Постанова

від 14.05.2024 по справі 758/14072/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року місто Київ.

Справа №758/14072/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6646/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Поділ-Нерухомість» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року (ухвалено у складі судді Захарчук С. С., інформації щодо дати складання повного тексту відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Поділ-Нерухомість», третя особа: Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)про визнаннянезаконним та скасування наказу про звільнення,зобов`язання вчинити дії, стягнення заборгованості за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Поділ-Нерухомість» (далі КП «Поділ-Нерухомість») про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі.

Зазначав, що з 14.02.2018 його прийнято на посаду заступника генерального директора КП «Поділ-Нерухомість».

Згідно з наказом № 7/1-К від 03.07.2018 його звільнено з займаної посади, у зв`язку з відсутністю на робочому місці (прогул) за п.4 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Вказав, що наказ про звільнення, йому для ознайомлення не надавався, акт про відсутність на робочому місці не складався, він не отримав розрахунку по заробітній платі в день звільнення, трудова книжка в день звільнення не видавалась та жодного запису в журналі обліку трудових книжок він не робив.

Вважає, що наказ № 7/1-К від 03.07.2018 є незаконним, прийнятим з порушенням норм трудового законодавства України, та є таким, що порушує його права та законні інтереси.

Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати незаконним та скасувати наказ від 03.07.2018 № 7/1-К, поновити його на роботі на посаді заступника генерального директора КП «Поділ-Нерухомість».

У подальшому, позивачем було подано уточнену позовну заяву, у якій він просив визнати незаконним та скасувати наказ КП «Поділ-Нерухомість» від 03.07.2018 № 7/1-К «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 », зобов`язати КП «Поділ-Нерухомість» скасувати запис у трудовій книжці про його звільнення на підставі зазначеного наказу, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2018 по 20.11.2018 у сумі 39 060 грн. та стягнути з відповідача на його користь 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано наказ генерального директора КП «Поділ-Нерухомість» Матеїча П. В. №_7/1-к_ від 03 липня 2018 року «Про звільнення заступника генерального директора ОСОБА_1 » незаконним.

Стягнуто з Комунального підприємства «Поділ-Нерухомість»на користь ОСОБА_1 39 060 (тридцять дев`ять тисяч шістдесят) грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Комунального підприємства «Поділ-Нерухомість» - Гнатюк Тетяна Василівна 04 січня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що Позивач був прийнятий на роботу на посаду заступника генерального директора з організаційно-фінансових питань з 15.02.2018 року, а не з 14.02.2018 року.

Зазначає, що Наказом № 7/1-к від 03.07.2018р. було звільнено ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора КП «Поділ-Нерухомість» згідно п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за відсутність на робочому місці з 13:00 год. по 17:00 год. Про відсутність на робочому місці 03.07.2018р. був складений Акт відсутності Невмержицького на робочому місці з 13:00 год. по 17:00 год. цього ж дня. Наказ № 7/1-к від 03.07.2018р., Акт та повідомлення про звільнення Позивача з роботи та необхідністю з`явитися для отримання трудової книжки або ж надати письмову згоду на пересилання останньої поштою, були направлені цього ж дня ОСОБА_1 рекомендованим листом за його місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , яке було отримано ним 06.07.2018року.

Вважає, що надання копії трудової книжки в суді першої інстанції позивачем спростовує його твердження, що він ходив на роботу і не знав про те, що він звільнений.

Звертає увагу суду, щопозивач надав суду Наказ про прийняття його на роботу на підставі його заяви на посаду заступника генерального директора з організаційно-фінансових питань від 20.11.2018 р.

Вказує, що позивачу був здійснений повний розрахунок заробітної плати, в тому числі виплачені кошти за невикористану відпустку, що підтверджується Довідкою головного бухгалтера КП «Поділ- Нерухомість».

Зазначає, що суд першої інстанції погоджуючись із заявленою сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2018р. по 20.11.2018р. позивачем, не перевірив правильності нарахування ним кількості днів, а також залишив поза увагою відсутність доказів щодо правильності нарахування ним суми заборгованості.

Вказує, що з 04.07.2018р. по 19.11.2018р. кількість робочих днів (без врахування святкових днів та вихідних) складає 97 днів.

Згідно довідки головного бухгалтера КП «Поділ-Нерухомість» середня заробітна плата ОСОБА_1 за вирахуванням податків складає 323,29 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо розміру середнього заробітку, а тому розрахунок слід проводити так: 97 днів х 323,29 грн. = 31 359,13 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

05 березня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що в ході розгляду в суді першої інстанції скаржник повідомлявся судом належним чином, однак не реалізував належне йому право на подання доказів, які б обґрунтовували заперечення щодо позовних вимог.

Зазначає, що відповідачем проігноровано ухвалу суду від 29.09.2022 року про витребування доказів та не виконано вимогу надати запитувані копії документів.

Звертає увагу, що надані скаржником докази не підтверджують належну процедуру звільнення позивача. Так, рекомендоване повідомлення про вручення наказу про звільнення не відображає вміст поштового відправлення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримала.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає .

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 15.02.2018 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника генерального директора КП «Поділ-Нерухомість» (а.с.64).

Відповідно до наказу генерального директора КП «Поділ-Нерухомість» Матеїча П.В. від 03.07.2018 №7/1-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади заступника генерального директора на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).

З матеріалів справи установлено, що відповідно до наказу в.о. генерального директора Стволова В.Л. №_12-к_ від 19.11.2018 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду заступника генерального директора з організаційно-фінансових питань з 20.11.2018 (а.с.20).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив, що звільнення було проведено з порушеннями норм КЗпП України, не була дотримана процедура та оформлення прогулу, не доведено належним чином факту прогулу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними висновки суду відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 24 постанови №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 2 п. 18 Постанови суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідач суду першої інстанції не надав жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем прогулу.

Ухвалою від 29 вересня 2022 року суд затребував у відповідача докази на підставі яких було проведено звільнення позивача, в тому числі і докази порушення позивачем трудової дисципліни. Ухвала суду була доставлена до електронної скриньки відповідача 27 липня 2023 року. Відповідачем виконана не була.

Крім того колегія суддів звертає увагу на наступне.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки представником відповідача не надано доказів неможливості подання доказів до суду першої інстанції з об`єктивних причин, що не залежали від відповідача, апеляційним судом було відмовлено в прийнятті нових доказів на стадії апеляційного розгляду, а саме: акту про відсутність позивача на роботі, довідку про виплату заробітної плати, повідомлення про вручення відправлення.

Також апеляційний суд зазначає, що виплата ОСОБА_1 заробітної плати, а також коштів за невикористану відпуску, не є доказом вчинення позивачем прогулу.

Відповідач, заперечуючи необізнаність позивача про його звільнення, надав в якості підтвердження копію рекомендованого повідомлення, яке було отримано 06 серпня 2018 року. Однак колегія суддів не може вважати таке рекомендоване повідомлення належним доказом вручення наказу про звільнення, оскільки з цього повідомлення неможливо встановити, що саме поштою направлялось ОСОБА_1 , та було отримано , так як не зазначено вміст вкладення.

Та обставина, що до суду першої інстанції ОСОБА_4 була надана копія трудової книжки не доводить факту її вручення позивачу в день звільнення.

За таких обставин апеляційний суд робить висновок, що суд вірно встановив відсутність правових підстав для звільнення позивача за прогул, порушення його трудових прав, та наявність підстав для визнання незаконним наказу про звільнення позивача за прогул та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул з дати звільнення по дату повторного прийняття позивача на роботу.

Стосовно доводів скаржника про помилковий розрахунок середнього заробітку за вимушений прогул, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1статті 27 Закону України «Про оплату праці»порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати був затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку у випадку необхідності визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з ч. 2ст. 235 КЗпП України, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) за робітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Як вбачається з довідки про доходи КП «ПОДІЛ-НЕРУХОМІСТЬ» №2 ОСОБА_1 за два місяці, що передували місяцю, в якому його було звільнено, нараховано заробітної плати 7 818 грн за травень 2018 року та 9744,90 грн за червень 2018 року. Судом встановлено, що до складу заробітної плати не включались виплати, які не враховуються під час обрахунку середньоденної заробітної плати. Кількість робочих днів за вказаний період склала 40 дні. Відповідно, за розрахунками апеляційного суду середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 439,07 грн.

Відповідно недоотриманий ОСОБА_1 середній заробіток за період з 04 липня 2018 року по 19 листопада 2018 року року, виходячи із середньоденної заробітної плати, за розрахунками суду апеляційної інстанції склав 42589,79 грн., що більше ніж стягнуто судом першої інстанції.

Оскільки позивач рішення суду не оскаржує, підстав для зміни розміру середнього заробітку в сторону збільшення немає. При цьому апеляційний суд переглядаючи дану справу та ухвалюючи судове рішення бере до уваги, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Такий висновок підтримано також у постановіВерховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23).

Посилання представника відповідача на те, що для обрахунку середнього заробітку потрібно брати розмір заробітної плати після відрахування з неї податків не ґрунтується на вимогах Закону.

За таких обставин апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з пунктом 1 частиною першоюстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першоїстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з додержання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись, ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Поділ-Нерухомість» - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України.

Повний текст постанови складено 17 травня 2024 року.

Головуючий: О. В. Желепа

Судді: О. Ф. Мазурик

О.В. Немировська