Рішення

від 13.05.2024 по справі 909/1163/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024м. ХарківСправа № 909/1163/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Гринчишин Марія-Мар`яна Василівна, адвокат, ордер серія АТ № 1063701 від 13.03.24 р.

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП», місто Чернівці,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +", місто Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП», звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «МАГНІТ +», про стягнення коштів у загальному розмірі 595915,00 грн., з яких: 261 125,00 грн. сума вартості оплаченої та не виконаної частини замовлення, 334 790,00 грн. штраф. Підставою позову визначено договір поставки № 15/06-2023 від 15 червня 2023 року. Також, до стягнення заявлені витрати на правничу допомогу у орієнтовному розмірі 20 000,00 грн.

03 січня 2024 року, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області, матеріали справи № 909/1163/23 передані за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

05 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 909/1163/23. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 909/1163/23 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 14 березня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, повернуто зустрічну позовну заяву (вх. № 6790 від 12 березня 2024 року) та додані до неї документи відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +". 29 березня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +", про зупинення провадження у справі (вх. № 8441 від 29 березня 2024 року). 01 квітня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 15 квітня 2024 року суд розпочав розгляд справи по суті. 29 квітня 2024 року відповідач не з`явився у судове засідання по розгляду справи по суті, водночас судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. 13 травня 2024 року відповідач ПОВТОРНО не з`явився у судове засідання по розгляду справи по суті, про дату та час судового засідання повідомлений належним, так, ухвала-повідомлення від 29 квітня 2024 року доставлена відповідачу в електронний кабінет системи «Електронний суд» 30 квітня 2024 року о 19:00. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Водночас, 10 травня 2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. № 12289) про відкладення розгляду справи на інший день. При цьому, клопотання від 10 травня 2024 року (вх. № 12289) є тотожним попередньому поданому клопотанню (вх. № 11080 від 26 квітня 2024 року). Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Суд констатує, що подання тотожного по змісту клопотання має ознаки наміру затягнути розгляд справи, що є неприпустимим. Крім того, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України допускає проведення судового засідання у разі ПОВТОРНОЇ неявки відповідача у судове засідання незалежно від причин нез`явлення. За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 12289 від 10 травня 2024 року) про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяви по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 5305 від 27 лютого 2024 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 лютого 2024 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 6649 від 11 березня 2024 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 березня 2024 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7561 від 19 березня 2024 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 березня 2024 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує, що ним було дотримано строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, між ТОВ «МАГНІТ+» (постачальник, відповідач) та ТОВ «НЬЮ ВІТА ГРУП» (покупець, позивач) укладено договір поставки № 15/06-2023 від 15 червня 2023 року (далі «Договір»). Відповідно до п. 3.2. Договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару на адресу покупця: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, буд. 229/8, корпус 2, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня із моменту здійснення покупцем передоплати у розмірі 50% вартості замовлення, згідно із п. 4.1. Договору. 16.06.2023 року представником відповідача на електронну адресу представника позивача вставлено рахунок на оплату, а саме на 50% від вартості замовлення на суму 2825640,00 грн (кришки для консервування). Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, він здійснив на користь відповідача попередню оплату у розмірі 1412825,00 грн. Згідно акта звірки взаємних розрахунків, що підписаний між сторонами, станом на 30.06.2023 року заборгованість відповідача на користь позивача становила 1412825,00 грн. В подальшому, відповідач частково здійснив поставку товару позивачу згідно видаткових накладних, що описані на 2 (другому) аркуші позову. Згідно Актів звірки взаєморозрахунків за період липень-листопада 2023 року станом на 30.11.2023 року заборгованість відповідача на користь позивача становила 261125,00 грн. Позивач вважає, що його замовлення не виконано в об`ємі та терміни, про які домовилися сторони згідно умов укладеного Договору, тому на думку позивача, відповідачем допущено порушення істотних умов Договору. У зв`язку з цим, на переконання позивача, він має право на повернення сплачених відповідачу грошових коштів у розмірі суми вартості оплаченої та не виконаної частини замовлення у сумі 261125,00 грн., про стягнення яких і заявлено. Крім того, позивач зазначає, що згідно пункту 6.6. Договору за несвоєчасну поставку товарів із затримкою поставки більше ніж на 7 (сім) календарних днів відповідач зобов`язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 20% (двадцяти) відсотків від вартості невиконаного замовлення. Сума вартості невиконаної частини замовлення становить 1673950,00 грн., 20% від якої складає 334790,00 грн. про стягнення яких і заявлено позивачем.

27 лютого 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 5305) у якому зазначено, що він не погоджується із заявленим позовом. Відповідач просить суд звернути увагу, що позивач жодного разу не звертався до відповідача з питання дострокового розірвання Договору, що свідчить про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги про повернення суми попередньої оплати вартості товару. Також, не передбачено змістом укладеного між сторонами договору правових підстав повернення вартості товару чи строків такого повернення, тобто звернення позивача до суду є передчасним, а вимога про повернення попередньої вартості товару є необґрунтованою. Крім того, відповідач зазначає, що у зв`язку із наявністю форс-мажорних обставин, обставин посилення обстрілів на території міста Харкова та не можливістю здійснення виробництва в необхідних об`ємах, тобто, з підстав, що не залежали від волі продавця за Договором, на адресу позивача направлено певний обсяг повідомлень. Однак, жодного звернення, повідомлення, вимоги чи претензії про розірвання Договору чи повернення попередньої оплати чи встановлення відповідного терміну її повернення на адресу відповідача не надходило. Враховуючи наведене, продавець продовжував виготовляти товар. Окремо відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій до 1 000,00 грн, адже на даний час підприємство знаходиться в дуже скрутному матеріальному становищі, а розмір штрафу є не співмірним та необґрунтованим. Відповідач також посилається на збройну агресію рф проти України, що підтверджується листом ТПП, та введенням воєнного стану. Як зазначає відповідач, в результаті таких форс-мажорних обставин (війна, військова агресія) запровадження обмежень у розрахунках між контрагентами на державному рівні, криза в економіці, неплатоспроможність контрагентів через форс-мажорні обставини, зупинення роботи підприємств), які діють з 24 лютого 2022 року і продовжують діяти надалі, відповідач не має можливості сплатити штрафні санкції перед позивачем через брак коштів, якій виник у зв`язку із причинами, які не залежали від волі відповідача, зокрема обстрілом міста Харкова, відсутністю працівників.

11 березня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 6649). У цій відповіді на відзив зазначено, що твердження відповідача про відсутність звернень/повідомлень з питань дострокового розірвання договору та повернення коштів є неправдивими. 01.08.2023 року та 31.08.2023 року позивачем направлялися відповідачу листи із вимогою про повернення коштів, сплати штрафу та розірвання договору. Відносно посилання відповідача на те, що Договір не розірвано і останній продовжує виготовляти товар, позивач зазначає наступне. Виконання поставки товару в Договорі зафіксовано терміном в 21 день і не є безстроковим в межах загальної дії Договору. Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, позивач вказує, що вони не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань. Крім того, відповідач уклав договір уже в умовах існуючої обставини непереборної сили, а саме під час військової агресії рф проти України.

19 березня 2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7561). Відповідач не погоджується із позицією позивача щодо належного повідомлення продавця за Договором щодо розірвання Договору та повернення попередньої оплати. Відповідач зазначає, що позивач хоча і направляв листи відповідачу, однак такі листи не були отримані останнім. При цьому, належним та допустимим доказом вручення відповідачу зазначених листів, на які посилається позивач, є лише повідомлення про вручення поштової кореспонденції, однак, матеріали справи таких доказів не містять. Також, відповідач повторно зазначає про те, що умови Договору щодо нарахування надмірно необґрунтованого великого штрафу у розмірі 20% від вартості товару є вочевидь несправедливими, з урахуванням чого відповідач заявив до суду клопотання про зменшення розміру штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 15 червня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП» (покупець за Договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАГНІТ +» (постачальник за Договором, відповідач) укладено Договір поставки № 15/06-2023.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати такий товар. Згідно із п. 2.1. Договору ціни та товари, що постачаються, вказуються у погодженій сторонами видатковій накладній відповідно до виставленого рахунку, що є невід`ємними частинами Договору. У відповідності до п. 3.2. Договору постачальник зобов`язується здійснити поставку товару на адресу покупця: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, буд. 229/В, корпус 2, протягом 21 (двадцяти одного) календарних днів із моменту здійснення покупцем передоплати у розмірі 50-ти% вартості замовлення згідно п. 4.1. Договору. Оплату за поставлений постачальником товар покупець здійснює наступним шляхом: здійснює передплату у сумі 50% вартості замовлення, а інші 50% покупець оплачує не пізніше як протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару (п. 4.1. Договору). До Договору сторонами укладено додаток № 1 від 15 червня 2023 року, що регламентує вимоги покупця до вантажу (товару) постачальника.

Згідно із частиною 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначає позивач та не було спростовано відповідачем, 16 червня 2023 року відповідачем складено позивачу рахунок № 104 на суму 2825650,00 грн. 22 червня 2023 року позивачем сплачено відповідачу 1412825,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 8532. Означена сума (1412825,00 грн) складає 50% від 2825650,00 грн, тобто загальної вартості замовлення.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач частково здійснив поставки за Договором, що підтверджується наступними видатковими накладними: 1) № 81 від 08 липня 2023 року на суму 284700,00 грн; 2) № 83 від 16 липня 2023 року на суму 346800,00 грн; 3) № 91 від 29 липня 2023 року на суму 520200,00 грн. Тобто, відповідачем поставлено позивачу товар за Договором на загальну суму 1151 700,00 грн. Загальна вартість недопоставленого товару складає 1673950,00 грн.

Враховуючи дату здійснення передплати (22.06.2023 року), відповідач мав здійснити поставку всієї партії товару до 13.07.2023 року. Водночас, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останній не виконав свого обов`язку із постачання товару в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

До матеріалів справи позивачем представлено лист від 01.08.2023 року, за змістом якого останній вимагає від відповідача сплату штрафу у відповідності до п. 6.6. Договору за несвоєчасну поставку товару на суму 1673950 грн. Означений лист направлений відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», про що свідчить накладна № 7601874225532 та опис вкладеного. Також, 31 серпня 2023 року позивачем складено лист № б/н зі змісту якого вбачається, що останній вимагає від відповідача повернення 261125,00 грн, що є частиною суми передплати за товар, що не був поставлений, а також виплати штрафу у розмірі 334790,00 грн. Означений лист направлений відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», про що свідчить накладна № 7601874538182 та опис вкладеного. Відповідач посилається на той факт, що належним доказом скерування цих листів є лише повідомлення про їх вручення останньому. Однак, суд не може погодитися із такою позицією. Як вбачається із опису вкладеного, позивач здійснив скерування листа від 01.08.2023 та від 31.08.2023 року за належною адресою відповідача. Подальше отримання чи неотримання цього листа повністю покладається на самого відповідача. При цьому, у випадку не отримання кореспонденції, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, однак вважається, що позивач належним чином здійснив всі заходи, що спрямовані на повідомлення свого контрагента про складені ним вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми вартості оплаченої та не виконаної частини замовлення в розмірі 261 125,00 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ШТРАФУ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченихГосподарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті193, частина 1 статті216та частина 1 статті218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей230,231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (частиною 2статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.6. Договору за несвоєчасну поставку товарів із затримкою поставки більше ніж на 7 (сім) календарних днів постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20% (двадцяти) відсотків від вартості невиконаного замовлення. Позивач зазначає, що частина невиконаного замовлення складає 1673950,00 грн, відповідно 20% штрафу -334790,00 грн., заявлених позивачем до сиягнення.

При цьому, відповідач зазначає, що він має бути звільнений від відповідальності, адже невиконання зобов`язання мало місце через форс-мажорні обставини, а саме військову агресію рф проти України, що підтверджено листом ТПП.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, поширюються саме на правовідносини, що є предметом судового розгляду у даній справі. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Однак, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин. Тим паче, суд звертає увагу, що Договір укладений вже під час дії воєнного стану та, відповідно, військової агресії. Тобто, укладаючи Договір, відповідач мав допускати, що означені обставини можуть вплинути на його господарську діяльність.

Також, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу до 1 000,00 грн.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3ст. 551 ЦК Українирозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ч. 1, 2ст. 233 ГК Україниу разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З аналізу цих норм убачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 916/1991/19 та від 15.03.2023 у справі № 920/167/22. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність (пункт 6статті 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно достатті 2 ГПК України.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зістаттею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбаченістаттями 551 Цивільного кодексу Українита 233Господарського кодексу Українищодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбаченістаттею 3 Цивільного кодексу України(справедливість, добросовісність, розумність), ступінь виконання відповідачем зобов`язання, прийшов до висновку, що заявлений розмір штрафу хоча і прорахований вірно, однак явно є неспівмірним із сумою оплаченого, але не поставленого товару. Стягнення штрафу у заявленому розміру не є засобом стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, а може бути розцінене як механізм недобросовісного збагачення. За таких обставин, суд прийшов до висновку про зменшення розміру штрафу на 50%, тобто з заявлених 334790,00 грн до 167395,00 грн.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАГНІТ +" (61075, місто Харків, вулиця Механізаторів, будинок 2; код ЄДРПОУ: 41571260) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ВІТА ГРУП» (58021, місто Чернівці, вулиця Миколи Синельникова, будинок 13А, офіс 1; код ЄДРПОУ: 41204597) суму вартості оплаченої та не виконаної частини замовлення у розмірі 261125,00 грн, штраф у розмірі 167395,00 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 8 938,73 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" травня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко