Постанова

від 09.05.2024 по справі 686/28905/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/28905/23

Провадження № 22-ц/4820/779/24

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Дияк Я.А.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/28905/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року (суддя Чевилюк З.А., повне судове рішення складено 13 лютого 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Радгосп «Лісовогринівецький» про стягнення заробітної плати.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом та враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що у період з 14.05.2019 по 02.03.2023 працював на посаді заступника директора ДП Радгосп «Лісовогринівецький», однак при звільненні 02.03.2023 йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 226009,68 грн. Позивач також зазначає, що оскільки станом на 25.09.2023, незважаючи на подану ним заяву, його не звільнено з роботи, тому ДП Радгосп «Лісовогринівецький» має також виплатити йому заробітну плату за період з березня по 01.11.2023 з розрахунку 6800 грн в місяць в сумі 53961,29 грн. ОСОБА_1 вказує, що йому мають бути нараховані відпускні та компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати і вказує, що підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та, враховуючи, що 21.11.2023 йому було виплачено відповідачем 65000 грн, заборгованість по заробітній платі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП Радгосп «Лісовогринівецький» невиплачену заробітну плату у розмірі 128443,05 грн на користь ОСОБА_1 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 34940, 88 грн. Вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись з цим рішенням суду в частині відмови у задоволені позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, позивач не погоджується із висновками суду про не надання ним доказів щодо направлення відповідачу заяви про звільнення з 02.03.2023 та про те, що поштова квитанція від 09.02.2023 може підтверджувати направлення вкладення будь-якого змісту; про не прийняття судом до уваги поштової квитанції та копії заяви від 09.02.2023 як доказу припинення трудових відносин та погодження з відповідачем свого звільнення. Позивач посилається на те, що позов про стягнення заробітної плати розглядався міськрайонним судом (справа №686/8885/23) і відповідач надавав розрахунок його заробітної плати по березень 2023 року, однак не вказував, що ним не отримувалась заява ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади.

Позивач зауважує, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції щодо не виплати йому відповідачем за 2020 рік коштів у розмірі 45000 грн, у т. ч. 8100 грн податку з доходів фізичних осіб та 675 грн військового збору, адже відповідач заборгував: за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 40000 грн та за період з 01.09.2020 по 31.12.2020 20000 грн, що складає 60000 грн.

Також, ОСОБА_1 вказує, що міськрайонний суд не послався на аргументи, чому саме не виплачувалась заробітна плата протягом березня-травня 2020 року, адже у період карантину, пов`язаного з COVID-19, дійсно існували певні обмеження щодо виплати заробітної плати. Разом з тим, невиплата заробітної плати відповідачем за березень-травень 2020 року є неправомірним, оскільки доказів зупинки роботи підприємством суду не надано, за вказаний період посівна робота проводилась, земельні ділянки, що знаходились в користуванні підприємства, оброблялись, податки сплачувались, звіти подавались. Протилежного відповідач не підтвердив.

Апелянт зазначив, що суд першої інстанції також, не надав правового висновку тому, що до сьогоднішнього дня його трудова книжна знаходиться в відповідача.

Таким чином, ОСОБА_1 просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду від ДП Радгосп «Лісовогринівецький» не надходив.

Так як позивачем оскаржується рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог, тому апеляційним судом не переглядається судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДП Радгосп«Лісовогринівецький» невиплаченоїзаробітної платиу розмірі128443,05грн тасереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненнів сумі34940,88грн. Адже, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц визначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених, однак під час розгляду апеляційної скарги покинув зал судового засідання.

Представник ДП Радгосп «Лісовогринівецький» до суду не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ДП Радгосп «Лісовогринівецький».

Наказом директора ДП Радгосп «Лісовогринівецький» №153к/тр від 31.10.2023 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » позивача звільнено з роботи 31 жовтня 2023 року на підставі пункту 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП (а.с.27).

Відповідно до платіжної інструкції № 12 від 21.11.2023 (а.с.39) відповідач виплатив ОСОБА_1 65000 грн із зазначенням призначення платежу: поповнення карткового рахунку, розрахункові при звільненні.

Згідно Табелів обліку використання робочого часу по ДП Радгосп «Лісовогринівецький» за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року ОСОБА_1 , як заступником директора, відпрацьовано за зазначені місяці нуль днів та нуль годин (а.с. 31-36).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення із ДП Радгосп «Лісовогринівецький» на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з березня по травень 2020 року та за період з квітня по жовтень 2023 року, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають норма матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін.

З характеру заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за періодз березняпо травень2020року таза періодз квітняпо жовтень2023року підлягали встановленню та входило до обов`язкового предмету доказування, зокрема, обставини щодо виходів позивача на роботу, виконання ним посадових обов`язків та кількість відпрацьованих останнім днів (годин) з 01.03.2020 по 31.05.2020 та з 01.04.2023 по 31.10.2023 і розмір та складові нарахованої заробітної плати за вказані періоди.

Зазначені обставини за правилами частини 2 статті 76 ЦПК України (з врахуванням положень частини 2 статті 78 ЦПК України) можуть бути підтверджені такими засобами доказування як письмові, речові і електронні докази.

Як вбачається із довідки ДП Радгосп «Лісовогринівецький» про доходи ОСОБА_1 (а.с.8), за період з березня по травень 2020 року заробітна плата позивачу не нараховувалася. І матеріали справи не містять доказів виходу ОСОБА_1 у період з 01.03.2020 по 31.05.2020 на роботу, виконання ним посадових обов`язків, доказів щодо кількості відпрацьованих останнім днів (годин).

Враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, відсутність клопотань позивача щодо витребування доказів у визначеному процесуальним законом порядку та враховуючи положення частини 7 статті 81 ЦПК України апеляційний суд констатує правильність судового рішення в оскаржуваній частині про відсутність підстав для стягнення із ДП Радгосп «Лісовогринівецький» на користь позивача заробітної плати за період з березня по травень 2020 року, адже доказів в підтвердження обставин щодо виходу на роботу і виконання позивачем посадових обов`язків та щодо кількості відпрацьованих останнім днів (годин) за період з 01.03.2020 по 31.05.2020, як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час апеляційного перегляду справи, судом не встановлено. А відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України дані Табелів обліку використання робочого часу по ДП Радгосп «Лісовогринівецький» за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2023 року (а.с. 31-36), суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення заробітної плати за період з 01.04.2023 по 31.10.2023. Крім того, ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтвердив, що він у період часу з 01.04.2023 по 31.10.2023 не виходив на роботу та не виконував посадових обов`язків.

І апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт звільнення позивача з посади заступника директора ДП Радгосп «Лісовогринівецький» не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з 01.03.2020 по 31.05.2020 та з 01.04.2023 по 31.10.2023, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду, що викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність судового рішення в частині відмови у стягненні із відповідача на його користь заробітної плати за період з 01.03.2020 по 31.05.2020 та з 01.04.2023 по 31.10.2023 є безпідставними та голослівними.

Також, не впливають на законність судового рішення в оскаржуваній частині аргументи апеляційної скарги про не згоду позивача із висновками суду щодо не надання ним доказів направлення відповідачу заяви про звільнення з 02.03.2023 та про те, що поштова квитанція від 09.02.2023 може підтверджувати направлення вкладення будь-якого змісту; про не прийняття судом до уваги поштової квитанції та копії заяви від 09.02.2023 як доказу припинення трудових відносин та погодження з відповідачем свого звільнення. Адже судом першої інстанції відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінено усі докази, що надавалися сторонами і ці доводи зводяться до незгоди позивача із висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в оскаржуваній частині відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 травня 2024 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай