Постанова

від 21.05.2024 по справі 522/13871/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/414/24

Справа № 522/13871/20

Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 08 червня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Кузнецової В.В., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «Зевс», третя особа: Одеський національний медичний університет, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

20.08.2020року ОСОБА_1 звернувся досуду ізпозовом доТОВ «Агентствобезпеки «Зевс», та в подальшому неодноразово уточнивши вимоги (а.с.85-89), просив суд:

- встановити факт перебування у трудових відносинах між ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» та робітником на посаді охоронника ОСОБА_1 , починаючи з 19.10.2019 року та по теперішній час;

- визнати незаконним відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків охоронника ТОВ «Агентство безпеки «Зевс», починаючи з 06.02.2020 року та по теперішній час;

- стягнути з ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.02.2020 року по день ухвалення рішення у справі, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності, розміщеної на офіційному інтернет ресурсі ГУ статистики Одеської області;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць у сумі 8634,00 грн. (а.с.1-2, 44-47, 85-89).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2020 року за заявою позивача ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи залучено Одеський національний медичний університет (далі ОНМУ) а.с.104-106.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 11.10.2019 року позивача було прийнято на посаду сторожа сторожової охорони без закінчення кінцевого строку та фактично допущено до безпосереднього виконання обов`язків охоронника на об`єктах, належних ОНМУ, а саме: чергування здійснювалось в гуртожитку № НОМЕР_1 ОНМУ за адресою: АДРЕСА_1 .

06.02.2020 року, за годину до початку чергування інспектор (менеджер) кадрів ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» Радов І.В., без пояснень, наказав позивачу не виходити на роботу.

Крім того, при звільненні з роботи з позивачем не було проведено розрахунок.

Позивач вважав своє звільнення незаконним та таким, що порушує його право на працю, а тому підлягає захисту шляхом задоволення його позовних вимог.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.165-171).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року, ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.174-179).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.194-201).

В свою чергу, представник ОНМУ - Косцов В.М. надав суду заяву про розгляд справи в суді апеляційної інстанції без участі представника ОНМУ (а.с.202).

Від представника ТОВ «Агенство з безпеки «Зевс» - адвоката Банбури Х.Ю. надійшла заява про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що заявнику необхідний додатковий час для надання відповідних повноважень представнику для представництва інтересів в суді (а.с.208-210).

Разом з тим, враховуючи, що дана справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду тривалий час, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення даної заяви та відкладення розгляду справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 14.05.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції складений 21.05.2024 року.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем на підтвердження своїх уточнених позовних вимог не надано належних та допустимих доказів (а.с.165-171).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

За правилами ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладеннятрудового договоруз громадянином,якому замедичним висновкомзапропонована роботапротипоказана за станом здоров`я.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі №522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

З огляду на ці положення позивач ОСОБА_1 повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме: писати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, тощо.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 писав заяву про прийняття на роботу, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він є законним і обгрунтованим.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа від 25.06.2020 року № 15-я-760/03-13-6243 на ім`я ОСОБА_1 , з якого вбачається, що ГУ Держпраці в Одеській області було здійснено позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» та під час перевірки не встановлено перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем.

В свою чергу, ТОВ «Агентство безпеки «Зевс» надало пояснення наступного змісту: «за весь час роботи підприємства трудові, цивільно-правові договору (тощо) із паном ОСОБА_1 не укладались» (а.с.29-30).

Що стосується доданих позивачем до позовної заяви ксерокопії рукописних текстів із зазначенням дат та прізвищ не спростовують того, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем (а.с.12-15). А відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також слід зазначити, що у відповідності до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснювалось, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не виконав свій процесуальний обов`язок та не надавна підтвердження своїх позовних вимог належних та допустимих доказів, які б указували на виникнення між учасниками справи трудових відносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у позові ОСОБА_1 .

Всі інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленим рішенням, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були допитані свідки за клопотанням позивача, не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Що стосується клопотання апелянта щодо виклику свідків до суду апеляційної інстанції, то апеляційний суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки вимога справедливого суду не покладає на суд обов`язок заслухати свідка тільки тому, що сторона заявила відповідне клопотання, де сторона наполягає на участі в судовому засіданні свідків чи дослідженні інших доказів (наприклад, експертний висновок), це є прерогативою національних судів, щоб вирішити, чи є це необхідним або доцільним. Національний суд є справедливим, за умови дотримання положень Конвенції також і у випадку відмови у виклику свідків, запропонованих захистом, наприклад, на тій підставі, що суд вважає їх показання навряд чи допоможуть у з`ясуванні істини (рішення ЄСПЛ у справі Ziberi and Others v The Former Yugoslav Republic of Macedonia від 23.05.2017, § 95).

У відповідності до вимог, передбачених ч.ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» Конвенція зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 08 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.05.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк