Постанова

від 22.05.2024 по справі 372/532/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 372/532/21

провадження № 61-1176 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представника позивача адвокат Білоусько Ігор Володимирович,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Білоуська Ігоря Володимировича, на рішення Обухівського районного суду Київської області

від 08 вересня 2022 року у складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

В обґрунтовування позовних вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_2

18 вересня 1991 року був зареєстрований шлюб, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 2008 року, сімейні відносини між ними погіршилися. Вони почали сваритися, що поступово призвело до припинення подружніх стосунків. Їй стало також відомо, що у ОСОБА_2 є інша жінка, з якою у них народилося двоє спільних дітей.

Вказувала на формальний характер їхнього шлюбу та неможливість подальшого спільного сімейного життя між нею та ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишивши

їй після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_4 ».

Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що за час шлюбу подружжям було набуто

за спільні кошти рухоме та нерухоме майно, загальна вартість якого складає

31 262281,00 грн. Указане майно в силу вимог закону є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

розірвати шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_2 18 вересня

1991 року, та залишити їй після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_4 »;

виділити та визнати за нею право власності на наступне майно на загальну суму 15701445,00 грн:

земельні ділянки: площею 2,56 га, кадастровий номер 3223184600:05:004:0039; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0039; площею 1,00 га, кадастровий номер 3223185600:04:001:0047; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0019; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0040; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0036; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0041; площею 2,00 га, кадастровий номер 3223185600:03:005:0035; площею 0,2073 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0008; площею 1,25 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0082; площею 0,69 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0090; площею 0,1754 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0093;

однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ;

житловий будинок АДРЕСА_3 ;

житловий будинок АДРЕСА_4 ;

легкові автомобілі: «VOLKSWAGEN L35», «HYUNDAI SANTA FE»;

виділити та визнати за ОСОБА_2 право власності на наступне майно

на загальну суму 11 889603,00 грн:

право користування земельною ділянкою, площею 2,4629 га, кадастровий номер 3223185600:03:003:0029;

нежитлове приміщення 2а, розташоване по АДРЕСА_5 , загальною площею 460,7 кв. м;

нежитлове приміщення погреб № НОМЕР_1 , загальною площею 6, 2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , гаражно-будівельний кооператив «Мостовик» (далі ГБК «Мостовик»);

нежитлове приміщення 1б, загальною площею 38,3 кв. м, розташоване

по АДРЕСА_5 ;

гаражні бокси: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , розташовані у вищевказаному

ГБК «Мостовик»;

двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 ;

чотирикімнатну квартиру

АДРЕСА_8 ;

квартиру АДРЕСА_9 ;

нежитлові приміщення (насосна), розташовані по АДРЕСА_10 ;

легкові автомобілі: «BMW M3», «LAND ROVER», вантажний автомобіль «МАЗ».

Крім того, оскільки ОСОБА_2 під час сімейного життя разом із нею мав іншу жінку, з якою у них народилося двоє дітей, які фактично утримувалися за їх спільні кошти, тобто за кошти подружжя, тому наявні підстави для відступлення

від загального принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна (частина друга статті 70 СК України).

З урахуванням указаного, ОСОБА_1 просила суд збільшити її частку майна,

додатково виділити їй та визнати за нею право власності на наступне майно:

нежитлове приміщення 1а, загальною площею 135,2 кв. м, розташоване

по АДРЕСА_5 ;

квартиру АДРЕСА_11 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18 вересня 1991 року.

Залишено ОСОБА_1 прізвище « ОСОБА_4 ».

Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на:

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185601:01:033:0093, площею 0,1754 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться

за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

житловий будинок, загальною площею 55,3 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3223185601:01:033:0093;

чотирикімнатну квартиру, загальною площею 93,1 кв. м, яка знаходиться

за адресою: АДРЕСА_12 ;

двокімнатну квартиру, загальною площею 50,18 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 ;

квартиру, загальною площею 62,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_14 ;

нежитлове приміщення 2а, група приміщень, загальною площею 460,7 кв. м,

яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

нежитлове приміщення 1а, загальною площею 135,2 кв. м, яке знаходиться

за вищевказаною адресою;

нежитлове приміщення (насосна), загальною площею 62,5 кв. м, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_10 ;

гаражні бокси, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , ГБК «Мостовик», а саме: № НОМЕР_3 , загальною площею 33,00 кв. м; № 400, загальною площею 53,40 кв. м; № 299, загальною площею 16,50 кв. м;

легковий автомобіль «VOLKSWAGEN LT35», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 ;

легковий автомобіль «HYUNDAI SANTA FE», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_7

легковий автомобіль «BMW M3», 1993 року випуску, номер кузову НОМЕР_8 .

У порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на:

земельну ділянку, кадастровий номер 3223184600:05:004:0039, площею 2,56 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Германівська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0039, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:04:001:0047, площею 1,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0019, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0040, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0036, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0041, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185600:03:005:0035, площею 2,00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства,

яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Краснослобідська сільська рада;

земельну ділянку, кадастровий номер 3223185601:01:033:0008, площею 0,2073 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться

за адресою: Київська область, Обухівський район, село Красна Слобідка;

однокімнатну квартиру, загальною площею 38 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_15 ;

двокімнатну квартиру, загальною площею 51,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_16 ;

квартиру, загальною площею 42,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_17 ;

житловий будинок, загальною площею 181,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223185601:01:033:0091;

нежитлове приміщення (погреб) № НОМЕР_1 , загальною площею 6,2 кв. м,

яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ,

ГБК «Мостовик»;

нежитлове приміщення 1б, загальною площею 38,3 кв. м, яке знаходиться

за адресою: АДРЕСА_5 ;

гаражний бокс № НОМЕР_2 , загальною площею 43,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , ГБК «Мостовик»;

вантажний автомобіль «МАЗ 437040-061», 2004 року випуску, номер шасі НОМЕР_9

легковий автомобіль «LAND ROVER RANGE ROVER», 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_10 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5221,00 грн судового збору

та 43162,00 грн різницю часток, а всього 48383,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відносини, які склалися

між сторонами у справі, як подружжям, вказують на те, що їх спільне проживання суперечить інтересам кожного з них, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 у частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання поділу спільного майна подружжя, районний суд з`ясував обсяг спільного сумісного майна подружжя, його вартість, інтереси кожного з подружжя, перебування майна в їхньому користуванні як під час спільного проживання,

так і та на час розгляду справи, рід занять кожного з них та інші обставини,

що мають значення.

При цьому, вирішуючи питання щодо вартості майна, суд урахував відповідні експертні висновки, надані позивачем, які визначають ринкову вартість спільного сумісного майна подружжя на час розгляду справи. ОСОБА_2 ,

не погоджуючись із вартістю спірного майна, визначеного відповідними експертними висновками, їх не спростував, власних доказів вартості майна

не надав, клопотань про призначення експертиз не заявляв. Вартість спільного майна подружжя склала 30287 472 грн, відповідно 1/2 частка в ньому кожного

з подружжя 15143736,00 грн.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми СК України і, виходячи

із презумпції рівності часток кожного з подружжя, здійснив поділ майна

між сторонами у справі в натурі.

Тривале перебування відповідача у позашлюбних стосунках із іншою жінкою,

на думку районного суду, не є підставою для відступлення від засад рівності часток кожного з подружжя. Крім того, відповідачем не доведено придбання спірного майна за особисті кошти, як і не доведено, що шлюбні відносини

між подружжям припинені ще в 2014 році.

Разом із цим, вартість частки в майні, виділеного судом позивачу, менша

за вартість частки, виділеної відповідачу, так як поділити майно подружжя

в часках з ідеально рівною вартістю неможливо. Тому з відповідача на користь

ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця вартості часток у розмірі 43162,00 грн.

Районний суд, визначивши обсяг майна, яке підлягало поділу між сторонами

в натурі, указав, що земельна ділянка, площею 0,69 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0090, набута ОСОБА_1 в порядку приватизації, тому вона

не є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу, як і земельна ділянка, площею 2,4629 га, кадастровий номер 3223185600:03:003:0029,

яка належить ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 її орендує. При цьому позивач

не надала правовстановлюючих документів на земельну ділянку, площею 1,25 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0082, що позбавило суд можливості зробити висновок про належність вказаної земельної ділянки подружжю.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області

від 23 вересня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката

Білоуська І. В., задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу

у розмірі 66000,00 грн та витрати, пов`язані із проведенням експертиз,

у розмірі 63000,00 грн, а всього 129000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат

на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України і зазначив

про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у загальному розмірі 66000,00 грн.

Крім того, позивачу підлягають відшкодуванню витрати, пов`язані із проведенням відповідних експертиз, у розмірі 63000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 вересня 2022 року

у частині поділу спільного сумісного майна подружжя скасовано і ухвалено

у цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на:

двокімнатну квартиру

АДРЕСА_18 ;

квартиру АДРЕСА_19 ;

гаражні бокси № НОМЕР_3 , загальною площею 33 кв. м, та № НОМЕР_5 , загальною площею

16,5 кв. м, які розташовані в ГБК «Мостовик»;

транспортний засіб «Hyundai Getz»;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185601:01:033:0090, площею

0,69 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185601:01:033:0093, площею

0,1754 га;

житловий будинок, загальною площею 55,3 кв. м, розташований

по АДРЕСА_4 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3223185601:01:033:0093.

У порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на:

земельну ділянку з кадастровим номером 3223184600:05:004:0039, площею

2,56 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0039, площею

2,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:04:001:0047, площею

1,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0019, площею

2,00 га.;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0040, площею

2,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0036, площею

2,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0041, площею

2,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:03:005:0033, площею

2,00 га;

земельну ділянку з кадастровим номером 3223185601:01:033:0008, площею

0,2073 га;

однокімнатну квартиру

АДРЕСА_20 ;

нежитлове приміщення 1а, площею 135,2 кв. м, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_5 ;

нежитлове приміщення 2а, площею 460,7 кв. м, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_5 ;

нежитлове приміщення 16, площею 38,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

двокімнатну квартиру

АДРЕСА_21 ;

чотирикімнатну квартиру

АДРЕСА_22 ;

квартиру

АДРЕСА_23 ;

нежитлове приміщення (погріб) № 45, загально площею 6,2 кв. м, Київ, розташоване у ГБК «Мостовик»;

гаражний бокс № НОМЕР_4 , загальною площею 53,40 кв. м.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року задоволено.

Додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки в частині поділу спільного майна подружжя, виходячи з того, що все майно, набуте сторонами у зареєстрованому шлюбі, є спільним майном подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу

не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об?єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Районний суд не надав належну оцінку доводам ОСОБА_1 , що з 2012 року сторони, як подружжя, не проживали, так як відповідач спільно проживав з червня 2012 року з ОСОБА_6 й у травня 2013 року у них народився син ОСОБА_7 , а у вересні 2018 року дочка, ОСОБА_8 . Саме з цією родиною відповідач спільно проживав із грудня 2013 року за адресою:

АДРЕСА_24 . Тому з червня 2012 року сторони у справі

не проживали як подружжя, у них не було спільних інтересів, відносин, доходів,

а отже, з цього часу жодне майно не було придбане за рахунок їх спільних коштів.

Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи питання про вартість спірного майна, врахував відповідні висновки експертиз, які проведено за клопотанням позивача. Проте, висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 23 грудня 2020 року, складений за заявою позивача судовим експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Альтернатива» Лісниченком С. В., підготовлено для відповідних експертиз майна, набутого подружжям за час шлюбу, тобто він не стосується реальної вартості спірного майна, а лише загальної інформації про його вартість. Тому даний висновок є неналежним доказом, який би підтверджував реальну вартість спірного майна. При цьому експертом не було враховано грошову оцінку земель, яка є обов?язковою та дійсною для даної категорії майна.

Суд першої інстанції формально розглянув справу, так як не встановив, яке майно існувало на час розгляду справи, кому воно належить.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим сторонам доказам, врахував відповідні норми СК України і визначав обсяг спільного майна подружжя,

яке підлягало поділу між ними.

Районний суд відніс до спільного майна подружжя транспортні засоби «HYUNDAI SANTA FE», «BMW M3» «МАЗ 437040-061», «LAND ROVER RANGE ROVER»,

які не належали ні відповідачу, ані позивачу, що підтверджується наявними

у матеріалах справи доказами. Тобто вони не є спільним майном подружжя

та не могли бути поділені між сторонами.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу, що транспортний засіб «HYUNDAI GETZ» було придбано відповідачем для позивача за час шлюбу, а відтак

він підлягав поділу.

Суд першої інстанції при поділі майна подружжя визнав за відповідачем житловий будинок, загальною площею 181,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223185601:01:033:0091, який разом із земельною ділянкою перейшов

ОСОБА_2 від батька, а тому він не є спільним майном подружжя.

Суд також помилково виділив відповідачу гараж № НОМЕР_2 , оскільки на нього відсутні правовстановлюючі документи.

Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки

не відреагував на клопотання відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 04 травня 2021 року, так як він не отримував позовну заяву.

24 травня 2021 року було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду, чим порушено процесуальні права відповідача.

Суд не вирішив також клопотання відповідача, подане у серпні 2021 року,

про залучення в якості співвідповідача ОСОБА_6 , з якою він проживає

з 2012 року та має двох спільних дітей.

Крім того, суд апеляційної інстанції скасував додаткове судове рішення районного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Білоусько І. В., звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання про розподіл спільного сумісного майна подружжя та ухвали у цій частині нове судове рішення.

Судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог

про розірвання шлюбу в касаційному порядку не оскаржуються, а тому

не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, викладених в ухвалі Верховного Суду від 30 січня 2024 року. Витребувано

із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Білоуська І. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки

в частині вирішення питання про розподіл спільного сумісного майна подружжя,

не надали належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 , наданих нею доказам,

а також не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.

Апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що не все спірне майно, набуте сторонами у зареєстрованому шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя. Такі висновки суперечать нормам СК України, правовим позиціям Верховного Суду. Факт існування зареєстрованого шлюбу виключає можливість проживати спільно з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Апеляційний суд не з`ясував усі обставини перебування відповідача у стосунках

із іншою жінкою, які необхідно встановити для правильного вирішення спору (ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю тощо). Відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя, набутого за час їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі.

При цьому режим окремо проживання між сторонами у справі не був установлений. Докази проживання за іншою адресою з іншою сім`єю, зокрема акт депутата міської ради, було надано відповідачем лише до суду апеляційної інстанції, а не до суду першої інстанції. Цей доказ подано з порушенням норм процесуального права, він не може підтверджувати відповідні обставини.

Крім того, відповідач не подав відзив на її позовну заяву, власні докази,

чи зустрічний позов. Він звертався до суду із заявою про надання йому часу для примирення з дружиною, тобто з позивачем, яке мотивовано бажанням зберегти шлюбні відносини і було задоволено ухвалою районного суду від 10 серпня

2021 року. Тобто відповідач під час розгляду справи не заперечував проти існування шлюбних відносин між сторонами, бажав їх зберегти. Із цих підстав помилковими є й висновки апеляційного суду в частині порушення районним судом норм процесуального закону і, як наслідок, порушення процесуальних прав відповідача, який сам не бажав реалізувати відповідні права. Такі висновки апеляційного суду суперечать і матеріалам справи.

Висновки апеляційного суду є передчасними, вони не ґрунтуються на детальному аналізі доводів сторін та наданих ними доказів.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував відповідний висновок експерта

за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 23 грудня 2020 року, в якому визначено дійсну ринкову вартість майна. Цей висновок відповідає вимогам закону, він не спростований відповідачем. Указуючи на необхідність встановлення дійсної ринкової вартості майна, суд апеляційної інстанції вирішив спір у цій частині взагалі без з`ясування вартості спірного майна, у тому числі вартості часток кожного з подружжя.

Позивач уважає, що і районний суд неправильно здійснив розподіл спірного майна, зокрема в частині поділу відповідних земельних ділянок. Судами не з`ясовано всі обставини щодо користування земельними ділянками (створення баз відпочинку, озера тощо).

Вирішуючи питання про поділ рухомого майна, суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про неналежність транспортних засобів відповідачу.

Такі висновки не узгоджуються з матеріалами справи, не спростовують правильності висновків районного суду у цій частині. При цьому частина доказів, зокрема, довідка, на яку послався апеляційний суд, не була надана відповідачем суду першої інстанції. Тобто порушено норми процесуального закону щодо надання й оцінки доказів. Цей доказ підтверджує факт того, що транспортні засоби вибули з володіння відповідача уже під час розгляду справи судом. Транспортний засіб ««HYUNDAI GETZ» взагалі не був предметом спору, вимоги щодо вказаного транспортного засобу позивачем не заявлялися.

Щодо вирішення спору по суті, позивач уважає, що у спірних правовідносинах наявні підстави для відступлення від загального принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна (частина друга статті 70 СК України). Відповідач, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачем, купував майно

на ім`я іншої жінки ОСОБА_6 , тобто використовував сімейні кошти

не в інтересах сім`ї, приховував майно від своєї дружини, тобто від позивача,

а після відкриття провадження у цій справі вчиняв дії, спрямовані на приховання спільного сумісного майна подружжя (намагався укласти договір дарування будинку та земельної ділянки).

Здійснюючи поділ майна, суди не врахували інтереси кожного з подружжя,

не встановили всі фактичні обставини справи.

Крім того, у касаційній скарзі вказано, що позивач понесла й очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, які складаються

зі сплаченого нею судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 40000,00 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги ОСОБА_1 Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими.

Крім того, зазначає, що ним понесені судові витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 12000,00 грн, докази понесення яких будуть надані

у визначений процесуальним законом спосіб (частина восьма статті 141

ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_11 .

Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність рухоме й нерухоме майно (земельні ділянки, квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення, гаражні бокси, транспортні засоби).

Загальна вартість спірного майна відповідно до наданих ОСОБА_1 висновків

за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 23 грудня 2020 року, автотоварознавчої експертизи

від 17 листопада 2020 року складає 31262281,00 грн.

ОСОБА_2 мав відносини з іншою жінкою ОСОБА_6 , з якою у них народилися син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Білоуська І. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

ОСОБА_1 оскаржує в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,

які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права

та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18 та інших.

Верховний Суд ураховує, що позивачка звернулася до суду з позовом

до відповідача, у тому числі, про поділ спільного майна подружжя. Тобто спірне майно було набуто сторонами за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі.

З урахуванням указаних норм СК України та сталої судової практики Верховного Суду, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми

статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір у відповідній частині, виходив із презумпції рівності часток кожного з подружжя, а також того, що відповідачем не доведено придбання спірного майна за особисті кошти, як і не доведено, що шлюбні відносини між подружжям припинені до офіційного розірвання шлюбу.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками районного суду, й, ухвалюючи нове судове рішення у частині поділу спільного сумісного майна подружжя, виходив із того, що не все майно, набуте сторонами у зареєстрованому шлюбі,

є спільним майном подружжя, оскільки відповідач із 2012 року мав відносини

з іншою жінкою, від якої у нього народилося двоє дітей, і з якою він почав проживати з грудня 2013 року.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування

є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі не вирішується спір про встановлення факту проживання відповідача

з іншою жінкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а вирішується, зокрема, спір про поділ майна, набутого позивачем та відповідач у період подружнього життя.

Апеляційний суд, вирішуючи спір за позовом ОСОБА_1 , безпідставно встановив факт проживання відповідача з іншою жінкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у той час, коли відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою.

Апеляційний суд міг лише встановити, що певне майно й за певний період було набуто відповідачем не за спільні кошти з позивачем, але цього не зробив.

При цьому позивач зазначала, що, ОСОБА_2 , проживаючи з іншою жінкою, купляв спірне майно за їхні спільні кошти, набуті з нею.

Цим самим суд апеляційної інстанції не з`ясував статус спірного майна, зокрема: час його набуття; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мету придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя, та інші вищевказані необхідні обставини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна,

так і час та джерела його придбання.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема

й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно

від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними

або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному

із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного

на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно

до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного

з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти,

які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування,

в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61

ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його

на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18).

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України випливає,

що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного

з подружжя при поділі майна є рівними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір у відповідній частині, районний суд указав про те, що суд з`ясував обсяг спільного сумісного майна подружжя, його вартість, інтереси кожного

з подружжя, перебування майна в їхньому користуванні як під час спільного проживання, так і на час розгляду справи, рід занять кожного з них та інші обставини, що мають значення.

