Постанова

від 18.04.2024 по справі 914/2503/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2503/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Львівської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 (суддя Мазовіта А. Б.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 (головуючий суддя Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.)

у справі № 914/2503/22

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до Національної академії наук України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України,

про скасування державної реєстрації права,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Савицька О. В., представник відповідача - Подлящук О. П., представник третьої особи - Пастернак П. І.)

СУТЬ СПОРУ

1. У цій справі розглядався позов керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова (далі - прокурор), заявлений в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА, позивач) до Національної академії наук України (далі - НАН України, відповідач) про скасування державної реєстрації права на земельну ділянку з підстав порушення відповідачем компетенції на розпорядження землями державної власності історико-культурного призначення.

2. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності, а обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом.

3. Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

4. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на викладене нижче у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

5. Прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Львівської ОДА з позовом до НАН України про скасування державної реєстрації прав.

6. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за НАН України зареєстровано право власності на будинок на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові, а також на земельну ділянку за цією адресою з кадастровим номером 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га. 13.09.2017 на зазначену земельну ділянку за Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України (третя особа у справі) було зареєстровано право постійного користування. Водночас, спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки на такій знаходиться пам`ятка архітектури місцевого значення. Відповідно до норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) розпорядження землями історико-культурного призначення належало до повноважень Кабінету Міністрів України, а з урахуванням змін до земельного законодавства, на даний час таким органом є Львівська ОДА.

7. Прокурор зазначав, що усупереч встановленому порядку, речове право на вказану земельну ділянку зареєстровано за відповідачем, який не є органом виконавчої влади, уповноваженим розпоряджатися землями державної власності історико-культурного призначення.

8. Таким чином, прокурор просив суд скасувати державну реєстрацію права державної власності НАН України на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові, яка проведена 27.08.2013.

Стислий виклад фактичних обставин справи

9. Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 17.07.1990 № 227 будинок за адресою вул. Крилова (у 1993 році вул. Крилова перейменована на вул. Горбачевського), 19 у м. Львові включено до Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Львівської області та надалі наказом Міністерства культури України від 18.01.2021 №14 включено до Реєстру пам`яток місцевого значення (охоронний № 4276-Лв).

10. 25.11.1998 на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 22.05.1998 № 275 Науково-дослідному центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ № 000508 на земельну ділянку площею 0,3893 га для виробничих потреб і обслуговування будинку на вул. Горбачевського, 19 у м. Львові. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60.

11. Постановою Бюро Президії Національної академії наук України № 313 від 12.12.2008 Науково-дослідний центр аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при Інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова було припинено.

12. Розпорядженням Президії Національної академії наук України № 42 від 02.02.2009 "Про передачу Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України виробничих площ, будинків і споруд Науково-дослідного центру аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу НАН України та Національного космічного агентства України при інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України" вирішено передати на баланс Карпатського відділення Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України наступні об`єкти: будинок № 19 за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 1 900 кв.м та земельну ділянку за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 0,39 га.

13. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36989199 від 26.06.2012 за державою в особі НАН України зареєстровано право державної власності на будинок № 19, літ "А-3" за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, загальною площею 768,9 кв. м на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2012 у справі № 5015/7252/11.

14. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2012 у справі № 5015/7252/11 встановлено, що при виготовленні тексту розпорядження № 42 від 02.02.2009 було допущено технічну описку, яка полягає у помилковому зазначенні площі будинку № 19 по вул. Горбачевського в загальному розмірі 1900 кв. м. Натомість, матеріалами справи було підтверджено, що площа будинку становить 768,9 кв. м.

15. В подальшому, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2013 № 5377119 за НАН України зареєстровано право державної власності на земельну ділянку за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19, площею 0,3893 га (кадастровий номер 4610136900:03:001:0049).

16. Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.09.2017 № 37128119 на підставі акта на право постійного користування землею від 25.11.1999 № ІІ-ЛВ000508, акта приймання-передачі від 21.07.2009 № 451, розпорядження президії НАН України від 02.02.2009 № 42 за Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.11.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

18. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що за Науково-дослідним центром аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова Національної академії наук України було закріплено земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га за адресою м. Львів, вул. Горбачевського, 19 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 25.11.1998 серії ІІ-ЛВ № 000508. Згодом, НАН України було припинено Науково-дослідний центр аерокосмічної інформації і екологічного моніторингу при інституті кібернетики ім. В.М. Глушкова, а означену ділянку передано Карпатському відділенню Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України.

19. При цьому суди врахували, що доказів визнання недійсним чи скасування державного акта на право постійного користування землею серії від 25.11.1998 ІІ-ЛВ № 000508 учасниками справи не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

20. З врахуванням наведеного вище, суди дійшли висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136900:03:001:0049 площею 0,3893 га за адресою: м. Львів, вул. Горбачевського, 19 перебувала у державній власності та входила до складу об`єктів майнового комплексу НАН України, а відтак, саме НАН України, у відповідності до приписів частини першої статті 3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", була уповноважена забезпечувати реалізацію прав держави як власника вказаної земельної ділянки.

21. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, виходив з обставин недоведеності прокурором порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача по справі (Львівської ОДА) виходячи з незмінності форми власності земельної ділянки - державної, а також з огляду на те, що позивач є державним органом, а відповідач - державною установою, тобто по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

22. При цьому суди врахували, що обраний прокурором спосіб захисту прав шляхом скасування державної реєстрації права державної власності сам по собі не призведе до ефективного відновлення порушеного права, оскільки форма власності на спірну земельну ділянку у будь-якому разі залишиться державною, враховуючи відсутність попереднього запису про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку за позивачем, останній автоматично не набуде статусу органу, якому надано право розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Касаційна скарга

23. Заступник Львівської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій (з урахуванням доповнень) просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. У касаційній скарзі скаржник зазначає про ухвалення судами рішень з порушенням статей 13, 19 Конституції України, статей 170, 317, 321, 326 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 53, 54, 80, 84, 92, 122, 150, 152, 162 ЗК України, статей 1, 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 1-3 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна", статті 7 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 29.06.2022 у справі № 909/83/19, від 07.06.2022 у справі № 909/835/18, від 16.08.2022 у справі № 927/717/20, від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, від 30.05.2023 у справі № 922/2057/22, від 18.07.2023 у справі № 925/579/22, від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21, від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21 від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 02.02.2021 у справі № 909/1286/19, від 04.02.2020 у справі № 914/520/18, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 04.10.2023 у справі №446/1/22, від 21.12.2022 у справі № 914/608/20 та від 09.02.2023 у справі № 917/53/21.

25. Прокурор, зокрема, наголошує, що судами попередніх інстанцій не встановлено правовий статус НАН України, не з`ясовано та не перевірено дотримання порядку та законності державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, яка в силу закону віднесена до категорії земель історико-культурного призначення за відповідачем, який, в свою чергу, не є уповноваженим державним органом на розпорядження такою. Отже, спірна державна реєстрація здійснена за відсутності будь-яких правових підстав, що призвело до порушення прав держави як власника земельної ділянки в особі позивача.

26. При цьому на переконання прокурора, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності у цій справі спору держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

27. Скаржник відзначає, що у даній справі прокурором подано позов в інтересах держави в особі уповноваженого державного органу, який відповідно до закону наділений державно-владними повноваженнями та створений державою для здійснення завдань і функцій держави, до державної наукової установи, яка не має державно-владних повноважень, не виступає від імені держави, а здійснює фундаментальні дослідження, організовує, проводить та координує прикладні дослідження у відповідних галузях науки.

28. В частині підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зауважує на відсутності висновку Верховного Суду в частині правильного застосування статей 15, 16, 387, 388 ЦК України, статей 53, 54, 91, 92, 96, 122, 150, 152, 162 ЗК України, статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 24, 26, 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", сформованого за подібних фактичних обставин:

- щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення державної власності державного органу шляхом скасування незаконної державної реєстрації права державної власності за неуповноваженою особою (державною науковою організацією) на підставі документів, які посвідчують право постійного користування;

- щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення державної власності державного органу шляхом скасування незаконної державної реєстрації права державної власності за неуповноваженою особою (державною науковою організацією), за відсутності попереднього запису про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку за таким органом, та наявності законодавчо визначених повноважень уповноваженого органу на здійснення від імені держави прав власника земельних ділянок державної власності;

- щодо віндикаційного позову, як ефективного способу захисту порушених прав держави в особі уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення державної власності державного органу, внаслідок незаконної державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку за неуповноваженою особою (державною науковою організацією), за відсутності обставин вибуття земельної ділянки з державної власності.

29. За доводами скаржника, відповідний висновок має враховувати особливості даної справи, які пов`язані із наявністю спору держави в особі уповноваженого державного органу, який відповідно до закону наділений державно-владними повноваженнями та створений державою для здійснення завдань і функцій держави, із державної науковою організацією, яка не має державно-владних повноважень, не виступає від імені держави, а лише здійснює повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, до яких не входять об`єкти права власності Українського народу, визначені статтею 13 Конституції України.

Позиція інших учасників справи

30. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

31. Позивач також подав відзив, в якому підтримує доводи касаційної скарги прокурора з наведених у ній мотивів та просить її задовольнити в повному обсязі.

32. Третьою особою у справі - Карпатським відділенням Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної академії наук України 03.04.2024 подано до Суду відзив на касаційну скаргу з пропуском строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду від 14.03.2024 для його подання. У відзиві третя особа просить Суд поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

33. За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

34. Згідно з частиною четвертою статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

35. Верховний Суд зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, тому клопотання третьої особи про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу не підлягає задоволенню.

36. Враховуючи викладене, Суд залишає без розгляду поданий третьою особою відзив на касаційну скаргу та не надає оцінку викладеним у ньому доводам.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

37. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються прокурором з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

39. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

40. Так, у частині другій статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

41. За змістом статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

42. У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "…у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18)".

43. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись з позовом у даній справі прокурор, діючи в інтересах держави в особі уповноваженого органу державної влади, просить скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, припинивши речове право, а саме право державної власності, спрямовуючи вимоги держави проти неї самої в особі іншого органу, який, хоч і зареєстрував речове право, однак в цьому випадку власних прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки не набув.

44. З врахуванням наведеного вище, беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, в тому числі незмінність форми власності земельної ділянки - державну, а також те, що позивач є державним органом, а відповідач - державною установою, суди у цій справі дійшли обґрунтованих висновків про те, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

45. Отже, у цій справі позов прокурора в інтересах держави звернутий до держави, що суперечить положенням статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору (пункт 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

46. За таких обставин, ураховуючи зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову з тих підстав, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої.

47. Водночас, аргументи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Верховного Суду (у тому числі Великої Палати Верховного Суду) від 29.06.2022 у справі № 909/83/19, від 07.06.2022 у справі № 909/835/18, від 16.08.2022 у справі № 927/717/20, від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, від 30.05.2023 у справі № 922/2057/22, від 18.07.2023 у справі № 925/579/22, від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, в частині доводів щодо відсутності повноважень НАН України забезпечувати реалізацію прав держави як власника спірної земельної ділянки шляхом державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, а також у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, в частині помилковості висновків судів про наявність у цій справі спору держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності, не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, з огляду на таке.

48. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

49. При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

51. Так, у зазначених скаржником справах № 909/83/19, № 909/835/18, № 927/717/20, № 927/682/20, № 922/2057/22, № 925/579/22 висновки Верховного Суду стосувались питання щодо наявності/відсутності підстав саме для представництва прокурором інтересів держави в особі НАН України в суді.

52. У інших справах № 204/6292/18 та № 204/7119/18 спори (та відповідні висновки Верховного Суду) стосувались питання наявності/відсутності підстав відшкодування фізичним особам моральної шкоди, заподіяної внаслідок тримання в умовах державної установи виконання покарань, а отже правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

53. При цьому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій також декларативні посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц, позаяк правовідносини у справі № 587/430/16-ц стосувалися звернення прокурора до суду за відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

54. Окрім цього, Верховний Суд не бере до уваги посилання прокурора на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 і від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, з огляду на неподібність правовідносин у вказаних справах, у яких прокурор взагалі не брав участі, а основним питанням у яких було визначення юрисдикції спору.

55. Отже, посилаючись на постанови у справах Верховного Суду (та відповідні висновки з них), зазначені в пункті 47 цієї постанови, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, прокурор не спростував висновків судів попередніх інстанцій, що визначені самостійною підставою для відмови у позові у зв`язку із тим, що у даному випадку по суті має місце спір держави з державою щодо майна, яке перебуває у державній власності.

56. У зв`язку із наведеним у цій постанові, посилання скаржника на інші постанови, перелічені у пункті 24 цієї постанови, в обґрунтування доводів про неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо набуття у власність неуповноваженою особою спірної земельної ділянки, яка належить до земель історико-культурного призначення, а також щодо помилковості висновків судів в частині обрання прокурором неефективного способу захисту, визначального значення не мають, адже, як зазначено вище, самостійна підстава, яка визначена судами відмовою в позові у цій справі, скаржником під час касаційного перегляду справи не спростована.

57. Щодо посилань скаржника на необхідність формування Верховним Судом в межах розгляду цієї справи висновку в контексті ефективного способу захисту прав позивача у спірних правовідносинах (пункти 28, 29 цієї постанови), то колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи про таку необхідність, скаржник жодним чином не спростував висновки судів попередніх інстанцій (з урахуванням встановлених у цій справі обставин) щодо звернення у цій справі прокурора з позовом як спору держави з державою (з урахуванням, зокрема, спеціального статусу, наданого НАН України відповідним законодавством (в тому числі Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового компалексу")), що, як уже зазначалось, визначено судами самостійною (окремою) підставою для відмови у позові. Зазначені висновки скаржник належним чином (зокрема, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України) не спростував.

58. Усі інші доводи касаційної скарги Суд відхиляє, оскільки вони не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору та/або не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

59. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

60. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

61. З огляду на що, Верховний Суд погоджується з доводами НАН України, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

64. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

65. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

66. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2023 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у справі № 914/2503/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський