Ухвала

від 17.05.2024 по справі 916/4397/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/4397/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Гут С.Ф.)

від 01.02.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Колоколов С.І., судді - Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.)

від 25.04.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Централізованої бухгалтерії по обслуговуванню закладів освіти Генічеської міської ради

про стягнення 879 756, 81 грн заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Централізованої бухгалтерії по обслуговуванню закладів освіти Генічеської міської ради (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 879 756, 81 грн, з яких: 661 067,19 грн основного боргу, 79 553,12 грн пені, 24 887,58 грн 3% річних та 114 248,92 грн інфляційних нарахувань.

2. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 20-1006/21-БО-Т від 02.12.2021 у частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.02.2024, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 661 067,19 грн основного боргу, 25 000,00 грн пені, 24 887,58 грн 3% річних, 114 248,92 грн інфляційних нарахувань та 13 196,35 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини справи, а також врахувавши визнання відповідачем позовних вимог в частині основного боргу за договором, дійшов висновку про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати за поставлений позивачем природний газ у заявленій позивачем сумі та правомірність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

5. Водночас місцевий господарський суд, врахувавши відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, та/або доказів настання негативних наслідків та понесення ним збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, з метою дотримання принципів справедливість, добросовісність та розумність, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стосовно зменшення розміру пені до суми 25 000,00 грн.

6. Апеляційний господарський суд зазначив, що зменшивши розмір пені до 25 000,00 грн, суд першої інстанції дотримався балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки не позбавив кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення суми інфляційних втрат та процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи виконує компенсаційну функцію для кредитора, та, в той же час, деякою мірою відновив майнову сферу боржника; стягнення пені у розмірі 25 000,00 грн від заявленого позивачем розміру 79 553,12 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності; визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в цьому випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.

7. 07.05.2024 позивач подав до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні 54 553, 12 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.

8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

9. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

12. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684, 00 грн.

13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

14. Предметом позову у цій справі є стягнення 879 756,81 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 684,00 грн = 1 342 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.

15. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Однак такі твердження скаржника належним чином не обґрунтовані.

17. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

18. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

19. Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами.

20. Натомість, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі, а також у скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

21. Водночас зі змісту касаційної скарги вбачається, що наведені скаржником доводи фактично зводяться до обґрунтування такої загальної підстави касаційного оскарження як застосування норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

22. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанції у цій справі певним обставинам щодо зменшення розміру пені.

23. Верховний Суд зауважує, що за сталою практикою суду зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставини, за яких можливе таке зменшення; під час вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій нерівного ставлення до сторін немає, оскільки суди застосовують норми частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України однаково.

24. Таким чином позивач не навів обґрунтувань, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

25. Доводи, що справа має виняткове значення для скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження без належного обґрунтування не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

26. Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

27. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

28. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

29. Верховний Суд під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи та вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

30. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 879 756,81 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

31. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

32. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/4397/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко