Постанова

від 14.05.2024 по справі 915/1559/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1559/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,

секретар судового засідання - І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс»: В.В. Балинець, Ю.О. Троян

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 (суддя Н.О. Семенчук, м.Миколаїв, повний текст складено 20.02.2024)

у справі №915/1559/23

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс»

до відповідача за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»

про стягнення 308940,40 грн

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»

до відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс»

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» заборгованість в сумі 308940,40грн з яких: 186300,00 грн - сума основного боргу, 14994,73 грн - інфляційні втрати, 5083,69 грн - 3% річних, 83931,98 грн - пеня, 18630,00 грн - штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом послався на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов укладеного між сторонами договору поставки №6П-КВП/2022 від 22.02.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» надало зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс», в якій просило визнати недійсним договір поставки №6П-КВП/2022 від 22.02.2022.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що оспорюваний договір не підписувався повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро», а підпис, вчинений у договорі, не належить директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2023 прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано зустрічні позовні вимоги в одне провадження з первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс»: 186300,00 грн - основної заборгованості, 14994,73 грн - інфляційних втрат, 5068,88 грн - 3% річних, 25103,03 грн - пені, 5589,00 грн - штрафу, 4629,48 грн - судового збору.

В решті вимог первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» про визнання договору недійсним залишено без розгляду.

Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 186300,00 грн, Господарський суд Миколаївської області виходив із обґрунтованості позовних вимог в цій частині, оскільки наявні в матеріалах справи докази у сукупності (зокрема видаткова, товарно-транспортна та податкова накладні) свідчать про факт поставки позивачем відповідачу товару.

При цьому місцевий господарський суд зазначив, що докази того, що вказана у накладній особа не мала повноважень на отримання товару від імені відповідача за первісним позовом, в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки.

Прийнявши до уваги порушення відповідачем за первісним позовом строків оплати поставленого товару, врахувавши положення договору та чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши наведені позивачем за первісним позовом розрахунки з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 5068,38 грн та 83676,77 грн пені. Розрахунки інфляційних втрат та штрафу суд визнав арифметично правильними та обґрунтованими.

Водночас місцевий господарський суд, врахувавши дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, з огляду на всі фактичні обставини справи, а також те, що позивачем за первісним позовом нараховані декілька видів штрафних санкцій за порушення відповідачем за первісним позовом умов договору, прийнявши до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу за первісним позовом збитків саме в результаті порушення відповідачем за первісним позовом умов договору, відсутність в діях відповідача за первісним позовом прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, зменшив розмір пені та штрафу на 70% та стягнув з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 25103,03 грн та штраф у розмірі 5589,00 грн.

Зустрічний позов Господарським судом Миколаївської області залишено без розгляду з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом, якого належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, у підготовчі судові засідання та у судове засідання з розгляду справи по суті не з`являвся, при цьому про причини неявки суд не повідомляв, заяву про розгляд справи без його участі не надавав.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1559/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що із наданих позивачем за первісним позовом видаткових накладних вбачається те, що у особи яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних у відповідності до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, а отже, ставлять під сумнів факт поставки товару.

Також скаржник зазначив, що матеріали справи не містять та в оскаржуваному рішенні не встановлено факту надання податкових накладних відповідачеві.

Окрім того, скаржник зауважив на тому, що сторони у пункті 5.1. договору погодили, що оплата товару здійснюється у безготівковій формі в терміни, які зазначені у специфікаціях, та на підставі виставленого рахунку, а відтак, підставою оплати товару є виставлений постачальником рахунок. Натомість у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем рахунків на оплату поставленого товару.

З урахуванням викладеного, на переконання відповідача за первісним позовом, господарський суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом просив залишити оскаржуване рішення суду без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач за первісним позовом, серед іншого, зазначив, що оскільки видаткова накладна №31 від 29.04.2022 підписана особисто керівником апелянта, довіреність на її підписання не потрібна.

Стосовно доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» про ненадання йому податкової накладної, Товариство з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» вказало, що пункт 201.1. статті 201 Податкового кодексу України передбачає лише обов`язок платника податку на додану вартість скласти та зареєструвати податкову накладну, і не встановлює обов`язку її надання контрагенту (в даному випадку відповідачу за первісним позовом).

