Ухвала

від 16.05.2024 по справі 350/124/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 травня 2024 року

м. Київ

справа № 350/124/22

провадження № 61-4954ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , членів комісії містобудування, земельних відносин, екології та охорони навколишнього середовища Перегінської селищної ради: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної казначейської служби України

у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про зобов`язання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 припинити порушувати правила добросусідства, не чинити перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпоряджання належним їм житловим будинком з господарськими будівлями, спорудами та земельними ділянками та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду із указаним вище позовом, який в подальшому уточнили.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області

від 10 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня

2023 року залишено без змін.

У березні 2024 року ОСОБА_1 , із застосування засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня

2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого

2024 року залишено без руху. Запропоновано заявникові уточнити касаційну скаргу із чітким посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надати суду уточнену редакцію касаційної скарги разом з її копіями та доданими матеріалами відповідно до кількості учасників справи.

Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Копію вказаної ухвали направлено ОСОБА_1 на вказану у касаційній скарзі поштову адресу.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов лист-повернення з копією ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2024 року, направлений на поштову адресу

ОСОБА_1 .

У травні 2024 року ОСОБА_1 ,із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із клопотанням на виконання ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2024 року.

Проте, зазначені в ухвалі Верховного Суду вимоги не були виконані у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 хоча і звернулася до суду із клопотанням на виконання вимог ухвали про залишення її касаційної скарги без руху проте не надала уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи із зазначенням підстав касаційного оскарження.

Згідно із частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Положеннями зазначеного пункту передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання

у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої

статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України

у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої

статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з наведенням обґрунтувань таких доводів.

Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.

Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

У змісті уточненої касаційної скарги заявник зазначає підставами касаційного оскарження судового рішення пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, водночас не конкретизує такі підстави касаційного оскарження.

Відтак, у змісті ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2024 року заявникові роз`яснено, що, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці

у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі

№ 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011,

від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі

№ 522/2732/16-ц та інших).

Уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 у повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, оскільки заявник у змісті касаційної скарги, наданої на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху наводить виключно перелік постанов Верховного Суду без формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Саме по собі посилання у змісті касаційної скарги на не дослідження судами апеляційної інстанції доказів не є виконанням приписів процесуального закону щодо обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження, оскільки відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу.

Отже, саме по собі посилання на вказану вище підставу касаційного оскарження, не є виконанням умов пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень

у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Згідно частини першої статті 44 ЦПК Україна учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Отже, станом на 16 травня 2024 року вимоги ухвали Верховного Суду від 15 квітня

2024 року заявником в повному обсязі не виконані, а тому суд не може вирішити питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України

у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , членів комісії містобудування, земельних відносин, екології та охорони навколишнього середовища Перегінської селищної ради: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної казначейської служби України

у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про зобов`язання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 припинити порушувати правила добросусідства, не чинити перешкод у здійсненні права користування, володіння та розпоряджання належним їм житловим будинком з господарськими будівлями, спорудами та земельними ділянками та відшкодування моральної шкоди, вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д. Д. Луспеник