Вирішуючи питання щодо вартості майна, суд урахував надані ОСОБА_1 докази, які визначають ринкову вартість спільного сумісного майна подружжя на час розгляду справи, визначив вартість спільного майна подружжя й, відповідно, вартість 1/2 частини в ньому кожного з подружжя, стягнув із відповідача

на користь ОСОБА_1 різницю вартості часток.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду у цій частині й, разом із іншим, виходив із того, що позивачем не доведено реальну вартість спірного майна, визнавши надані позивачкою докази вартості майна неналежними.

Разом із цим, ухвалюючи нове рішення у частині поділу спірного майна, суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не встановив обсяг спільно нажитого майна подружжя, не з`ясував джерело і час його придбання. Апеляційний суд,

у порушення вищенаведених норм права та правових позицій Верховного Суду,

не встановив ринкову вартість спільного сумісного майна подружжя на час розгляду справи, не визначив вартість спільного майна подружжя й, відповідно, вартість 1/2 частини в ньому кожного з подружжя.

При цьому апеляційним судом не мотивовано належним чином причини

неврахування доказів вартості спірного майна, наданих позивачем, не з`ясовано, чи заперечував проти них відповідач, чи надав власні докази на підтвердження обсягу та вартості спільного майна подружжя.

Без з`ясування вищевказаного суд не може ухвали обґрунтоване й законне судове рішення у справі, так як указане має вирішальне правове значення при вирішенні цього спору.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції формально розглянув справу, так як не встановив, яке майно існувало на час розгляду справи, кому воно належить. Проте, суд апеляційної інстанції також не встановив зазначені обставини.

Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна

в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином,

щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня

2021 року у справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб

без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Крім того, вирішуючи спір у частині поділу транспортних засобів, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що транспортні засоби «HYUNDAI SANTA FE», «BMW M3», «МАЗ 437040-061», «LAND ROVER RANGE ROVER» не належали

ні відповідачу, ані позивачу, тому вони не є спільним майном подружжя.

При цьому суд надав оцінку обставинам придбання транспортного засобу «HYUNDAI GETZ», який, як зазначає позивачка, вона не просила поділити.

Однак, апеляційний суд не з`ясував, коли саме було придбано спірні транспортні засоби, ким із подружжя та за які кошти, чи в інтересах сім`ї вони використовувалися, та коли саме і ким їх було відчужено.

Суд апеляційної інстанції не з`ясував вищенаведеного, хоча формально послався на наявність у матеріалах справи доказів, які б могли підтвердити/спростувати відповідні обставини у цій частині. У свою чергу, заявник касаційної скарги зазначає, що докази, на які посилається суд апеляційної інстанції (висновок експертизи, довідка, інформація з Головного сервісного центру МВС), підтверджує, що транспортні засоби належали відповідача на момент звернення позивача

до суду з даним позовом. Проте, суд апеляційної інстанції не надав указаному жодної правової оцінки.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України). Тобто суд повинен розглянути спір про поділ спільного майна подружжя в межах того обсягу майна, яке позивач просить поділити.

Крім того, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів,

на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин,

що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Судове рішення має містити як мотиви відхилення, так і мотиви прийняття відповідних доказів. У даному випадку постанова апеляційного суду таких мотивів не містить, що є порушенням норм процесуального права.

Таким чином, висновки апеляційного в частині вирішення питання про поділ спільного майна подружжя є передчасними.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин

та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено,

що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом із тим, рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення

в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи

на його спростування це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Суд апеляційної інстанції не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції

не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного та обґрунтованості доводів касаційної скарги

у відповідній частині, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу

на вищевказане, на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

При цьому Верховний Суд скасовує постанову суду апеляційної інстанції і в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції, так як додаткове рішення районного суду слід переглянути в апеляційному порядку лише після перегляду рішення районного суду, яким вирішено спір по суті. Апеляційний суд скасував додаткове рішення районного суду і не навів жодного правового мотиву

для прийняття такого рішення, що не узгоджується з нормами процесуального закону.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

При цьому вирішення питання витрат на правову допомогу, у тому числі в суді касаційної інстанції, залежить від вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Білоуська Ігоря Володимировича, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у частині позовних вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя та у частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець