Постанова

від 16.04.2024 по справі 756/2226/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №756/2226/17 Головуючий у 1 інстанції: Яценко Н.О.

Провадження №22-ц/824/945/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

16 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

за участю секретарів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в справі за позовом Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, про визнання права власності на земельні ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом, в інтересах держави, в особі Київської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про витребування земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0023); земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0026); земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0022) у ОСОБА_4 .

В обґрунтування позову зазначив, що прокуратурою міста Києва було встановлено факт порушення права територіальної громади міста Києва на користування земельними ділянками, при цьому Київською міською радою заходи представницького характеру не вживались, що свідчить про бездіяльність зазначеного органу та необхідність вжити заходів в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в інтересах держави в особі Київської міської ради.

В листопаді 2021 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов. Просила визнати за нею право власності на спірні земельні ділянки.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в задоволенні позовних вимог Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок та зустрічного позову ОСОБА_4 до Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, про визнання права власності на земельні ділянки було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 08 серпня 2023 року Київська міська прокуратура подалаапеляційну скаргу.

Просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог Київської обласної прокуратури, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що незаконність прийнятих рішень Київської міської ради, про надання у власність земельних ділянок по АДРЕСА_2 та їх подальше незаконне відчуження фізичним особам встановлено судом у справах № 756/13348/13-ц та № 756/13349/13-ц та в силу ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Судові рішення у вказаних справах у 2017 році були оскаржені ОСОБА_4 в касаційному порядку.

Ухвалами Верховного Суду від 17.04.2019 та 23.09.2020 у даних справах провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 було закрито, оскільки судом не вирішувались питання щодо її прав, свобод та (або) обов`язків, вона не набула права власності на спірні земельні ділянки до моменту звернення прокурора з позовами до суду (до 2013 року), позовних вимог до неї не заявлено.

В порушення ст. ст. 14, 82 ЦПК України суд першої інстанції переглянув встановлені іншими рішеннями суду обставини у справах № 756/13348/13-ц та № 756/13349/13-ц, самостійно надав оцінку рішенням Київської міської ради та правовстановлюючим документам на вказані земельні ділянки.

Посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки підстави позову та фактичні обставини вказаних справ відрізняються від підстав та обставин у даній справі, а також має місце різне матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Вважає, що для набуття у власність земельної ділянки у 2010 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору купівлі-продажу, який засвідчено нотаріально, і його реєстрації у реєстрі нотаріальних дій, оскільки для виникнення такого права набувач повинен був здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в органі, який був уповноважений здійснювати таку реєстрацію Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

З урахуванням викладеного висновки суду першої інстанції, що таку реєстрацію проводили територіальні органи Держземагенства України є помилковими.

Судом першої інстанції не враховано, що сама по собі реєстрація договору купівлі-продажу, здійснена 23.06.2010 приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, та вчинення нотаріусом запису на державному акті на земельну ділянку, виданого на ім`я попереднього власника, про перехід права власності є лише доказом вчинення певної нотаріальної дії та не замінює собою державної реєстрації прав, з якою закон (ст. 125 ЗК України у редакції, чинній станом на 30.04.2010) пов`язує момент виникнення права на земельну ділянку.

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем земельних ділянок ще з 2010 року не відповідають дійсності, оскільки при зверненні прокурора з позовами у 2013 році докази того, що власником спірних земельних ділянок є ОСОБА_4 були відсутні

Вважає, що суд першої інстанції, в порушення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, без врахування висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшов помилкового висновку, що у 2010 році ОСОБА_4 набула право власності на спірні земельні ділянки, оскільки тільки у 2016 році ОСОБА_6 здійснила державну реєстрацію свого права власності на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За матеріалами справи, на земельні ділянки по АДРЕСА_2 (кадастрові номери 8000000000:78:306:0023) у липні та серпні 2010 року накладено арешт на підставі постанови слідчого СВ Управління Служби безпеки України в місті Києві від 20.07.2010, який було знято лише 26.09.2016.

У своєму рішенні суд першої інстанції посилається на те, що на час укладення договорів купівлі-продажу від 23.06.2010 арешт на земельні ділянки, не було накладено, проте не звернув увагу на те, що ОСОБА_4 здійснила державну реєстрацію права власності на землю 22.07.2016 під час дії арешту.

Щодо пропуску строку позовної давності зазначив, що суд першої інстанції послався на те, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушене право з моменту прийняття рішень Київською міською радою про передачу у власність спірних земельних ділянок, тобто з 09.07.2009, у зв`язку з чим пропустив строк позовної давності.

Вважає зазначений висновок безпідставним враховуючи наступне.

На час прийняття Київською міською радою рішень від 09.07.2009 про передачу фізичним особам у власність спірних земельних ділянок відсутні були підстави для звернення з позовом про витребування земельних ділянок від ОСОБА_4 , оскільки вона у 2009 році не набула права власності на це майно (земельні ділянки).

Також, і на час постановлення рішень у справах №№ 756/13348/13-ц, 756/13349/13-ц, ОСОБА_4 не було здійснено державну реєстрацію договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 23.06.2010 у встановленому законом порядку (ст. 125 Земельного кодексу України), оскільки вона не набула права власності на це нерухоме майно (земельні ділянки).

Прокурор звернувся до суду з позовними заявами про витребування у ОСОБА_4 спірних земельних ділянок по АДРЕСА_2 у 2017 році, оскільки було встановлено, що у 2016 році в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

26 вересня 2023 року до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача ОСОБА_7 , в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача ОСОБА_8 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники третьої особи ОСОБА_9 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники третьої особи ОСОБА_10 , в судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради 9 липня 2009 року N880/1936 «Про передачу громадянці ОСОБА_11 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » було передано громадянці ОСОБА_11 , у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:78:306:0023.

Рішенням Київської міської ради 9 липня 2009 року № 881/1937 «Про передачу громадянину ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » було передано громадянину ОСОБА_12 , у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:78:306:0026.

Рішенням Київської міської ради 9 липня 2009 року N 882/1938 «Про передачу громадянину ОСОБА_13 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » передано ОСОБА_13 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:78:306:0022.

Пунктами 5 та 6 вказаних рішень затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 .

Цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

На виконання вказаних рішень, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 видано акти на право власності на земельні ділянки (кадастрові номери 8 000 000 000:78:306:0023; 8 000 000 000:78:306:0026; 8000000000:78:306:0022), які зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В подальшому, між ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони, укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:78:306:0023, 8000000000:78:306:0026, 8000000000:78:306:0022, що розташовані по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 .

10.06.2010 ОСОБА_5 на підставі укладених договорів купівліпродажу видано відповідні Державні акти на право власності на земельні ділянки Серія ЯЖ №912830, Серія ЯЖ № 912832 та Серія ЯЖ № 912831.

ОСОБА_5 здійснив відчуження зазначених земельних ділянок на користь ОСОБА_4 відповідно до договорів купівлі-продажу від 23.06.2010. Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Висоцькою С.І., про що зроблено відповідні записи у Державних актах на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 912831, ЯЖ № 912830, ЯЖ № 912832.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2014 року у справі № 756/13348/13-ц, № 2/756/392/21 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_11 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 880/1936 «Про передачу громадянці ОСОБА_11 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

В іншій частини позву відмовлено

Постановою апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2014 року, в частині відмови в задоволенні позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 912739, виданий ОСОБА_11 , зареєстрований 24.09.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за № 04-7-02249.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0845 (кадастровий номер 8000000000:78:306:0023), вартістю 314816, 19 грн., посвідчений приватним нотаріусом Мисан М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 957, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 912831, виданий ОСОБА_5 , зареєстрований 10.06.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02573.

Відновлено становище, яке існувало до порушення прав, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:78:306:0023, вартістю 314 816,19 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.03.2014 позов заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_12 , ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договору купівлі-продажу земельної ділянки справа № 2/756/393/14 справа №756/13349/13-ц задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року №881/1937 «Про передачу громадянину ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 912717, виданий ОСОБА_14 , зареєстрований 24 вересня 2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02258; визнано недійсним укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0845 га, кадастровий номер 8000000000:78:0026, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчений 30 вересня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан А.О. та зареєстрований в реєстрі за № 947; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 912832, виданий ОСОБА_5 , зареєстрований 10 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02574; відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0026, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2014 року, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 березня 2014 року залишено без змін.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року в справі за позовом Заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки позов заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09.07.2009 №882/1938 «Про передачу громадянину ОСОБА_13 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »; визнано недійсним виданий ОСОБА_13 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 912728, зареєстрований 24.09.2009 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02257; відновлено становище, яке існувало до порушення повернуто в розпорядження Київської міської ради земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:78:306:0022 вартістю 314816,19 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 03.06.2014 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.03.2014 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.03.2014 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 червня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року в задоволенні позову Заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки - відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили та сторонами в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_4 , дійсно не була залучена до участі в розгляді справи за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_11 , ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки та у справі за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_12 , ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договору купівлі-продажу земельної ділянки справа, проте по земельних ділянках які були предметом розгляду у вказаних справах на час розгляду справ також існували договори купівлі-продажу земельних ділянок по АДРЕСА_2 , від 23.06.2010, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Верховний Суд в постанові від 26.06.2018 скасовуючи рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.03.2014 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 червня 2014 року однією із підстав скасування судового рішення що стосується земельної ділянки по АДРЕСА_1 вказує, що на момент розгляду даної справи ОСОБА_4 з 2010 року була власником спірної земельної ділянки, проте суди не залучили її до розгляду справи.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду викладеної у п. 10.28 постанови від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, зазначено: «При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб».

З матеріалів справи вбачається, що рішення Оболонського районного суду м. Києва у справах №756/13348/13-ц від 12 серпня 2014 року та № 756/13349/13-ц від 24 липня 2014 року, були прийняті без участі відповідача у даній справі, ОСОБА_4 , відтак, вказані рішення не можуть бути протиставлені ОСОБА_4 .

Щодо ухвал Верховного суду, на які посилається прокурор якими закрито касаційне провадження у справах №756/13348/13-ц та №756/13349/13-ц в порядку та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 396 ЦПК України слід зазначити наступне.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права від порушень і протиправних посягань особи, яка припустилася правопорушення у спірних правовідносинах, із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право власнику витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Позивачем у спорі про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України є власник майна, а відповідачем - добросовісний набувач (титульний власник спірного майна), що володіє ним на момент звернення позивача до суду з таким позовом, тоді як особи, які набували та втрачали відповідне право у ланцюгу перепродажів, не є відповідачами у такому спорі, позаяк на час пред`явлення вимоги про витребування майна з володіння не є ані власниками, ані володільцями, ані користувачами спірного майна.

У постанові від 02.08.2023 у справі № 308/8629/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при розгляді справи щодо застосування положень ст. 388 ЦК України в поєднанні з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «…суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, як про це зазначала раніше Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням». Такими обставинами можуть бути, зокрема: підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем,порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи,спрямованість волевиявлення учасників правовідносин; їхні фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були вчинені в межах процедур, призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. На добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться, зокрема, в п. 6.53 постанови ВП ВС від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Згідно із статтею 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноважена установа розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те що ОСОБА_4 не є добросовісним набувачем земельних ділянок. Посилання відповідача на те що він ще з 2010 року є власником земельної ділянки не відповідає дійсності.

Під час розгляду поданих прокурором позовів у 2013 році в матеріалах справ були відсутні докази, що власником вказаних земельних ділянок є ОСОБА_4 .

Відомості в державних реєстрах з`явились лише в липні 2016 року, важливим є той момент, що в цей період діяв арешт, який було скасовано в вересні 2019 року.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

Частиною 6 статті 123 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішень) визначено, що розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України).

Київська міська прокуратура в обґрунтування позовів, посилається на статтю 388 Цивільного кодексу України, вказує, що спірні земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади міста Києва поза належним волевиявленням власника земельних ділянок, оскільки первинні рішення Київської міської ради є незаконними та скасовані в судовому порядку. Однак, суд зазначає, що судами рішення Київської міської ради скасовано лише по двох земельних ділянках, по АДРЕСА_2 , рішення Київської міської ради стосовно передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_15 від 09.11.2009 по АДРЕСА_1 чинне та в судовому порядку не скасовано.

Щодо заяви ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності до позовних вимог Київської міської прокуратури заявлених в межах даної справи.

В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності ОСОБА_4 вказує, що у вересні 2013 року саме заступник прокурора міста Києва звертався до суду з позовами у справах №756/13347/13-ц; №756/13348/13-ц; №756/13349/13-ц про визнання недійсними Рішень Київської міської ради від 9 липня 2009 року N880/1936; N 881/1937, N882/1938 підстави позову ідентичні з даними. Отже, документально підтверджено, що з вересня 2013 року прокуратура здійснює захист, на її думку порушеного права Київської міської ради та об`єктивно мала змогу здійснити запит до Державного реєстру правочинів для з`ясування (довідатися) щодо дійсного власника земельних ділянок та пред`явити до нього відповідний позов.

Колегія суддів відхиляє вказане посилання, та погоджується з доводами апелянта про те що звернення до суду було рішенням Київською міською радою від 09.07.2009 про передачу фізичним особам у власність спірних земельних ділянок відсутні були підстави для звернення з позовом про витребування земельних ділянок від ОСОБА_4 , оскільки вона у 2009 році не набула права власності на це майно (земельні ділянки). Окрім цього ОСОБА_4 не здійснено державну реєстрацію договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 23.06.2010 у встановленому законом порядку (ст. 125 Земельного кодексу України), оскільки вона не набула права власності на це нерухоме майно (земельні ділянки).

Колегія суддів звертає увагу, що прокурор звернувся до суду з позовними заявами про витребування у ОСОБА_4 спірних земельних ділянок по АДРЕСА_2 у 2017 році, оскільки було встановлено, що у 2016 році (в період дії арешту) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як убачається з матеріалів справи з позовами про витребування земельних ділянок у ОСОБА_4 . Заступник прокурора міста Києва звернувся 09.02.2017, 28.02.2017 та 05.04.2017, хоча фактично підставою позову є вибуття 09.07.2009 спірних земельних ділянок з розпорядження Київської міської ради.

Про порушене право Київська міська прокуратура (прокуратура міста Києва), мала можливість довідатись, 09.07.2009, в момент прийняття рішень про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок, оскільки рішення міської ради мають публічний характер.

За таких обставин, позови подано з пропуском строку позовної давності визначеним ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 визначено: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц).

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував строк позовної давності до вимог Київської міської прокуратури про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституція України визначає, що право приватної власності набувається на основі закону. До того ж це положення кореспондується гарантією, що права і свободи, закріплені Конституцією, не є вичерпними, і вони не можуть бути скасовані (частини 1, 2 ст. 22).

За таких обставин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання права власності на земельні ділянки на підставі ст. 392 ЦК України.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Докази на підтвердження фактичних обставин на які посилається сторона повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність взаємозв`язку та достатності (ст.ст. 77-80 ЦПК України).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи судом першої було не правильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 338 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення, яке призвело до порушення прав позивача.

Враховуючи те, що судом першої інстанції висновки, викладені в рішеннісуду, не відповідають обставинам справи, тому, апеляційна скарга Київської міської прокуратури підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, із ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову вимог Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Витребувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0023), вартістю 1 876 556, 38 грн у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141).

Витребувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0845 га (кадастровий номер 8000000000:78:306:0026), вартістю 1876 556, 38 грн у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141).

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір сплачений за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 140741,75 (сто сорок тисяч сімсот сорок одну) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 17 травня 2024 року

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко