Постанова

від 08.10.2024 по справі 345/1240/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/1240/24

Провадження № 22-ц/4808/989/24

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Девляшевського В.М.,

секретар Кузнєцов В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Служба у справах дітей Брошнів-Осадської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який мотивувала тим, що у 2010-их роках вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 . В період спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .

Після народження дітей, через різні погляди на шлюб та сім`ю стосунки між ними зазнали негативних змін, сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до припинення фактичних шлюбних відносин. Вже близько десяти років позивачка та відповідач проживають окремо. У зв`язку із тим, що відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, не брав участі у вихованні дітей та їх фінансовому утриманні, не цікавився їх успіхами та здоров`ям, у 2013 році вона звернулася до Рожнятівського районного суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання їхніх дітей.

На сьогодні діти поживають разом із матір`ю, їм забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера. А відповідач протягом тривалого часу не здійснює жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема обов`язку виховувати та утримувати дітей до досягнення ними повноліття, не спілкується з ними. На думку позивача такі обставини є підставами для позбавлення відповідача батьківських прав. Тому ОСОБА_1 просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про те, що в разі продовження ухиляння його від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей він буде позбавлений батьківських прав.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що рішення було ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства. Неналежна оцінка судом доказів, які мали істотне значення для правильного встановлення обставин справи в сукупності з помилковим тлумаченням цивільного законодавства призвели до порушення норми процесуального права, що у свою чергу потягло за собою ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції для розуміння дійсних обставин справи не було належним чином досліджено надані докази.

Апелянт зазначає, що на сьогоднішній день діти проживають разом з нею, їм забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера. Між мамою та дітьми склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному їх вихованню, повноцінному світосприйняттю життя та оточуючих людей. В той же час відповідач самоусунувся від своїх обов?язків по вихованню дітей, що є підставою для притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу.

Саме ухилення відповідача від виконання батьківських обов?язків стало причиною стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Однак аліменти ОСОБА_2 сплачував нерегулярно. Суму заборгованості, яка виникла по сплаті аліментів, погасив тільки у 2023 році, що пов?язано з фактом отримання права на відстрочку від військової служби. Але відповідно до закону про мобілізацію за несплату аліментів понад три місяці хоча б за одну дитину боржники позбавлені права на відстрочку. Оскільки у ОСОБА_2 є ще одна дитина, то тільки погасивши борг по сплаті аліментів, останній отримав право на відстрочку.

ОСОБА_2 з самого народження спільних дітей не цікавився сім?єю, уникав спілкування, без поважних причин не спілкується з дітьми та не проявляє ініціативи в такому спілкуванні, незважаючи на те, що йому відоме місце їх проживання.

Апелянт зазначає, що з її боку ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дітей з відповідачем та в участі батька в їх вихованні. Твердження суду, що відповідач протягом 12 років не спілкувався зі своїми дітьми, оскільки не хотів створювати конфліктних ситуацій з матір?ю, вважає неприйнятним, оскільки поведінка відповідача свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків без будь-яких причин.

Абсолютну відсутність ОСОБА_2 протягом більш як десяти років у житті дітей суд першої інстанції називає «утриманням від прямого спілкування з дітьми», а доказом участі відповідача у вихованні дітей вважає те, що він «цікавився життям дітей через інших осіб». При цьому, варто відзначити, що ОСОБА_2 не надав жодних доказів в підтвердження того, що він якимось чином цікавився життям своїх дітей чи брав участь у їх вихованні.

Факт того, що відповідач відсутній у шкільному житті дітей, підтверджується характеристиками дітей зі школи. Однак дану інформацію суд залишив поза увагою. Вказані факти підтверджуються і висновком органу опіки та піклування Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області від 07.12.2023 №138 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Однак суд першої інстанції не погодився з рішенням органу опіки та піклування, посилаючись на його недостатню обґрунтованість, без жодного належного пояснення причин такого рішення.

Нехтування батьківськими обов?язками з боку відповідача принижує гідність дітей, а наявність людини, яка юридично має права батька, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дітей як з моральної, так і з правової точки зору. Незважаючи на те, що наявні достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він не здійснює жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов?язків, не бере участі у вихованні дітей та їх фінансовому утриманні, не цікавиться їх успіхами та здоров?ям, суд відмовив в задоволенні позову. Суд залишив поза увагою той факт, що протягом 12 років до моменту звернення до суду відповідач не висловлював бажання брати учать у вихованні дітей. Тобто в даному випадку йдеться не про тимчасову відсутність батька, а про його відсутність протягом всього життя дітей.

Просить рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Служба у справах дітей Брошнів-Осадської селищної ради подала відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року не підтримує, вважає, що відповідач не надав суду першої інстанції вагомих доказів про відсутність можливості приймати участь у вихованні дітей. Перебування на військовій службі не перешкоджає можливості займатися вихованням та утриманням дітей. Звернення ОСОБА_1 до суду про примусове стягнення аліментів є негативним фактором, який свідчить про відсутність бажання відповідача матеріально утримувати дітей.

Просить рішення суду скасувати.

Служба у справах дітей подала клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду не явився.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Матеріалами справи встановлено, що батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є відповідач ОСОБА_2 ..

Згідно із характеристикою на учня 8-А класу Брошнів-Осадського ліцею Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_3 (а.с.7), його матір ОСОБА_1 самотужки виховує сина; батько ОСОБА_2 з сім`єю не проживає, впродовж трьох років не контактував з класним керівником, успішністю дитини не цікавився, з вчителями не спілкувався, батьківські збори не відвідував.

З характеристики на ученицю 6-Г класу Брошнів-Осадського ліцею Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_4 (а.с.8) вбачається, що її матір самостійно виховує та утримує дітей; батько ОСОБА_2 не цікавиться життям дитини у ліцею, не відвідує батьківські збори; класний керівник з батьком не знайома.

Висновком органу опіки та піклування Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району від 07.12.2023 р. №138 вирішено доцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11-12).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23) наведені наступні правові висновки.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частиною 2 ст.150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідач у відзиві на позов в суді першої інстанції заперечував проти позбавлення батьківських прав, вказував, що цікавиться життям дітей, хоче брати участь у їх житті, спілкуватися з ними, але не має можливості у зв`язку із службою в ЗСУ і тривалим реабілітаційним періодом після поранення, що підтверджує небайдуже ставлення батька. Відсутність достатнього спілкування і участі в житті дітей пояснював негативними відносинами із позивачем.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, вважає, що надані докази у справі не вказують беззаперечно на наявність підстав для позбавлення батьківських права відповідача.

Так, позивач вказувала, що батько свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, що може негативно вплинути на їх фізичний та духовний розвиток.

Особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 07 грудня 2023 року № 138 визначено доцільним позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей, оскільки заявниця пояснила, що батько не приймає участь в житті дітей понад 10 років. В характеристиках дітей з місця навчання також зазначено, що матір виховує дітей самостійно. Думка дітей щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав при цьому не з`ясовувалася. (а.с.11-12).

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Однак суд першої інстанції об`єктивно встановив, перевірив обставини справи і не погодився із висновком орану опіки, який є формальним, належно необгрунтованим і неповним у зв`язку з тим, що комісією з питань захисту прав дитини не з`ясовано думки дітей, причин нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками через конфлікт із позивачем.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Натомість докази, що стосовно відповідача представниками служби у справах дітей вживались заходи впливу з цього приводу, в матеріалах справи відсутні, підстав для позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування фактично не встановив, крім того, що відповідач не спілкується із дітьми тривалий час. Матеріали справи не містять негативних характеристик та доказів винної поведінки відповідача.

Як вбачається з позиції відповідача, він заперечує проти позбавлення батьківських прав та хоче брати участь у житті дітей, мати можливість бачитись з ними, що підтверджує небайдуже ставлення батька.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Відтак, на думку колегії суддів, у цій справі не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_2 свідомо не бажає спілкуватися з дітьми, брати участь у її вихованні, остаточно самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання сина та доньки, які залишилися проживати з матір`ю.

Враховуючи недоведеність обставин свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, того, що батько дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, не втратив інтерес до участі у вихованні дітей, має намір на відновлення відносин з ними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на помилки у поведінці відповідача, неправильні кроки у вихованні дітей та недостатню участь батька у їх житті, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, на думку колегії суддів, у справі не встановлено.

При встановленні обставин справи та дослідженні доказів судом першої інстанції не допущено порушення процесуальних норм, а висновок суду щодо відмови в задоволенні позову із попередженням відповідача про необхідність дотримання батьківських обов`язків доводами апеляційної скарги не спростований. В апеляційній скарзі позивач виразила незгоду із рішенням без будь-якого правового обґрунтування, доводи апеляції є аналогічними обставинам позовних вимог, не містять посилань на конкретні висновки суду, які, на думку позивача, не відповідають обставинам справи і застосованим нормам закону. Судом першої інстанції у відповідності до положень ст.ст. 77-79, 89 ЦПК України досліджені докази у справі, в тому числі висновок органу опіки та піклування, якому суд дав належну оцінку.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.374, 367, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 жовтня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.А.Девляшевський