Постанова

від 22.05.2024 по справі 369/14186/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 369/14186/17

провадження № 61-10496 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Островський Роман Сергійович,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Парадігма»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Островського Романа Сергійовича, на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року

в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 серпня 2008 року між ним

та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2017 року (справа

№ 755/10272/17).

У період шлюбу у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти ними було набуто

у спільну сумісну власність наступне майно:

земельну ділянку, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, розташовану по АДРЕСА_1 (вартість 215811,00 грн);

автомобіль «Peugeot 2008», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (вартість 560000,00 грн);

автомобіль «Peugeot Boxer», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 (вартість 266820,00 грн).

Вищевказане нерухоме та рухоме майно зареєстровано на дружину, тобто

на відповідача, проте воно є спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 60 СК України та статті 368 ЦК України.

Указував, що ними розпочато будівництво житлового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, розташовану по

АДРЕСА_1 .

Позивач уважав, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя,

так як набуто подружжям за час зареєстрованого шлюбу та за спільні кошти,

а тому він має право на поділ спільного майна.

У досудовому порядку питання про поділ майна не вирішувалося, оскільки вони

не дійшли спільної згоди (частина перша статті 71 СК України).

З урахуванням наведеного, а також заяви про збільшення позовних вимог, поданої 02 травня 2018 року, ОСОБА_1 просив суд:

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельну ділянку, площею 0,1426 га, кадастровий номер: 3222487001:01:008:5031, об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований

на вказаній земельній ділянці, автомобілі «Peugeot Boxer» та «Peugeot 2008»;

у порядку поділу майна виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на: автомобіль «Peugeot 2008», автомобіль «Peugeot Boxer», земельну ділянку, площею 0,1426 га та об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, розташований на ній;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію у розмірі

1/2 вартості всього виділеного їй майна.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2017 року (справа

№ 755/10272/17) її позов до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей і стягнення аліментів задоволено частково, розірвано

між ними шлюб, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання синів у розмірі 713,00 грн. На виконання указаного рішення відкрито виконавче провадження № 55057034.

За усною домовленістю між ними їх неповнолітні діти проживають із нею

та знаходяться на її вихованні й утриманні. ОСОБА_1 участі у вихованні дітей не бере, лише сплачує аліменти, яких на проживання, харчування, одяг, відвідування спортивних і навчальних закладів не вистачає.

Вказувала, що дійсно, за час перебування у шлюбі ними було набуто таке майно: земельна ділянка, площею 0,1426 га, кадастровий номер: 3222487001:01:008:5031, автомобіль «Peugeot Boxer», що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 .

Хоча автомобіль «Peugeot 2008», що знаходиться у її користуванні, був придбаний за час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за її власні кошти, відтак він

є її особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягає.

При поданні первісного позову ОСОБА_1 не було вказано інше майно,

яке було набуто за час перебування у шлюбі та яке підлягає поділу, а саме:

житловий будинок, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ,

площею 0,1426 га, кадастровий номер: 3222487001:01:008:5031. Право власності

на нього в установленому законодавством порядку зареєстровано не було, однак фактично він збудований і готовий до експлуатації, що підтверджується відповідними доказами;

автомобіль «Mazda СХ-5», 2012 року випуску, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 ;

частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Парадігма» (далі ТОВ «Парадігма»), ідентифікаційний код юридичної особи 32559913, що складає 50 % та дорівнює 858106,60 грн, яка належить

ОСОБА_1 , як одному із кінцевих бенефіціарних власників товариства.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд:

визнати її особистою приватною власністю автомобіль «Peugeot 2008», 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: автомобіль «Peugeot Boxer», автомобіль «Mazda СХ-5», земельну ділянку, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований на вказаній земельній ділянці, частку у статутному капіталі ТОВ «Парадігма», що складає 50 % та дорівнює 858106,60 грн;

у порядку поділу спільної сумісної власності визнати за нею право власності

на вищезазначену земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва;

у порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 право власності на вищезазначені автомобілі «Peugeot Boxer» та «Mazda СХ-5», а також на частку у статутному капіталі ТОВ «Парадігма», що складає 50 % та дорівнює

858106,60 грн.

Позивач указувала, що у зв`язку з розглядом справи вона очікує понести витрати

у розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2018 року зустрічний позов прийнято до провадження та об`єднано в одне провадження із первісним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2023 року в складі судді Дубас Т. В. первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, а саме: земельну ділянку в Київській області, Києво-Святошинський район,

село Ходосівка, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, площею 0,1426 га; автомобіль «Peugeot Boxer» (вантажний фургон малотоннажний), номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «Peugeot 2008», типу загальний легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_4 , 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Розподілено спільне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

виділено ОСОБА_2 та визнано за нею: право власності на 100 % автомобіля «Peugeot Boxer», вантажний фургон малотоннажний, номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; право власності на 100% автомобіля «Peugeot 2008», типу загальний легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_4 , 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію

у розмірі 1/2 вартості автомобіля «Peugeot Boxer», що складає 192 763,31 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію

у розмірі 1/2 вартості автомобіля «Peugeot 2008», що складає 191 268,14 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

4 826,31 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: автомобіль «Peugeot Boxer» (вантажний фургон малотоннажний), номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; земельну ділянку, яка розташована по вулиці Гагаріна, на території села Ходосівка, Києво-Святошинського району, Київської області, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний та зустрічний позови, виходив із того, що земельна ділянка та автомобілі «Peugeot Boxer» і «Peugeot 2008» були набуті сторонами за час перебування у шлюбі за спільні кошти, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Належних і допустимих доказів, що автомобіль «Peugeot 2008» є особистою приватною власністю ОСОБА_2 нею не надано.

Здійснюючи поділ майна, районний суд, урахувавши заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги (стаття 13 ЦПК України), застосувавши відповідні норми

СК України, ЦК України, а також узявши до уваги висновок експерта

за результатами проведення комісійної судової автотоварознавчої експертизи

від 22 листопада 2018 року № 20120/18-54, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду першої інстанції від 27 серпня 2018 року (далі висновок судової автотоварознавчої експертизи від 22 листопада 2018 року № 20120/18-54), вважав за можливе визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобілі «Peugeot Boxer»

і «Peugeot 2008», й стягнути з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості вказаних автомобілів у розмірі 192763,31 грн

і 191268,14 грн, відповідно.

Залишаючи земельну ділянку у спільній сумісній власності подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про поділ земельної ділянки по 1/2 частині

між сторонами не заявлялася, як і не заявлялася ОСОБА_2 вимога

про збільшення її частки. Сама по собі наявність дітей на утриманні одного

з подружжя та сплата аліментів іншим із подружжя не є підставою для визнання права власності одним із подружжя на весь об`єкт нерухомого майна. Із цих підстав суд відмовив ОСОБА_1 у стягненні грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості цієї земельної ділянки з ОСОБА_2 на його користь,

так як присудження компенсації застосовується лише до неподільних речей (частини друга, четверта, п`ята статті 71 СК України).

Вирішуючи вимоги щодо об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вказаний будинок не введений в експлуатацію. Судова будівельно-технічна експертиза відносно вищезазначеного об`єкта не була проведена, а без цього висновку неможливо встановити ступінь готовності незавершеного будівництва, його вартість, точний період будівництва, та провести його поділ чи зобов`язати сплатити компенсацію. Підстав для визнання права власності на весь об`єкт за ОСОБА_2 останньою не наведено та судом таких не встановлено.

Районним судом установлено, що за час перебування у шлюбі сторони відчужили автомобілі «Mazda СХ-5» та «Peugeot 107». Належних і допустимих доказів того,

що продаж зазначених автомобілів здійснено проти волі іншого з подружжя

та не в інтересах сім`ї сторонами не надано.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя частки в статутному капіталі ТОВ «Парадігма»,

що складає 50 % та дорівнює 858 106,60 грн, і визнання за ОСОБА_1 права власності на цю частку, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови в позові у цій частині вимог.

Посилаючись на положення статті 141 ЦПК України, районний суд здійснив розподіл судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Євсєєва М. В., задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня

2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1

та ОСОБА_2 наступне майно:

земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031. Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності № 2099747, реєстраційний номер нерухомого майна

№ 131930332224, вартістю 1 407 965,20 грн;

об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований

на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031;

автомобіль «Peugeot 2008», типу загальний легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_4 , 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю

382 536,28 грн;

автомобіль «Peugeot Boxer» (вантажний фургон малотоннажний), номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю

385 526,63 грн;

внесок ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Парадігма», ідентифікаційний код юридичної особи 32559913, що складає 50 % та дорівнює

858 106,60 грн.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:

автомобіль «Peugeot Boxer» (вантажний фургон малотонажний), номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю

385 526,63 грн, припинивши право власності на нього ОСОБА_2 ;

1/2 частину земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 ,

площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031. Право власності

на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно, номер запису про право власності № 2099747, реєстраційний номер нерухомого майна № 131930332224, вартістю 1 407 965,20 грн;

1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,1426 га,

кадастровий номер 3222487001:01:008:5031.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:

автомобіль «Peugeot 2008», типу загальний легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_4 , 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю

382 536,28 грн;

1/2 частину земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 ,

площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031. Право власності

на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно, номер запису про право власності №2099747, реєстраційний номер нерухомого майна № 131930332224, вартістю 1 407 965,20 грн;

1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,1426 га,

кадастровий номер 3222487001:01:008:5031.

У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 990,35 грн,

як компенсацію різниці вартості автомобіля «Peugeot Boxer» та «Peugeot 2008».

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 429 053,30 грн,

як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу

ТОВ «Парадігма», ідентифікаційний код юридичної особи 32559913.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до складу майна, що підлягає поділу, включається майно подружжя, наявне на час розгляду справи, а саме: земельна ділянка, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок, який розташований

на вказаній земельній ділянці; автомобіль «Peugeot 2008»; автомобіль

«Peugeot Boxer»; внесок ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Парадігма», що складає 50 % та дорівнює 858 106,60 грн.

Спірне майно набуто сторонами за час перебування у шлюбі. Презумпцію спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 СК України)

не спростовано, у добровільному порядку питання про порядок його поділу сторонами не вирішено.

Апеляційний суд, із огляду на відсутність доказів на підтвердження (погодження сторонами) вартості об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку,

що унеможливлює визначення одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на це майно, вважав доцільним

і таким, що відповідатиме інтересам обох сторін, визнати за ОСОБА_1

та ОСОБА_2 право власності на об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок та на земельну ділянку, на якій він розташований, у рівних частках, тобто, по 1/2 частці кожному, без їх реального поділу і залишення вказаного нерухомого майна в спільній частковій власності сторін.

Вирішуючи питання про поділ рухомого майна, а саме: автомобіля «Peugeot 2008» та автомобіля «Peugeot Boxer», апеляційний суд, урахувавши позицію сторін

у справі, висновок судової автотоварознавчої експертизи від 22 листопада

2018 року № 20120/18-54, відповідно до якого вартість автомобілів становила 382536,28 грн і 385526,63 грн, відповідно, зробив висновок про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності

на автомобіль «Peugeot Boxer», який перебуває у його користуванні, припинивши право власності ОСОБА_2 на нього, та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль «Peugeot 2008», яким вона користується, стягнувши

зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію

за відхилення від рівності часток у вказаному спільному майні подружжя у розмірі 2 990,35 грн (385 526,63 грн - 382 536,28 грн).

Відчуження автомобілів «Mazda СХ-5» та «Peugeot 107» відбулось за час перебування сторін у шлюбі, тому вони не входять до складу майна, що підлягає поділу судом. При тому не доведено, що їх реалізація відбулась без згоди другого

з подружжя, а отримані від продажу вказаних автомобілів кошти було використано не в інтересах сім`ї.

Вирішуючи вимоги в частині поділу частки у статному капіталі, суд апеляційної інстанції, врахувавши відповідні норми ЦК України, Закону України

«Про господарські товариства», пославшись на відповідні правові позиції Верховного Суду України, встановив, що внесок у статутний капітал

ТОВ «Парадігма», що складає 50 % та дорівнює 858106,60 грн, зроблено ОСОБА_1 за рахунок спільних коштів подружжя, тому такий внесок

є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частки внеску,

що дорівнює 429053,30 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 адвокат Островський Р. С., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2023 року

або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 21 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 369/14186/17 з Києво-Святошинського районного суду Київської області. Відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Островського Р. С., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Островського Р. С.,

про розгляд справи з викликом сторін у відкритому судовому засіданні. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Островського Р. С., мотивована тим, що апеляційним судом не було досліджено ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, не з`ясовано придатність до експлуатації,

а тому суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне рішення районного суду у цій частині. Суд першої інстанції вірно зазначив, що без висновку відповідної експертизи неможливо провести поділ вказаного об`єкта чи стягнути грошову компенсацію.

Зазначає, що вклад (внесок) до статутного фонду господарського товариства

не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Апеляційний суд взагалі не врахував той факт, що згідно з фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва у графі «Неоплачений капітал» встановлено значення заборгованості учасників за внесками до статного капіталу 387,5

(387500,00 грн), яка так і не була внесена ОСОБА_1 .

Судом апеляційної інстанції не було враховано, що без наявності реєстраційних документів на автомобіль, виділеного у власність ОСОБА_1 , судове рішення фактично неможливо виконати, оскільки всі автомобілі зареєстровані

за ОСОБА_2 , тоді як реєстрація транспортних засобів, право власності

на які встановлено рішенням суду, проводиться на підставі відповідного рішення суду та реєстраційних документів.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2017 року (справа № 755/10272/17). У період шлюбу

у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10-14, т. 1).

За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто у спільну сумісну власність таке майно (а. с. 15, 16-26, 82-84, 136, т. 1):

земельну ділянку, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031, розташовану по АДРЕСА_1 ;

автомобіль «Peugeot 2008», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

автомобіль «Peugeot Boxer», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .

Право власності на вказане рухоме та нерухоме майно зареєстровано

за ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 22 листопада 2018 року № 20120/18-54 вартість автомобіля «Peugeot 2008» складала

382536,28 грн. Середньоринкова вартість автомобіля «Peugeot Boxer» складала 385526,63 грн (а. с. 89-115, т. 2).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комплексної судової оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи від 03 серпня 2022 року

№ 21753/19-42/21754/19-41, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали районного суду від 09 липня 2019 року:

1. Дослідження по питанню (яка вартість об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку) не проводилося, у зв`язку із незадоволенням клопотання експертів про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення досліджень. 2. Ринкова вартість земельної ділянки по вулиці Гагаріна на території села Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031 станом на 18 липня 2022 року визначена в розмірі 1407965,20 грн (а. с. 1-22, т. 3).

Судами також установлено, що за час перебування у шлюбі сторонами набуто

у спільну власність: автомобіль «Mazda СХ-5», 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 та автомобіль «Peugeot 107», 2012 року випуску, номерний знак

НОМЕР_6 . Указані транспортні засоби були відчужені сторонами у шлюбі

на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 10 серпня 2017 року

та від 17 травня 2017 року, відповідно (а. с. 9, 11, 12, 21-22, т. 2).

Сторонами у справі не заперечувалось, що за час перебування у шлюбі ними здійснювалось будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,1426 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:5031,

що підтверджується будівельним паспортом № НОМЕР_7 , виданим 12 лютого 2014 року Відділом містобудування і архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації на індивідуальний житловий будинок, загальною площею до 300 кв. м; повідомленням КС 062140940149 від 04 квітня 2014 року про початок виконання будівельних робіт; рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради

№ 6/1 від 24 лютого 2014 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації на газопостачання індивідуального житлового будинку; рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 5/1 від 24 лютого 2014 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації

на електропостачання індивідуального житлового будинку; рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 7/1 від 25 вересня 2013 року про надання дозволу на встановлення паркану; рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 6/6 від 25 вересня 2013 року про присвоєння поштової адреси: АДРЕСА_2 ; договором про приєднання до електричних мереж № К-14-14-0243 від 06 серпня 2014 року житлового будинку

по АДРЕСА_2 ; технічними умовами стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок № с-003097 від 06 серпня 2014 року житлового будинку по АДРЕСА_2 ; договором № 10955493 від 03 вересня 2014 року про користування електричною енергією, актом № 038559 від 03 вересня 2014 року технічної перевірки розрахункового засобу обліку електричної енергії та актом № 90711638 від 03 вересня 2014 року приймання-передачі наданої послуги по приєднанню до електричних мереж

(а. с. 86-123, т. 1).

На час розгляду справи вказаний будинок не введений в експлуатацію.

ОСОБА_1 належить частка у статутному капіталі ТОВ «Парадігма», ідентифікаційний код юридичної особи 32559913, яка становить 50 % та складає 858 106,60 грн (а .с. 125-135, т. 1, а. с. 29-30, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Островського Р. С., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду

не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується майна, набутого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за час їх перебування у шлюбі (земельна ділянка, об`єкт незавершеного будівництва, транспортні засоби, внесок у статутний капітал товариства).

ОСОБА_1 просив суд: визнати спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, виділити майно у власність ОСОБА_2 та стягнути з неї на його користь відповідний розмір компенсації.

У свою чергу, ОСОБА_2 просила суд: визнати за нею право власності

на частину спірного майна, а інше майно поділити між сторонами відповідно

до запропонованого нею варіанту.

Суд першої інстанцій частково задовольнив первісні та зустрічні позовні вимоги сторін.

Суд апеляційної інстанції скасував указане рішення районного суду і ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.

Верховний Суд у повній мірі не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який

її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно

від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними

або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному

із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,

що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

При цьому ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки

у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач (див.: постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18 та від 03 червня 2020 року в справі

№ 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18).

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення районного суду, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції, й ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позовів.

Зокрема, апеляційним судом визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: земельну ділянку, об`єкт незавершеного будівництва, транспортні засоби: «Peugeot 2008», «Peugeot Boxer», внесок ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Парадігма».

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на: автомобіль «Peugeot Boxer», 1/2 частину земельної ділянки, 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на: автомобіль «Peugeot 2008», 1/2 частину земельної ділянки,

1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва.

Крім того, судом стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

2 990,35 грн, як компенсацію різниці вартості спірних автомобілів, а також

429 053,30 грн, як компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Парадігма».

Суд апеляційної інстанції, у порушення вищенаведених норм права та правових позицій Верховного Суду, не з`ясував усіх обставин справи, не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам і зробив передчасні висновки по суті спору.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і час

та джерела його придбання.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема

й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При цьому суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися

про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача

з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача

не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного

на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно

до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного

з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти,

які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування,

в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна

в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином,

щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня

2021 року в справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб

без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Щодо визнання спірного майна спільним сумісним майном

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання

або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки

та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна

є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування

чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує

в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення

про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов

є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)

та підтриманий Верховним Судом у постановах: від 10 квітня 2024 року в справі

№ 753/1159/21 (провадження № 61-12247св23), від 10 квітня 2024 року в справі

№ 757/44969/18-ц (провадження № 61-14303св23), і багатьох інших.

За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами

та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У цій справі метою заявлених сторонами позовів є поділ спільного сумісного майна, підстав для задоволення вимог про визнання спірних об`єктів спільним сумісним майном немає, тому в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити

з підстав обрання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неналежного способу захисту їх прав.

Відтак не може вважатися законною та обґрунтованою оскаржувана постанова апеляційного суду у цій частині, вона підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів

про визнання спірного майна спільним сумісним майном.

Указане відповідає зазначеній вище судовій практиці.

Щодо рухомого майна

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та вирішуючи питання поділу рухомого майна, зробив висновок про наявність правових підстав для визнання

за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Peugeot Boxer», припинивши право власності ОСОБА_2 на нього, а також визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль «Peugeot 2008», стягнувши зі ОСОБА_1

на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за відхилення від рівності часток у розмірі 2 990,35 грн (385 526,63 грн - 382 536,28 грн).

Верховний Суд погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції.

При поділі зазначеного рухомого майна, апеляційний суд обґрунтовано визнав

за кожною із сторін право власності на відповідний об`єкт, яким ця особа користується, із виплатою компенсації за відхилення від рівності часток у цьому майні.

Такий поділ рухомого майна відповідає принципу рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, інтересам обох сторін та узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

При чому з таким поділом погодилася і ОСОБА_2 .

