Постанова

від 23.04.2024 по справі 309/3070/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/3070/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого: судді Джуги С.Д.,

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишківської селищної ради на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2021року у складі судді Орос Я.В., у справі за позовом Вишківської селищної ради до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги Державний реєстратор Берегівської РДА Лойф Олена Григорівна, приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король Ольга Юріївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання неправомірною та скасування реєстрації права власності на житловий будинок,-

встановив:

У листопаді 2020 року Велятинська сілька рада звернулася до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Хустського районного суду від 18 серпня 2021 р. замінено позивача Велятиську сільську раду на його правонаступника Вишківську селищну раду.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 16 грудня 1976 року виконавчим комітетом Хустської ради депутатів трудящих було прийнято рішення «Про вилучення індивідуальних будинків, споруд та зелених насаджень громадян с. Велятино у зв`язку з будівництвом середньої школи та будинку культури в с. Велятино», зокрема, житлового будинку, споруд та зелених насаджень, що належали на праві особистої власності ОСОБА_2 .

Рішення від 16 грудня 1976 року прийнято за життя ОСОБА_2 , про існування даного рішення, яким вилучено належне йому майно, він був обізнаний, позаяк 26.07.1976 року підписав відповідний оціночний акт, згідно якого погодився на отримання 13854 крб. компенсації. Однак, до своєї смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2 року), тобто майже протягом 11 років, жодних претензій до такого рішення не пред`являв та не оспорював його.

Взамін вилученого майна (будинку та земельної ділянки), ОСОБА_2 отримав нову земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, за ним перенесено адресу дворогосподарства АДРЕСА_1 , ним та його родичами отримано будівельні матеріали для нового будівництва будинку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.1980 року - житловий будинок ОСОБА_2 був на 2 житлові кімнати, житловою площею 22 кв.м., загальною площею 32 кв.м. За умови існування вказаного майна на дату смерті спадкодавця - спадкоємці ОСОБА_3 та відповідач по справі - ОСОБА_1 могли успадкувати лише це майно, а не будь-яке інше, оскільки успадкувати майно можна лише те, яке належало спадкодавцеві і існує в натурі на місцевості на дату відкриття спадщини.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом - державний нотаріус Васко І.М. не перевірив існування будинку на місцевості, і незаконно видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно (житловий будинок площею 32 кв.м.), якого станом на 1987 рік вже не існувало, чим самим зроблено службову недбалість, порушено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, яка була затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР N 45/5 від 31.10.75 р., інші нормативно-правові акти.

Відповідно до п.125, державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що подали заяви про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин, від спадкоємців обов`язково вимагаються відповідні документи.

Оскільки відповідного будинку із загальною площею 32 кв.м., житловою площею 22 кв.м. на території Велятинської сільської ради - нема, отже, у відповідності до рішення виконавчого комітету Хустської ради депутатів трудящих «Про вилучення індивідуальних будинків, споруд та зелених насаджень громадян с. Велятино у зв`язку з будівництвом середньої школи та будинку культури в с. Велятино» від 16.12.1976 року, вказаний будинок був знесений.

Працівниками Хустського ДПТІ незаконно, без згоди та відома органу місцевого самоврядування, адміністрації школи, у 2000-х роках проведено обстеження майна на території Велятинської ЗОШ І-III ст. та віднесено обміри безхазяйного будинку, який знаходиться на території школи, до будинку (інвентарної справи АДРЕСА_1 ) для майбутнього незаконного оформлення права власності на майно.

Відповідач при укладенні договору купівлі-продажу майна від 02.07.2008 року надала приватному нотаріусу Король О.Ю., підроблений документ - технічний паспорт на будинок площею 56,2 кв.м. в результаті чого, використавши завідомо підроблений документ, стала власником цілого будинку АДРЕСА_1 , в такий спосіб «узаконила» право власності на будинок.

Житловий будинок, який «вважає своїм» ОСОБА_1 , є 1970-1980-х років побудови. Тобто, йде мова про привласнення відповідачем з допомогою інших осіб (працівників БТІ, нотаріусів) у незаконний спосіб собі майна, яке не належить особі (ні ОСОБА_2 , ні його спадкоємцям).

Фактично будинок, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, про який іде мова - є безхазяйною річчю, оскільки відповідно до документів, його повинні були знести.

25 лютого 2020 року голова Велятинської сільської ради Микитюк Ж.М. звернулася до чергової частини ВП ГУНП в Закарпатській області з заявою про злочин. Начальник СД Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старший лейтенант поліції Монич С.В., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200700500000194 від 25.02.2020 року, виніс постанову про закриття кримінального провадження від 04.11.2020 року, в якій зазначив, що досудовому органу допитати всіх осіб, які прийняли участь у реєстрації права власності на нерухоме майно у 1986 році не представилось можливим, оскільки з того часу пройшло більше 30 років та деякі особи померли, що унеможливило повне та всебічне розслідування кримінального провадження, однак під час реєстрації права власності на нерухоме майно, було допущено порушення Інструкції, скасування права власності вирішується судовими органами.

З врахуванням наведеного позивач просив суд: поновити йому пропущений за поважних причин строк для звернення до суду щодо захисту прав комунальної власності та скасування незаконної реєстрації права власності на житловий будинок; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.09.1987 року, видане державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Васко І.М.; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 3107, виданий 02.07.2008 року, виданий приватним нотаріусом Хустського нотаріального округу Король О.Ю; визнати неправомірною та скасувати вчинену 03.09.2019 року державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Лойф О.Г. реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 56.2 м.кв., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2021 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Вишківська селищна рада оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявлених вимог, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позову. Зокрема, вказано, що суд неправомірно відмовив у позові в зв`язку зі спливом строків позовної давності, оскільки з власної ініціативи застосовано строк позовної давності, в рішенні суду не вказав, які встановлені факти та чи порушені права, за захистом яких позивач звернувся до суду, а також не врахував, що реєстрація права власності на житловий будинок проведена 03.09.2020 року, а позов було подано 20.11.2020 року, а тому не мав права відмовляти у задоволенні позовних вимог в цілому.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказує, що в матеріалах справи наявна заява про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції.

Представник апелянта Канчій Р.М. в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 ,її представник ОСОБА_6 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Треті особи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, представників сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з пропущення позивачем строків позовної давності .

З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 16 грудня 1976 року виконавчим комітетом Хустської ради депутатів трудящих було прийнято рішення «Про вилучення індивідуальних будинків, споруд та зелених насаджень громадян с. Велятино у зв`язку з будівництвом середньої школи та будинку культури в с. Велятино», зокрема, житлового будинку, споруд та зелених насаджень, що належали на праві особистої власності ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 вересня 1987 року відповідач ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 за померлим ОСОБА_2 , також право власності на частку даного будинку за померлим ОСОБА_2 набула ОСОБА_3 .

У подальшому, за договором купівлі-продажу від 02 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Король О.Ю. за реєстром № 3107 відповідач придбала у власність від ОСОБА_3 1/2 частку зазначеного будинку, набувши право власності на весь будинок.

03.09.2019 р. Державний реєстратор Берегівської РДА Лойф Олена Григорівна на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 вересня 1987 року та договору купівлі-продажу від 02 липня 2008 року, здійснила за відповідачкою ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Постановою начальника СД Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Монич С.В. від 04.11.2020 року закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200700500000194 від 25.02.2020 року за заявою Велятинської сільської ради Микитюк Ж.М. у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі по тексту - Постанова Пленуму) іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

За змістом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17). Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі № 360/1193/17.

Отже обраний позивачем спосіб захисту обов`язково має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із означених умов унеможливлює задоволення позову. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, вправі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. А саме коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, внаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

Згідно із частиною 1та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Обгрунтовуючи заявлений позов позивач посилається, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом державний нотаріус не перевірив існування будинку на місцевості, і незаконно видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.09. 1987 року на майно (житловий будинок площею 32 кв.м.), якого станом на 1987 рік вже не існувало, оскільки вказаний будинок було знесено, чим самим зроблено службову недбалість, а також вказано, що при укладенні договору купівлі - продажу від 02.07.2008 року приватному нотаріусу надано підроблений технічний паспорт на будинок 56,2 кв.м. та неправомірно посвідчено вказаний договір.

Такі доводи позивача не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами і ґрунтуються на припущеннях.

З витребуваної судом апеляційної інстанції від Закарпатського обласного державного нотаріального архіву копії спадкової справи за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , вбачається, що житловий будинок (цегляний) на дві житлові кімнати, жилою площею 32 кв.м. з надвірним спорудами: літня кухня, стайня в АДРЕСА_1 , який належить спадкодавцеві ОСОБА_2 , на час видачі 15.09.1987 року державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом, існував та не був знесений. Нотаріусу виконкомом Велятинської сільської ради надано довідку від 26.08.1987 року в тому, що згідно запису погосподарської книги №765 житловий будинок, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який являється головою дворогосподарства і останнім членом колгоспного двору. Житловий будинок побудований з цегли, з двох житлових кімнат, жилою площею 32 кв.м. В даній довідці вказано вартість житлового будинку з надвірним будівлями, а також зазначено про відсутність заборгованості по податках та обов`язкових страхових платежах та заборон на будинку.

Дані обставини повністю спростовують доводи позивача про знесення будинку та його відсутність на час видачі нотаріусом відповідачу ОСОБА_1 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Судом апеляційної інстанції з Хустського ДПТІ витребувано інвентарну справу на будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , в якій наявний «Сводний акт стоимости строєний і сооружений», оціночні акти №1 та №2, план будинку з характеристиками приміщень. З матеріалів даної інвентарної справи вбачається, що станом на 20.08.1986 року домоволодіння за вказаною адресою складалося з: житлового будинку, літньої кухні, навісу,сараю, навісу, вбиральні, огорожі. Жилий будинок - 1960 року побудови, складається: з веранди площею 5.7 кв.м., передня 5.8 кв.м, кухня 12.5, кладова 7.0, житлова кімната 15.6, житлова кімната 15.3, підвал 14.1. Загальна площа 56.2 кв.м, жила 30.9 кв.м., допоміжні (підсобні) приміщення 25.3кв.м, площа не включена в загальну 19.8.

Тобто, із інвентарної справи також вбачається, що спірний будинок на час видачі оспорюваного свідоцтва існував та не був знесений,та складався з двох житлових кімнат, жилою площею 30.9 кв. м., рік його побудови - 1960.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів , які б підтверджували, що взамін вилученого майна (будинку та земельної ділянки), ОСОБА_2 отримав нову земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, за ним перенесено адресу дворогосподарства АДРЕСА_1 , ним та його родичами отримано будівельні матеріали для нового будівництва будинку, як вказує про це позивач у заявленому позові.

Позивачем, відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України не подано жодних, належних та допустимих доказів, яким підтверджено, що працівниками Хустського ДПТІ незаконно проведено обстеження майна на території Велятинської ЗОШ І-III ст. та віднесено обміри безхазяйного будинку, який знаходиться на території школи, до будинку (інвентарної справи АДРЕСА_1 ) для майбутнього незаконного оформлення права власності на майно, а також, що відповідач при укладенні договору купівлі-продажу майна від 02.07.2008 року надала приватному нотаріусу Король О.Ю., підроблений документ - технічний паспорт на будинок площею 56,2 кв.м. внаслідок чого, використавши завідомо підроблений документ, неправомірно стала власником цілого будинку АДРЕСА_1 . Позивачем до позовної заяви не подано і самого технічного паспорту на будинок, що взагалі унеможливлює судом надати йому правову оцінку.

Постановою начальника СД Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Монич С.В. від 04.11.2020 року закрито кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120200700500000194 від 25.02.2020 року за заявою Велятинської сільської ради Микитюк Ж.М. у зв`язку з відсутністю складу злочину. Тобто, органами досудового розслідування також не встановлено неправомірності дій щодо набуття відповідачкою ОСОБА_1 права власності на вказаний будинок.

Безпідставними і нічим не підтвердженими є доводи позивача, що житловий будинок, право власності на який набула відповідачка, побудований у 1970-1980-х роках, і такий є безхазяйною річчю. З матеріалів інвентарної справи вбачається, що будинок є 1960 року побудови, такий в установленому законом порядку не був взятий на облік як безхазяйна річ.

Таким чином позивачем не доведено, що оспорюваними свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 15.09.1987 року та договором купівлі-продажу 02.07.2008 року, порушені його законні права та інтереси, та наявні вищевказані правові підстави для визнання їх недійсними.

Оскільки державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Лойф О.Г. реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок проведено на підставі вищевказаного свідоцтва та договору купівлі-продажу, правомірність яких не спростована, підстав для скасування даної реєстрації немає.

За вказаних обставин заявлений позов не підлягає до задоволення внаслідок його необґрунтованості та недоведеності.

Суд першої інстанції розглядаючи справу не врахував вищенаведені обставини справи та вимоги закону та дійшов помилкових висновків про відмову у позові у зв`язку з пропущенням позивачем строків позовної давності, оскільки у позові з даних підстав може бути відмовлено лише при доведеності порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову з вищенаведених підстав.

Керуючись статями 374,376,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Вишківської селищної ради задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2021року скасувати.

У позові Вишківської селищної ради до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги Державний реєстратор Берегівської РДА Лойф Олена Григорівна, приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Король Ольга Юріївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі - продажу, визнання неправомірною та скасування реєстрації права власності на житловий будинок, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 травня 2024 року.

Головуючий:

Судді: