зе-мельної ділянки шляхом її конфіскації на користь держави - задовольнити.

Припинити громадянину ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , виданий 19.02.2012 відділом УФМС росії по Томській області в Томському районі міста Томська, код підрозділу 700-013, місце проживання відповідно до тим-часової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 22.10.2012 АДРЕСА_2 ) право власності на частку земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:21:002:0300 із цільовим призначенням для інди-відуального садівництва, площею 0,0532 га, що розташована по АДРЕСА_1 , зареєстровану в Державному реєстрі речових прав за №5259 80473101, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНО КПП: 2471821096, на користь Чернівецької окружної прокуратури (м. Чернівці, вул. Конституційна, 69, код ЄДРПОУ:02910120) судовий збір в сумі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апе-ляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівець-кого апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03 травня 2024 року.

Суддя: О.Є.Терещенко