Ухвала

від 14.05.2024 по справі 910/14870/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14870/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Імперія-Буд" (далі - Компанія, позивач, скаржник) - Грачов О.А. (адвокат),

відповідачів:

1) Фонду державного майна України (далі - Фонд) - Федорчук О.В. (самопредставництво),

2) Державної казначейської служби України (далі - Служба) - не з`явився,

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарттендер" (далі - ТОВ "Смарттендер") - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 (головуюча - суддя Літвінова М.Є.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 (головуюча - суддя Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)

у справі за позовом Компанії

до: Фонду, Служби,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВ "Смарттендер",

про визнання недійсним результату електронного аукціону,

ВСТАНОВИВ:

1. Компанія звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними результатів електронного аукціону та стягнення грошових коштів.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024, у задоволенні позову відмовлено.

3. Не погоджуючись з судовими рішеннями, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 у справі № 910/14870/22 повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/2022/19.

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 у справі №910/14870/22 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

6. Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/14870/22 за касаційною скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7. Служба подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила Суд оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. Фонд у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

9. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

11. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

12. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

13. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/14870/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

15. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

16. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

18. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

19. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

20. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

21. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

22. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

23. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

24. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

25. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

27. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

29. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі №910/2022/19, Верховний Суд виходить з такого.

30. Так, у справі №910/2022/19 предметом розгляду були вимоги ТОВ "Марія" до Фонду про визнання недійсним результату електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в інформаційному повідомленні про продаж об`єкта малої приватизації було надано недостовірну інформацію про об`єкт малої приватизації - будівлі гаражів загальною площею 257,7 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 24А, а опис об`єкта малої приватизації суттєво відрізнявся від його дійсних технічних характеристик.

30.1. Господарським судом міста Києва прийнято рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, яким визнано недійсним результати електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект".

30.2. Зазначеними судовими рішеннями в межах справи №910/2022/19 встановлено, що в інформаційному повідомленні, опублікованому Фондом щодо приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" (місцезнаходження: 79034, м. Львів, вул. Тернопільська, 10), у розділі "Відомості про об`єкт" зазначено, зокрема, інформацію про: будівлю гаражів загальною площею 257,7 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 24А. Однак, зазначена Фондом в інформаційному повідомленні інформація щодо будівлі гаражів не відповідає дійсності, оскільки за адресою знаходження об`єкта малої приватизації, а саме, гаражів, які є частиною єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" по вул. Тернопільській, 24А в літ. А-2 зареєстровано інше нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 542,8 кв.м, які перебувають у власності ДАТ "Будівельна компанія "УКРБУД"; об`єкт нерухомого майна загальною площею 257,7 кв.м під літ. А-2 за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 24А являє собою реконструйовані приміщення гаражів № 1, № 2 під нежитлове приміщення та приміщення гаражу № 3 та не є будівлею, а лише частиною такої будівлі, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно та висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи № 10 від 12.04.2019.

30.3. Залишаючи без змін рішення суду попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 03.03.2020 зазначив, що враховуючи встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що під час проведення електронного аукціону з приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" Фондом порушено вимоги Порядку щодо внесення достовірних відомостей в інформаційне повідомлення стосовно об`єкта нерухомості (будівлі гаражів), який входить до складу єдиного майнового комплексу та знаходиться в м. Львові по вул. Тернопільській, 24А літ. А-2, що не відповідає принципу достовірного інформування про об`єкти приватизації та, відповідно, суттєво вплинуло на результати електронного аукціону і призвело до порушення прав та інтересів позивача як переможця цього аукціону. Враховуючи встановлення обставин порушення відповідачем вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", зокрема, в частині дотримання принципу достовірного інформування про об`єкти приватизації, під час проведення електронного аукціону з приватизації єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" та, як наслідок, порушення прав та інтересів позивача як переможця такого аукціону, Суд визнав, що суд першої інстанції, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

30.4. Колегія суддів відхилила аргументи скаржника про те, що інформаційне повідомлення про продаж єдиного майнового комплексу ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" складено у відповідності до пункту 24 Порядку та на підставі даних, наданих ДП "Львівський науково-дослідний і проектний інститут "ЛьвівбудмНДІпроект" та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, оскільки, як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, надання Фонду документації на об`єкти нерухомості, що входять до складу єдиного майнового комплексу, не виключає обов`язок Фонду, як органу приватизації та організатора аукціону відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" перевіряти надану інформацію, проводити інвентаризацію майна та публікувати достовірні відомості щодо такого майна, що узгоджується з принципом приватизації щодо повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації, закріпленого у частині 2 статті 2 вказаного Закону.

31. У справі №910/14870/22, що переглядається, предметом позову є визнання недійсним результату електронного аукціону, що відбувся 15.12.2022, та стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в інформаційному повідомленні про продаж єдиного майнового комплексу ДП "Дніпропертровськавтотранссервіс", розміщеному на сайті Фонду: https://privatization.gov.ua, та в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі" за посиланням: https://prozorro.sale, Фондом надано недостовірну інформацію про об`єкт малої приватизації, а саме: не зазначено про аварійний стан адміністративної будівлі літ. А-9, а-1, адреса розташування: м. Дніпро, вул. Шевченка, 32, яка входить до складу єдиного майнового комплексу ДП "Дніпропертровськавтотранссервіс".

31.1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наводячи аргумент про нерозміщення Фондом у віртуальній кімнаті даних (далі - ВКД) відомостей щодо судової справи №910/11091/21, розглядуваної у липні 2021 року - липні 2022 року, у межах якої досліджувалася аварійність спірної адмінбудівлі, позивач залишив поза увагою, що за відсутності поточних судових спорів та проваджень щодо майна, котре входить до складу єдиного майнового комплексу, прямої вказівки про необхідність розміщення всього обсягу претензійно-позовної роботи щодо об`єкта приватизації за весь період його існування норми чинного законодавства не містять. Посилаючись на відсутність законодавчої можливості у потенційного покупця залучити фахівця у галузі будівництва для дослідження об`єкта приватизації, позивач не зважив на наявність інших законних способів проведення самостійного дослідження майна, якими він скористався вже тільки після проведення електронного аукціону, знехтувавши їх результативністю своєчасно. За висновками місцевого господарського суду, обмежене сприйняття інформації про об`єкт приватизації та передчасне нівелювання належної перевірки у будь-який законний спосіб усіх характеристик цього об`єкта нерухомості потенційним покупцем - юридичною особою, підприємницька діяльність якої заснована, зокрема, на принципі власного комерційного ризику, не може бути підставою перекладення на відповідачів відповідальності за наслідки самостійно прийнятого позивачем рішення щодо участі в аукціоні, як і правовою підставою для визнання результатів електронного аукціону з продажу єдиного майнового комплексу ДП, оформлених протоколом, сформованим 15.12.2022, недійсними.

31.2. Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові також зазначив, що судом першої інстанції слушно зауважено, що Фонд у межах та на виконання свого обов`язку в опублікованому інформаційному повідомленні надав потенційним покупцям інформацію про об`єкт приватизації у стислому вигляді, виходячи з того обсягу, що вимагається обов`язковим чинним Порядком, забезпечивши водночас будь-кому з них, у тому числі й позивачу, можливість реалізації права заздалегідь до проведення аукціону отримати детальнішу інформацію щодо характеристик цього об`єкта як через доступ до ВКД, так і шляхом безпосереднього огляду об`єкта приватизації. Це свідчить про те, що Фонд надав всю обов`язкову інформацію для проведення аукціону, а тому всі, на думку позивача, "преюдиційні факти" мали досліджуватися позивачем ще до подання заяви на участь в аукціоні. Колегія суддів наголосила, що доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступним, відтак позивач як суб`єкт господарювання, який самостійно розраховує ризики своїх дій чи бездіяльності, мав змогу перевірити вказаний реєстр на предмет наявності чи відсутності судових рішень стосовно об`єкта приватизації, результати електронного аукціону з продажу якого є предметом розгляду даної справи. Відтак, не зазначення Фондом про обставини, встановлені у справі №910/11091/21, не є підставою для визнання недійсними результатів спірного електронного аукціону, позаяк така інформація не є обов`язковою згідно з Порядком. Суд апеляційної інстанцій також врахував той факт, що в заяві про намір прийняти участь в аукціоні позивач підтверджував факт його ознайомлення з об`єктом приватизації.

31.3. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що пунктом 7-4 розділу V Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" установлено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану під час приватизації єдиного майнового комплексу підприємства складаються переліки об`єктів нерухомого майна та транспортних засобів, які перебувають на балансі такого підприємства (за наявності). Аудит, екологічний аудит, інвентаризація, оцінка об`єкта приватизації (його складових) не здійснюються.

32. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

33. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/2022/19, оскільки зазначена постанова Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази, тобто, хоча й і у спорі, пов`язаному з визнанням недійсним результату електронного аукціону, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення. Зокрема, у наведеній справі щодо недостовірності даних в інформаційному повідомленні у розділі "Відомості про об`єкт" вказаний фактично інший об`єкт нерухомого майна за зареєстрованою адресою, втім у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що об`єкт нерухомого майна вказаний вірно. Водночас, позивач вважає, що в інформаційному повідомленні у розділі "Відомості про об`єкт" мало бути зазначено про технічний стан цього об`єкту, але суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Фондом було надано достатньо інформації про спірний об`єкт, з урахуванням положень Порядку, та відомості про його технічний стан не приховувались.

34. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

35. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

36. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

37. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

38. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

39. Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

40. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

41. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

42. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

43. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/14870/22.

44. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/14870/22 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

45. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

46. Верховний Суд бере до уваги доводи Служби та Фонду, викладені у відзивах на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

47. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

48. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

49. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

50. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

51. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

52. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

53. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

54. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

55. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

56. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Імперія-Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 910/14870/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець