Постанова
від 08.05.2024 по справі 902/197/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Справа № 902/197/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Миханюк М.В. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників:

прокуратури: Гарбарук В.А.

позивача (Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області): Римський М.В.

позивача (Вінницької районної державної адміністрації): не з`явився

позивача (Національної академії аграрних наук України): не з`явився

відповідача: не з`явився

третьої особи (Вінницької міської ради): Лірник І.І.

третіх осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах якого виступає ОСОБА_1 ): Тиховський М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. у справі №902/197/22, ухвалене суддею Міліціановим Р.В., повний текст рішення складено 18.01.2024 у справі №902/197/22

за позовом Керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Вінницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААУ України, с. Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, 23223, код - 00496550

Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", просп. Юності, 16, м. Вінниця, 21100, код 00496588

Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області, вул. Мічуріна, 1, код - 00729267

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Концерну "Поділля", вул. Зодчих, 24, м. Вінниця, 21037

Вінницької міської ради, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050

фізичних осіб ОСОБА_3 , АДРЕСА_1

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) в інтересах якого виступає ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 , АДРЕСА_3

ОСОБА_5 , АДРЕСА_4

ОСОБА_6 , АДРЕСА_5

ОСОБА_7 , АДРЕСА_6

ОСОБА_8 , АДРЕСА_7

ОСОБА_9 , с. Нетребівка, Тульчинський район, Вінницька область, 24233

ОСОБА_10 , АДРЕСА_8

ОСОБА_11 , АДРЕСА_9

ОСОБА_12 , АДРЕСА_10

ОСОБА_13 , АДРЕСА_11

ОСОБА_14 , АДРЕСА_12

ОСОБА_15 , с. Демидівка, Жмеринський район, Вінницька область, 23140

ОСОБА_16 , АДРЕСА_13

ОСОБА_17 , АДРЕСА_14

ОСОБА_18 , АДРЕСА_15

ОСОБА_19 , АДРЕСА_16

ОСОБА_20 , АДРЕСА_17

ОСОБА_21 , АДРЕСА_18

ОСОБА_22 , АДРЕСА_19

ОСОБА_23 , АДРЕСА_20

ОСОБА_24 , АДРЕСА_21

ОСОБА_25 , АДРЕСА_22

ОСОБА_26 , АДРЕСА_23

ОСОБА_27 , АДРЕСА_24

ОСОБА_28 , АДРЕСА_25

ОСОБА_29 , АДРЕСА_26

ОСОБА_30 , АДРЕСА_27

ОСОБА_31 , АДРЕСА_28

ОСОБА_32 , АДРЕСА_29

ОСОБА_33 , АДРЕСА_30

ОСОБА_34 , АДРЕСА_31

ОСОБА_35 , АДРЕСА_32

ОСОБА_36 , АДРЕСА_33

ОСОБА_37 , АДРЕСА_34

ОСОБА_38 , АДРЕСА_35

ОСОБА_39 , АДРЕСА_36

ОСОБА_40 , АДРЕСА_37

про визнання недійсним та скасування рішення

У провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/197/22 за позовом Керівника Вінницької обласної прокуратури, в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Вінницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Агрономічної сільської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту Кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" та Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Концерну "Поділля", Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_41 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_42 , ОСОБА_37 , ОСОБА_43 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району "Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" №21 від 09.02.2018 року.

Ухвалою суду від 28.03.2022 року відкрито провадження у справі № 902/197/22, вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

30.11.2022 року по справі №902/197/22 прийнято рішення відповідно до якого в позові відмовлено повністю.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 року апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на Рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2022 року залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 року касаційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задоволено частково. Скасовано Рішення Господарського суду Вінницької області від 30.11.2022 року і Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 року у справі № 902/197/22.

Справу №902/197/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

При новому розгляді справи №902/197/22 рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.12.2023 р. Перший заступник Вінницької обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 у справі №902/197/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Вінницької обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг. Справу розглянути за участю представника Рівненської обласної прокуратури. Про дату і час розгляду справи поінформувати Вінницьку обласну прокуратуру та Рівненську обласну прокуратуру, яка буде брати участь у її розгляді

Листом №902/197/22/1033/24 від 16 лютого 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/197/22 з Господарського суду Вінницької області.

27.02.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/197/22.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. у справі №902/197/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.04.2024 р. о 10:00 год.

22.03.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника правонаступників третьої особи ОСОБА_44 - ОСОБА_1 та сина ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення в яких представник третіх осіб просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Також, 22.03.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну учасника справи його правонаступником. Клопотання обґрунтовано тим, що третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача є гр. ОСОБА_45 . Однак, відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 гр. ОСОБА_45 загинув.

Керуючись ст.52 ГПК України, правонаступниками гр. ОСОБА_44 є його дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 .

Враховуючи вище викладене, представник просить суд залучити до участі у справі правонаступників померлого гр. ОСОБА_41 його правонаступників гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 .

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 р. заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про здійснення процесуального правонаступництва у справі №902/197/22 - задоволено. Замінено у справі третю особу - ОСОБА_41 його правонаступниками ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), в інтересах якого виступає ОСОБА_1 .

28.03.2024р. на адресу апеляційного господарського суду від Вінницької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міська рада просить апеляційну скаргу Першого заступника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. у справі №902/197/22 залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

01.04.2024 р. в системі "Електронний суд" сформовано клопотання від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 р. клопотання представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/197/22 - задоволено.

02.04.2024 р. на електронну адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в якому Держгеокадастр просить апеляційну скаргу Першого заступника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

02.04.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Агрономічної сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому сільська рада просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського від 04.04.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "18" квітня 2024 р. о 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

09.04.2024 р. на електронну пошту апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.04.2024р. та 12.04.2024р. від представника Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського від 15.04.2024 клопотання представників Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/197/22 - задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського від 18.04.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на "08" травня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ). Учасникам справи запропоновано подати апеляційному суду письмові пояснення щодо можливості та доцільності проведення у справі судової земельно-технічної експертизи.

01.05.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Вінницької міської ради надійшли додаткові пояснення щодо доцільності призначення по справі земельно-технічної експертизи, в яких міська рада заперечує проти призначення експертизи в цілому.

02.05.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Вінницької обласної прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких прокурор вказує на те, що з урахування наданих прокуратурою доказів у даній справі, які вказують на площу та конфігурацію земельних ділянок, що посвідчуються спірним державним актом, а також відсутності у прокуратури додаткових коштів на оплату вартості земельно-технічної експертизи, доцільності в її призначення немає.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-член колегії Бучинська Г.Б. перебувала у відпустці з 06.05.2024 р. по 10.05.2024 р. включно.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, розпорядженням керівника апарату суду №01-05/175 від 07.05.2024 р. призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №902/197/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №902/197/22 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Миханюк М.В., суддя Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського від 07.05.2024 р. прийнято апеляційну скаргу Першого заступника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. у справі №902/197/22 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Миханюк М.В., суддя Маціщук А.В..

07.05.2024 р. через систему «Елекронний суд» представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав до суду пояснення щодо призначення експертизи у справі в яких вказує на те, що для проведення вказаної експертизи, необхідним було визначити об`єкт експертизи (земельну ділянку), відносно якої було б можливим поставити експерту відповідні питання, про те чи перебуває вказана ділянка в межах державного акту на право постійного користування серії від 12.06.2000 ВН № 1853, вважаємо, що проведення земельно-технічної експертизи по даній справі є неможливим та недоцільним.

08.05.2024р. від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на адресу апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення стосовно доцільності призначення експертизи у справі, в яких Держгеокадастр вказує на те, що Головне управління вважає неможливим та недоцільним проведення земельно-технічної експертизи поданій справі.

В судовому засіданні 08.05.2024 Прокурор підтримав свою скаргу, просив суд скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та прийняти нове про задоволення позову.

Представники Держгеокадастру, Вінницької міської ради та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах якого виступає ОСОБА_1 заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 08.05.2024 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки скасування відповідного рішення не відновить права держави в особі уповноважених органів, які змушені будуть звертатися до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, утворених у межах Державного акту №1853. Рішення по даній справі лише може бути використане з метою формування преюдиції при розгляді інших справ, а також не створить передумови для державної реєстрації прав на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі вищевикладеного, суд відмовив у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування Рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району "Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" №21 від 09.02.2018 року.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду першої інстанції безпідставним та необґрунтованим, винесеним з грубим порушенням норм процесуального та не правильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Господарський суду Вінницької області у своєму рішенні посилається на постанови Верховного Суду, у яких зроблено висновки, що скасування рішення органу державної влади або місцевого самоврядування є неефективним способом захисту, які не можуть бути застосовані до даного спору, оскільки відносини у цих справах не є подібними. Судом не враховано, що за оспорюваним рішенням земельні ділянки не передавалися у власність та користування.

Прокурор звертався у цій справі з позовом в інтересах обласної державної адміністрації, яка на підставі закону була розпорядником спірної землі, а також уповноважена приймати рішення щодо припинення права постійного користування.

В оскарженому рішенні Господарським судом Вінницької області не враховано вказівку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин практики касаційного суду у справі №915/1164/21. Судом першої інстанції лише зазначено про неподібність спірних правовідносин у порівнювальних ситуаціях та процитовано зміст окремих положень постанови Верховного Суду у справі № 915/1164/21, натомість не наведено жодних висновків щодо причин не врахування зауважень касаційного суду.

Касаційний господарський суд у справі №915/1164/21, задовольняючи касаційну скаргу прокуратури, серед іншого вказав, що висновок місцевого господарського суду про те, що ефективним способом захисту права власності на земельну ділянку, в даному випадку, є позов про повернення спірної земельної ділянки належному власнику, є помилковим. Суд касаційної інстанції вважав, що, з урахуванням того, що судом не встановлено вибуття чи передачу спірної земельної ділянки будь-якому іншому суб`єкту, Прокурором правомірно заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження №784, а тому спосіб захисту щодо спірної земельної ділянки у даній справі Прокурором обраний у відповідності до норм статті 152 ЗК України. Припинення права постійного землекористування позивача-2 може бути здійснено лише власником земельної ділянки, у даному випадку його уповноваженим органом, і за дотримання, відповідно, вимог закону, що передує такому припиненню (заява про згоду щодо добровільної відмови від права постійного користування землею, поданою до власника земельної ділянки (його уповноваженого органу)).

Також Господарським судом Вінницької області безпідставно не застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, про те, що вимога прокурора про визнання оскаржуваного рішення незаконним та скасування його є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. При цьому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Таким чином оскарження рішення Бохоницької сільської ради спрямоване не на втрату ними юридичної сили, а на захист інтересу держави у юридичній визначеності на майбутнє.

Також, прокурор акцентує увагу на тому, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №902/115/22 від 27.10.2022, залишеною без змін 14.03.2023 Верховним Судом, за результатами перегляду рішення Господарського суду Вінницької області щодо аналогічних правовідносин задоволено апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури з наведених підстав та визнано незаконним і скасовано рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району від 02.12.2016, якою в подібний протиправний спосіб визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України.

Господарський суд Вінницької області в оскаржуваному рішенні помилково вказав про неподібність вказаних відносин, оскільки у справі №902/115/22, на відміну від даного спору, не було залучено третіх осіб, на інтереси яких могло вплинути рішення.

Зазначені твердження суду першої інстанції не відповідають дійсності, оскільки зазначені у його рішенні доводи про передачу частини земель, які входять до Державного акта на право постійного користування ДП «ДГ «Бохоницьке» від 12.06.2000 до комунальної власності м. Вінниці, а також залучення до справи третіх осіб, не були наслідком прийняття оспорюваного рішення Бохоницької сільської ради від 09.02.2018.

У поданому позові у справі №902/197/22 питання про залучення третіх осіб, які отримали у власність земельні ділянки із земель ДП «ДГ «Бохоницьке», прокуратурою не ініціювалось, оскільки предмет спору не стосувався підстав набуття ними права власності на землю. Залучення цих осіб відбулось при первинному розгляді за ініціативою суду. Крім того, залучені у якості третіх осіб на стороні відповідача фізичні особи отримали земельні ділянки за рахунок земель, прав на які посвідчувалися також іншим державним актом. Більш того, питання законності передачі землі вказаним громадянам вирішується судом у інших справах (№ № 128/3666/21 та 128/1507/22)

Також судом безпідставно не взято до уваги схему накладення координат Державного акта на право постійного користування ДП ДГ «Бохоницьке» серії ВН № 1853 від 12.06.2000 на землі та земельні ділянки з присвоєними кадастровими номерами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі, та оцінено наданий прокуратурою доказ як вірогідний.

Так, Верховний Суд у справі №362/122/15 від 06.12.2023 визнав належним доказом подану прокуратурою схему накладення координат спірних ділянок на державний акт на право постійного користування землею підприємства, Національної академії наук України. Вказаний доказ та інформація про те, що спірні приватні ділянки розташовані на землях державного підприємства свідчили про протиправність їх переходу у приватну власність. Суд, дійшовши висновку про порушення порядку вибуття землі із власності держави, відмовив у задоволенні позову лише через сплин строку давності.

Аналогічні докази Верховний Суд визнав допустимими у справах № 911/2093/21 від 24.10.2023, № 902/115/22 від 14.03.2023.

Відповідач у справі, інші учасники не надали жодних доказів щодо недостовірності складеної державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» схеми накладення.

Крім того, представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на запитання суду не зміг надати пояснень чому державний акт серії ЯЯ № 020295 на право постійного користування землею площею 140 га з 2012 року не був виданий ДП ДГ «Бохоницьке», а зазначені у ньому землі в подальшому не передані Інституту кормів.

Необґрунтованими також є доводи Господарського суду Вінницької області про те, що задоволення позовних вимог прокурора може вплинути на інтереси невизначеного кола осіб, які не є учасниками даного спору. Позаяк скасування оскаржуваного рішення не буде для власників, розпорядників та користувачів земельних ділянок підставою для втрати прав на землю.

Також скасування рішення не створить передумову для іншого процесу, оскільки фізичні особи набули права приватної власності за рахунок земель ДП ДГ «Бохоницьке» за інших правових підстав, а не внаслідок оскаржуваного рішення. Таким чином, твердження суду про те, що прокуратурою подано позов з метою створення преюдиції, передумови для іншого процесу або призведе до юридичної невизначеності є безпідставним.

Агрономічна сільська рада у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Також, сільська рада вказує, що при вирішенні справи №902/115/22 враховано, що матеріали справи не містять жодних відомостей наявності певного кола осіб, права або законні інтереси яких пов`язані із земельною ділянкою, про повернення якої подано цей позов.

Водночас, під час розгляду справи №902/197/22 встановлено неодноразове вилучення земельних ділянок із загального масиву земель та їх передачу у приватну власність. Також, судом залучено до справи третіх осіб, на права та інтереси яких може вплинути судове рішення. Отже, фактичні обставини по даній справі є відмінними від встановлених обставин у справі №902/115/22.

Сільська рада акцентує увагу на тому, що задоволення позовних вимог призведе до існування щодо одних земельних ділянок кількох державних актів на право постійного користування, виданого 12.06.2000 року, державного акту Серії ЯЯ №020295 від 13.11.2012 року та державних актів від 20.07.2020 року, що створить юридичну невизначеність, а також спричинить втручання у мирне володіння майном чинними власниками та володільцями земельних ділянок.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки скасування відповідного рішення не відновить права держави в особі уповноважених органів, які змушені будуть звертатися до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, утворених земельних ділянок у межах Державного акту №1853. Таким чином, рішення по даній справі лише може бути використане з метою формування преюдиції при розгляді інших справ, а також не створить передумови для державної реєстрації прав на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( як це відбулось за результатами розгляду справи №902/115/22).

Вінницька міська рада у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що прокурор помилково вважає, що прийняття рішення Бохоницької сільської ради від 09.08.2018 №21 «Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність» спричинило правові наслідки у вигляді припинення права державного підприємства на користування землею.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в якості обґрунтування підстав позову керівник Вінницької обласної прокуратури вказує, що, на його думку, приймаючи рішення від 09.08.2018 №21 «Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність», Бохоницька сільська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки цим рішенням, як вважає Прокурор, фактично припинила право державного підприємства на користування землею (а.с. 6 , Т .1 ).

Разом з тим, такі доводи Прокурора позбавлені правового обґрунтування, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування безпосередньо не стосується припинення права постійного користування землею, а прийняте виключно з тих підстав, що станом на момент прийняття рішення земельна ділянка, яка знаходилась у постійному користуванні Дослідного господарства «Бохоницьке», не існує як об`єкт цивільних прав, в її межах, внаслідок проведеної у 2012 році інвентаризації земель, були утворені інші земельні ділянки з конфігурацією і межами, відмінними від конфігурації та меж ділянок, попередньо переданих постійне користування. Відтак за наслідками проведеної інвентаризації земель, які входили у Державний акт, неодноразового вилучення земельних ділянок із землекористування Дослідного господарства «Бохоницьке» з масиву в 1 451,538 га, державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 втратив свою чинність, а отже, рішення приймалося з метою надання цьому факту юридичної визначеності та закріплення правого статусу Державного акта.

В апеляційній скарзі прокурор неодноразово вказує, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним та скасування рішення Бохоницької сільської ради від 09.08.2018 №21 «Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність», а не чинність самого державного акта та актуальність внесеної до нього інформації.

На думку Вінницької міської ради, судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а викладені в апеляційній скарзі Прокурора доводи не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанцій. Докази та обставини, на які посилається Прокурор в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, та при їх дослідженні і встановленні судом були дотримані норми процесуального права. Інші доводи та аргументи особи, яка подала апеляційну скаргу не спростовують правильність висновків суду, не свідчать про порушення судом норм права, у зв`язку з чим апеляційна скарга, на думку Вінницької міської ради, підлягає залишенню без задоволення, а ухвалене у справі рішення залишенню без змін.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у поясненнях по апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. вказує на те, що за результатами проведеної інвентаризації земель в 2012 році було визначено розмір земельної ділянки, яка залишилась в постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України після неодноразових вилучень земельних ділянок за рішеннями розпорядників земель. На вказану земельну ділянку державному підприємству були видані нові державні акти, що посвідчують право постійного користування.

Враховуючи той факт, що частина земельної ділянки, яка була передана у постійне користування Дослідному господарству "Бохоницьке" в подальшому передавалась у власність та користування інших осіб на підставі відповідних рішень органів влади, а на іншу частину - видані нові державні акти, Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12 06.2000 підлягав поверненню до територіального органу Держкомзему як такий, що фактично втратив свою чинність.

Тому державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853, виданий 12.06.2000 року Дослідному господарству «Бохоницьке», не посвідчував право постійного користування земельною ділянкою площею 1451,538 га, з моменту вилучення земельних ділянок та видачі нових державних актів. У зв`язку з цим державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853, виданий 12.06.2000 року, є нечинним. Разом з тим, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12599/15-20-СГ від 30.07.2020 право постійного користування земельними ділянками, що перебували у постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, припинено у зв`язку з добровільною відмовою державного підприємства на підставі ч.3 ст.142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі наказу від 30.07.2020). При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність згоди Національної академії аграрних наук України на вилучення земельних ділянок з постійного користування Державного підприємства, зокрема, задля їх подальшої передачі в користування Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України.

Таким чином, станом на сьогодні частина земель, які були у постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, перебувають у державній власності та знаходяться у постійному користуванні Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України.

Враховуючи багаторазові вилучення земельних ділянок з масиву, площею 1451.538 га. наданого в постійне користування Державному господарству "Бохоницьке", задля надання їх у власність чи користування іншим особам (у тому числі у постійне користування Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України), права постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України на земельну ділянку визначену у Державному акті серії ВН №1853 від 12.06.2000 припинені.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було встановлено, що залишок земельних ділянок за Державним актом на право постійного користування землею серія ВН №1853 виданого 12.06.2000, згідно наявних доказів про вилучення земельних ділянок становив 118,8509 га.

Відтак, Головне управління вважає, що позиція прокурора стосовно того, що зазначений Державний акт посвідчує право державного підприємства на решту земель, які не вилучені з його користування згідно вимог законодавства та яким ще не присвоєно кадастровий номер і дані про які не внесено до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно", тобто діє частково, є помилковою та необґрунтованою, оскільки не відповідає положенням діючого законодавства». Натомість, прокурором не доведено, що станом на час вирішення спору Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12.06.2000 є чинним, а внесена до нього інформація є актуальною та достовірною, як станом на 2000 рік так станом і на момент подачі цього позову.

Крім того, Прокурором не доведено, а в матеріалах справи відсутні відомості, а які саме земельні ділянки (одна чи декілька) не увійшли до інвентаризованих земель, яка їхня площа та конфігурація. Відсутні належні планово-картографічні матеріали, які б підтверджували наявність земельних ділянок, право на які Прокурор вважає припиненими.

Оскільки Прокурором не встановлено і не вказано необліковані земельні ділянки, неможливо встановити і права відносно них (земельні ділянки, які перебувають у приватній власності, у державній власності на праві постійного користування), не можливо стверджувати щодо припинення прав на них.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що задоволення позовних вимог призведе до існування щодо одних земельних ділянок кількох державних актів на право постійного користування, виданого 12.06.2000 року, державного акту Серії ЯЯ №020295 від 13.11.2012 року та державних актів від 20.07.2020 року, що створить юридичну невизначеність, а також спричинить втручання у мирне володіння майном чинними власниками та володільцями земельних ділянок. Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те. що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки скасування відповідного рішення не відновить права держави в особі уповноважених органів, які змушені будуть звертатися до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, утворених земельних ділянок у межах Державного акту №1853.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах якого виступає ОСОБА_1 у пояснення на апеляційну скаргу вказує, що за результатами проведеної інвентаризації земель в 2012 році було визначено розмір земельної ділянки, яка залишилась в постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України після неодноразових вилучень земельних ділянок за рішеннями розпорядників земель. На вказану земельну ділянку державному підприємству були видані нові державні акти, що посвідчують право постійного користування.

Отже, враховуючи той факт, що частина земельної ділянки, яка була передана у постійне користування Дослідному господарству "Бохоницьке" в подальшому передавалась у власність та користування інших осіб на підставі відповідних рішень органів влади, а на іншу частину - видані нові державні акти, Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12.06.2000 підлягав поверненню до територіального органу Держкомзему як такий, тобто фактично втратив свою чинність.

Разом з цим, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12599/15-20-СТ від 30.07.2020 право постійного користування земельними ділянками, що перебували у постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Бохоницьке" Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, припинено у зв`язку з добровільною відмовою державного підприємства на підставі ч.3 ст.142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі наказу від 30.07.2020). При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність згоди Національної академії аграрних наук України на вилучення земельних ділянок з постійного користування Державного підприємства, зокрема, задля їх подальшої передачі в користування Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України (а.с.140-147.т.4).

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Бохоницької сільської ради №10 від 20.04.2000 передано у постійне користування Дослідному господарству Бохоницьке земельні ділянки загальною площею 1451,538 га в межах згідно планом землекористування. Згідно вказаного рішення ради, 12.06.2000 Дослідному господарству Бохоницьке видано Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 (надалі в тексті Державний акт), додатком до якого є план зовнішніх меж землекористування.(т.1, арк справи 32-37).

Відповідно до довідки №2418 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 10.06.1997 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України включено юридичну особу під найменуванням Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів Української Академії Аграрних Наук із присвоєнням їй іденти-фікаційного коду 00496550.(т.1, арк.справи 106-107).

21.04.2000 здійснено перереєстрацію Дослідного господарства Бохоницьке Інституту кормів Української Академії Аграрних Наук, за результатами якої змінено найменування останнього на Державне підприємство Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів Української Академії Аграрних Наук, ідентифікаційний код юридичної особи 00496550.(т.1, арк.справи 105).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на дату подачі позову за ідентифікаційним кодом 00496550 зареєстроване Державне підприємство Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України.

Суб`єкт, який визначений землекористувачем в Державному акті на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12.06.2000 на момент вирішення спору має найменування Державне підприємство Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України. (надалі в тексті ДП ДГ Бохоницьке).

Матеріалами справи стверджується , що на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування здійснювалось вилучення земельних ділянок з землекористування ДП ДГ Бохоницьке з масиву в 1451,538 га, зокрема:

1) розпорядженнями Вінницької районної державної адміністрації (надалі в тексті Вінниць-ка РДА) №49 від 21.01.2005 та №98 від 01.02.2005 вилучено з землекористування ДП ДГ Бохоницьке земельну ділянку площею 11,7 га та передано у власність 116 членів Добровільного садово-огородницького об`єднання громадян Ветеран для ведення садівництва (т.5, арк.справи 108-109). З огляду на витяг із протоколу №11 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.05.2003, останньою було надано згоду на вилучення 16,7 га землі із землекористу-вання ДП ДГ Бохоницьке для передачі її Добровільному садово-огородницькому об`єднанню громадян Ветеран.(т.5, арк.справи 97);

2) розпорядженням Вінницької РДА №259 від 15.02.2008 затверджено технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земель та залишено в користуванні ДП ДГ Бохоницьке земельну ділянку загальною площею 1149,3361 га (т.4, арк. справи 3-29);

3) розпорядженням Вінницької РДА №768 від 30.04.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам та вилучено у ДП ДГ Бохоницьке з постійного користування земельну ділянку загальною площею 22,9017 га (т.4, арк.справи 30-56);

4) розпорядженням Вінницької РДА №769 від 30.04.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам та вилучено у ДП ДГ Бохоницьке з постійного користування земельну ділянку загальною площею 10,80 га (т.4, арк.справи 37-43);

5) розпорядженням Вінницької РДА №1486 від 25.07.2008 вилучено з землекористування ДП ДГ Бохоницьке земельну ділянку площею 25,4669 га та передано у власність 228 громадян згідно додатку 1 до вказаного розпорядження (т.5, арк.справи 172-183). З огляду на зміст постанови президії Української академії аграрних наук від 27.12.2007, останньою було надано згоду на вилучення 25,0 га землі із землекористування ДП ДГ Бохоницьке для передачі її співробітникам Інституту кормів Української академії аграрних наук, Дослідного господарства Бохоницьке Інституту кормів Української академії аграрних наук та жителям сільської громади для ведення індивідуального садівництва.(т.5, арк.справи 138);

6) розпорядженням Вінницької РДА №1895 від 18.12.2009 затверджено технічну документацію із землеустрою та вилучено у ДП ДГ Бохоницьке з постійного користування земельну ділянку загальною площею 45,1842 га (т.4, арк.справи 60-66).

З матеріалів справи вбачається також, що 13.11.2012 на підставі рішення 12 сесії Бохоницької сільської ради 6 скликання від 20.07.2012, а також на підставі розпорядження Вінницької РДА №886 від 02.08.2012 ДП ДГ Бохоницьке видано 35 нових державних актів на право постійного користування на наступні земельні ділянки:

1) 0520680500:01:004:0061 площею 28,7853 га (державний акт серія ЯЯ №020249);

2) 0520680500:01:005:0002 площею 1,3466 га (державний акт серія ЯЯ №020296);

3) 0520680500:01:006:0176 площею 76,1748 (державний акт серія ЯЯ №020287);

4) 0520680500:01:007:0218 площею 4,4800 га (державний акт серія ЯЯ №020288);

5) 0520680500:01:008:0381 площею 1,2683 га (державний акт серія ЯЯ №020290);

6) 0520680500:01:008:0382 площею 8,7262 га (державний акт серія ЯЯ №020281);

7) 0520680500:01:008:0383 площею 8,6105 га (державний акт серія ЯЯ №020282);

8) 0520680500:01:009:0005 площею 2,4044 (державний акт серія ЯЯ №020292);

9) 0520680500:01:009:0006 площею 2,7030 га (державний акт серія ЯЯ №020293);

10) 0520680500:01:009:0007 площею 0,7846 (державний акт серія ЯЯ №020294);

11) 0520680500:01:010:0009 площею 39,2411 га (державний акт серія ЯЯ №020302);

12) 0520680500:01:011:0002 площею 80,6995 га (державний акт серія ЯЯ №020285);

13) 0520680500:01:012:0004 площею 98,3743 (державний акт серія ЯЯ №020303);

14) 0520680500:02:001:0290 площею 0,8000 га (державний акт серія ЯЯ №020242);

15) 0520680500:02:001:0291 площею 0,6000 га (державний акт серія ЯЯ №020243);

16) 0520680500:02:001:0292 площею 0,8000 (державний акт серія ЯЯ №020244);

17) 0520680500:02:001:0293 площею 0,7000 га (державний акт серія ЯЯ №020245);

18) 0520680500:02:001:0294 площею 1,1000 га (державний акт серія ЯЯ №020246);

19) 0520680500:02:001:0295 площею 1,1058 (державний акт серія ЯЯ №020247);

20) 0520680500:06:001:0001 площею 17,4932 га (державний акт серія ЯЯ №020283);

21) 0520680500:06:001:0002 площею 2,9763 га (державний акт серія ЯЯ №020284);

22) 0520680500:06:002:0013 площею 6,1025 га (державний акт серія ЯЯ №020305);

23) 0520680500:01:006:0177 площею 18,2508 га (державний акт серія ЯЯ №020297);

24) 0520680500:01:006:0178 площею 0,2908 га (державний акт серія ЯЯ №020298);

25) 0520680500:01:009:0008 площею 4,3949 га (державний акт серія ЯЯ №020299);

26) 0520680500:01:009:0009 площею 177,6922 га (державний акт серія ЯЯ №020300);

27) 0520680500:01:009:0010 площею 1,7654 га (державний акт серія ЯЯ №020301);

28) 0520680500:01:013:0230 площею 2,3604 га (державний акт серія ЯЯ №020248);

29) 0520680500:06:001:0004 площею 19,8067 га (державний акт серія ЯЯ №020304);

30) 0520680500:06:002:0014 площею 66,6904 га (державний акт серія ЯЯ №020306);

31) 0520680500:06:003:0004 площею 1,5659 га (державний акт серія ЯЯ №020291);

32) 0520680500:06:003:0005 площею 13,4337 га (державний акт серія ЯЯ №020307);

33) 0520680500:06:003:0006 площею 8,2158 га (державний акт серія ЯЯ №020308);

34) державний акт серія ЯЯ №020286 на земельну ділянку площею 28,2357 га;

35) державний акт серія ЯЯ №020250 на земельну ділянку площею 73,3112 га.(т.4, арк. справи 87-121).

09.02.2018 Бохоницькою сільською радою прийнято рішення №21 Про визнання Держав-ного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність. Зі змісту рішення вбачається, що виданий Дослідному господарству Бохоницьке 12.06.2000 Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 у зв`язку з проведеною інвентаризацією визнано таким, що втратив чинність.(т.1, арк.справи 30).

Постановою президії Національної академії аграрних наук України №20 від 18.12.2019 затверджено Акт приймання-передачі частини майна та земельних ділянок ДП ДГ Бохоницьке. Передано на баланс Інституту кормів, зокрема земельні ділянки загальною площею 885,8681 га, які перебували на балансі ДП ДГ Бохоницьке.(т.4, арк.справи 140-147).

Як слідує з акту приймання-передачі майна №1 від 28.11.2019 Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України передано Державним підприємством Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України в тому числі 130,8134 га неоформлених земельних ділянок (т.4, арк.справи 135-137).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі в тексті Держгеокадастр) №2-12599/15-20-СГ від 30.07.2020 надано в постійне користування Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України земельні ділянки державної власності загальною площею 754,2548 га, які перебували у постійному користуванні ДП ДГ Бохоницьке, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами:

1) 0520680500:01:004:0061;

2) 0520680500:01:005:0002;

3) 0520680500:01:006:0176;

4) 0520680500:01:007:0218;

5) 0520680500:01:008:0381;

6) 0520680500:01:008:0382;

7) 0520680500:01:008:0383;

8) 0520680500:01:009:0005;

9) 0520680500:01:009:0006;

10) 0520680500:01:009:0007;

11) 0520680500:01:010:0009;

12) 0520680500:01:011:0002;

13) 0520680500:01:012:0004;

14) 0520680500:02:001:0290;

15) 0520680500:02:001:0291;

16) 0510100000:02:111:0001;

17) 0520680500:02:001:0293;

18) 0520680500:02:001:0294;

19) 0520680500:02:001:0295;

20) 0520680500:06:001:0001;

21) 0520680500:06:001:0002;

22) 0520680500:06:002:0013;

23) 0520680500:01:006:0177;

24) 0520680500:01:006:0178;

25) 0520680500:01:009:0008;

26) 0520680500:01:009:0009;

27) 0520680500:01:009:0010;

28) 0520680500:01:013:0230;

29) 0520680500:06:001:0004;

30) 0520680500:06:002:0014;

31) 0520680500:06:003:0004;

32) 0520680500:06:003:0005;

33) 0520680500:06:003:0006;

34) 0520680500:01:004:0066.

В подальшому, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12599/15-20-СГ від 30.07.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Інститутом кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України зареєстровано право постійного користування на земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні Державного підприємства Дослідне господарство Бохоницьке.(т.2, арк.справи 142-273).

Вважаючи, що Бохоницька сільська рада (правонаступником якої є Агрономічна сільська рада), прийнявши 09.02.2018 рішення №21 Про визнання Державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність, вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки цим рішенням фактично припинила право на користування землею Державного підприємства Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Вінницької районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задля захисту інтересів держави з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність №21 від 09.02.2018.

Як зазначалось вище, при новому розгляді справи №902/197/22 рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. відмовлено у задоволенні позову.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 ЗК України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно частин третьої, п`ятої статті 83 ЗК України, земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; г) придбання за договором купівлі-продажу. ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Положеннями статті 117 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Згідно пункту 4 Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

За змістом ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з приписами ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР (в редакції від 06.04.1999 року, чинної на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частин першої та третьої статті 23 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час передачі спірної земельної ділянки в постійне користування) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Частиною третьої статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертався до Національної академії аграрних наук листом №15/3-223вих21 від 30.12.2021, до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом №15/3-228вих21 від 30.12.2021 та до Вінницької РДА листом №15/3-227вих21 від 30.12.2021 із запитами щодо здійснення ними заходів для відновлення інтересів держави та щодо наявності наміру самостійно звернутись з відповідним позовом до суду про скасування рішення Бохоницької сільської ради №21 від 09.02.2018 Про визнання Державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність.(т.1, арк.справи 38-43)

Листами від 10.02.2022 Вінницька обласна прокуратура повідомила Національну академію аграрних наук України, Вінницьку РДА та Держгеокадастр про намір звернутися в їхніх інтересах із позовною заявою до господарського суду Вінницької області.(т.1, а.с. 45-47)

Враховуючи відсутність дій зазначених органів щодо звернення до суду за захистом порушеного права, прокурор у березні 2022 року самостійно звернувся із цим позовом до суду.

Підставою позову прокурор визначив наявність факту порушення оскаржуваним рішенням сільської ради права держави як власника спірної земельної ділянки, повноваження щодо управління якою, на думку Прокурора, наділені визначені ним позивачі.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За результатами проведеної інвентаризації на підставі рішення 12 сесії Бохоницької сільської ради 6 скликання від 20.07.2012, а також на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації №886 від 02.08.2012 ДП ДГ Бохоницьке 13.11.2012 були видані нові акти на право постійного користування земельними ділянками, які входили до складу земель, наданих у постійне користування за Державним актом на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12.06.2000.

Поруч з цим, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12599/15-20-СГ від 30.07.2020 право постійного користування земельними ділянками, що перебували у постійному користуванні ДП ДГ Бохоницьке, припинено у зв`язку з добровільною відмовою державного підприємства на підставі ч.3 ст.142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі наказу від 30.07.2020). При цьому, матеріалами справи стверджується наявність згоди Національної академії аграрних наук України на вилучення земельних ділянок з постійного користування Державного підприємства, зокрема, задля їх подальшої передачі в користування Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України.(т.4, арк.справи 140-147).

Таким чином, станом на сьогодні частина земель, які були у постійному користуванні Державного підприємства Дослідне господарство Бохоницьке Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України, перебувають у державній власності та знаходяться у постійному користуванні Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України.

Прокурор стверджує, що правовим наслідком прийняття оспорюваного рішення є припинення права постійного користування ДП ДГ Бохоницьке на земельну ділянку в розмірі 1451,538 га. Прокурор зазначає, що після проведеної інвентаризації в 2012 році та поступового вилучення земельних ділянок із землекористування Дослідного господарства Бохоницьке з масиву 1451,538 га за ДП ДГ Бохоницьке рахувалося у користуванні 1045,6 га, проте згідно затвердженого 18.12.2019 акту прийому-передачі від ДП ДГ Бохоницьке на баланс Інституту кормів та сільського господарства НААН було передано лише 885,8 га, куди увійшли також 813,3716 га інвентаризованих земель.

Прокурор наголошує, що оскільки відомостей щодо інвентаризації, присвоєння кадастрових номерів і розпорядження частиною земельної ділянки, яка становить 159,8 га, із земель, які згідно з державним актом перебувають у користуванні ДП ДГ "Бохоницьке", матеріали інвентаризації не містять, оспорюваним рішенням сільська рада безпідставно припинила право ДП ДГ "Бохоницьке" на постійне користування землею.

Верховний Суд у складі касаційного господарського суду, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, також зазначив про необхідність встановити, чи перевищила свої повноваження сільська рада, приймаючи оскаржуване рішення, чи суперечить актам чинного законодавства оскаржуване рішення та чи порушує права позивачів у справі.

Щодо рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району "Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" №21 від 09.02.2018 року, та порушення у зв`язку з його прийняттям прав позивачів суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне .

Державний акт на право постійного користування землею серія ВН №1853 від 12.06.2000 видано за формою, затвердженою постановою Верховної Ради України №2201-XII від 13.03.1992.

Державний акт лише посвідчує наявність в особи права користування земельною ділянкою, але не встановлює та не змінює його та не має самостійного юридичного значення. Схожі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Судами встановлено належність спірної земельної ділянки до земель державної власності, прийняття сільською радою рішень щодо розпорядження такою земельною ділянкою виходить за межі компетенції сільської ради і не відповідає приписам закону.

На час прийняття спірного рішення відповідно до положень ст.12 ЗК України до повноважень Бохоницької сільської ради не було віднесено прийняття рішень щодо земельних ділянок державної форми власності, зокрема відносно припинення речових прав, визнання не чинними документів, які їх посвідчують такі права.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140-149 ЗК України (Постанова ВП ВС від 05.11.2019 у справі №906/392/18).

З аналізу наведених норм вбачається, що право добровільної відмови від права користування земельною ділянкою має саме землекористувач, а повноваженнями з прийняття рішення про припинення такого права наділений лише власник земельної ділянки (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №915/1917/19, а також від 07.07.2022 у справі № 915/1164/21).

Наведене нормативне регулювання спірних правовідносин у сукупності дослідженими у справі доказами дали підстави для висновку суду першої інстанції щодо незаконності та не відповідності положенням ст. ст. 13, 19 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 22, 23, 78, 83,92, 117, 122, 141, 149 ЗК України рішення Бохоницької сільської ради від 09.02.2018 року №21 "Про визнання Державного акту на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" в частині визнання таким, що втратив чинність Державного акту на право постійного користування землею серії ВН №1853 від 12.06.2000 року Дослідному господарству "Бохоницьке", з яким погоджується суд апеляційної інстанції.

Виходячи з вказівок касаційного суду, висновок про незаконність прийняття сільською радою оскаржуваного рішення апеляційним судом розглядається в поєднанні з питанням про наявність порушеного права землекористувача, пов`язаного з прийняттям такого рішення.

Щодо наявності порушеного права землекористувача апеляційний суд враховує наступне.

Порушене цивільне право, за захистом якого звертається особа, визначається в першу чергу виходячи з об`єкту прав, що потребують захисту. У земельних правовідносинах таким об`єктом є земельна ділянка, формування якої відповідає вимогам ст.79-1 ЗК України.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, направляючи справу №902/197/22 на новий розгляд до суду першої інстанції і надаючи указівки в порядку ст.310 ГПК України щодо нового розгляду справи вказав , що суди попередніх інстанцій не дослідили, які саме земельні ділянки (одна чи декілька) не увійшли до інвентаризованих земель, яка їхня площа та конфігурація.

Суд першої інстанції при новому розгляді прийняв до уваги зауваження Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, у зв`язку з чим ретельно дослідив склад земель та дійшов висновку, що залишок земельних ділянок за Державним актом на право постійного користування землею серія ВН №1853 виданого 12.06.2000, згідно наявних доказів про вилучення земельних ділянок становив розмір земельної ділянки 118,8509 га.

У такий спосіб судом першої інстанції було встановлено, що існує різниця між розміром земельної ділянки, яку використовувало ДП ДГ "Бохоницьке" на підставі Державного акта серії ВН № 1853 від 12.06.2000 та розміром земельної ділянки, яку використовує після проведеної інвентаризації і оформлення нових державних актів. Проте, відсутні докази, що встановлений судом першої інстанції залишок землі є єдиним масивом земель або декількома земельними ділянками, яким є склад цих земель, цільове призначення.

Прокурором до матеріалів справи долучено графічну схему накладення координат земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування ДП ДГ "Бохоницьке" серії ВН № 1853 від 12.06.2000 року на землі та земельні ділянки з присвоєними кадастровими номерами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі. Визначення координат землекористування для складання державного акта здійснювалося за допомогою дігітайзера. Цим приладом визначалися умовні координати меж землекористування на підставі раніше виготовлених планово-картографічних матеріалів масштабу 1:10000.

На схемі на контури ділянок, зазначених у державному акті, нанесено контури земельних ділянок з присвоєними кадастровими номерами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі.

Також на схемі відображено землі, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі (відображені синім кольором) і які входять в межі Державного акта на право постійного користування ДП ДГ Бохоницьке серії ВН №1853 від 12.06.2000, загальна орієнтовна площа яких складає 129,9 га, з яких: в межах міста Вінниці - 76,6 га, в межах с. Бохоники - 24,9 га, на території Агрономічної сільської ради (колишня Бохоницька сільська рада) за межами населених пунктів - 28,4 га (т. 14, а.с. 75, 76).

Однак, щодо земельних ділянок, позначених на схемі синім кольором, відсутня інформація про їх конкретні координати, цільове призначення, межі окремих земельних ділянок на відповідній схемі, алгоритм та спосіб встановлення їх меж.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги прокурора в частині твердження про те, що надані графічні матеріали (карта-схема земельної ділянки) є належним доказом на підтвердження існування певної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Враховуючи норми ст.79-1, 186 ЗК України, ст. 1, 25 Закону України «Про землеустрій», надана прокурором карта-схема земельної ділянки не відповідає вимогам, які встановлюються до землевпорядної документації- затверджених в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.

Відтак на підставі наданої прокурором карти-схеми земельної ділянки апеляційний суд не може с достатньою достовірністю встановити, які саме землі вибули із користування ДП ДГ "Бохоницьке" внаслідок прийняття оспорюваного рішення, з чим пов`язується порушення права постійного користування земельною ділянкою позивачів.

Апеляційним судом зазначається, що вирішення питання про дійсний розмір, конфігурацію та межі земельної ділянки (ділянок), які входять у встановлений залишок 118,8509 га не інвентаризованих земель в межах Державного акту серії ВН №1853 від 12.06.2000 може бути вирішено шляхом призначення та проведення судової земельно-технічної експертизи, проте прокурор та позивач Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області проти проведення експертизи заперечили, вважаючи недоцільним її проведення.

Відповідно до положень ст. 55 Конституції України, ст.15 ЦК України порушене цивільне паво захищається судом. За положеннями частини 2 статті152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Проте, судовий захист порушеного права здійснюється судом з урахуванням наступного.

Завданням господарського судочинства, відповідно до ст. 2 ГПК України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Спосіб судового захисту, обраний позивачем (прокурором і позивачами в цьому випадку) має бути належним та ефективним. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Наведені позиції висловлені Верховним Судом зокрема у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98).

У Постанові від 25.01.2022 у справі №143/591/20 Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається, обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення, застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства, застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 86 Постанови ВП ВС від 18.01.23 року у справі №488/2807/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 липня 2022 року у cправі № 909/8/21 зазначено, що "у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (п. п. 5.6, 5.9 Постанови ВП ВС від 21.09.22 року у справі №908/976/19).

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

У цій справі прокурор звертається за захистом прав позивачів на земельну ділянку державної форми власності, виходячи з необхідності такого захисту, яка виникла після прийняття сільською радою рішення про скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виходячи з обставин вибуття із володіння позивачів певної земельної ділянки. Прокурор вважає, що визнання незаконним та скасування такого рішення призведе до відновлення прав позивачів.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неефективність обраного способу судового захисту , врахувавши наступне.

Як вбачається з аналізу судової практики Верховного Суду, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закони" (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (п. 109 Постанови ВП ВС від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Враховується також правова позиція Верховного Суду, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Щодо необхідності обрання ефективного способу захисту враховується, в порядку статті 11 ГПК України, також висновки ЄСПЛ у справі «Атіма Лімітед» проти України» (заява № 56714/11), зміст якої стосується скарги підприємства на порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на втручання у його право власності. ЄСПЛ щодо способу судового захисту зазначає: як випливає з тлумачення національними судами вищих інстанцій національного законодавства, витребувати акції від підприємства-заявника, добросовісного набувача, якому були перепродані акції, можна було лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України. Таким чином, згідно з національним законодавством останнє положення могло бути єдиною правовою підставою для позбавлення підприємства-заявника його власності. Однак у цій справі проти підприємства-заявника такого позову подано не було; у результаті суди, вочевидь, не могли ухвалити рішення щодо прав власності підприємства-заявника та застосувати зазначене положення proprio motu, тобто за відсутності такої вимоги прокурора до підприємства-заявника.

Отже, скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, навіть за умови його невідповідності закону, не поєднане з вимогою про витребування земельної ділянки , є неефективним способом захисту прав.

У підсумку, щодо доводів апеляційної скарги в частині висновків суду першої інстанції про неефективність застосованого способу судового захисту, апеляційний суд зазначає.

У розумінні приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Прокурор просить визнати незаконним та скасувати рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району "Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" №21 від 09.02.2018 року, вважаючи, що у такий спосіб позивачі відновлять свої права щодо користування земельною ділянкою у тій частині, яка не описана матеріалами інвентаризації, проте на яку розповсюджується, на думку прокурора, право постійного користування.

Однак, за наявності доказів про неодноразове вилучення окремих земельних ділянок із загального масиву землі 1 451,538 га, видачі державних актів, розміщення на відповідній земельній ділянці житлових будинків, об`єктів соціальної сфери, проїздів, кладовища, стадіону, сформованих земельних ділянок іншого цільового призначення, що підтверджується як схемою ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" , так і наявним у матеріалах справи Витягом з плану зонування м. Вінниці, відновлення такого права призведе до порушення принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо володіння і користування земельними ділянками необмеженого кола осіб. Наведене додатково свідчить про неефективність обраного способу судового захисту.

Однією з ознак ефективного способу захисту прав є , зокрема, можливість виконання судового рішення.

За визначенням ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень -це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За ст. 4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають, серед іншого, права постійного користування земельними ділянками.

Відповідно до абзацу 9 пункту 1 статті 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, крім іншого, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Ураховуючи, що обраний прокурором спосіб захисту не створює необхідних умов для вчинення необхідних, встановлених нормативними актами, дій позивача, спрямованих на реальне набуття ним прав на земельну ділянку, такий спосіб не відповідає критеріям ефективності та належності.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав, оскільки скасування відповідного рішення не відновить права держави в особі уповноважених органів, які змушені будуть звертатися до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, утворених у межах Державного акту №1853.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування Рішення Бохоницької сільської ради Вінницького району "Про визнання Державного акта на право постійного користування землею таким, що втратив чинність" №21 від 09.02.2018 року, у зв`язку з неефективно обраним способом захисту порушених прав.

Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування чи зміни рішення не містять. Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення для вирішення господарського спору цій справі, судом установлені. Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 р. у справі №902/197/22 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/197/22 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "17" травня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Маціщук А.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	08.05.2024
Оприлюднено	22.05.2024
Номер документу	119126888
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди

Філіпова Т.Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 08.05.2024 по справі 902/197/22ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —902/197/22

Постанова від 08.05.2024

Постанова
від 08.05.2024 по справі 902/197/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД