Постанова

від 21.05.2024 по справі 509/6243/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2780/24

Справа № 509/6243/21

Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лук`яна Сергія Григоровича, представника ОСОБА_1 на рішенняОвідіопольського районногосуду Одеськоїобласті від10серпня 2023року, постановленого під головуванням судді Бочарова А.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У листопаді2021року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості в розмірі 373800 грн. та судові витрати у розмірі 19192 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 465.

Відповідно до п. 1 Договору, Позикодавець ( ОСОБА_2 ) у день підписання цього договору передав Позичальнику ( ОСОБА_1 ) 373800,00 грн. За погодженням Сторін позика встановлюється без відсотків.

Згідно п. 2 Договору, зазначену вище суму Позичальник зобов`язується повернути готівкою у термін до 31 жовтня 2021 року.

Однак, в порушення вищевказаних умов договору. ОСОБА_1 отримані в борг кошти у погоджений сторонами строк ОСОБА_2 не повернула.

Більше того, після настання строку повернення боргу відповідач уникає будь-яких контактів з позивачем, на зв`язок не виходить, на телефонні дзвінки не відповідає.

Отже, в порушення умов договору, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, а саме: не повернув взяту в позику грошову суму у розмірі 373800,00 грн. в строк, встановлений договором позики від 16.08.2021 року (до 31.10.2021 року).

18 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовомдо ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила зобов`язати ОСОБА_2 письмово повідомити ОСОБА_1 про дату, час та місце передачі йому грошових коштів за договором позики від 16.08.2021 та прийняти їх, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат.

В обґрунтування зустрічного позову позивачка зазначила, що 16.08.2021 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено Договір позики (наявний в матеріалах справи), посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 465, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 на умовах безвідсотковості, повернення та строковості грошові кошти в розмірі 373800 грн. на строк з 16.08.2021 року по 31.10.2021 року.

Згідно п. 4 договору позики від 16.08.2021 року, укладеного між сторонами, повернення боргу має бути здійснено готівкою (п. 2 договору) в АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_2 (позикодавця).

Наприкінці жовтня 2021 року, тобто до закінчення строку для повернення позики, ОСОБА_1 була готова частково виконати свої зобов`язання та повернути позичені грошові кошти; а у листопаді 2021 року ОСОБА_1 була готова повністю виконати свої зобов`язання, про що сторони постійно спілкувалися телефоном. У такому спілкуванні ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 , зокрема, повідомити, коли саме (день та час) він буде знаходитись за своїм місцем проживання для отримання грошових коштів.

Ці телефонні перемовини між сторонами тривали весь листопад 2021 року, однак до жодного результату не призвели, у зв`язку з чим ОСОБА_1 була вимушена звернутись до ОСОБА_2 з письмовою заявою від 02.12.2021 року, у якій в черговий раз повідомила ОСОБА_2 про готовність повернення позики, однак жодної відповіді від ОСОБА_2 отримано не було (лише у телефонній розмові ОСОБА_2 вказав, що він витратив деяку суму для того, щоб подати позов до суду, зокрема, на адвоката та зауважив, що суми позики йому вже недостатньо і він бажає отримати ще й суму додатково витрачених ним коштів).

Тобто, незважаючи на умови п. 3 договору позики, який встановлює, що за бажанням ОСОБА_1 (позичальника) вказаний борг може бути повернутий і раніше зазначеного у договорі терміну (31.10.2021), а ОСОБА_2 (позикодавець) зобов`язаний прийняти вказані гроші, ОСОБА_2 всіляко уникав зустрічі із ОСОБА_1 та процедури повернення позики, не повідомляв та не домовлявся/не обіцяв якоїсь конкретної дати та часу повернення позики.

Отже, виходячи із зазначеного, ОСОБА_2 грубо порушив умови договору, не виконав взяті на себе за договором зобов`язання з приймання від ОСОБА_1 позичених їй грошових коштів, чим фактично (своїми діями/бездіяльністю) унеможливив належне та вчасне виконання нею своїх зобов`язань за договором.

Рішенням Овідіопольського районногосуду Одеськоїобласті від10серпня 2023року первісний позов ОСОБА_3 задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості в розмірі 373800 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 4192 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Лук`ян С.Г., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову ОСОБА_2 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що звернення позивача до суду з позовом є безпідставним, так як ситуація виникла внаслідок дій/бездіяльності самого позивача, який відмовляється виконувати свої зобов`язання за договором та отримувати грошові кошти.

Апелянт зазначив, що будь-якого спору та його предмету щодо повернення позичених грошових коштів між сторонами не існує та вважає, що ОСОБА_2 грубо порушив умови договору, не виконав взяті на себе за договором зобов`язання з прийняття від ОСОБА_1 позичених їй грошових коштів, чим унеможливив належне та вчасне виконання нею своїх зобов`язань за договором.

У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Малімонов М.І., представник ОСОБА_2 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення без змін, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 уникав зустрічі з ОСОБА_1 або відмовлявся прийняти запропоноване нею повернення позики.

Також вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов`язок по поверненню позики ОСОБА_1 належним чином у відповідності до умов укладеного договору позики не виконаний.

В судове засідання, призначене на 21 травня 2024 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 189, 190-191).

Від адвоката Малімонова М.І., представника ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі (а.с. 195-196).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 16 серпня 2021 року між ОСОБА_2 , позивачем за первісним позовом, та ОСОБА_1 , відповідачкою за первісним позовом, був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 465.

Відповідно до п. 1 Договору, Позикодавець ( ОСОБА_2 ) у день підписання цього договору передав Позичальнику ( ОСОБА_1 ) 373800,00 грн. За погодженням Сторін позика встановлюється без відсотків.

Згідно п. 2 Договору, зазначену вище суму Позичальник зобов`язується повернути готівкою у термін до 31 жовтня 2021 року.

Однак, в порушення вищевказаних умов Договору, ОСОБА_1 отримані в борг кошти у погоджений сторонами строк ОСОБА_2 не повернула.

Більше того, після настання строку повернення боргу відповідач уникає будь-яких контактів з позивачем, на зв`язок не виходить, на телефонні дзвінки не відповідає.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, з огляду на таке.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити па користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання). а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Висновки суду про те, що в порушення умов договору, ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання, а саме: не повернула взяту в позику грошову суму у розмірі 373800,00 грн. в строк, встановлений договором позики від 16.08.2021 року (до 31.10.2021 року) відповідають встановленим обставинам справи.

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з зустрічним позовом посилалася на те, що 16.08.2021 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Соломічевим Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 465, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 на умовах безвідсотковості, повернення та строковості грошові кошти в розмірі 373800,00 грн. на строк з 16.08.2021 року по 31.10.2021 року.

Згідно п. 4 договору позики від 16.08.2021 року, укладеного між сторонами, повернення боргу має бути здійснено готівкою (п. 2 договору) в АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_2 (позикодавця).

Наприкінці жовтня 2021 року, тобто до закінчення строку для повернення позики, ОСОБА_1 була готова частково виконати свої зобов`язання та повернути позичені грошові кошти; а у листопаді 2021 року ОСОБА_1 була готова повністю виконати свої зобов`язання, про що сторони постійно спілкувалися телефоном. У такому спілкуванні ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 , зокрема, повідомити, коли саме (день та час) він буде знаходитись за своїм місцем проживання для отримання грошових коштів.

Ці телефонні перемовини між сторонами тривали весь листопад 2021 року, однак до жодного результату не призвели, у зв`язку з чим ОСОБА_1 була вимушена звернутись до ОСОБА_2 з письмовою заявою від 02.12.2021 року, у якій в черговий раз повідомила ОСОБА_2 про готовність повернення позики, однак жодної відповіді від ОСОБА_2 отримано не було (лише у телефонній розмові ОСОБА_2 вказав, що він витратив деяку суму для того, щоб подати позов до суду, зокрема, на адвоката та зауважив, що суми позики йому вже недостатньо і він бажає отримати ще й суму додатково витрачених ним коштів).

Тобто, незважаючи на умови п. 3 договору позики, який встановлює, що за бажанням ОСОБА_1 (позичальника) вказаний борг може бути повернутий і раніше зазначеного у договорі терміну (31.10.2021), а ОСОБА_2 (позикодавець) зобов`язаний прийняти вказані гроші, ОСОБА_2 всіляко уникав зустрічі із ОСОБА_1 та процедури повернення позики, не повідомляв та не домовлявся/не обіцяв якоїсь конкретної дати та часу повернення позики.

Отже, виходячи із зазначеного ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 грубо порушив умови договору, не виконав взяті на себе за договором зобов`язання з приймання від ОСОБА_1 позичених їй грошових коштів, чим фактично (своїми діями/бездіяльністю) унеможливив належне та вчасне виконання нею своїх зобов`язань за договором, а відтак ОСОБА_2 є кредитором, що прострочив.

Частиною 1 статті 1046 ЦПК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦПК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦПК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України).

Згідно приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Висновки суду про те, що не повернувши позику в строк до 31.10.2021 року, ОСОБА_1 допустила порушення умов п. 2 договору, яким встановлений строк повернення позики, що є свідченням того, що саме вона як позичальник не виконала належним чином взятих на себе зобов`язань є вірними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що предметом позову є примусове виконання обов`язку в натурі, оскільки на її переконання ОСОБА_2 є кредитором, що прострочив.

За положеннями ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником. або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Судом вірно встановлено, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору встановлений єдиний обов`язок ОСОБА_2 як позикодавцяприйняти дострокове повернення боргу збоку ОСОБА_1 як позичальника, в той час, коли на боржника ОСОБА_1 за договором позики покладений обов`язок по поверненню позикодавцеві позики (грошових коштів у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом із тим, обов`язок по поверненню позики ОСОБА_1 належним чином у відповідності до умов укладеного договору позики не виконаний ані достроково, ані встановлений пунктом 2 договору строк, а тому, особою, яка повинна вважатись такою, що прострочила, в даному випадку є саме боржник ОСОБА_1 .

Частинами 1 та 2 статті 14 ЦК Українивстановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , стягнувши з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 373800 грн.,так як ОСОБА_1 не виконалаумови укладеногодоговору позики,та відмовиву задоволенізустрічного позову ОСОБА_1 про зобов`язаннявчинити певнідії, оскільки умовами договору, а також вимогами закону вчинення певних дій для ОСОБА_2 ,окрім прийняття від ОСОБА_1 як позичальника дострокового повернення коштів судом не встановлено.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги адвоката Лук`яна С.Г., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що звернення позивача до суду з позовом є безпідставним, так як ситуація виникла внаслідок дій/бездіяльності самого позивача, який відмовляється виконувати свої зобов`язання за договором та отримувати грошові кошти, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки ОСОБА_1 не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 уникав зустрічі з ОСОБА_1 , або відмовлявся прийняти запропоноване нею повернення позики.

Доводи про те, що будь-якого спору та його предмету щодо повернення позичених грошових коштів між сторонами не існує та вважає, що ОСОБА_2 грубо порушив умови договору, не виконав взяті на себе за договором зобов`язання з прийняття від ОСОБА_1 позичених їй грошових коштів, чим унеможливив належне та вчасне виконання нею своїх зобов`язань за договором є необґрунтованими, оскільки саме на ОСОБА_1 покладений обов`язок по поверненню позики належним чином у відповідності до умов укладеного договору позики, та жодних обов`язків для ОСОБА_2 , як позикодавця, окрім прийняття від ОСОБА_1 як позичальника дострокового повернення коштів не встановлено.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Лук`яна Сергія Григоровича, представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районногосуду Одеськоїобласті від10серпня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс судового рішення складений 23 травня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова