Постанова

від 09.07.2024 по справі 727/38/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Чернівці

справа № 727/38/24

провадження 822/606/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.,

за участю секретаря Факас А.В.,

учасники справи:

позивач Чернівецька окружна прокуратура, яка діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа ОСОБА_2 ,

апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 квітня 2024 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О.Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року Чернівецька окружна прокуратура, яка діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, ОСОБА_2 , про припинення права власності на частки земельної ділянки, шляхом її конфіскації на користь держави.

Посилалися на те, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, набув 11 грудня 2014 року право власності на частку земельної ділянки, за кадастровим номером 7310136300:21:002:0300, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва, площею 0,0532 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Позивач посилається на те, що право власності на землі сільськогосподарського призначення мають громадяни України. Оскільки відповідач є громадянином російської федерації та впродовж року не здійснив відчуження земельної ділянки, вважає наявними підстави для припинення права власності відповідача на вказану земельну ділянку, шляхом її конфіскації на користь держави.

У зв`язку з вказаними обставинами, а також з метою захисту інтересів держави прокурор просив суд, припинити право власності ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частки на земельну ділянку, площею 0,0532 га, шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 квітня 2024 рокупозов Чернівецької окружної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про припинення права власності на частки земельної ділянки шляхом її конфіскації на користь держави задоволено.

Припинено громадянину ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки, за кадастровим номером 7310136300:21:002:0300, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва, площею 0,0532 га, що розташована по АДРЕСА_1 , зареєстровану в Державному реєстрі речових прав за №5259 80473101, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, порушив визначену статтями 13, 14, 41 Конституції України, статтями 80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та як іноземний громадянин не відчужив її упродовж року після набуття права власності. На даний час він без перешкод володіє спірною земельною ділянкою на території України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_2 в апеляційнійскарзі проситьрішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 квітня 2024 року скасуватиі ухвалитинове судоверішення,яким узадоволенні позову відмовити.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення про задоволення позову, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційноїскарги восновному зводятьсядо того,що апелянтбезперервно володієземельною ділянкою(їїчастиною)більше,ніж 15років,а томувважає,що набулаправа власностіна земельнуділянку занабувальною давністю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Чернівецької окружної прокуратури просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги- безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину №4-1990 від 11 грудня 2014 року, набув право власності на 1/2 частку земельної ділянки номер 9 (дев`ять), площею 0,0532 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 7310136300:21:002:0300, розташованої в АДРЕСА_1 , у садівничому товаристві «Авіатор», цільове призначення якої 1.2 для ведення садівництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_3 , що підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.19-21, 40).

Згідно з відомостей Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право на спадщину №4-2001 від 11.12.2014, власником іншої частини вказаної земельної ділянки, є ОСОБА_2 (а.с.19-21, 41).

Відповідно до копії паспорта № НОМЕР_1 та копії тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В силу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст.41 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі -ЗК України).

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст.1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).

За змістом ч. ч. 3-4 ст.81 ЗК України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ч. «е» ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. «в» ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: конфіскації земельної ділянки.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.145 ЗК України визначено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

Суд першої інстанції правильно констатував, що ОСОБА_1 , як іноземець, не виконав обов`язок відчужити отриману ним, в порядку спадкування, 1/2 частки спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, протягом року, з моменту набуття права власності на неї 11 грудня 2014 року.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , як іноземець, громадянин російської федерації, набувши у власність, в порядку спадкування та зареєструвавши своє право власності на частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення № 9, площею 0,0532 гектарів у межах згідно з планом, кадастровий номер 7310136300:21:002:0300, не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, а тому спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, на підставі ст. 145 ЗК України.

Відповідно, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають до задоволення.

Щодо посилань апелянта на набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю, слід зазначити наступне.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі

№ 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставістатті 344 ЦК Україниє: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першоїстатті 344 Цивільного кодексу Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього».

ОСОБА_2 не довела наявність у неї права власності на спірну частину земельної ділянки та умов для набуття такого права за набувальною давністю.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 12 липня 2024 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: І.Б. Перепелюк

Н. Ю. Половінкіна