Крім цього, апеляційний суд правильно вказав, що транспортні засоби

«Mazda СХ-5» та «Peugeot 107» були продані за час перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі. Сторонами не доведено, що другим із подружжя не було надано згоди на відчуження відповідного транспортного засобу, а кошти від його відчуження використано не в інтересах сім`ї. Касаційна скарга не містить доводів

у цій частині.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних

із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою

і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин

та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 07 вересня 1998 року

№ 1388 визначено, що документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери,

є оформлена в установленому порядку, в тому числі, копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Тобто, правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є в тому числі, рішення суду про визнання особи власником відповідного транспортного засобу (див. постанову Верховного Суду

від 22 вересня 2021 року в справі № 757/59768/19-ц (провадження

№ 61-14669св20)).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком

із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей. (див. постанов Верховного Суду: від 26 квітня 2023 року в справі 569/20334/21 (провадження № 61-474св23), від 10 травня

2023 року в справі № 761/22937/18 (провадження № 61-4932св22)).

Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури

та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи

не породжує (див. постанови: Верховного Суду: від 16 грудня 2020 року в справі

№ 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20) та Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22)).

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про неможливість виконання судового рішення апеляційного суду є безпідставними, а тому відхиляються Верховним Судом.

Постанова апеляційного суду у цій частині є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін.

Щодо земельної ділянки та об`єкта незавершеного будівництва

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено

у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності

на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором

або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються

на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна,

не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається

на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна

до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа

є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін,

а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (провадження

№ 14-56цс22), а також Верховний Суд у постановах: від 25 серпня 2020 року

в справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19, від 14 червня 2023 року в справі № 753/1631/20 (провадження № 61-772св23).

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі

№ 6-2710цс15 зазначено, що: «…не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року

№ 6-388цс15, від 27 травня 2015 року № 6-159цс15».

У цій справі встановлено, що спірний житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва) не прийнятий до експлуатації, відсутні відомості щодо його реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак, зазначений об`єкт не має юридичного статусу нерухомого майна та вважається незавершеним будівництвом нерухомим майном. Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва, дійшов помилкового висновку про можливість його поділу, мотивуючи це тим,

що такий поділ відповідатиме інтересам обох сторін, докази його вартості відсутні, що унеможливлює вирішення питання компенсації.

Районний суд надав правильну оцінку доводам сторін і наявним у матеріалах справи доказам, зазначивши, що спірний будинок не введений в експлуатацію,

а судову будівельно-технічну експертизу відносно спірного об`єкта не було проведено, а без цього висновку неможливо встановити ступінь готовності незавершеного будівництва, його вартість, точний період будівництва, та провести його поділ чи зобов`язати сплатити компенсацію.

Верховний Суд зауважує, що до прийняття новоствореного нерухомого майна

до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, що унеможливлює його поділ, а з вимогами про визнання права за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або про присудження компенсації

у межах цієї справи вони не звертались, а тому відсутні підстави для поділу будинку та визнання за ними права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом об`єкта.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року

в справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня

2016 року в справі № 6-47цс16, на які, зокрема й посилався суд апеляційної інстанції.

Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у частині вимог про поділ об`єкта незавершеного будівництва підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення районного суду.

Колегія судів уважає обґрунтованими відповідні доводи касаційної скарги.

Водночас, касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності поділу земельної ділянки, а відтак у цій частині постанова апеляційного суду

не переглядається у касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Щодо частки у статутному капіталі

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що ОСОБА_1 належить частка у статутному капіталі ТОВ «Парадігма», ідентифікаційний код юридичної особи 32559913, яка становить 50 % та складає 858 106,60 грн

(а .с. 125-135, т. 1, а. с. 29-30, т. 2).

Під час розгляду справи сторони не заперечували, що внесок у статний капітал ТОВ «Парадігма» зроблений ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі

зі ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів подружжя.

Суд апеляційної інстанції, стягуючи зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію 1/2 частки внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу

ТОВ «Парадігма» у розмірі 429053,30 грн, виходив із того, що внесок у розмірі 858106,60 грн був зроблений ним за рахунок спільних коштів подружжя, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними. Вирішуючи спір у цій частині, апеляційний суд послався на правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постановах: від 03 липня 2013 року в справі

№ 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року в справі № 6-38цс15.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством

в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи,

які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства

з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно

у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 ЦК України у вказаній редакції).

Тому помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про можливість виплати частини вартості внесеного одним із подружжя вкладу у статутний капітал товариства. Один із подружжя може вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16 (провадження № 14-70цс22).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, які були враховані судом апеляційної інстанції, викладених у постановах: від 03 липня 2013 року в справі № 6-61цс13,

від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року в справі

№ 6-38цс15, та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу

у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів,

які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права

при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску,

якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Частково подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 08 травня 2019 року в справі № 683/886/16-ц (провадження № 61-45908св18) та від 15 червня 2022 року в справі № 450/624/15-ц (провадження № 61-14887св20).

Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства

з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно

до розміру частки такого учасника.

У касаційній скарзі та у поданих протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій заявах по суті ОСОБА_1 зазначав, що вклад (внесок) до статутного капіталу ТОВ «Парадігма» не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також, що його частка повністю не була ним внесена, зокрема згідно

з фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва у графі «Неоплачений капітал» встановлено значення заборгованості учасників за внесками до статного капіталу 387,5 (387500,00 грн) (а. с. 53-54, т. 2).

Апеляційний суд указаного не врахував, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 у цій частині, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права, а також правові позиції Верховного Суду, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, як наслідок не встановив, чи відповідає стягнутий судом розмір компенсації (429053,30 грн) половині вартості частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Парадігма».

Верховний Суд звертає увагу, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог

і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Судове рішення має містити як мотиви відхилення, так і мотиви прийняття відповідних доказів. У цьому випадку постанова апеляційного суду таких мотивів не містить, що є порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції у частині стягнення компенсації із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 429053,30 грн,

як компенсацію вартості 1/2 частки внеску у статутний капітал ТОВ «Парадігма»

є передчасним. Постанова апеляційного суду не може вважатися законною

і обґрунтованою у цій частині, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції

на новий розгляд у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу

на вищевказане, на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин

та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведеного й у порушення

частини п`ятої статті 12 ЦПК України не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання

їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду

з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи

в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення

у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити

в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає,

що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

(частини перша, третя статті 412 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає

в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведені вище висновки Верховний Суд уважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Островського Р. С., підлягає частковому задоволенню. Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року:

в частині визнання земельної ділянки, об`єкта незавершеного будівництва, транспортних засобів «Peugeot 2008» і «Peugeot Boxer», внеску ОСОБА_1

до статутного капіталу ТОВ «Парадігма», спільною сумісною власністю

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове судове рішення у цій частині про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів;

в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва та визнання за кожним

із сторін право власності на 1/2 частину такого об`єкта скасувати та залишити

в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 12 січня 2023 року в цій частині;

в частині поділу майна, що стосується внеску в статутний капітал

ТОВ «Парадігма» скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд

до суду апеляційної інстанції;

в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Peugeot Boxer», із припиненням права власності ОСОБА_2 на нього, а також визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль «Peugeot 2008», стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації

за відхилення від рівності часток у розмірі 2 990,35 грн, залишити без змін.

Крім цього, постанова суду апеляційної інстанції в частині поділу земельної ділянки в касаційному порядку не переглядалася, а тому також підлягає залишенню

без змін.

Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Островського Романа Сергійовича, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року скасувати

в частині визнання земельної ділянки, об`єкта незавершеного будівництва, транспортних засобів «Peugeot 2008», номерний знак НОМЕР_1 і «Peugeot Boxer» (вантажний фургон малотоннажний), номерний знак НОМЕР_2 , внеску ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Парадігма», спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ухвалити нове судове рішення

у цій частині про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 .

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року скасувати

в частині поділу об`єкта незавершеного будівництва та визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності

на 1/2 частину такого об`єкта за кожним і залишити в силі рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 січня 2023 року

в цій частині.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль «Peugeot Boxer», (вантажний фургон малотоннажний), номер кузова НОМЕР_3 , 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ,

із припиненням права власності ОСОБА_2 на нього; визнання за ОСОБА_2 права власності

на автомобіль «Peugeot 2008», типу загальний легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_4 , 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за відхилення від рівності часток у розмірі

2 990,35 грн; поділу земельної ділянки шляхом визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності

на 1/2 частину такого об`єкта за кожним залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року скасувати

в частині позовних вимог про поділ майна, що стосується внеску в статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю «Парадігма» та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець