Постанова

від 18.04.2024 по справі 911/1786/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2024 р. Справа№ 911/1786/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 (повний текст рішення складено та підписано 20.03.2023)

у справі № 911/1786/22 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс»

про стягнення 2 742 188,46 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Укренерго", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" (далі - ТОВ "Спец-Ком-Сервіс", відповідач) про стягнення 2 742 188,46 грн, з яких 1 703 020,26 грн пені та 1 039 168,20 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договорами поставки №01-215140-21 від 12.07.2021 та №01-215150-21 від 12.07.2021, щодо здійснення поставки товару позивачу у строки, визначені договором.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 703 020,26 грн пені та 1 039 168,20 грн штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт несвоєчасного виконання постачальником (відповідачем) зобов`язання з поставки товару покупцю (позивачу), у т.ч. прострочення на строк понад 30 днів. Суд першої інстанції встановивши порушення відповідачем строків поставки товару за договором, перевіривши виконаний позивачем розрахунок штрафних санкцій заявлених до стягнення, на підставі п. 7.1., 7.3. договору, зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки доказам, які були надані суду першої інстанції, а тому, на думку відповідача, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Скаржник зазначив, що ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" не було належним чином повідомлене про дату та час розгляду справи. При цьому, у іншій справі №911/1901/22 після отримання позовної заяви НАК "НЕК "Укренерго" про стягнення 93 045, 36 грн пені та 551 964, 00 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором поставки №01-2151-40-21 від 12.07.2021, ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" було надано позивачу сертифікати про форс-мажор, видані ТПП України, наслідком чого стало подання представником ПАТ НЕК "Укренерго" до суду заяви про відкликання позовної заяви, та ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2022 у справі №911/1901/22 позовну заяву ПАТ НЕК "Укренерго" повернуто позивачу. Про наявність іншого судового спору, а саме у даній справі №911/1786/22, предметом якого є стягнення штрафних санкцій за договорами поставки №01-215140-21 від 12.07.2021 та №01-215150-21 від 12.07.2021, відповідачу відомо не було.

При цьому, скаржником подано до суду апеляційної інстанції сертифікати про форс-мажорні обставини, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022, які він у своїх додаткових поясненнях, просив врахувати при прийнятті рішення так, як відповідач не міг подати такі докази раніше до суду першої інстанції, оскільки, про розгляд даної справи не був повідомлений належним чином та участі у розгляді даної справи у суді першої інстанції не приймав. Надав також копії листів як доказ листування між сторонами та повідомлення позивача про форс-мажорні обставини.

Відповідач вказує, що порушення ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" строків поставки Автонавантажувачів згідно умов договорів поставки спричинено наявністю форс-мажорних обставин, а не діями/бездіяльністю відповідача, на підтвердженням чого є видані 06.10.2022 Торгово-промисловою палатою України відповідачу сертифікати №3100-22-1074 та №3100-22-1075 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які він надав разом з апеляційною скаргою. Про наявність таких обставин, позивас був повідомлений

Позивач, заперечуючи проти поданої апеляційної скарги у своєму відзиві зазначив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи у суді першої інстанції, що підтверджується наявними у справі доказами. Крім того, позивач вказує, що відповідачем у будь-якому випадку не дотримано строків, передбачених пунктом 9.1. договорів поставки, щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, а отже у відповідності п. 9.2. договорів поставки позбавлений права посилатись на існування форс-мажорних обставин, як на підставу, що звільняє його від відповідальності за невчасне виконання зобов`язань за договором.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023, рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 скасовано, та прийнято нове рішення про відмову у позові.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачем виконано зобов`язання за договором, але з порушенням строків виконання. Водночас, порушення відповідачем строків виконання зобов`язань мало місце вже після початку військової агресії російської федерації проти України, тобто, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, що у даному випадку, є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним договірного зобов`язання.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2024 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 у справі № 911/1786/22 скасовано. Справу № 911/1786/22 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказав, що судом апеляційної інстанції не досліджувались умови укладеного сторонами договору, якими передбачена можливість звільнення від відповідальності за невиконання неналежне виконання зобов`язань за договором, яка може бути врахована сторонами, за дотримання ними визначеного договором порядку доведення та повідомлення контрагента про настання таких обставин.

Також, не було досліджено належним чином здійснення відповідачем всіх необхідних дій для наявності підстав для звільнення його від відповідальності. Тоді як особа, яка вважає, що може бути звільнена від відповідальності повинна довести наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2024 справу № 911/1786/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 прийнято справу № 911/1786/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А. Розгляд справи №911/1786/22 призначено на 18.04.2024.

11.04.2024 від представника відповідача та 17.04.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» до апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків суду касаційної інстанції у даній справі.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. з 15.04.2024 по 26.04.2024 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.04.2024 у справі №911/1786/22 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 прийнято справу № 911/1786/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.

У судове засідання 18.04.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, з урахування вказівок Верховного Суду у даній справі, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.07.2021 між ПрАТ "Укренерго" (покупець) та ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" (постачальник) було укладено договір поставки №01-215140-21 (далі - договір №01-215140-21), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передавати у власність покупцю товар у кількості, за ціною, з якістю, в комплектації згідно Додатком №1 до договору (далі - товар), а покупець зобов`язався здійснити оплату належно поставленого товару на умовах договору.

Додатком №1 "Специфікація" до договору № 01-215140-21 сторони погодили специфікацію товару, що є предметом поставки, а саме автопідйомник гідравлічний телескопічний, ціна товару 7 885 200,00 грн, інші характеристики товару наведені в Додатку №1 "Специфікація". У п.2.2 Додатку №1 "Специфікація" до договору №01-215140-21 сторони визначили, що місцем поставки є м. Одеса, 21-км Старокиївської дороги, 7.

Відповідно до п.4.1 договору №01-215140-21 постачальник зобов`язаний передати товар одержувачу в строк до 31.12.2021 за адресою (місцем) поставки згідно з Додатком №2 до договору на умовах DDP Інкотермс 2010.

Відповідно до п.4.2 договору №01-215140-21 приймання-передача товару засвідчується шляхом підписання видаткової накладної.

Також відповідно до п.4.11 договору №01-215140-21 датою поставки товару визнається дата підписання видаткової накладної покупцем.

В п.7.1 договору №01-215140-21 сторони встановили, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором.

Відповідно до п.7.3 договору №01-215140-21 за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю, згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% вартості товару, строк поставки якої порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.

Пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 30.12.2021 до договору №01-215140-21 сторони змінили (продовжили) строк поставки товару, а саме внесли зміни до пункту 4.1 договору №01-215140-21, якими визначили, що постачальник зобов`язаний поставити товар одержувачу в строк до 31.03.2022 (включно) за адресою (місцем) поставки згідно з Додатком №1 до договору, одержувачем товару є ПрАТ "Укренерго".

Фактично товар за договором №01-215140-21, було поставлено відповідачем позивачу 28.07.2022, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 4.1 договору №01-215140-21, в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2021. Зазначене підтверджується видатковою накладною №147 від 27.07.2022 про передачу товару постачальником покупцю, яка підписана покупцем. Кількість днів прострочення виконання зобов`язання постачальником становить 118 днів (з 01.04.2022 по 27.07.2022), у зв`язку з цим позивачем нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 930 453,60 грн (0,1 % вартості товару за кожен день прострочення за період прострочення з 01.04.2022 по 27.07.2022, відповідно до п.7.3 договору) та штраф в сумі 551 964,00 грн (7% від вартості товару за прострочення понад 30 днів, відповідно до п.7.3 договору: 7%х 7 885 200=551 964,00).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.07.2021 між ПрАТ "Укренерго" (покупець) та ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" (постачальник) укладено договір поставки №01-215150-21 (далі - договір № 01-215150-21), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передавати у власність покупцю товар у кількості, за ціною, з якістю, в комплектації згідно Додатком №1 до договору (далі - товар), а покупець зобов`язався здійснити оплату належно поставленого товару на умовах договору.

Додатком №1 до договору №01-215150-21 сторони погодили специфікацію товару, що є предметом поставки, а саме автопідйомник гідравлічний телескопічний, ціна товару 6 960 060,00 грн, інші характеристики товару наведені в додатку до договору № 01-215150-21. У п.2.2 додатку до договору №01-215150-21 сторони визначили, що місцем поставки є м. Запоріжжя, вул. Братська, 49А.

Умови пунктів, 4.1, 4.2, 4.11, 7.3 договору №01-215150-21 є аналогічними умовам цих же пунктів договору № 01-215140-21.

Пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 30.12.2021 до договору №01-215150-21 сторони змінили (продовжили) строк поставки товару, а саме внесли зміни до пункту 4.1 договору №01-215150-21, якими визначили, що постачальник зобов`язаний поставити товар одержувачу в строк до 31.03.2022 (включно) за адресою (місцем) поставки згідно з Додатком №1 до договору, одержувачем товару є ПрАТ "Укренерго".

Фактично товар, що є предметом поставки за договором №01-215150-21, був поставлений постачальником покупцю 21.07.2022, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 4.1 договору №01-215150-21, в редакції Додаткової угоди №1 від 30.12.2021. Зазначене підтверджується видатковою накладною №146 від 21.07.2022 про передачу товару постачальником покупцю. Кількість днів прострочення виконання зобов`язання постачальником становить 111 днів (з 01.04.2022 по 20.07.2022), у зв`язку з цим позивачем нараховано відповідачу пеню в загальній сумі 772 566,66 грн (0,1 % вартості товару за кожен день прострочення за період прострочення з 01.04.2022 по 20.07.2022 відповідно до п.7.3 договору) та штраф в сумі 487 204,20 грн (7% від вартості товару за прострочення понад 30 днів відповідно до п.7.3 договору: 7% х 6960060=487 204,2).

У пункті 7.15 договір №01-215140-21 та № 01-215150-21 сторони передбачили, що у разі виникнення обставин непереборної сили, інших форс-мажорних обставин (розділ дев`ятий Договору), сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором за умови надання доказів (документа) щодо таких обставин стороною, яка посилається на будь-яку з цих обставин як на підставу для звільнення її від відповідальності, та доведення нею причинного зв`язку між виникненням таких обставин та неможливістю виконання зобов`язань, а також якщо на момент початку цих обставин сторона, яка на них посилається, не знаходилася в простроченні виконання своїх зобов`язань.

Розділом 9 (форс-мажор) сторони договорів №01-215140-21 та № 01-215150-21 погодили, що якщо унаслідок дії непереборної сили, інших форс-мажорних обставин (техногенного, природного / соціально-політичного / військового характеру / обставин юридичного форс-мажору (дія / рішення органів державної влади, органів / установ, що містять заборону або обмеження з питань, які мають пряме (безпосереднє) відношення до виконання Договору)), унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за Договором, така сторона повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону протягом 5 календарних днів з дати їх виникнення (пункт 9.1 договорів).

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за Договором зобов`язань позбавляє сторону права посилатись на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 9.2 договорів).

У разі дії обставин непереборної сили, інших форс-мажорних обставин більше 30 календарних днів сторони вправі в установленому порядку розірвати Договір; при цьому постачальник повертає покупцю кошти (аванс) не пізніше трьох банківських днів з дати розірвання Договору (пункт 9.3 договорів).

Доказом дії обставин непереборної сили, інших форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України / регіональною Торгово-промисловою палатою / іншим компетентним органом / установою (пункт 9.4 договорів).

В матеріалах справи містяться копії сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставини, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022, при виконанні постачальником укладених 12.07.2021 між ПрАТ "Укренерго" та ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" договорів поставки №01-215150-21 та №01-215140-21 відповідно, які відповідач надав суду разом з апеляційною скаргою та просив врахувати при розгляді даної справи.

Крім того, матеріали справи містять копії листів які позивач надав суду апеляційної інстанції як доказ листування між сторонами про повідомлення позивача щодо форс-мажорних обставини, як по виконанню своїх зобов`язань за іншим договором, що був предметом розгляду іншої справи (№911/1901/22) в якій ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2022 у справі №911/1901/22 за заявою ПАТ НЕК "Укренерго" позовну заяву повернуто позивачу, так і про повідомлення таких обставин з виконання своїх зобов`язань за спірними договорами №01-215150-21 та №01-215140-21.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За встановленими обставинами, відповідачем поставлено позивачу товар, обумовлений договорами №01-215140-21 та №01-215150-21 на загальну суму 14 845 260,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №146 від 21.07.2022 та 147 від 27.07.2022, проте із простроченням визначеного у договорах строку.

Так, згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.7.3 договорів №01-215140-21 та №01-215150-21 за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% вартості товару, строк поставки якої порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідача за договорами №01-215140-21 та №01-215150-21 щодо своєчасної поставки обумовленого договорами товару, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбачених п. 7.3 договорів пені та штрафу.

Отже, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих позивачем, у зв?язку з несвоєчасною поставкою товару за договором.

Місцевий господарський суд, розглядаючи спір між сторонами, встановив порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за договорами №01-215140-21 та №01-215150-21. Зважаючи на встановлення судом обставин порушення строків поставки за договорами, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову та стягнення штрафних санкцій.

Водночас, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначив, що порушення відповідачем зобов`язань мало місце після початку військової агресії, що є непереборною обставиною, та в даному випадку, є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. Одночасно апеляційний суд послався на лист ТПП від 28.02.2022, яким засвідчено наявність форс-мажорних обставин, у зв?язку з військовою агресією російської федерації, до того ж, апеляційний суд вказав, що наслідки вказаної агресії, яка ще триває, негативно відобразилися на всіх без виключення сферах господарської діяльності та вплинули на діяльність суб`єктів господарювання. Зважаючи на зазначене апеляційний суд відмовив у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій.

Як зазначалось вище, направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказав, що судом апеляційної інстанції не досліджувались умови укладеного сторонами договору, якими передбачена можливість звільнення від відповідальності за невиконання неналежне виконання зобов`язань за договором, яка може бути врахована сторонами, за дотримання ними визначеного договором порядку доведення та повідомлення контрагента про настання таких обставин.

Також, не було досліджено належним чином здійснення відповідачем всіх необхідних дій для наявності підстав для звільнення його від відповідальності. Тоді як особа, яка вважає, що може бути звільнена від відповідальності повинна довести наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Відповідно до ч.5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, відповідач, надав сертифікати про форс-мажорні обставини, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022, які він у своїх додаткових поясненнях, просив врахувати при прийнятті рішення, оскільки, не міг подати такі докази до суду першої інстанції, так як, про розгляд даної справи не був повідомлений належним чином та участі у розгляді даної справи під час розгляду даної справи у суді першої інстанції не приймав. Надав також копії листів як доказ листування між сторонами та повідомлення позивача про форс-мажорні обставини.

Відповідно до ч.3 та 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Аналогічна правова позиція щодо можливості врахування доказів судом апеляційної інстанції викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №906/649/22, яка за своїми обставинами є релевантною подібним обставинам у даній справі, відсутності відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції та неналежного направлення судової кореспонденції відповідачу.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги, скаржник зазначає, про те, що причиною неподання таких доказів до суду першої інстанції було те, що з об`єктивних причин він не приймав участі у розгляді даної справи у суді першої інстанції. Звертає увагу суду, що сертифікати про форс-мажорні обставини, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022 існували на час розгляду справи у суді першої інстанції та були направлені позивачу і позивач знав про існування таких документів та настання форс-мажорних обставин. Зазначене підтверджується листуванням між сторонами. Відповідач повідомляв позивача про форс-мажорні обставини, як по виконанню своїх зобов`язань за іншим договором, що був предметом розгляду іншої справи (№911/1901/22) в якій ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2022 у справі №911/1901/22 за заявою ПАТ НЕК "Укренерго" позовну заяву повернуто позивачу, так і з виконання своїх зобов`язань за спірними договорами №01-215150-21 та №01-215140-21.

Тобто, суд першої інстанції не дослідив дані докази внаслідок суперечливої поведінки позивача та зловживанням правом. Скаржник вважає дані обставини винятковими та такими, що не порушать жодних правил процесуального пуризму та правової визначеності, адже позивач знав про ці докази, володів цими доказами і не надав їх суду, що об`єктивно заперечує добросовісну поведінку та реалізацію свого права.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що: суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».)

04.03.2022 було видано наказ Голови Верховного Суду, згідно з яким встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим. Верховний Суд, визначаючи особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, вказав, що запровадження воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Також, Рада суддів України 02.03.2022 опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до п.6 яких судам необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків.

В силу вимог ст. 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на сторін покладено обов`язок подати докази разом з поданням позовної заяви, відзиву, пояснень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Враховуючи, що справа № 911/1786/22 розглянута судом першої інстанції без участі відповідача за наявними у справі матеріалами, що подав лише позивач, а також те, що позивач знав про існування форс-мажорних обставин та відповідач йому направляв копії сертифікатів про форс-мажорні обставини видані ТПП України, але позивач такі докази суду не подав, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану на час розгляду справи, колегія суддів вважає за доцільне розглянути справу по суті з врахуванням всіх доданих позивачем до апеляційної скарги та додаткових пояснень доказів.

Не прийняття судом доказів наданих відповідачем апеляційному суду, не дослідження судом доводів відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин в апеляційній скарзі та його додаткових поясненнях, призведуть до грубого порушення прав відповідача, який не зміг скористатись своїми процесуальними правами в суді першої інстанції.

Судом враховано, що відповідно до даних Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України офіційною електронною поштою відповідача є bux@s-k-s.com.ua.

При цьому, в матеріалах справи наявні довідки про неможливість направлення поштової кореспонденції відповідачу, а направлення кореспонденції судом на неофіційну електронну пошту відповідача (admin@s-k-s.com.ua), не може бути оцінене як належне вручення стороні процесуальних ухвал суду та повідомлення про місце, дату та час розгляду справи судом.

За таких обставин, надані відповідачем до суду апеляційної інстанції письмові докази, приймаються колегією суддів як додаткові докази по справі.

Так, цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим Господарський кодекс України, також як і Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. До того ж для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Водночас, відповідно до частини 1,2 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (частина 1 статті 617 ЦК України).

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним. Відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд, щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

"- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката".

Крім того, судом апеляційної інстанції враховані правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, де суду касаційної інстанції зазначив, що:

"- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання".

При цьому, Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання, за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент).

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Згідно п.п. 6.11.6. та 6.11.7. Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце- президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віце-президента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат.

Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на веб-сайті ТПП загального офіційного листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Також, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не відповідає вимогам до оформлення сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки в порушення п. 6.11.6 та 6.11.7. Регламенту його не підписано першим віце-президентом ТПП або віце-президентом ТПП, а також відсутня печатка ТПП на підписах вказаних осіб.

Регламент затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) і саме Президія ТПП має повноваження приймати рішення щодо спрощення процедури отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та вносити зміни до Регламенту. Проте, як вбачається з листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, він оформлений не у вигляді рішення Президії ТПП, будь-яке посилання в листі на рішення Президії ТПП відсутнє.

Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщений на веб-сайті ТПП, вищенаведеним нормам Закону і Регламенту не відповідає і не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини, виданим Торгово-промисловою палатою України відповідачу, і, як наслідок, доказом дії обставин непереборної сили

Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Матеріали справи містять сертифікати про форс-мажорні обставини, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022, у відповідності до яких, Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), із змінами та доповненнями, засвідчила Товариству з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; закриття українських портів на вхід/вихід, та встановлення 3-го (вищого) рівня охорони портових засобів та суден щодо обов`язку (зобов`язання) з виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки №01-215150-21 від 12.07.2021 (період дії форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили), дата настання: 24.02.2022, дата закінчення: 21.07.2022 та укладеного між сторонами договору поставки №01-215140-21 від 12.07.2021 (період дії форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили), дата настання: 24.02.2022, дата закінчення: 27.07.2022.

У пункті 7.15 договорів №01-215140-21 та № 01-215150-21 сторони передбачили, що у разі виникнення обставин непереборної сили, інших форс-мажорних обставин (розділ дев`ятий Договору), сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором за умови надання доказів (документа) щодо таких обставин стороною, яка посилається на будь-яку з цих обставин як на підставу для звільнення її від відповідальності, та доведення нею причинного зв`язку між виникненням таких обставин та неможливістю виконання зобов`язань, а також якщо на момент початку цих обставин сторона, яка на них посилається, не знаходилася в простроченні виконання своїх зобов`язань.

Оскільки, сторони у додаткових угодах №1 від 30.12.2021 до договору №01-215150-21 та договору №01-215140-21 змінили (продовжили) строк поставки товару, а саме внесли зміни до пункту 4.1 договорів, якими визначили, що постачальник зобов`язаний поставити товар одержувачу в строк до 31.03.2022 (включно), тобто строк поставки на період настання форс-мажорних обставин не настав, та відповідач не знаходився в простроченні виконання своїх зобов`язань і надав позивачу відповідні докази існування обставин непереборної сили, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що відповідач на підставі п.7.15 договорів звільняється від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором з поставки позивачу товар з простроченням, яке сталося не з вини постачальника, а у зв`язку настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) - військової агресії Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; закриття українських портів на вхід/вихід, та встановлення 3-го (вищого) рівня охорони портових засобів та суден.

Враховуючи при цьому, що відповідач повідомляв позивача (лист № 15192405 від 24.05.2022) про настання форс-мажорних обставин та оформлення відповідних сертифікатів ТПП України, просив продовжити термін поставки, а позивач у свою чергу не заперечував проти зазначених обставин непереборної сили і просив здійснити поставку техніки з подальшим наданням оригіналів сертифікатів ТПП по кожному договору окремо (лист №01/22782 від 09.06.2022). Як зазначене листування, так і інше листування в межах господарських правовідносин сторін, надане скаржником суду апеляційної інстанції і такі докази прийняті судом та містяться в матеріалах справи (том 2 а.с.69-142).

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, передбачена сторонами умова у п.п. 7.15 договорів розділ 7 (ВІДПОВІДАЛЬНІСЬ СТОРІН) щодо звільнення від відповідальності у зв`язку з виникненням обставин непереборної сили, може бути самостійною підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором за умови надання стороною доказів (документа) щодо таких обставин. Тобто, за приписами п.7.15 договорів достатнім є лише факт виникнення обставин непереборної сили, що підтверджується відповідним доказом (сертифікат ТПП України) та надання іншій стороні такого доказу.

Пунктами 7.15 спірних договорів не передбачено обов`язкове повідомлення стороною договору у відповідні строки про настання форс-мажорних обставин. Таке застереження визначене сторонами договорів у пункті 9.1 договорів розділу 9 (ФОРС-МАЖОР).

Тобто, за умовами 9.1 договорів якщо унаслідок дії непереборної сили, інших форс-мажорних обставин, унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за договором, така сторона повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону протягом 5 календарних днів з дати їх виникнення.

Наслідки неповідомлення або несвоєчасного повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за Договором зобов`язань вказані у п.9.2 договорів. Вказаною умовою визначено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс мажорні обставини, позбавляє сторону права посилатись на таку, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи позивача з посиланням на приписи п. п. 9.1, 9.2 договорів як на підставу для задоволення позову та стягнення з відповідача пені та штрафу за неналежне виконання зобов`язань (поставку товару з порушенням строків), оскільки, як зазначалось вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання і всі ці обставини повинні досліджуватися в сукупності з іншими доказами.

Сама по собі військова агресія російської федерації проти України та засвідчення ТПП України форс-мажорних обставин, безумовно, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Дослідивши надані сторонами докази, що містяться в матеріалах справи, кожен окремо та у їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що саме у даній справі зі складених між сторонами господарських відносин, існує причинно-наслідковий зв`язок між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю вчасно виконати відповідачем свої зобов`язання за договорами поставки. Закриття українських портів на вхід/вихід, та встановлення 3-го (вищого) рівня охорони портових засобів та суден, зіграло ключову роль у простроченні відповідачем свої зобов`язань. Враховуючи при цьому, що товар та обладнання, яке відповідач мав поставити позивачу у строк до 31.03.2022 прямувало до України з Туреччини судном Чорним морем. Через блокування військово-морськими силами Російської Федерації судноплавства в акваторії Чорного моря судно з товаром не змогло дійти до Українського порту Чорноморськ та повернулось до Туреччини.

Враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції причинно-наслідковий зв`язок між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю вчасно виконати відповідачем свої зобов`язання за договорами поставки, на переконання колегії суддів у даній справі відсутні підстави для притягнення відповідача до відповідальності за порушення ним строків поставки позивачу товару відповідно до приписів п.7.15 договорів та положень статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у вигляді стягнення пені та штрафу.

При цьому, в контексті розгляду саме даної справи та встановлених у ній обставин, питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності між суб`єктами господарювання, є загальновідомим та нормативно врегульованим, а тому, як зазначалось вище, неповідомлення відповідачем позивача у відповідності до пунктів 9.1 договорів про настання форс-мажорних обставин не впливає на вищенаведені висновки суду щодо їх існування у спірних правовідносинах.

Крім зазначеного вище, під час нового розгляду справи, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції в контексті правовідносин сторін також встановлено, що між сторонами існували інші аналогічні договори при виконання яких, також настали форс-мажорні обставини про що у господарському суді Київської області розглядався спір по іншій справі (№911/1901/22) в якій ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2022 у справі №911/1901/22 за заявою ПАТ НЕК "Укренерго" позовну заяву повернуто позивачу.

Відповідач зазначає, що ПАТ НЕК "Укренерго" було відкликано позовну заяву у справі №911/1901/22 після надання позивачу відповідачем (ТОВ "Спец-Ком-Сервіс") сертифікатів ТТП України про настання форс-мажорних обставин по всіх укладених договорах в тому числі і за спірними договорами №01-215150-21 та №01-215140-21, що є предметом розгляду даної справи № 911/1786/22.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У Цивільному кодексі України не передбачено доктрини заборони суперечливої поведінки, хоча з урахуванням того, що вона є проявом добросовісності, то допустиме її застосування на підставі загальних засад приватного права (ст. 3 ЦК України).

Обставини справи формують переконливий висновок про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Разом з тим, блокада морських портів та торгівельних шляхів України із 24.02.2022, необхідний час для пошуку нових безпечних маршрутів доставки товарів у державу, в якій оголошений воєнний стан і проти якої ведеться агресивна війна, є непередбачуваними, невідворотними, надзвичайними обставинами із очевидним причинно-наслідковим зв`язком затримки поставки товару відповідачу, із наступною затримкою виконання зобов`язань відповідачем, що в свої сукупності становить форс-мажорні обставини про які останній добросовісно повідомляв позивача. При цьому, відповідачем виконані договірні зобов`язання, заперечень щодо виконання договорів у позивача відсутні, товар отриманий позивачем у повному обсязі.

Більше того, вбачається суперечлива поведінка позивача у діловому листуванні між сторонами щодо відсутності заперечень про наявність форс-мажорних обставин, подання тотожних позовів у різних справах в частині позовних вимог відносно виконання договорів від 12.07.2021, зазначення позивачем у позові про заперечення форс-мажорних обставин у справі №911/1901/22 та подальше відкликання позову у такій справі після отримання сертифікатів Торогово-промислової палати України, наданих відповідачем.

Крім того, виконуючи вказівки Верховного суду в контексті дослідження при новому розгляді справи, умови укладеного сторонами договору, якими передбачена можливість звільнення від відповідальності за невиконання неналежне виконання зобов`язань за договором, яка може бути врахована сторонами, за дотримання ними визначеного договором порядку доведення та повідомлення контрагента про настання таких форс-мажорних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду, вважає, що крім зазначеного вище, для з`ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом необхідно дослідити умови укладених між сторонами договорів, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів та заперечень, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за договорами.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача пені і штрафу за неналежне виконання укладених між ними договорів.

Водночас, подані скаржником та долучені до матеріалів справи копії сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, видані ТПП України № 3100-22-1074 від 06.10.2022 та № 3100-22-1075 від 06.10.2022, при виконанні постачальником укладених 12.07.2021 між ПрАТ "Укренерго" та ТОВ "Спец-Ком-Сервіс" договорів поставки №01-215150-21 та №01-215140-21 відповідно, та копії ділового листування між сторонами про повідомлення позивача про форс-мажорні обставини, як кожен окремо, так і в сукупності, встановлений судом причинно-наслідковий зв`язок між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю вчасно виконати відповідачем свої зобов`язання за договорами поставки, свідчить про те, що обставини непереборної сили щодо виконання сторонами спірних договорів були і про такі обставини відповідач повідомляв позивача та направляв на його адресу відповідні сертифікати ТПП України про засвідчення форс-мажорних обставин.

Інші доводи позивача не спростовують зазначених висновків апеляційного суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 у справі № 911/1786/22 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» на рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2023 у справі № 911/1786/22 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 911/1786/22 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» про стягнення 2 742 188,46 грн - відмовити.

4. Судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції залишити за позивачем.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код: 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» (08130, Київська область, Бучанський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4н, ідентифікаційний код: 36449624) 61 698 (шістдесят одна тисяча шістсот дев?яносто вісім) грн 00 коп судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Видачу судового наказу по справі № 911/1786/22 доручити Господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи №911/1786/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 20.05.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

К.В. Тарасенко