Рішення

від 13.05.2024 по справі 345/1240/24

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/1240/24

Провадження № 2/345/419/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2024 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Онушканича В. В.

з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Служба у справах дітей Брошнів-Осадської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що у 2010-их роках вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 . В період спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_6 .

Після народження дітей, через різні погляди на шлюб та сім`ю стосунки між ними зазнали негативних змін, сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до припинення фактичних шлюбних відносин. Вже близько десяти років позивачка та відповідач проживають окремо. У зв`язку із тим, що відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, не брав участі у вихованні дітей та їх фінансовому утриманні, не цікавився їх успіхами та здоров`ям, у 2013 позивачка звернулася до Рожнятівського районного суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання їхніх дітей.

На сьогодні діти поживають разом із позивачкою, їм забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера. Між позивачкою та дітьми склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному їх вихованню, повноцінному світосприйняттю життя та оточуючих людей. В той же час відповідач самоусунувся від своїх обов`язків по вихованню дітей.

Позивачка зазначає, що відповідач не цікавиться сім`єю, без поважних причин не спілкується з дітьми та не проявляє ініціативи в такому спілкуванні. При тому, що з боку позивачки ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дітей з відповідачем. Відповідач ніяким чином не піклується про дітей, не цікавиться їх успіхами та захопленнями, станом здоров`я, навчанням, не забезпечує таких базових речей, як харчування, одяг, медичний догляд, лікування, не забезпечує доступу до культурних та інших духовних цінностей, грубо порушуючи вимоги ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідач також не бере участі у навчанні дітей, не цікавиться тим, на які кошти виховуються діти, де вони навчаються, чим займаються, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток. Крім того батько жодним чином не бере участі у позашкільному розвитку дітей - не пропонує,не оплачує, не відвідує заходи. Так само відповідач не турбується про здоров`я дітей, батько участі в цій сфері життя не приймає. Відповідач протягом тривалого часу не здійснює жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема обов`язку виховувати та утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Таким чином, наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав. Тому позивачка змушена звернутися до суду та просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву. Вважає, що позов не підлягає задоволенню. Відповідач категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_6 . Просить врахувати, що позивачка та відповідач дійсно проживали однією сім`єю з 2010 по 2012 роки. Саме в цей період у них народилися син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 . Проте у 2012 році позивачка зініціювала припинення шлюбних стосунків з відповідачем з причини його фактичної інвалідності на той час. У 2012 році під час розбійного нападу на відповідача у нього було зламано обидві ноги, що позбавляло його можливості ходити і вимагало тривалого лікування та реабілітації. Позивачка повідомила відповідача, що не бажає проживати з інвалідом, і на цьому їхні стосунки припинилися.

Відповідач наголошує, що незважаючи на фактичне припинення стосунків між сторонами, відповідач за жодних обставин умисно не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків. Його не спілкування з дітьми було пов`язане із негативними стосунками із позивачкою, яка фактично ігнорує його бажання добровільно погодити участь у вихованні дітей. З метою уникнення негативного психологічного впливу позивачки на дітей через її конфлікт з відповідачем останній утримується від прямого спілкування з дітьми. Попри те відповідач сплачував грошові кошти на утримання дітей, цікавився через знайомих та родичів про особисте життя дітей.

Окрім того відповідач зазначає, що з часу повномасштабного вторгнення росії в Україну відповідач проходив службу в Збройних Силах України, а тому не мав фактичної можливості спілкуватися з дітьми. Проте в період перебування відповідача у ЗСУ позивачка неодноразово телефонувала до нього, підтримувала його, а також заявляла про наміри відновити шлюбні стосунки з відповідачем. Фактично в той час стосунки між сторонами були дружні. Проте в черговій розмові з позивачкою відповідач категорично відмовив їй у відновленні стосунків між ними, відповідачка проявила до нього, повідомила, що позбавить його батьківських прав і більше його не турбувала.

Перебуваючи в ЗСУ, відповідач фактично не мав можливості спілкуватися з дітьми. На війні відповідач отримав травми, поранення та контузію, через що його було комісовано від проходження військової служби. Після звільнення з військової служби відповідач проходив період реабілітації та відновлення. Такі обставини унеможливлювали виконання ним своїх батьківських обов`язків. Позивачкою не доведено, які дії чи бездіяльність відповідача свідчать про ухилення ним від виконання свого обов`язку по вихованню дітей, які фактичні обставини впливають на виконання батьком своїх обов`язків відносно дітей, не встановлено, чи буде застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відповідати якнайкращим інтересам дітей. Тому представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити.

Позивачка своїм правом подати відповідь на відзив не скористалася.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Позивачка наголосила, що з відповідачем вони не були одружені, але проживали разом. В них народилось двоє дітей. Проте, після народження другої дитини відповідач покинув їх і від того часу не цікавиться життям своїх дітей. Не бере участі в їхньому виховані. Жодним чином не сприяє їхньому розвитку. Аліменти, які має сплачувати відповідно до рішення суду, він сплачував не регулярно, через що утворювались заборгованості. Тільки у 2023 році він сплатив заборгованість по аліментах. Проявів насильницьких дій по відношенню до неї чи дітей зі сторони відповідача не було, але й не було будь яких позитивних дій по відношенню до дітей. Наприклад позивачка мала намір поїхати з дітьми для оздоровлення за кордон, а саме в Туреччину, але відповідач так і не надав своєї згоди на виїзд дітей.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Наголосив, що його довіритель не хотів створювати конфліктних ситуацій з позивачко, тому уникав контактів. Цікавився життям дітей через інших осіб. Позивачкою не подано доказів, які б свідчили про негативні обставини, що давали б підстави для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явилася, проте в підготовчому судовому засіданні зазначила, що в подальшому розгляд справи просить проводити без її участі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Зі свідоцтв про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.6) вбачається, що їх батьком є відповідач ОСОБА_4 .

Згідно із характеристикою на учня 8-А класу Брошнів-Осадського ліцею Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_5 (а.с.7) ОСОБА_1 самотужки виховує сина; батько ОСОБА_4 з сім`єю не проживає, впродовж трьох років не контактував з класним керівником, успішністю дитини не цікавився, з вчителями не спілкувався, батьківські збори не відвідував.

З характеристики на ученицю 6-Г класу Брошнів-Осадського ліцею Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_6 (а.с.8) вбачається, що мама ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дітей; батько ОСОБА_4 не цікавиться життям дитини у ліцею, не відвідує батьківські збори; класний керівник з батьком не знайома.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району від 07.12.2023 р. №138 щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11-12), оскільки даний висновок носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав та в цілому не відповідає праву дітей на спілкування з обома батьками.

Суд враховує, що відповідач бажає спілкуватися з дітьми, проти позбавлення батьківських прав заперечує та бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, що свідчить про його інтерес до дітей.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас наявності таких обставин у цій справі позивачем не доведено.

Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей. Крім того, та обставина, що на час розгляду справи вихованням дітей і її розвитком займається мати, не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у їхньому утриманні та вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батьком батьківськими обов`язками.

Відповідно до п.18 Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

З матеріалів справи та з пояснень сторін вбачається, що участь батька у вихованні дітей була недостатньою. В даному випадку відсутність належної участі відповідача в зустрічах із дітьми та у їх вихованні протягом останнього часу пов`язана із припиненням сімейних відносин з матір`ю дітей, погіршенням відносин з нею.

Таким чином, проаналізувавши детально дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні та безсумнівні докази свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками стосовно сина ОСОБА_5 та дочки ОСОБА_6 .

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, потреби в застосуванні якого щодо відповідача на даний час немає, а також те, що такий захід може унеможливити в подальшому відновлення відносин батька та дитини, суд приходить до висновку про необхідність, не позбавляючи відповідача батьківських прав, надати йому можливість налагодити стосунки з дочкою та попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.164,165 СК України, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - відмовити.

Попередити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про те, що в разі продовження ухиляння його від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 він буде позбавлений батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 17.05.2024року.

Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