Рішення

від 10.05.2024 по справі 199/3245/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/3245/23

(2/199/1983/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.05.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим нерухомим майном, -

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що сторони є співвласниками в рівних частках домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після батька позивача. Однак до зазначеного домоволодіння позивач не має фактичного доступу, оскільки відповідач поза волею позивача заселилась до зазначеного домоволодіння, змінивши вхідні замки, оформила договір охорони та не пускає до будинку позивача. Також відповідач відмовляється продати домоволодіння з метою поділу між сторонами коштів порівну, натомість пропонує позивачу викупити у нього його частку домоволодіння за 1500 доларів США, що об`єктивно не є ринковою ціною. За таких обставин, посилаючись на те, що не має у власності іншого житла у стані, придатному для проживання, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд усунути йому перешкоди у користуванні його часткою спірного домоволодіння шляхом вселення та надання дублікатів ключів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2023 року повернуто відповідачу її зустрічний позов про визнання дій нотаріуса протиправними, визнання свідоцтва про право на спадщину незаконним, скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року за клопотання представника відповідача зупинено провадження у справі до розгляду іншої за №199/4414/23.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у цивільній справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2023 року поновлено провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2023 року за клопотання відповідача зупинено провадження у даній цивільній справі до розгляду іншої за №199/6340/23.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В останнє судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в ході розгляду справи свої позовні вимоги підтримував.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Також відповідачем подано суду письмові пояснення, в яких остання просила суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свою позицію тим, що сторони є спадкоємцями першої черги після батька позивача, який заповіту не склав. Сторонами в порядку спадкування за законом було набуто в рівних частках спадкове майно, зокрема право спільної часткової власності на спірне домоволодіння. На даний час у провадження Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа №199/6340/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування. Відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки останній у спірному домоволодінні ніколи не проживав, був обізнаний, що батько (спадкодавець) хворіє, але рідкісне спілкування позивача з батьком обмежувалось лише привітанням. При цьому між ОСОБА_5 (батько позивача) та позивачем існувала домовленість, що згідно волі ОСОБА_6 (дідусь позивача) спірне домоволодіння мало відійти ОСОБА_5 , а домоволодіння АДРЕСА_1 - позивачу. Позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 4,2088 га на території Дніпропетровської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області. Тому відповідач вважає, що позивач не мав права претендувати на спадщину та спірне домоволодіння зокрема. Однак позивач не дотримався домовленості та подав заяву про прийняття спадщини після свого батька, зокрема на частину спірного домоволодіння, наміру проживання в якому не має. У спірному домоволодінні відсутні речі позивача, нічого спільного у сторін в житі, зокрема у побуті, немає. Фактично даним позовом позивач намагається спонукати відповідача продати домоволодіння та поділити кошти між сторонами. Натомість відповідач тривалий час проживає у домоволодінні, наміру його відчужувати не має.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у письмових поясненнях свого довірителя.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд цивільної справи по суті за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить їм на праві спільної часткової власності в рівних частках, а саме по частини кожному. Таке право власності було набуто сторонами в порядку спадкування за законом на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 12 грудня 2022 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька позивача/чоловіка відповідача. Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть, копіями свідоцтв про право на спадщину за законом, копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Судом з пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України з пояснень і тверджень сторін, викладених як в їх письмових заявах по суті спору, так і в усних в судовому засіданні, встановлено, що наразі спірне домоволодіння АДРЕСА_1 використовується відповідачем, позивач доступу до домоволодіння не має, як і ключів від нього. Домоволодіння перебуває під охороною на замовлення відповідача, яка не допускає позивача ні на територію домоволодіння, ні до житлового будинку, заперечуючи право позивача на володіння, користування та розпорядження цим домоволодінням, не заважаючи на обізнаність про набуття позивачем у встановленому законом порядку правового титулу власника частини домоволодіння.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЖК України.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм ст.ст.1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 379, 380 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, зокрема житловий будинок), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно норм ст.ст.355, 356, 358 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями ст.47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Аналогічні положення містить ст.383 ЦК України.

Відповідно до ст.155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

У відповідності до норми ст.ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Нормою ст.391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову. Свою правову позицію суд мотивує наступним.

Негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої з правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння. Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.

Наведені вище правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року по справі №910/1310/19, від 22 лютого 2022 року по справі №203/5561/16-ц, від 31 серпня 2022 року по справі №520/8119/19, від 21 вересня 2022 року по справі №278/2527/13-ц, від 21 вересня 2022 року по справі №545/1994/16-ц, від 09 листопада 2022 року по справі №592/5594/20, від 10 листопада 2022 року по справі №675/2507/19.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному із співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав. Таким чином, суд, встановивши, що позивач є власником частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, і це право є чинним та не скасоване в судовому порядку, відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні частиною житлового будинку і не спростував надані позивачем докази щодо наявності у нього права власності на частину будинку, дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вселення позивача в житловий будинок та зобов`язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні позивачу права спільної власності. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року по справі №306/1966/17.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду справи підтверджено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , а позивачу, як і відповідачу, належить право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на означене домоволодіння, яке (своє право власності) позивач наразі не може реалізувати в повній мірі, а саме таку складову права власності як право користування домоволодінням, оскільки він, на відміну від відповідача, не має доступу до домоволодіння, не має ключів від житлового будинку домоволодіння, які перебувають у відповідача, як єдиного фактичного користувача домоволодіння. За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано право часткової власності позивача на спірне домоволодіння, яке є дійсним дотепер, враховуючи, що у позивача є об`єктивні складнощі та перешкоди в отриманні доступу до належного йому та відповідачу на праві спільної часткової власності домоволодіння АДРЕСА_1 , а можливість усунення цих складнощів та перешкод залежить від саме відповідача, як другого співвласника, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Разом з тим, суд критично оцінює та не приймає до уваги як підставу для відмови у задоволенні позову посилання сторони відповідача на обрання позивачем невірного способу захисту, наявності усної домовленості в сім`ї позивача щодо спадкування спірного домоволодіння, відсутність у позивача дійсного наміру вселятись та користуватись своєю часткою спірного домоволодіння, відсутність у позивача права претендувати на спадщину. Така оцінка судом означених тверджень та посилань сторони відповідача зумовлена тим, що ці пояснення та твердження з огляду на наведені судом вище норми законодавства та правові позиції суду касаційної інстанції є або неспроможними з правової та/або фактичної точок зору, або не доведені жодним чином, або ж взагалі не мають будь-якого, зокрема правового, значення для вирішення даного спору сторін. Наведені твердження сторони відповідача суд сприймає як обраний спосіб захисту від пред`явлених позовних вимог, спрямований на уникнення небажаних для відповідача наслідків її дій та рішень щодо розпорядження спільним майном сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати у вигляді судового в розмірі 1073,6 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 47, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 379, 380, 383, 386, 391, 1216-1218, 1220, 1223, 1258, 1261, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст.ст.9, 150, 155 ЖК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) про усунення перешкод у користуванні житловим нерухомим майном - задовольнити.

Усунути ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) перешкоди у здійсненні ним права користування належною йому 1/2 часткою у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом його вселення та вільного доступу до зазначеного домоволодіння, із зобов`язанням ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) передати ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .

У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1073,6 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 13 травня 2024 року.

Суддя А.М. Авраменко