Ухвала

від 09.05.2024 по справі 522/11861/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 522/11861/22

УХВАЛА

09 травня 2024 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

при секретарі судового засідання Степанової Н.С..,

за участю учасників судового провадження:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Південного міжрегіонального управління Державної виконавчої служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Люстдорф» Міністерства охорони здоров`я України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Овідіопільського районного суду Одеської області перебуває справа за позовом ОСОБА_4 доПівденного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, третя особа,що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Люстдорф» М іністерства охорониздоров`яУкраїни про про визнання протиправною бездіяльність щодо непроведення спеціального розслідування по факту смерті та зобов`язати вжити заходи щодо проведення спеціального розслідування по факту смерті та за и?ого результатами оформити і видати акт спеціального розслідування.

08.05.2024 представником відповідача подана заява про закриття провадження у справі.

В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує на те, що якщо позивач вважав відповідну позицію ГУ Держпраці в Одеській області бездіяльністю, він мав право на її оскарження, проте предмет звернення позивача до територіального органу Держпраці полягав у вжитті заходів щодо забезпечення проведення роботодавцем розслідування нещасного випадку, і аж ніяк не проведення ГУ Держпраці України в Одеській області розслідування нещасного випадку, яке це зазначено в позові.

Враховуючи це, на думку відповідача, у цій справі відсутній предмет спору як такий.

Крім того, відповідач вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, натомість підлягають застосуванню положення ст. 19 КАС України щодо розгляду адміністративними судами справ у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень відносно оскарження рішень, дій чи бездіяльності.

У судовому засіданні представник відповідача вказану заяву просив задовольнити та закрити провадження у справі.

У свою чергу представник позивача просив відмовити у її задоволенні.

Представник третьої особи підтримав позицію сторони відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі варто відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №456/647/18; від 13.05.2020 у справі №686/20582/19; від 09.09.2020 у справі №750/1658/20зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові по справі№13/51-04, Верховний Суд відступив від висновку, сформульованого у згаданих вище постановах, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до матеріалів справи позивач не відмовився від заявлених позовних вимог. Наявність спору між сторонами існувала на час подання позову до суду, так і на час розгляду справи. Також сторони не дійшли згоди щодо вирішення спору в позасудовому порядку.

Тому відсутні підстави для закриття провадження у справі згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Також згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідач у своєму клопотанні посилається, як на підставу для закриття провадження у справі ГУ Держпраці в Одеській області, правонаступником якого є Південне Міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, виступає як суб`єкт владних повноважень, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку саме адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За приписами п. 2 ч. 1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Термін «суб`єкт владних повноважень», відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів України встановлена приписами ст. 19 КАС України.

Так, згідно з ч. 1 цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»;

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Виходячи із змісту вказаних правових норм, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При цьому є недостатнім поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його рішення, дії чи бездіяльність.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 (далі Порядок № 337)

Згідно з пунктом 8 Порядком № 337 у разі отримання інформації про нещасний випадок та/ або гостре професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від закладу охорони здоров`я, заяви потерпілого, членів його сім`ї чи уповноваженої ним особи тощо роботодавець зобов`язаний протягом двох годин повідомити підприємствам (установам, організаціям), зазначеним в абзацах четвертому дев`ятому цього пункту, з використанням засобів зв`язку та не пізніше наступного робочого дня надати на паперовому носії повідомлення згідно з додатком 2.

Повідомлення про нещасний випадок надається за місцем настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), а у разі настання нещасного випадку внаслідок події (аварії, катастрофи тощо) під час руху транспортних засобів усіх видів за місцем реєстрації підприємства (установи, організації) , територіальному органові Держпраці.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 337 розслідування (спеціальне розслідування) проводиться у разі настання нещасного випадку та/ або гострого професійного захворювання (отруєння), у тому числі про які своєчасно не повідомлено роботодавцю чи внаслідок яких втрата працездатності потерпілого настала не одразу.

Згідно з пунктом 14 Порядку № 337 Держпраці та/ або її територіальним органом утворюється комісія із спеціального розслідування (далі - спеціальна комісія).

Спеціальна комісія утворюється протягом одного робочого дня після отримання від роботодавця письмового повідомлення про нещасний випадок або за інформацією, отриманою з інших джерел (органу досудового розслідування, звернень потерпілого або членів його сім`ї чи уповноваженої ними особи, первинних організацій і територіальних об`єднань профспілок).

ГУ Держпраці в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується згідно Положенням про Управління Держпраці, затверджене наказом Держпраці від 03.08.2018 №84.

Згідно з підпунктами 12, 15, 26 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 №340 Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань:

здійснює контроль за своєчасністю та об`єктивністю розслідування нещасних випадків на виробництві, їх документальним оформленням і веденням обліку, виконанням заходів з усунення причин нещасних випадків;

здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіту сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення;

проводить розслідування та веде облік аварій і нещасних випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню, аналізує їх причини, готує пропозиції щодо запобігання таким аваріям і випадкам;

технічне розслідування обставин та причин виникнення аварій, пов`язаних із використанням газу в побуті, а також видає зарезультатами таких розслідувань обов`язкові до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами рішення;

розслідування обставин та причин виникнення гострих і хронічних професійних захворювань та отруєнь тощо.

Пунктом 10Порядку №337спеціальному розслідуваннюпідлягають:нещасні випадкиіз смертельниминаслідками; груповінещасні випадки; випадки смерті працівників під час виконання ними трудових (посадових) обов`язків; гострі професійні захворювання (отруєння), що призвели до тяжких чи смертельних наслідків; нещасні випадки, факт настання яких встановлено у судовому порядку, а підприємство (установа, організація), на якому вони сталися, ліквідовано без правонаступника; нещасні випадки, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого; випадки зникнення працівника під час виконання трудових (посадових) обов`язків; нещасні випадки з особами, які працюють на умовах цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, фізичними особами - підприємцями, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, членами фермерського господарства; нещасні випадки, що сталися з особами, фактично допущеними до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до пункту 6 Порядок здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №498, (надалі Порядок № 498) факт смерті медичного працівника з причин, пов`язаних з його інфікуванням COVID-19 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, встановлюється комісією (спеціальною комісією) з розслідування (спеціального розслідування), що проводиться відповідно до Порядку № 337, та оформляється актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася), за встановленою формою.

Згідно з пунктом 33 Порядку № 337 комісія (спеціальна комісія) зобов`язана скласти акти за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1 у разі їх складення) згідно з додатком 11 у кількості, визначеній рішенням комісії (спеціальної комісії); у разі настання групових нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) скласти акти за формою Н-1 на кожного потерпілого.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам закладів охорони здоров`я:

1) у разі встановлення групи інвалідності внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19) протягом одного року з дня захворювання, за умови, що таке захворювання пов`язане з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, - залежно від встановленої працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, але не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено групу інвалідності;

2) у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17.06.2020 № 498 (далі Порядок №498) у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, членам сім`ї, батькам, утриманцям померлого медичного працівника (далі - особи, які мають право на виплату) проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, в якому помер медичний працівник.

Пунктом 6 Порядку №498 встановлено, що факт смерті медичного працівника з причин, пов`язаних з його інфікуванням COVID-19 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, встановлюється комісією (спеціальною комісією) з розслідування (спеціального розслідування), що проводиться відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, та оформляється актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася), за встановленою формою.

За приписами пп. 8 п. 6 вищевказаного Порядку для отримання одноразової допомоги особи, які мають право на виплату, звертаються до органу Фонду за зареєстрованим місцем проживання/перебування померлого медичного працівника та подають, зокрема, примірник акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою.

При цьому суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №805/1930/18-а дійшла висновку, що комісія під час розслідування нещасного випадку не здійснює владні управлінські функції на підставі законодавства, а відповідні акти за формами Н-5 та Н-1, які не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, а тому не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

З фактичних обставин справи та аналізу вищенаведених норм права також убачається, що предметом розгляду є не стільки рішення, дії чи бездіяльність відповідача, скільки приватний інтерес позивача щодо оформлення відповідної виплати, як наслідок дій, пов`язаних з проведення розслідування та складання акту форми Н-1, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

Слід зазначити, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватних інтересів.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України.

На підставі викладеного керуючись ст. 257,258,260, 261 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 про закриття провадження по справі, - відмовити.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 13.05.2024 року.

Головуючий: Є.М. Панасенко