Щодо тверджень відповідача за первісним позовом про неотримання ним рахунку на оплату, позивач за первісним позовом, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19, зазначив, що відповідач, отримавши товар, у відповідності до умов договору був зобов`язаний оплатити його вартість, навіть якщо позивачем не був виставлений рахунок на оплату товару, позаяк такий рахунок не є первинним документом та носить інформаційний характер. За вказаних обставин, посилання відповідача на пункт 5.1. договору, що передбачає оплату на підставі виставленого постачальником рахунку, є помилковим, оскільки обов`язок оплатити товар виник у відповідача за первісним позовом після фактичної поставки товару.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» зазначило, що сума витрат на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу складає 5000,00грн. Для здійснення розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивач за первісним позовом надав докази понесення судових витрат, пов`язаних з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 06.03.2024 за вх.№822/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1559/23 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у розмірі 4267,00 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Роз`яснено скаржнику, що якщо не буде усунуто недоліки у строк, встановлений судом, апеляційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1559/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

12.03.2024 від скаржника через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх.№822/24/Д1 від 12.03.2024) про залучення доказів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1559/23. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» строк до 05.04.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 05.04.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

21.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1559/23.

03.04.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№822/24/Д2).

Будь-які інші заяви чи клопотання з процесуальних питань до суду апеляційної інстанції не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1559/23 призначено на 14.05.2024 о 12:00 год.

Ухвалою апеляційного суду від 01.05.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» (вх.№1566/24 від 29.04.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» адвоката Трояна Юрія Олександровича у судовому засіданні 14.05.2024 о 12:00 год у справі №915/1559/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів

Скаржник про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, проте участі не брав.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника апелянта.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника позивача за зустрічним позовом, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро», як покупцем, укладено договір поставки №6П-КВП/2022 (надалі - договір), у відповідності до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується продати та поставити (передати) у власність покупця у строки, передбачені цим договором, товар, вказаний у специфікації (далі - товар), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку.

Відповідно до пункту 1.2. договору поставка товару здійснюється за рахунок покупця та/або постачальника, згідно замовлень покупця, за умови наявності товару на складі постачальника. Замовлення можуть надаватися покупцем шляхом надіслання постачальнику відповідних повідомлень електронною поштою (kv-plus.ofis@ukr.net, kv-plus.sekretary@ukr.net) або телефоном.

Згідно із пунктом 1.3. договору асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристика товару, строки та умови поставки і оплати товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації (далі - специфікація) та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є його невід`ємною частиною.

Одиниці виміру товару та його кількість вказані в специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору (пункт 2.1. договору).

Загальна сума кожної окремої поставки вказана в специфікації та у видатковій накладній (пункт 2.2. договору).

Постачальник зобов`язаний поставити та передати у власність покупця відповідну партію товару, щодо якої сторонами узгоджена і підписана відповідна специфікація (підпункт 3.1.1. пункту 3.1. договору).

Покупець зобов`язаний оплатити товар у строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника (підпункт 3.2.1. пункту 3.2. договору).

За умовами пунктів 4.1., 4.2. договору загальна сума кожної окремої поставки вказана в специфікації та у видатковій (та/або додаткових угодах), що є невід`ємними його частинами. Остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару, згідно підписаних сторонами специфікацій та видаткових накладних на товар в період до цього договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни, зазначені в специфікаціях до цього договору, на підставі виставленого постачальником рахунку.

Положеннями пункту 5.2. договору визначено, що при перерахуванні коштів на розрахунковий рахунок постачальника, покупець зобов`язується вказати в призначенні платежу, згідно якого рахунку здійснюється платіж із зазначенням дати та його номеру, а також дати і номеру договору. У разі відсутності таких даних в призначенні платежу, постачальник самостійно визначає порядок та напрями зарахування отриманих сум в погашення існуючих зобов`язань покупця.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах, визначених сторонами у специфікації та тлумачаться за правилами Інкотермс 2020:

-EXW - поставка зі складу продавця (із зазначенням пункту доставки). Продавець надає товари на його території або в іншому зазначеному місці (завод, фабрика, склад, тощо) (підпункт 6.1.1.);

-DAP - доставка в місце призначення (із зазначенням пункту призначення). У цьому випадку вважається, що продавець доставив товар, якщо товар прибув і готовий до розвантаження у зазначеному покупцем пункті призначення у встановлений у специфікації строк (підпункт 6.1.2).

Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та (або) сторони і оформлюються шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар (або акту прийому-передачі). Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних (актах прийому - передачі) на відпуск товару (пункт 6.2. договору).

У розділі 8 договору сторони передбачили відповідальність сторін.

Так, згідно із пунктом 8.3. договору у разі прострочення строків оплати товару відповідно до пункту 5.1. покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору (додаткової угоди та/або специфікації) більше ніж на 10 днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов`язань.

Пунктом 8.7. договору передбачено, що строк нарахування штрафних санкцій (штрафу та пені) за цим договором не обмежується строком, встановленим частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов`язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.12.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (пункт 12.1. договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Оригінал вказаного договору оглянуто судом першої інстанції.

28.04.2022 між сторонами складено та підписано специфікацію №1 до договору поставки №6П-КВП/2022 від 22.02.2024.

Відповідно до пункту 1 специфікації №1 постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: біополімерний комплекс (БПК) ТЕСТЕЙ (фасування 5 л) у кількості 300 л за ціною 132,50 грн без ПДВ, загальна сума - 39750,00 грн без ПДВ, та Тітон Злаки, в.р., органо-мінеральне добриво (фасування 20 л) у кількості 1200 л за ціною 96,25 грн без ПДВ, загальна сума - 115500,00 грн без ПДВ. Загальна вартість товару, що постачається по цій специфікації, складає 186300,00 грн, в тому числі ПДВ: 31050,00 грн.

Адреса місця відправки товару: Україна, 55210, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул. Київська, 133-а (пункт 3 специфікації №1).

Адреса місця поставки товару: Україна, 57220, Миколаївська область, Вітовський р-н, с.Пересадівка, вул.Леніна, 152 (пункт 5 специфікації №1).

У пункті 6 специфікації №1 в умовах поставки, зокрема, зазначено про поставку автотранспортом постачальника - ФОП Балинець Ю.І.

Строк поставки товару: з моменту підписання специфікації на протязі 90 діб (пункт 7 специфікації №1).

Умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана в пункті 1 даної специфікації, на підставі рахунку. Відтермінування платежу до 15.09.2022 (пункт 8 специфікації №1).

Оригінал специфікації №1 оглянуто судом першої інстанції.

На підтвердження обставини поставки відповідачу товару позивачем за первісним позовом надано: видаткову накладну №31 від 29.04.2022 на суму 186300,00 грн; товарно - транспортну накладну №Р31 від 29.04.2022; податкову накладну №19 від 29.04.2022 та квитанцію про реєстрацію податкової накладної від 15.06.2022.

Як вказує позивач за первісним позовом, всупереч вимогам чинного законодавства України та умов укладеного договору відповідач за первісним оплату за поставлений товар в сумі 186300,00 грн не здійснив, що стало підставою звернення позивача за первісним позовом до суду.

Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів вбачає, що за своєю правовою природою договір №6П-КВП/2022 від 22.02.2024 є договором поставки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

У цій справі спірним є питання здійснення поставки товару за укладеним між сторонами договором №6П-КВП/2022 від 22.02.2024, оскільки позивач за первісним позовом, звертаючись з даним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, стверджує про здійснення ним поставки товару, а відповідач, заперечуючи проти наявності заборгованості, зазначає, що товар за видатковою накладною поставлений не був; надані позивачем договір, видаткова та товарно-транспортна накладні підписані невстановленою особою, не містять прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій; у відтиску печатки на копії договору, видатковій та товарно-транспортній накладних виявлено розбіжності з печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»; не надано позивачем за первісним позовом також довіреності на отримання товару.

Колегія суддів зазначає, що законодавчого визначення видаткової накладної та її форми не існує, але згідно загальноприйнятого у бухгалтерському обліку тлумачення видаткова накладна - це документ, який фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

А тому здійснення позивачем поставки в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Якщо видаткові накладні оформлені з урахуванням вищевказаних вимог, вони є первинними документами, які фіксують факт отримання/передачі товарів.

В той же час, за приписами частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, на підтвердження поставки товару за договором позивачем до матеріалів справи надано видаткову накладну №31 від 29.04.2022 на загальну суму 186300,00 грн.

Досліджуючи наявну в матеріалах справи видаткову накладну, колегія суддів встановила, що вона підписана представниками сторін із зазначенням посад і прізвищ, імен та по батькові осіб, які здійснили ці підписи, а також наявність усіх інших обов`язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції.

При цьому особисті підписи уповноважених осіб сторін на видатковій накладній засвідчені відтисками печаток обох сторін.

Зокрема, підпис особи, яка підписала видаткову накладну від імені отримувача, скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро».

Відповідно до частини першої статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 918/780/18).

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Зважаючи на той факт, що відповідач за первісним позовом несе повну відповідальність за законність використання його печатки, а останній не довів, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, відсутні підстави вважати, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» використовувалась проти волі останнього.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відтиск печатки на видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цією накладною.

Суд першої інстанції установив, що печатки підприємств є ідентичними наданим керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» для огляду суду оригіналу вказаного документа.

Щодо відсутності у видатковій накладній відомостей про отримання товару на підставі довіреності, виданої відповідачем на отримання уповноваженою особою поставленого товару, колегія суддів зазначає, що Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996, станом на момент здійснення спірної поставки втратила чинність, а тому відсутність у накладній посилання на довіреність на отримання матеріальних цінностей жодним чином не може свідчити про відсутність у особи, що підписала видаткову накладну, повноважень на отримання товару, а також, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Крім того, з видаткової накладної №31 від 29.04.2022 вбачається, що від отримувача вона підписана директором Белевятом Євгеном Олександровичем, тоді як в силу приписів частини п`ятої статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства. Також право одноосібного виконавчого органу товариства діяти від імені товариства без довіреності передбачено у статті 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Отже, дослідженням вказаної видаткової накладної колегією суддів встановлено, що сторони підписали видаткову накладну, видаткова накладна не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача за первісним позовом, та містить відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

На підтвердження поставки товару позивачем до матеріалів справи також залучено товарно-транспортну накладну №Р31 від 29.04.2022.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (надалі - Правила №363), визначають товарно-транспортну накладну як єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно із пунктом 11.1. Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

З наведеного вбачається, що товарно-транспортні накладні підтверджують факт переміщення товарно-матеріальних цінностей для всіх учасників цього процесу.

Дослідженням наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної колегією суддів установлено, що ця накладна містить відомості про автомобіля, автомобільного перевізника (ФОП Балинець Ю.І.), ПІБ водія, пунктів навантаження (Україна, 55210, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул. Київська, 133-а) та розвантаження (Україна, 57220, Миколаївська область, Вітовський р-н, с.Пересадівка, вул.Леніна, 152), вантажовідправника (Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс») і вантажоодержувача (Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро»), найменування та вартість вантажу, супровідний документ на вантаж - видаткову накладну. При цьому відомості про автомобільного перевізника, пунктів навантаження та розвантаження, найменування та вартість вантажу відповідають відомостям, зазначеним у специфікації №1 від 28.04.2022.

Крім того, товарно-транспортна накладна у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» містить ПІБ особи - директора Белевята Євгена Олександровича, підпис якого скріплений печаткою.

Також суд першої інстанції установив, що печатки підприємств, вчинені на товарно-транспортній накладній, є ідентичними наданим керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» для огляду суду оригіналу вказаного документа.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписання Товариством з обмеженою відповідальністю «Родіна-Агро» видаткової накладної №31 від 29.04.2022, товарно - транспортої накладної №Р31 від 29.04.2022, які є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають статті 9 названого Закону та фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у покупця обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому докази того, що вказана у накладній особа не мала повноважень на отримання товару від імені відповідача за первісним позовом, в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки.

Поряд з цим, на підтвердження факту поставки відповідачу товару позивачем до матеріалів справи також залучено податкову накладну, сформовану позивачем за первісним позовом, як постачальником, на підставі наявної в матеріалах справи видаткової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (зараз і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10. статті 201 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

За приписами пункту пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а)дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Враховуючи наведені вище положення законодавства колегія суддів вважає, що наявна в матеріалах справи податкова накладна разом у сукупності з іншими доказами у справі (видатковою та товарно-транспортною накладними), доводять факт руху товару, придбаного відповідачем за первісним позовом у позивача за первісним позовом, та факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 186300,00 грн.

Доводи відповідача за первісним позовом про те, що матеріали справи не містять та в оскаржуваному рішенні не встановлено факту надання податкової накладної відповідачеві, колегія суддів відхиляє, оскільки виходячи зі змісту пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України слідує, що право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно із пунктом 201.10. статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги», у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові. Судова колегія звертає увагу, що сам факт реєстрації податкової накладної у встановленому Податковому кодексі України порядку у апеляційній скарзі не оспорюється та не заперечується.

Посилання апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем рахунків на оплату не спростовують обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» здійснити оплату поставленого товару, адже хоча у пункті 5.1. договору й зазначено, що оплата товару покупцем здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку, однак за змістом статті 692 Цивільного кодексу України та пункту 8 специфікації №1 від 28.04.2022 така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання (до 15.09.2022).

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21, від 04.04.2023 у справі № 44/258-б (910/15426/20).

Таким чином, неотримання рахунку на оплату товару не впливає на обов`язок відповідача за первісним позовом своєчасно оплатити товар та не є простроченням позивача у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України та статті 221 Господарського кодексу України.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Південно-західний апеляційний господарський суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття відповідачем за первісним позовом товару за видатковою накладною, а також враховуючи надання позивачем податкової та товарно-транспортної накладних, доводи відповідача за первісним позовом щодо неотримання товару не заслуговують на увагу.

З урахуванням викладеного, встановлені обставини справи в їх сукупності дозволяють дійти висновку, що між сторонами у цій справі укладено договір поставки та на його виконання відповідачем отримано товар за видатковою і товарно-транспортною накладними.

Натомість належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач за первісним позовом згідно приписів статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України не надав. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем за первісним позовом порушено умови укладеного між сторонами договору та положення вищенаведеного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за первісним позовом, з огляду на що наявні підстави для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 186300,00грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність за невиконання грошового зобов`язання за договором у вигляді штрафу та пені погоджена сторонами у розділі 8 договору (пункт 8.3. договору).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з первісної позовної заяви, позивач за прострочення виконання основного зобов`язання нарахував відповідачу 14994,73 грн інфляційних втрат, 5083,69 грн - 3% річних, 83931,98 грн пені та 18630,00 грн штрафу.

Перевіривши наведені позивачем за первісним позовом розрахунки з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 5068,38 грн та 83676,77 грн пені. Розрахунки інфляційних втрат та штрафу суд визнав арифметично правильними та обґрунтованими.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунків пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Водночас, як вже зазначалось, місцевий господарський суд, врахувавши дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір пені до 100000 грн, штрафу до 50000 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені не оскаржується, з огляду на що колегією суддів оскаржуване рішення в цій частині не переглядається.

З цих же підстав не переглядається в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду в частині залишення зустрічного позову без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення первісного позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції

Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» зазначило, що понесло витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн. У прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу заявник просив суд здійснити розподіл судових витрат на користь позивача за первісним позовом. При цьому до відзиву на апеляційну скаргу Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» долучено докази таких витрат.

Отже, позивач за первісним позовом дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Із наданих заявником документів вбачається, що 08.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» (далі - клієнт) та адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем (далі - адвокат) укладено договір №4 про надання правничої допомоги (далі - договір про надання правничої допомоги), відповідно до пункту 1.1. якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у формі, обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

За положеннями пункту 2.1. договору про надання правничої допомоги адвокат, зокрема, зобов`язується: надавати клієнту необхідну правничу допомогу, використовувати всі передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів клієнта, представляти і захищати права та інтереси клієнта (підпункти 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3).

У свою чергу, клієнт зобов`язаний, серед іншого, своєчасно і у повному обсязі сплачувати обумовлений цим договором гонорар адвоката (підпункт 3.1.2. пункту 3.1. договору про надання правничої допомоги).

У розділі 4 договору про надання правничої допомоги сторони узгодили питання щодо гонорару адвоката.

Так, пунктом 4.1. договору про надання правничої допомоги передбачено, що отримання винагороди адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.

Згідно із пунктом 4.2. договору про надання правничої допомоги гонорар адвоката складається виходячи з обсягу наданих послуг.

При виконанні договору адвокат надає клієнту акт наданих послуг, в якому зазначається перелік наданих адвокатом послуг за цим договором (пункт 4.3. договору про надання правничої допомоги).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту фактичного виконання умов договору або до моменту його розірвання (пункти 7.1., 7.2. договору про надання правничої допомоги).

02.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №4 про надання правничої допомоги від 08.08.2023, у якій сторони домовились доповнити розділ 4 договору про надання правничої допомоги пунктом 4.2.5., відповідно до якого за написання відзиву на апеляційну скаргу у справі №915/1559/23 погодили гонорар адвоката у розмірі 5000,00грн без ПДВ.

02.04.2023 сторонами складено акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги, згідно із яким:

-адвокатом надано правничу допомогу клієнту за його дорученням, яка полягає в написанні відзиву на апеляційну скаргу у справі №915/1559/23 (пункт 1);

-вартість наданих послуг становить 5000,00 грн без ПДВ (пункт 2);

-замовник не має жодних претензій до якості наданих виконавцем послуг та виконаних виконавцем завдань замовника (пункт 3);

-розрахунки за додатковою угодою №2 від 02.04.2024 до договору від 08.08.2023 №4 про надання правничої допомоги проведені не в повному обсязі, наявна заборгованість у розмірі 5000,00 грн без ПДВ (пункт 4).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» у межах справи №915/1559/23 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Троян Юрій Олександрович, на підтвердження повноважень якої надано копію ордеру серії СА №1084361, виданого 29.04.2024 адвокатом, який посвідчує повноваження адвоката Трояна Юрія Олександровича на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» на підставі договору про надання правової допомоги №4 від 08.08.2023 у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Також матеріали справи містять копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001207 від 01.10.2019, який посвідчує право Трояна Юрія Олександровича на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 28.06.2022 у справі №910/5543/21, від 15.06.022 у справі №911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі №906/323/21, від 14.06.2022 у справі №922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі №927/727/21, від 31.05.2022 у справі №927/728/21, від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 18.05.2022 у справі №922/2339/21, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19,від 11.05.2022 у справі №902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, відповідно до якої:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

У підпункті 4.2.5. пункту 4.2. договору про надання правничої допомоги (з урахуванням додаткової угоди №2 від 02.04.2024) сторони погодили оплату гонорару адвоката за написання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової допомоги №4 від 08.08.2023 (з урахуванням додаткової угоди №2 від 02.04.2024 до нього), означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги та зазначеного кількості витрат такого часу в детальному описі робіт адвоката.

З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між позивачем та адвокатом в договорі про надання правової допомоги №4 від 08.08.2023 (з урахуванням додаткової угоди №2 від 02.04.2024 до нього) у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.

З огляду на умови договору про надання правової допомоги та надані позивачем за первісним позовом докази в обґрунтування понесених ним судових витрат у Південно-західному апеляційному господарському суді, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу є пов`язаними з даною справою, підтвердженими та відповідають фактично наданим послугам.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» клопотання про зменшення розміру витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» на професійну правничу допомогу адвоката не подавало, відтак, апеляційний суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» на професійну правничу допомогу адвоката є пов`язаними з даною справою, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» було відмовлено у повному обсязі, з огляду на обсяг наданих послуг та документальне підтвердження позивачем за первісним позовом витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00грн, а також беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс», які понесені у суді апеляційної інстанції у зв`язку із переглядом рішення суду мають бути покладені на відповідача за первісним позовом (Товариство з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро») у повному обсязі, а саме, у сумі 5000,00 грн.

Щодо розподілу судового збору

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2024 у справі №915/1559/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна - Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВП «Квадро Плюс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.05.2024.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін