Постанова

від 13.05.2024 по справі 915/1440/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1440/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.,

суддів: Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не з`явився;

від Приватного підприємства Техбудінвест, м. Миколаїв не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», м. Миколаїв не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕЙТЕР», м. Миколаїв - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД», м. Миколаїв не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року, м. Миколаїв, суддя першої інстанції Семенчук Н.О., повний текст складено та підписано 04.03.2024 року

у справі №915/1440/23

за позовом: Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД», м. Миколаїв

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1)Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ», м. Миколаїв

2)Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», м. Миколаїв

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕЙТЕР», м. Миколаїв

про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2023 року Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД», м. Миколаїв, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне підприємство «ТЕХБУДІНВЕСТ», м. Миколаїв, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», м. Миколаїв, Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕЙТЕР», м.Миколаїв. у якій просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД», усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 21 кв.м., кадастровий номер 4810137200:09:049:0001, шляхом знесення об`єкту нерухомого майна - нежитлове приміщення, магазин з навісом по просп.Центральному, 75/12, м.Миколаїв (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1144087648101); вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Позовні вимоги, зокрема, обґрунтовано тим, що Миколаївська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:09:049:0001 загального площею 0,0021 га по просп. Леніна поблизу будинку № 75, м. Миколаїв, яку у 2004 році було надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «СТІВ» без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно зі строком дії до 20.01.2018 року.

За доводами позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», всупереч умовам укладеного вище договору оренди землі, побудувало на земельній ділянці комунальної власності нежитлове приміщення - магазин з навісом по просп.Центральному, 75/12, м.Миколаїв, зареєструвало на нього право власності та у частках відчужило Приватному підприємству «ТЕХБУДІНВЕСТ» та Товариству з обмеженою відповідальністю «КРЕЙТЕР».

В подальшому, як зазначає позивач, власником нежитлової будівлі стало Товариство з обмеженою відповідальністю «РОШ ЛЕНД», незважаючи на те, що судами у справі №915/572/17 було встановлено те, що нежитлове приміщення магазину з навісом, що знаходиться за адресою: просп. Центральний, 75/12, м.Миколаїв збудоване Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ» самочинно на орендованій земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Миколаєва.

Миколаївська міська рада вважає, що незаконне використання земельної ділянки комунальної власності, самочинне будівництво об`єкту нерухомості на ній та оформлення права власності на такий об`єкт, порушує інтереси територіальної громади м. Миколаєва та позбавляє її права вільно володіти, розпоряджатись та використовувати земельну ділянкуо за цільовим призначенням.

При цьому, позивач зауважив, що територіальна громада міста Миколаєва в особі міської ради не приймала жодних рішень щодо надання права на забудову вказаної земельної ділянки об`єктами нерухомого майна.

Відтак, на переконання позивача, зважаючи на те, що між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОШ ЛЕНД» відсутні будь-які договірні відносини щодо оренди спірної земельної ділянки за вказаною адресою, належним та ефективним способом захисту порушених прав Миколаївської міської ради у відповідності до ст. 391 Цивільного кодексу України є звернення позивача до суду з негаторним позовом про зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення побудованого на ній нежитлового приміщення.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради відмовлено у повному обсязі, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.09.2023 року у справі №915/1440/23.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, зазначаючи про те, що виходячи з положень ст. 376 Цивільного Кодексу України, позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, виснував про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД» не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а стало власником нежитлового приміщення на підставі правочину, право власності якого було зареєстровано в установленому законом порядку, а тому, вимоги позивача до відповідача про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту нерухомого майна задоволення не потребують, оскільки такі вимоги пред`явлено до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Миколаївської міської ради задовольнити у повному обсязі; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, за доводами апеляційної скарги зазначає, що оскільки рішеннями у справі №915/1320/21 висновано про те, що у спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні ним шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомості, Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до теперішнього власника Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ ЛЕНД» про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

При цьому, за твердженнями скаржника, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», як перший землекористувач та забудовник такої земельної ділянки, наразі не користується нею та не порушує права Ради, а тому не може бути належним відповідачем у даній справі.

Відтак, на думку Ради, позиція та висновки суду першої інстанції щодо неможливості пред`явлення даного позову до відповідача у даній справі, у зв`язку із тим, що останній не є забудовником земельної ділянки, не дає змоги захистити міській раді, як власнику, свої права у судовому порядку згідно ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України.

Наведене вище, на переконання апелянта, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 у справі №915/1440/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23, справу призначено до судового розгляду.

12.04.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ ЛЕНД» надійшов відзив (вх. №1065/24/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції відмовити Миколаївській міській раді у задоволенні її апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, Товариство, посилаючись на доводи та вимоги позивача, зазначені ним в позовній заяві, вказало, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач по справі не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником нежитлового приміщення на підставі правочинів, право власності якого було зареєстровано в установленому законом порядку, позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, оскільки останній не здійснював забудову спірного об`єкту, на відміну від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТІВ», та не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цих позовних вимог, відповідачем по справі і звернення до суду з такими позовними вимогами є передчасним.

Більш того, на переконання відповідача, вирішення правової долі самочинного будівництва пов`язано з дотриманням певної процедури щодо знесення такого будівництва з використанням частини земельної ділянки, яка не виділялася органом місцевого самоврядування під таке будівництво.

Посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, приписи ст. 1 Першого протоколу Конвенції та правові позиції суду касаційної інстанції відповідач наголосив, що намагання Миколаївської міської ради захистити своє право на земельну ділянку шляхом знищення об`єкту нерухомого майна, належного відповідачу, не може вважатися способом захисту порушеного права, який відповідає загальноприйнятним нормам та засадам цивільного законодавства (добросовісності та розумності).

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 року у справі №915/1440/23 прийнято справу №915/1440/23 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді Ярош А.І., Савицький Я.Ф.

В судове засідання представники скаржника та інших учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали апеляційного господарського суду про призначення дати розгляду справи до їх електронних кабінетів.

13.05.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від представників Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ ЛЕНД» надійшли клопотання (вх. №1065/24/Д2 та №1065/24/Д3 відповідно) про розгляд справи без їх участі, які колегією суддів прийнято та задоволено.

Інші учасники справи будь-яких клопотань або заяв до суду апеляційної інстанції не надали, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 не потребує скасування, враховуючи таке.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

14.09.2004 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв (орендар) укладено договір оренди землі №2676, за умовами п. 1.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.07.2004 року за № 22/8 надає, а Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ приймає в оренду земельну ділянку для встановлення та обслуговування зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту по пр. Леніна, поблизу будинку №75 (Центральний район), м. Миколаїв.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3, 3.1 вказаного договору сторони передбачили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 21 м2, у тому числі 4 м2 під споруду, 17 м2 під критий майданчик для очікування громадського транспорту, без права передачі її в суборенду. Земельна ділянка вільна від забудови. Земельна ділянка передається в оренду без будівель, споруд та інших об`єктів. Договір діє протягом 5 (п`яти) років з дати прийняття рішення.

Відповідно до п. 5.1 договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для встановлення та обслуговування зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту. Цільове призначення земельної ділянки 4 кв.м. землі комерційного призначення, 17 кв.м. землі громадського призначення (п.5.2 договору).

Згідно із п.7.1 договору у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Пунктом 12.8 договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

Зазначений договір оренди зареєстрований в Книзі записів Державної реєстрації договорів оренди землі 17.09.2004 року за №2676.

04.06.2009 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв (орендар) укладено договір оренди землі № 6627, відповідно до умов п. 1.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 28.04.2009 року № 34/38 продовжила Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ оренду земельної ділянки, яка була надана рішенням міської ради від 20.07.2004 року №22/8, для обслуговування тимчасово встановленого зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту по пр. Леніна, поблизу будинку №75 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Центральний район).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.1 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 21 м2, у тому числі 4 м2 для обслуговування торговельного кіоску, 17 м2 для обслуговування критого майданчика для очікування громадського транспорту, без права передачі її в суборенду. На земельній ділянці знаходиться зупиночний комплекс, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ. Договір діє протягом 5 (п`яти) років з 20.07.2009 року.

Пунктом 5.1 договору №6627 визначено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування тимчасово встановленого зупиночного комплексу. Цільове призначення земельної ділянки (1.13.4 УКЦВЗ) землі промисловості, комерційного використання і громадського призначення (п.5.2 договору №6627).

Згідно із п.7.1 договору №6627 у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду

Відповідно до п.12.8 договору, у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками без застережень та зауважень.

27.06.2014 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв було укладено договір про зміни №153-14 до договору оренди землі №6627 від 04.06.2009 року, яким на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2014 року №39/56, в договір №6627 внесено зміни, а саме, зокрема: п.1.1 договору доповнено наступним: "1.1. Миколаївська міська рада на підставі рішення від 25.04.2014 року №39/56 продовжує Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв оренду земельної ділянки (кадастровий №4810137200:09:049:0001) для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту по пр. Леніна, поблизу будинку №75 (Центральний район); п. 3.1 договору доповнено наступним: "Договір діє до 20.01.2015 року".

В подальшому, рішенням Миколаївської міської ради №44/43 від 19.11.2014 року продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв на 3 роки оренду земельної ділянки площею 21 м2 (кадастровий номер 4810137200:09:049:0001), термін оренди якої було продовжено рішенням міської ради від 25.04.2014 року №39/56, залишивши 4 м2 в землях комерційного використання та 17 м2 в землях громадського призначення для обслуговування зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту по пр. Леніна, поблизу будинку №75.

30.12.2014 року між Миколаївською міською радою, м. Миколаїв (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв (орендар) було укладено договір про зміни №347-14 до договору оренди землі №6627 від 04.06.2009 року, яким на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 року за №44/43 в договір №6627 внесено зміни, а саме, зокрема: п. 1.1. договору доповнено наступним: "1.1. Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.11.2014 року за №44/43 продовжила Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ оренду земельної ділянки (кадастровий №4810137200:09:049:0001) для обслуговування тимчасово розміщеного зупиночного комплексу у складі торговельного кіоску та критого майданчика для очікування громадського транспорту по пр. Леніна, поблизу будинку №75 (Центральний район); п. 3.1 договору доповнено наступним: "Договір діє до 20.01.2018 року".

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №25968662 від 03.06.2021 року вбачається, що за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, 30.12.2016 року було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення магазину з навісом за адресою: просп. Центральний , 75/12, м. Миколаїв.

Підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: 137, виданий 01.10.2015, року видавник: ВКПП Делен; декларація про готовність до експлуатації об`єкта, серія та номер: МК 142163612894, видана 26.12.2016 року, видавник: Управління ДАБІ в Миколаївській області.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 року у справі №814/1475/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Стів» задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення головного інспектора будівельного нагляду сектору по роботі з дозвільними документами Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 10.01.2017 року №2; визнано неправомірним та скасовано наказ Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 10.01.2017 року №1 «Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт» «Реконструкція нежитлових приміщень під магазин з навісом за адресою: пр. Центральний, 75/12, м. Миколаїв», зареєстрованого Управління ДАБІ у Миколаївській області 04.11.2016 року №МК 082163091887; визнано неправомірним та скасовано наказ Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 10.01.2017 року № 2 «Про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта» «Реконструкція нежитлових приміщень під магазин з навісом за адресою: пр. Центральний, 75/12, м. Миколаїв», зареєстрованого Управління ДАБІ у Миколаївській області 26.12.2016 року № МК 142163612894.

Судами також встановлено, що 20.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв (продавець) та Приватним підприємством ТЕХБУДІНВЕСТ, м. Миколаїв (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.п. 1.1, 1.2 якого продавець продав, а покупець придбав у власність 67/100 часток нежитлового приміщення магазину з навісом, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок №75/12. Вказаний договір посвідчений Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., номер у реєстрі 51.

В той же час, 20.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю КРЕЙТЕР (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.п. 1.1, 1.2 якого Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕЙТЕР придбало у власність 33/100 часток нежитлового приміщення магазину з навісом, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок № 75/12. Договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., номер у реєстрі 52.

В подальшому, на підставі договору дарування часток нежитлового приміщення магазину з навісом за №1312 від 30.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., Приватне підприємство ТЕХБУДІНВЕСТ набуло право власності на 33/100 часток нежитлового приміщення магазину з навісом, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок № 75/12.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №341943971 від 08.08.2023 року, за Товариством з обмеженою відповідністю «РОШ ЛЕНД» на підставі акта приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: 1365, 1366, виданий 07.09.2021 року, зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (за сукупністю часток 33/100 + 67/100): нежитлове приміщення, магазин з навісом по пр.Центральному 75/12, м.Миколаїв, загальною площею 20,1 кв.м., опис: магазин літ.А загальною площею 6,7 кв.м., магазин літ.Б загальною площею 13,4 кв.м., навіс літ.С (реєстраційний номер нерухомого майна 1144087648101).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що судовими рішеннями у справі №915/572/17, які набрали законної сили, визначено, що будівництво нежитлової споруди на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок № 75/12 здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв самочинно, а тому останній не набув у законний спосіб право власності на вказаний об`єкт нерухомості, а також те, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та її власником є Миколаївська міська рада.

З інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № 29129/22.01-15/23-2 від 23.08.2023 року по спірному об`єкту, вбачається, що до Управління документи на початок виконання підготовчих чи будівельних робіт та декларацій про готовність об`єкта до експлуатації не передавались станом на 23.08.2023 року.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами у даній справі спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження наявності або відсутності підстав для зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД», усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою площею 21 кв.м., кадастровий номер 4810137200:09:049:0001, шляхом знесення об`єкту нерухомого майна - нежитлове приміщення, магазин з навісом по просп.Центральному, 75/12, м.Миколаїв (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1144087648101).

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позовні вимоги Миколаївської міської ради ґрунтуються виключно на обставинах самочинного будівництва об`єкту нерухомості на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що зміст права земельного сервітуту становить право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений).

Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 Земельного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як убачається зі змісту ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Приписами ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України Про виконавче провадження.

Вищевказані норми кореспондуються з приписами ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

В той же час, в силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

При цьому, можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 3-5 ст. 376 Цивільного кодексу України, як вже раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

При цьому, формулювання положень ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 року у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 року у справі №910/14524/19, а також від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22).

Окрім наведеного, законодавцем за вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За встановленими у даній справі обставинами, за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, 30.12.2016 року було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення магазину з навісом за адресою: просп. Центральний , 75/12, м. Миколаїв.

Підстава виникнення права власності: технічний паспорт, серія та номер: 137, виданий 01.10.2015, року видавник: ВКПП Делен; декларація про готовність до експлуатації об`єкта, серія та номер: МК 142163612894, видана 26.12.2016 року, видавник: Управління ДАБІ в Миколаївській області.

В подальшому, у 2017 році за правочинами купівлі-продажу та дарування право власності на приміщення магазину з навісом було зареєстроване за Приватним підприємством ТЕХБУДІНВЕСТ.

Також, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №341943971 від 08.08.2023 року, за Товариством з обмеженою відповідністю «РОШ ЛЕНД» на підставі акта приймання передачі нерухомого майна, серія та номер: 1365, 1366 виданий 07.09.2021 року зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна (за сукупністю часток 33/100 + 67/100): нежитлове приміщення, магазин з навісом по пр.Центральному 75/12, м.Миколаїв, загальною площею 20,1 кв.м., опис: магазин літ.А загальною площе. 6,7 кв.м., магазин літ.Б загальною площею 13,4 кв.м., навіс літ.С (реєстраційний номер нерухомого майна 1144087648101).

Отже, за відповідачем у даній справі у 2021 році було зареєстроване право власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці комунальної власності.

Водночас, згідно із положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому, формулювання положень ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч. 4 цієї статті (постанова від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31- 6.33), постанова від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункти 53- 56), постанова від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46)). Тобто відповідно до приписів ч. 3, 5 ст. 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Окрім того, якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені вказаною вище статтею, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Так, судовою колегією під час перегляду оскаржуваного рішення було встановлено, що судовими рішеннями у справі №915/572/17, які набрали законної сили, визначено, що будівництво нежитлової споруди на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок № 75/12 здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма СТІВ, м. Миколаїв самочинно, а тому, останній не набув у законний спосіб право власності на вказаний об`єкт нерухомості, а також те, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та її власником є Миколаївська міська рада.

Також, 06.12.2022 року постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №915/1320/21 яка набула законної сили та висновки якої не спростовано судом касаційної інстанції, Миколаївській міській раді було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Приватного підприємства «ТЕХБУДІНВЕСТ» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,0021 га (кадастровий номер 4810137200:09:049:0001) шляхом знесення (демонтажу) нежитлового приміщення загальною площею 20,1 кв.м., з яких магазин літ. А загальною площею 6,7 кв.м., магазин літ. Б загальною площею 13,4 кв.м., навіс літ. С по просп. Центральному, 75/12, м. Миколаїв, Миколаївська область, саме у зв`язку із заявленням позову до неналежного відповідача.

Отже, визначальною обставиною у справі, що наразі переглядається, є фактичне встановлення самочинності будівництва нежитлового приміщення загальною площею 20,1 кв.м., з яких магазин літ. А загальною площею 6,7 кв.м., магазин літ. Б загальною площею 13,4 кв.м., навіс літ. С по просп. Центральному, 75/12, м. Миколаїв.

Так, у даній справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що Миколаївська міська рада, м. Миколаїв звернулася до господарського суду, зокрема, з позовною вимогою про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідністю «РОШ ЛЕНД» усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення нежитлового приміщення по пр. Центральний, 75/12, м. Миколаїв.

Водночас, зважаючи на те, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а відповідач, зазначений Радою у прохальній частині позовної заяви, як особа, яка має здійснити таке знесення, не є особою, яка здійснила самочинне будівництво об`єкту на земельній ділянці комунальної власності, стала власником об`єкту нерухомості на інших підставах (за протоколом та актом прийому-передачі), а саме, внесення такого майна до статутного фонду Товариства (що не є процедурою встановленою законом для набуття права власності на самочинно збудоване майно, але і не відноситься до поняття «збудованості» такого майна), колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про правомірність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «РОШ-ЛЕНД» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) нежитлової будівлі саме з підстави неналежного відповідача.

Іншими словами, оскільки відповідач не здійснював забудови спірного об`єкту, на відміну від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ», м. Миколаїв, він не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цієї позовної вимоги, відповідачем по справі і звернення до суду з такою позовною вимогою є передчасним.

Аналогічної правової позиції дотримано Верховним Судом у постанові від 15.02.2022 року у справі № 712/9407/20.

При цьому, судова колегія зауважує, що позивач не позбавлений права на ініцювання питання щодо поновлення його прав як землекористувача земельної ділянки комунальної власності іншим правовим шляхом, за дотримання відповідної процедури на підставі вимог чинного законодавства, наприклад, в рамках звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції зверає увагу позивача, що ним не доведено суду факту відмови саме відповідача на вимогу позивача (яка взагалі не була заявлена) про звільнення земельної ділянки та створення саме ним позивачу перешкод у користуванні належним йому майном, тому доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі в частині незгоди з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва не приймаються судовою колегією до уваги, та, як наслідок, не потребують задоволення.

До того ж, відповідач також не був стороною орендних правовідносин між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «СТІВ» та питання щодо земельних ділянок, на яких розташовано спірний об`єкт нерухомості, при Державній реєстрації його права власності не вирішувалось, з огляду на що позивачем, задля відновлення його прав та інтересів як власника земельних ділянок комунальної власності, повинно бути обрано інший спосіб ефективного захисту порушених прав. З огляду на зазначене, колегія суддів наголошує, що оскільки відповідач не є забудовником об`єкту нерухомості, спірний об`єкт набув на підставі підставі рішення Товариства та акту приймання передачі нерухомого майна, а відтак не може у даному разі відповідати за вимогою Миколаївської міської ради про зобов`язання його усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення такого об`єкта; доводи Миколаївської міської ради, викладені нею в апеляційній скарзі не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, з огляду на що таке рішення скасування або зміни не потребує, оскільки норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, таке рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Подібної позиції дотримано Верховним Судом у постанові від 18.04.2024 року у справі №915/1567/21.

При цьому, як вже зазначалося вище, позивач в даних позовних вимогах обрав самостійно підставою позову саме наявність самочинно збудованого майна, яке підлягає знесенню для захисту його порушеного права, що регулюється нормами цивільного законодавства. Іших підстав для застосування норм тільки земельного законодавства позивачем суду не зазначено і доказів дотримання ним такої продури матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене вище, судова колегія наголошує, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, враховуючи те, що останні фактично зводяться до аналогічних, викладених Миколаївською міською радою в позовній заяві, не знайшли свого відображення під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, а фактично зводяться лише до незгоди з висновками місцевого господарського суду, що не є підставою для їх визнання неправомірними.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 року у справі №915/1440/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14 травня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді А.І. Ярош Я.Ф. Савицький