Рішення

від 26.04.2024 по справі 477/3262/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 477/3262/23

Провадження № 2/477/10/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

16 квітня 2024 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - суддіПолішко В.В., з секретарем Крошніною А.М.,

з участю:

представника позивача адвоката Притикіна І.І.,

представника відповідача (Миколаївської обласної прокуратури) прокурора Тищенко О.О.,

представника відповідача (УМВС України в Миколаївській області) Білецької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2023 року представник позивача адвокат Притикін І.І. звернувся до суду з позовом в інтересах позивача ОСОБА_1 до відповідачів, в якому просить стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством на момент прийняття судового рішення у сумі 900000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 09 квітня 2014 року Жовтневим РВ УМВС України в Миколаївській області щодо ОСОБА_1 заведено оперативно-розшукову справу категорії «Захист» №15114002 під умовною назвою «Орел» та в подальшому вказаним оперативним підрозділом проведено щодо нього комплекс відповідних оперативно-розшукових заходів.

03 липня 2014 року слідчим Жовтневого РВ УМВС України в Миколаївській області були внесені відомості до ЄРДР за № 12014150230000575 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України, та розпочато досудове розслідування.

11 серпня 2014 року о 21-20 годині ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.

12 серпня 2014 року позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України.

13 серпня 2014 року слідчим суддею Жовтневого районного суду Миколаївської області Шрамовичу А.В. був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Визначено розмір застави, у разі внесення якої, на нього покладено процесуальні обов`язки: прибути до слідчого два рази на тиждень, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого про зміну свого місця проживання.

14 серпня 2014 року позивача було звільнено з СІЗО м. Миколаєва під заставу у розмірі 24360,00 грн.

В подальшому цим же органом досудового розслідування щодо позивача розпочато ряд кримінальних проваджень 11 серпня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України; 04 вересня 2014 року за частиною 1 статті 310 КК України; 08 вересня 2014 року за частиною 1 статті 317 КК України; 09 вересня 2014 року за частиною 2 статті 309 КК України, які об`єднані в одне провадження за номером № 12014150230000575.

10 вересня 2014 року позивачу була вручена підозра за частиною 1 статті 310 КК України; 10 вересня 2014 року за частиною 1 статті 317 КК України; 12 вересня 2014 року за частиною 2 статті 309 КК України.

17 вересня 2014 року повідомили про підозру позивачу у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 310, частиною 1 статті 317 КК України.

24 вересня 2014 року до суду було скеровано відповідний обвинувальний акт щодо ОСОБА_1

08 листопада 2019 року Жовтневим районним судом Миколаївської області ухвалений вирок у справі №477/2285/14-к, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України.

30 вересня 2021 року Миколаївський апеляційний суд своїм рішенням залишив вирок суду першої інстанції від 08 листопада 2019 року без змін.

Верховний Суд постановою від 31 серпня 2023 року касаційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року без змін.

Посилаючись на те, що вироком суду першої інстанції, ухвалою апеляційного суду та постановою Верховного Суду встановлено незаконність пред`явлення позивачу обвинувачення, вважає наявність підстав та умов для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, відповідно до норм статті 1176 ЦК України.

У зв`язку з незаконними діями відповідачів, йому завдано моральної шкоди, яка полягає в порушенні його Конституційних прав, у душевних переживаннях, втручання у його приватне та сімейне життя, необхідності пояснювати оточуючим про свою невинуватість. Тому налагодження соціальних в`язків та відновлення ділової репутації потребують від позивача значних зусиль та часу.

Посилаючись на наведене, та приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просить суд стягнути з відповідачів моральну шкоду, яку визначив у розмірі 900000 грн.

У встановлений законом строк відповідачем - прокуратурою Миколаївської області поданий відзив, в якому відповідач вважає відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Моральна шкода повинна ним доводитись окремими належними і допустимими доказами. Також повинно бути доведеним і причинний зв`язок між шкодою і діями органів досудового слідства, що саме ці дії спричинили ті чи інші негативні наслідки.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Крім того, позивачем не вірно зазначений період перебування під судом та слідством.

Так,відповідно допункту 14статті 3КПК України,притягнення докримінальної відповідальностіце стадіякримінального провадження,яка починаєтьсяз моментуповідомлення особіпро підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, статтею 43 КПК України визначено, що виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з пунктом 4 статті 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Отже, період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням слід рахувати з 12 серпня 2014 року (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) 30 вересня 2021 року (постановлення ухвали Миколаївським апеляційним судом), що складає 85 місяців 18 днів, а не як помилково зазначає позивач - з 09 квітня 2014 року (заведення оперативно-розшукової справи) по 31 серпня 2023 року (винесення ухвали Верховним Судом).

Аналогічних позицій щодо неврахування часу касаційного оскарження судових рішень при визначенні періоду перебування особи під кримінальним переслідуванням дотримується Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17, постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №947/3673/20.

Таким чином, після набрання законної сили реабілітуючого рішення позивач не перебував під слідством та судом, у зв`язку з чим його права ніяким чином не обмежувались органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом, тому відсутні підстави стверджувати про наявність причинно наслідкового зв`язку між діями цих органі та завданою шкодою.

Враховуючи те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, при визначенні такого розміру слід виходити з часу незаконного перебування під слідством та судом, а також розміру мінімальної заробітної плати, яка на час розгляду справи в суді, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2023 року складає 6700 грн. (85 *6700 + 4014 грн (сума за 18 днів)= 573514 грн).

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У постанові від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Відповідачем ГУНП в Миколаївській області у встановлений законом строк до суду поданий відзив на позовну заяву, з огляду на який просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на його безпідставність на необґрунтованість.

Так, зазначено, що всупереч вимогам статей 78, 80, 83 ЦПК України позивач не довів належними і допустимими доказами самого факту заподіяння моральної шкоди такими діями відповідача, на які б поширювалася дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду». Також не надано доказів, за якими мав би право на відшкодування шкоди за загальними правилами цивільного судочинства. Окрім того, не зазначив, в чому саме полягає ця шкода, не надав жодних доказів і не обґрунтував її розмір.

Додані до позову ксерокопії процесуальних документів кримінального провадження №12014150230000575 та матеріалів судової справи № 477/2285/14-к не є належними і допустимими доказами моральних страждань, приниження честі та гідності та зусиль, понесених позивачем витрат на поновлення авторитету та соціальних зв`язків.

Відповідно до статті 23 ЦК України відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли особа зазнала фізичного болю і страждань у зв`язку з каліцтвом і ушкодженням здоров`я, коли особа зазнала душевних страждань у зв`язку із протиправною поведінкою відносно неї чи близьких родичів, у зв`язку з пошкодженням її майна та приниженням честі і гідності її близьких осіб.

Доказів існування заподіяння фізичного чи психічного впливу на позивача державними органами, що проводили дізнання та досудове розслідування до позову позивачем не надано.

Психічним впливом на учасника кримінального провадження не може вважатися процесуальні дії, направленні на збирання та документування кримінального правопорушення працівниками Жовтневого райвідділу та прокуратури, бо це процесуальна, публічна діяльність державного службовця та може розцінюватись як належне виконання службових обов`язків.

Жодного доказу, який би доводив фізичний чи психологічний вплив з боку державних органів досудового розслідування на позивача не надано.

Серед доказів доданих до суду тільки обвинувальний акт та вирок суду, які є процесуальним рішенням державних органів, що приймаються внаслідок виконання ними покладених на них функцій.

Водночас, це доводить лише тільки про наявність підстав для звернення до суду за відшкодуванням шкоди, завданої незаконними діями і рішенням органів досудового розслідування, в не наявність самої моральної шкоди, причинного зв`язку та наслідків, а також її розміру.

ГУНП в Миколаївській області наголошувало на тому, що сам по собі факт існування виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження у зв`язку із недоведеністю вини не є підставою для виплати мінімальної заробітної, плати за кожен місяць перебування під слідством, як помилково вважає представник позивача.

Моральна шкода повинна ним доводитись окремими належними і допустимими доказами. Також повинно бути доведеним і причинний зв`язок між шкодою і діями органів досудового слідства, що саме ці дії спричинили ті чи інші негативні наслідки.

Посилаючись на вимоги статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР не погодився з розрахунком проведеним позивачем. Так, як рішенням суду другої інстанції у справі №477/22825/14-к виправдувальний вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області залишений без змін і вступив в законну силу 30 вересня 2021 року, то з цієї дати позивач ОСОБА_1 вважається невинним і заходи кримінального переслідування до нього не застосовуються. таким чином, термін перебування позивача під слідством і судом складає 101 місяців 20 днів, а не 112 місяців 22 дні, як помилково вважає позивач.

Відповідачем Державною казначейською службою України у встановлений законом строк направлений до суду відзив на позовну заяву, з огляду на який заявлені позовні вимоги не визнає в повному обсязі, заперечує щодо їх задоволення з наступних підстав. Вважає, що належним відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, чи Держава в особі органу Державної казначейської служби України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).

Казначейство є самостійною юридичною особою, державним органом, який здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, відповідно до своїх повноважень.

Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

До повноважень Казначейства не належить представництво Держави України в судах. В свою чергу, Казначейство не завдавало позивачу жодної моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

В свою чергу, пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2023 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено з 1 січня у розмірі 2684грн.

Отже, у разі задоволення позовних вимог при обрахунку розміру моральної шкоди суд мав брати до уваги саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Враховуючи викладене вище, при задоволені позовних вимог, розмір моральної шкоди, який міг бути відшкодований на користь Позивача, має становити: час перебування під слідством та судом Позивача в сукупності з 12 серпня 2014 року по 30 вересня 2021 року становить 85 календарних місяців та 18 днів. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 85 місяців * 2684грн = 228140грн (станом на дату подання позовної заяви).

Взагалі вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 900000,00 грн. є необґрунтованим, недоведеним та не підтверджений доказами.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової)шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі та пояснив про вищевикладене.

Представник відповідача прокурор Тищенко О.О. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача ГУНП в Миколаївській області Білецька О.В. в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити у зв`язку із недоведеністю моральних страждань, об`єму та складових моральної шкоди.

Від представника відповідача Державної казначейської служби України до суду надійшла заява, в якій просить розглядати справу за її відсутності, заявлені позовні вимоги не визнає в повному обсязі, підтримує позицію, викладену у відзиві.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд встановив наступне.

02 липня 2014 року Жовтневим РВ УМВС України в Миколаївській області внесені відомості до ЄРДР за № 12014150230000575, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України.

В подальшому, а саме: 11 серпня 2014 року внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України; 03 вересня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 310 КК України,

11 серпня 2014 року ОСОБА_1 був затриманий на підставі статті 208 КПК України (а.с. 79-80).

12 серпня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України (а.с. 85-86).

13 серпня 2014 року слідчим суддею Ленінського районного суду м.Миколаєва прийнято рішення, яким обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, до 10 жовтня 2014 року включно (а.с. 81-82). Підозрюваному визначено розмір застави у сумі 24360,00 грн. та обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України.

З огляду на повідомлення в.о. начальника СІЗО 14 серпня 2014 року із СІЗО м. Миколаєва звільнено ОСОБА_1 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2014 року на підставі статей 177, 178, 179, 194, 372 КПК України під заставу у розмірі 24360,00 грн. (а.с. 83).

10 вересня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 310 КК України (а.с. 88-89).

Цього ж дні, йому пред`явлено підозру за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 317 КК України (а.с. 90-91).

12 вересня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною 2 статті 309 КК України (а.с. 92-93).

17 вересня 2014 року позивачу пред`явлено підозру за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309, частини 1 статті 310, частиною 1 статті 317 КК України (а.с. 94-97).

19 вересня 2014 року прокурором Жовтневого району Миколаївської області затверджений обвинувальний акт, згідно з яким ОСОБА_1 інкриміновано вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309, частини 1 статті 310, частиною 1 статті 317 КК України (а.с. 98-102).

Обвинувальний акт скеровано для розгляд до Жовтневого районного суду Миколаївської області.

07 листопада 2019 року вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України та виправдано за недоведеністю вини (а.с. 18-23).

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2019 року залишений без змін (а.с. 25-32).

Постановою від 31 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 без змін (а.с. 33-36).

Як на докази спричинення моральної шкоди, яка виражалася в фізичних та душевних стражданнях позивач посилається на наступне.

Так, зазначив, що моральна шкода полягає у порушенні його Конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у його приватне і сімейне життя, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінами в організації його життя, необхідності пояснювати оточуючим про свою невинуватість. Тому налагодження соціальних в`язків та відновлення ділової репутації потребують від нього значних зусиль та часу.

У зв`язку з викладеним, виходячи з принципу співмірності, вважає справедливою суму 900000 грн.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі№ 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

З огляду на вищезазначене слід дійти висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, передбаченої законом.

Разом з тим вимога щодо компенсації завданої позивачу моральної шкоди у сумі 900 000,00 грн. не відповідає принципам розумності та справедливості, а також такий розмір компенсації недоведений позивачем достатніми та достовірними доказами.

Визначаючи суму, яка підлягає відшкодуванню, суд виходив з наступного.

11 серпня 2014 року позивача було затримано в порядку статті 208 КПК України у кримінальному провадженні; внесеному до ЄРДР за № 12014150230000575.

07 листопада 2019 року вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України та виправдано за недоведеністю вини.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2019 року залишений без змін.

Постановою від 31 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 без змін.

Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (обрахування періоду перебування під слідством та судом) визначає, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Разом з тим, суд вважає за необхідне рахувати цей строк з моменту фактичного затримання позивача в порядку статті 208 КПК України, оскільки саме з цього моменту позивач був реально позбавлений волі.

Таким чином, позивач перебував під слідством і судом 85 місяців 20 днів.

З огляду на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який на час ухвалення рішення становить 8000,00 грн., то мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 680000,00 грн. (85 місяців 20 днів х 8000,00 грн. = 680000,00 грн.).

Також суд враховує те, що під час досудового розслідування 13 серпня 2014 року слідчим суддею Ленінського районного суду м.Миколаєва прийняте рішення, яким обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів з визначенням розміру застави у сумі 24360,00 грн., після внесення якої 14 серпня 2014 року позивач був звільнений із СІЗО м. Миколаєва і приходить до висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 700000,00 грн. є достатньою компенсацією спричинених моральних страждань, відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством та судом. .

Суд невбачає підставдля зарахуваннядо періоду,за якийнеобхідно сплатитикомпенсацію моральноїшкоди,період проведення оперативно-розшуковихзаходів, щодо позивача, оскільки право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними устатті 1Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів. Разом з тим кримінальне провадження за результатами проведених оперативно-розшукових заходів було розпочате, випадки, передбачені пунктом 1-1частини 1 статті 1 вищезазначеного Закону, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 700000 (сімсот тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокурати, суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Водночас, відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Тобто, через Жовтневий районний суд Миколаївської області.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601;

відповідач Управління міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, адреса: вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001;

відповідач Миколаївська обласна прокуратура, адреса: вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006.

Повний текст рішення складений та підписаний 26 квітня 2024 року.

Суддя В.В.Полішко