Ухвала

від 17.05.2024 по справі 642/2538/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

17.05.2024

Справа № 642/2538/24

Провадження 1кп/642/454/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року Ленінський районний суд міста Харкова у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові. В режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 22023220000001248 від 21.08.2023 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться вказане кримінальне провадження.

Під час підготовчого судового засідання прокурор вважав за можливе призначення справи до судового розгляду, оскільки під час досудового розслідування були дотримані вимоги кримінального процесуального закону та обвинувальні акти складено з дотриманням вимог ст.291 КПК України, крім того посилався на відсутність підстав для закриття кримінального провадження чи повернення обвинувального акту.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 вважав можливим призначення справи до судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку свого захисника.

Вислухавши думку прокурора, учасників процесу, вивчивши матеріали, суд приходить до наступного.

Згідно з наданим до суду обвинувальним актом, складеним слідчим, відповідно до вимог КПК України, прокурором дотримані вимоги територіальної підсудності та підстав для закриття провадження або повернення обвинувального акту прокуророві, судом не встановлено.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_7 складений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону України.

Підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту немає.

Порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б унеможливлювали призначення судового розгляду, не встановлено.

У підготовчому судовому засіданні клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, не заявлено.

З урахуванням наведеного є всі достатні підстави для призначення судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до ч. 10ст. 615 КПК Україникримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.

Судовий розгляд, з урахуванням ч. 2 ст. 27 КПК України, слід здійснювати у відкритому судовому засіданні, та згідно з приписами ч. 10ст. 615 КПК Україниколегіально судом у складі трьох суддів.

Щодо обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, термін дії якого спливає 18.05.2024 року.

Прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбаченихст.177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти клопотання прокурора.

Захисник адвокат ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, заявив клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою на домашній арешт або особисте зобов`язання, при цьому вказував, що ризики на які посилається прокурор відсутні, просив врахувати відомості щодо особи обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, офіційно працював, одружений, характеризується позитивно.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав клопотання захисника.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

За змістомст.199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов`язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Згідно положень п. "С" ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_7 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти осонов національної безпеки України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Суд враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, характер інкримінованого злочину, відомості щодо особистості обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, одружений, дітей не має, батьки проживають за межами України, має постійне місце реєстрації та проживання, його стан здоров`я, а також те, що матеріали клопотання не містять будь-яких даних, що поточний стан його здоров`я перешкоджає перебуванню в ізоляції від суспільства.

Судом при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою враховані усі наявні у розпорядженні дані про особу обвинуваченого, та, на переконання суду, в будь-якому випадку самі по собі не можуть бути визнані достатніми для висновку про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не спростовують твердження сторони обвинувачення про можливість ухилення обвинуваченого від суду, як і доводів щодо можливості впливати на свідків у даному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, під час надання оцінки наявності ризиків переховуватись від органу досудового розслідування та вчинити нове кримінальне правопорушення, судом також враховується, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" із урахуванням продовження строку дії на теперішній час.

Враховуючи те, що судове провадження триває, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які на даний час відомі суду, характер та обставини інкримінованого злочину, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв`язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, вказані прокурором у клопотанні..

Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

У суду відсутні відомості які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність.

Крім того, прокурор у клопотання вказав на те, що заявлені ризики виправдовують тримання підозрюваного під вартою та беручи до уваги неможливість запобігання вищенаведеним ризикам, а також враховуючи положення ч. 6ст. 176 КПК України- під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114--2,258-258-5,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід - тримання під вартою,підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не вбачається.

На думку суду, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого, а обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід, враховуючи обставини інкримінованого кримінального правопорушення, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Таким чином, наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою до 13.07.2024 року.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту та зміни обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт, або особисте зобов`язання, вважаючи, що на цьому етапі кримінального провадження запобіжним заходом, який здатний забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків є тримання під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 314-316, 311, 331, 369, 376 КПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И ЛА:

Призначити до судового розгляду кримінальне провадження № 22023220000001248 від 21.08.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.111 ККУкраїни

на 24 червня 2024 року на 14-00 год.

Судовий розгляд кримінального провадження проводити у складі колегії суддів у відкритому судовому засіданні.

Викликати для участі у судовому засіданні сторони кримінального провадження.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 відмовити.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 13.07.2024 року.

Строк дії ухвали до 13 липня 2024 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими - в той же строк, але з моменту вручення копії ухвали суду.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3