Постанова

від 14.05.2024 по справі 127/21013/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/21013/23

Провадження № 22-ц/801/739/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 рокуСправа № 127/21013/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М.В., Міхасішина І. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Головного сервісного центру МВС,

розглянув впорядку письмовогопровадження занаявними усправі матеріаламибез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу Головногосервісного центруМВС нарішення Вінницькогоміського судуВінницької областівід 29січня 2024року,ухвалене під головуванням судді Вохмінової О.С., в залі суду в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження,

в цивільній справі № 127/21013/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС про визнання права власності на транспортний засіб,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні2023року ОСОБА_1 звернувся в місцевий суд із позовом Головного сервісного центру МВС про визнання права власності на транспортний засіб, обґрунтовуючи вимоги тим, що 02.07.2014 року на підставі довідки-рахунку серії ВІА№ 514127 від 02.07.2014 року, виданої ПП «Автоекспертсервіс», він придбав транспортний засіб марки САЗ 3507, 1992 року випуску, № шасі (рама) НОМЕР_1 , кузов (коляска) 1498733, тип ТЗ вантажний, повна маса самоскид.

Звернувшись до РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області щодо реєстрації транспортного засобу за ним, він отримав відмову від 06.07.2023 року у реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу з тих підстав, що відповідно до вимог Постанови КМУ № 941 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до деяких постанов КМУ з питань реєстрації транспортних засобів», з 18.11.2015 року довідка-рахунок не являється документом, який підтверджує право власності на транспортний засіб.

За вказаних обставин просив суд визнати за ним право власності на транспортний засіб САЗ 3507, 1992 року випуску, № шасі (рама) НОМЕР_1 , кузов (коляска) 1498733, тип ТЗ вантажний, повна маса самоскид, який придбаний ним на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_2 від 02.07.2014 року, виданої ПП «Автоекспертсервіс».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2024 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на транспортний засіб САЗ 3507, 1992 року випуску, № шасі (рама) НОМЕР_1 , кузов (коляска) 1498733, тип ТЗ вантажний, повна маса самоскид, який придбаний ним на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_2 від 02.07.2014 року, виданої ПП «Автоекспертсервіс».

Судове рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є доведеними, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт купівлі позивачем 02.07.2014 року транспортного засобу, здійснення його оплати в касу ВАТ «Томашпільське РП «Агромаш», передачу придбаного автомобіля позивачу, при цьому судом також враховано, що на даний час неможливо зареєструвати перехід права на підставі довідки-рахунку.

А тому суд вважав, що право ОСОБА_1 порушене і підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на транспортний засіб САЗ 3507, 1992 року випуску, № шасі (рама) НОМЕР_1 , кузов (коляска) 1498733, тип ТЗ вантажний, повна маса самоскид, який придбаний ним на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_2 від 02.07.2014 року, виданої ПП «Автоекспертсервіс».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившисьз рішеннямВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від29січня 2024року,представником відповідачаГоловного сервісногоцентру МВС РогозянськоюК.М.подано апеляційнускаргу,в якій,посилаючись напорушення нормматеріального тапроцесуального права,невідповідність висновківсуду обставинамсправи,просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачеві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 квітня 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано аргументи та доводи щодо неналежності відповідача, оскільки між позивачем та ГСЦ МВС (у т.ч його структурними підрозділами) не існує будь-яких цивільно-правових відносин, а відтак ГСЦ МВС не можу бути особою, яка не визнає, порушує чи оспорює право позивача на транспортний засіб.

Так, на думку апелянта підставою позову є відмова у державній реєстрації транспортного засобу, яка не є юридичним фактом щодо виникнення права власності.

Звертає увагу на те, що набуття права власності на нерухоме майно не є тотожним із набуттям відповідного права на рухоме майно, а тому державна реєстрація транспортного засобу не є підставою для набуття права власності, а видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення процедури державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС відомостей про цей транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ про власності у особи не породжує.

Крім того, вважає, що відповідачем обрано неналежний спосіб захисту. Так, на думку апелянта у даному спорі належним способом захисту є подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Представник позивача адвокат КорнійчукС.А.,через систему«Електронний суд»направив судувідзив наапеляційну скаргу. Із доводами та вимогами викладеними відповідачем не погоджується в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм чинного законодавства, з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

02.07.2014 року позивач ОСОБА_1 на підставі довідки-рахунку серії ВІА№ 514127 від 02.07.2014 року, виданої ПП «Автоекспертсервіс» придбав транспортний засіб марки САЗ 3507, 1992 року випуску, № шасі (рама) НОМЕР_1 , кузов (коляска) 1498733, тип ТЗ вантажний, повна маса самоскид, сплативши кошти в касу ВАТ «Томашпільське РП «Агромаш» (а.с. 15).

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію, оригінал якого оглянуто судом, власником транспортного засобу було ВАТ «Томашпільське підприємство «Агромаш». У ньому також міститься відмітка про зняття транспортного засобу з обліку для реалізації 02.07.2014 року (а.с. 14).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ «Томашпільське підприємство «Агромаш» змінило організаційну форму на ПрАТ «Томашпільське районне підприємство «Агромаш», до реєстру внесені відомості щодо припинення юридичної особи (а.с. 177). Правонаступників немає.

Відомості щодо належності транспортного засобу САЗ 3507, д.н. НОМЕР_3 ВАТ «Томашпільське підприємство «Агромаш» та щодо зняття з обліку транспортного засобу також наявні в реєстраційній картці ТЗ (а.с. 147).

06.07.2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на підставі довідки-рахунку, з тих підстав, що відповідно до вимог Постанови КМУ № 941 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до деяких постанов КМУ з питань реєстрації транспортних засобів», з 18.11.2015 року довідка-рахунок не являється документом, який підтверджує право власності на транспортний засіб.

Згідно висновку спеціаліста № 383 від 28.09.2007 року ринкова вартість автомобіля САЗ 3507, 1992 року випуску, д.н. НОМЕР_3 згідно його строку експлуатації та технічнго стану складає 3 393,25 грн. (а.с. 171-173).

Факт купівлі транспортного засобу позивачем та здійснення фінансової операції підтверджений квитанцією ВАТ «Томашпільське РП «Агромаш» до прибуткового касового ордеру № 48 від 12.12.2007 року на суму 3 460 грн. (а.с. 174, 175).

Судом також встановлено, що автомобіль був переданий позивачу у фактичне володіння.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається без виклику сторін в порядку частини першої статті 369 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (стаття 656 ЦК України).

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Пунктом 1 Порядку № 1200 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, щоцей Порядок визначає механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами та мотоколясками, тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами та транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва (далі - транспортні засоби) та їх складовими частинами (двигуни, шасі, кузови, рами), що мають ідентифікаційні номери, а також тими транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, які перебували в користуванні і були зареєстровані в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1200 дія цього Порядку поширюється на всіх суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють передачу для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, оптову та роздрібну торгівлю ними і оформлення необхідних документів (далі - суб`єкти господарювання).

Облік суб`єктів господарювання, які здійснюють оптову та роздрібну торгівлю автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами, мотоколясками, іншими транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, ведеться Державтоінспекцією у порядку, встановленому МВС. Державтоінспекція формує та веде електронний реєстр таких суб`єктів господарювання (пункт 4).

Отже, Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

За змістом пункту 8 Порядку (у редакції від 16 липня 2010 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін`юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Таким чином, довідка-рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу автомобіля.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2019 року (справа №484/3915/15-ц).

Довідка-рахунок є по суті підставою для здійснення державної реєстрації транспортного засобу за новим власником, про що у відповідний реєстр вноситься запис про таку особу.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14квітня 2021року (справа № 320/8508/18).

Представник Головного сервісного центру МВС вказує на неналежного позивача у цій справі, оскільки між позивачем та ГСМ не існує будь-яких цивільно правових відносин, а також вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту, посилаючись на те, що належним способом захисту є встановлення факту, який має юридичне значення.

Проте з такими доводами апелянта апеляційний суд не погоджується.

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 340/726/15 (провадження № 14-378цс18).

Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченомустаттею 392 ЦКУкраїни.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601 св 21).

Передумовою для застосуванняст. 392 ЦКУкраїни є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦКУкраїни).

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістомстатті 392 ЦКУкраїни судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 76, № у ЄДРСР 89819917) та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (пункт 78, № у ЄДРСР 90359317).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосуваннястатті 392 ЦКУкраїни і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.

Устатті 392 ЦКУкраїни вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбаченийстаттею 392 ЦКУкраїни є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц.

Враховуючи наведене суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що право ОСОБА_1 порушене і підлягає захисту в такий спосіб захисту, оскільки позивачем було доведено факт купівлі-продажу транспортного засобу, проте позивач позбавлений належним чином реалізувати свої правомочності власника у зв`язку з відмовою у реєстрації транспортного засобу до Єдиного державного реєструтранспортних засобів, держателем якого є МВС.

Отже колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Головного сервісного центру МВС залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М.В. Матківська

І. В. Міхасішин