Постанова

від 23.05.2024 по справі 924/498/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/498/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Землевпорядна

компанія "Приват"» - Бацуци О. М., Михайлича Р. А.,

відповідача: Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» -

Чуловського В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 (колегія суддів: Тимошенко О. М. (головуючий), Крейбух О. Г., Юрчук М. І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Землевпорядна компанія "Приват"»

до Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго»

про стягнення 7 147 231,86 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Землевпорядна компанія "Приват"» (далі - позивач, ТОВ ЗК «Приват») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (далі - відповідач, АТ «Хмельницькобленерго») 7 147 231,86 грн боргу.

Заявляючи позовні вимоги, ТОВ ЗК «Приват» посилалося на те, що за умовами договору про закупівлю (далі - договір), укладеного за рішення суду у справі № 924/949/16, строки надання позивачем послуг з проєктно-вишукувальних робіт пов`язані зі сплатою відповідачем 50 % передоплати, що становить 7 147 231,86 грн від ціни договору, та передачею ним документів з вихідними даними, але обмежені строком дії договору - до 30.06.2019. Враховуючи, що позивач не зміг виконати зобов`язання за договором та надати відповідачу послуги з проєктно-вишукувальних робіт до кінця дії договору з вини самого відповідача, який не здійснив 50 % передоплати у розмірі 7 147 231,86 грн, а документи з вихідними даними надав у 2023 році, тобто поза межами строку дії договору (після 30.06.2019), зважаючи, що рішенням суду у справі № 924/1048/17 з відповідача уже стягнуто передоплату в розмірі 7 147 231,86 грн, наявні підстави для стягнення з відповідача у даній справі решти 50 % від вартості послуг відповідно до ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення вимог. Уважав, що укладений між сторонами в судовому порядку договір про закупівлю за своєю правовою природою є не договором про надання послуг, а договором на виконання підрядних робіт, за результатами виконання якого відповідач повинен отримати відповідну документацію, до цього часу відсутні підстави для повної оплати вартості робіт.

Одночасно у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності з посиланням на те, що позивач був обізнаний про порушення своїх прав з моменту закінчення строку дії договору - з 30.06.2019, однак звернувся із позовом 08.05.2023 без обґрунтування причин пропуску позовної давності.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останньою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2023 про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності доказів на підтвердження виконання позивачем умов договору. Прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 147 231,86 грн боргу, здійснено розподіл судових витрат.

За висновками апеляційного суду договір, який визнано укладеним між сторонами за рішенням суду у справі № 924/949/16, за своєю правовою природою є договором про надання послуг, до якого застосовуються положення глави 63 ЦК України, оскільки підставою для укладення договору були результати проведених відкритих торгів по закупівлі інженерних послуг, а кінцевим результатом його виконання є оформлення за відповідачем права користування земельними ділянками і набуття відповідачем такого права носить нематеріальний характер.

Також апеляційний суд вважав, що неможливість виконання позивачем договору під час його дії виникла з вини відповідача, оскільки, незважаючи на численні спроби позивача по спонуканню відповідача виконати договір, останній з 2017 року уникав здійснення передоплати в розмірі 50 % від ціни договору та передачі документів з вихідними даними у належні строки, від чого залежало надання позивачем обумовлених договором послуг, тому відповідач зобов`язаний виплатити позивачу плату в повному обсязі згідно з ч. 2 ст. 903 ЦК України, що з урахуванням судового рішення у справі № 924/1048/17 становить 7 147 231,86 грн (решта 50 % від ціни договору).

У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 07.03.2024, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження апеляційної постанови за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав таке:

1) судом апеляційної інстанції не було враховано правових висновків Верховного Суду:

у постановах від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 та від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 щодо порядку визначення правової природи договорів у подібних правовідносинах;

в ухвалі Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 923/1067/19 щодо відмінностей між договором підряду та договором надання послуг у подібних правовідносинах, в результаті чого до спірних правовідносин безпідставно було застосовано положення глави 63 (Послуги) ЦК України замість положень глави 61 (Підряд) цього Кодексу;

у постановах від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18 та від 05.07.2023 у справі № 910/13258/20 щодо припинення зобов`язань за договором (ст. 599 ЦК України) та про неможливість виконання зобов`язань (ст. 607 ЦК України), через що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору;

2) відсутній правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування ч. 2 ст. 903 ЦК України (у розрізі прийнятої постанови) щодо неможливості виконання договору у зв`язку із закінченням строку дії договору;

3) апеляційний суд не дослідив зміст договору та додатків до нього, в результат чого дійшов хибного висновку, що укладений між сторонами в судовому порядку договір є договором про надання послуг, а не підряду, а також не надав правової оцінки заяві відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог, тому наявні підстави для скасування апеляційної постанови згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Відповідач також зазначив, що апеляційний суд в порушення ст. 236 ГПК України не розглянув його доводів щодо: правової природи договору про закупівлю; наявності типового договору про розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 266; відсутності доказів неможливості виконання зобов`язань за договором на час розгляду справи в судовому порядку, що є підставою для стягнення коштів відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України.

Окрім того, відповідач звернув увагу Суду на те, що повний текст оскаржуваної апеляційної постанови, розміщеної на порталі Електронний суд, в порушення ч. 8 ст. 233 ГПК України не підписаний кваліфікованими електронними підписами (далі - КЕП) усіх суддів, що входили до складу колегії суддів апеляційного суду, а саме відсутній КЕП судді Юрчука М. І., що є підставою для скасування постанови від 07.03.2024 та передачі справи на новий апеляційний розгляд відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

30.04.2024 до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.02.2017 у справі № 924/949/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2017, визнано укладеним з дня набрання законної сили рішенням договір про закупівлю між ТОВ ЗК «Приват» та АТ «Хмельницькобленерго» на умовах поданого ТОВ ЗК «Приват» проєкту цього договору.

Вищий господарський суд України постановою від 09.08.2017 вказані судові рішення у справі № 924/949/16 залишив без змін.

Вказаний договір вчинено за результатами проведення відкритих торгів щодо закупівлі інженерних послуг і вважається укладеним з 11.04.2017.

За змістом п. 2.1, 2.2, 2.6 договору відповідач (замовник) протягом трьох робочих днів, починаючи з дня укладення договору, тобто до 14.04.2017, зобов`язується сплатити кошти позивачу (виконавцю) у розмірі 7 147 231,86 грн, що є передоплатою у розмірі 50 % від загальної вартості виконання робіт згідно календарного плану, яка становить 14 294 463,72 грн. Початок робіт встановлюється з моменту укладення договору та передачі вихідних даних відповідачем, закінчення - 30.06.2019 (п. 4.1 договору). Згідно з п. 9.7 договір про закупівлю дійсний до 30.06.2019, а у частині грошових зобов`язань - до повного виконання.

12.04.2017 позивач повідомив відповідача про готовність розпочати роботи з надання послуг. Для цього відповідач має передати вихідні дані та оплатити авансовий платіж (передоплату) в розмірі 50 % від ціни договору.

Оскільки відповідач не виконав вказані умови договору, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення, зокрема, 7 147 231,86 грн боргу (передоплата за договором у розмірі 50 % від ціни договору).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.02.2018 у справі № 924/1048/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 147 231,86 грн боргу, 903 880,06 грн неустойки, 430 959,58 грн інфляційних втрат, 109 264,53 грн 3 % річних та 128 870,04 грн витрат по оплаті судового збору.

Через невиконання (прострочення виконання) відповідачем умов договору та тривалим невиконанням рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/1048/17 позивачем було подано до господарського суду низку позовів про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, зокрема:

рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.11.2018 у справі № 924/672/18 стягнуто з відповідача на користь позивача 545 840,54 грн інфляційних втрат та 164 484,24 грн 3 % річних;

рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.01.2022 у справі № 924/912/21 - 1 587 596,07 грн інфляційних втрат, 449 453,19 грн 3 % річних;

рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2023 у справі № 924/259/23 - 748 024,39 грн інфляційних втрат, 68 919,80 грн 3 % річних.

Суди також з`ясували, що 09.01.2019 старшим державним виконавцем Другого відділу ДВС м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58029418 щодо примусового виконання рішення суду у справі № 924/1048/17, яке закінчено 18.10.2023 з винесенням відповідної постанови з підстав фактичного виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з тим, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, на момент першого апеляційного розгляду даної справи (станом на 16.10.2023) рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/1048/17 в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № 58029418 виконане не було.

06.04.2023 позивач отримав від відповідача лист від 24.03.2023, з яким надано вихідні дані, а саме копії установчих документів АТ «Хмельницькобленерго»: виписку від 26.01.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; витяг з протоколу від 26.04.2023 № 027 річних загальних зборів АТ «Хмельницькобленерго»; статут АТ «Хмельницькобленерго», затверджений протоколом позачергових загальних зборів товариства від 31.12.2021; перелік земельних ділянок на 36 аркушах (ПЛ 110 кВ, ПЛ 35 кВ, ПЛ 10 кВ, орієнтовна площа - 91,2348 га; загальна кількість об`єктів - 1237); довідку від 23.02.2023 про балансову приналежність об`єктів, які знаходяться на земельних ділянках.

Зазначаючи, що відповідач належним чином не здійснив передоплату вартості виконання робіт у розмірі 7 147 231,86 грн, а документи з вихідними даними надав поза межами строку дії договору, що у сукупності унеможливило своєчасного виконання позивачем умов договору з вини відповідача, враховуючи, що загальна вартість за договором становить 14 294 463,72 грн, з яких уже стягнуто 7 147 231,86 грн згідно з рішення Господарського суду Хмельницької області у справі № 924/1048/17, позивач звернувся до суду із цим позовом та просив стягнути з відповідача решту 7 147 231,86 грн, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 903 ЦК України.

Апеляційний суд виснував, що договір, укладений в судовому порядку, за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача (з огляду на несплату ним 50 % передоплати від загальної ціни договору та несвоєчасне надання документів з вихідними даними), то невиконання позивачем умов договору сталося з вини відповідача, тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 903 ЦК України та стягнення з відповідача решти вартості послуг у розмірі 7 147 231,86 грн.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як зазначено у ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують господарське судочинство для такого захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 в справі № 910/10784/16 виснувала, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та / або можливість отримання нею відповідного відшкодування (п. 8.54 постанови).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належить сплив позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

За національним законодавством позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

У ст. 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є строком для подання позову суб`єктом, право якого порушене. У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене.

Законодавець врахував не тільки безпосередню обізнаність особи про факти порушення її прав, а й об`єктивну можливість цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

У цьому контексті має значення те, коли в особи виникло право звернутися до суду у зв`язку з наявним порушенням права, а не те, протягом якого часу тривав стан цього порушення.

За приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, запроваджений нормами ЦК України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Наявність такої умови дисциплінує учасників правовідносин, запобігає зловживанням звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Позовна давність в аспекті розумних строків є важливою гарантією справедливості, правової визначеності та верховенства права.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу за звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідної вимоги.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

У справі GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22.07.2014 Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу.

Верховний Суд у постановах, зокрема, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/809, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17 послідовно викладав правову позицію, відповідно до якої якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

З наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву від 22.05.2023 слідує, що відповідач до винесення рішення у цій справі заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ТОВ ЗК «Приват» згідно зі ст. 257, 261, 267 ЦК України у випадку встановлення судом за результатом розгляду справи порушення прав позивача, які підлягають захисту, про що зазначено у рішенні місцевого господарського суду від 01.08.2023.

За доводами відповідача в цій частині договір вважається укладеним з 11.04.2017 та діє до 30.06.2019, тобто позивач був обізнаний про порушення своїх прав з моменту закінчення строку дії договору. Разом з тим ТОВ ЗК «Приват» звернувся до господарського суду із цим позовом 08.05.2023, отже поза межами строку позовної давності та без обґрунтування причин пропуску такого строку.

Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву, яка надійшла до суду першої інстанції 31.05.2023, навів заперечення з приводу клопотання відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі, що також вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції від 01.08.2023.

Враховуючи висновки місцевого господарського суду у рішенні від 01.08.2023 про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 7 147 231,86 грн боргу, цей суд не досліджував питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Під час первісного апеляційного розгляду цієї справи суд у постанові від 16.10.2023 також не досліджував питання щодо застосування позовної давності у цій справі попри те, що дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції від 01.08.2023 та задоволення позову, тобто наявність порушеного права позивача, на чому наголошував відповідач у касаційній скарзі, вперше звертаючись до Верховного Суду, зазначаючи, що його доводи і аргументи, зокрема, щодо застосування позовної давності до вимог не розглянуті судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи апеляційну постанову від 16.10.2023 та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, у постанові від 07.12.2023 зазначив, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами, та вказав суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону (п. 8.32, 8.34 постанови Суду).

Колегія суддів зауважує, що направлення справи касаційним судом на новий апеляційний розгляд не означає остаточного її вирішення, у такому разі справа розглядається з початку, тобто з відкриття апеляційного провадження, в межах якого суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, повно та всебічно з`ясовує обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Ухвалюючи постанову, в тому числі за результатами нового розгляду справи, апеляційний суд в описовій частині серед іншого зазначає заяви, клопотання сторін, а в мотивувальній - надає оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; вказує норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (ч. 3, 4 ст. 238 ГПК України).

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Виконуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 07.03.2024 у цій справі, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду від 01.08.2023, обмежився встановленням правової природи договору про закупівлю та вирішенням питання щодо застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 903 ЦК України, незважаючи на інші вказівки Верховного Суду, а саме щодо перевірки доводів та вагомих (визначальних) аргументів сторін у справі, надання їм належної правової оцінки, що є порушенням положень ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України.

Визнавши право позивача порушеним за результатами нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції, не дотримуючись приписів ст. 236, 238 ГПК України, мотивів відхилення заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог не навів ані в описовій частині оскаржуваної постанови, ані в мотивувальній, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд звертає увагу, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів, на який поширюються загальні правила позовної давності, суд апеляційної інстанції після висновку про наявність порушеного права позивача та задоволення позову мав окремо розглянути питання щодо наявності підстав застосування позовної давності у цій справі.

Розгляд заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача з наведенням мотивів прийняття чи відхилення такої заяви є обов`язковим в силу закону за наявності висновків про порушення права позивача та задоволення позову, оскільки сплив позовної давності за вимогами має своїм наслідком відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Такі порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Отже, підстава касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та доводи відповідача про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині ненадання оцінки заяві щодо застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі підтвердилася після відкриття касаційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема, щодо наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України Судом не розглядаються через передчасність висновків суду апеляційної інстанції та необхідність встановлення ним фактичних обставин справи, у зв`язку із цим Верховний Суд також не формулює остаточного висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі на наявність підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий апеляційний розгляд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні.

Судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку закінчується прийняттям постанови (ч. 1, 4 ст. 232 ГПК України).

Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу (ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України).

У ч. 3 ст. 33 ГПК України вказано, що перегляд в апеляційному порядку судових рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

За змістом ст. 32 ГПК України в разі колегіального розгляду визначення судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі - ЄСІКС) під час реєстрації документів, зазначених в ч. 2 ст. 6 цього Кодексу, за результатами автоматизованого розподілу справи, які оформлюються протоколом, що має містити відомості, зокрема, щодо інформації про визначення списку суддів для участі в автоматизованому розподілі; інформацію про визначення судді, судді-доповідача (ч. 1, 16, 17).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 281 ГПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі (главі 1 розділу IV). Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, визначеним для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Здійснення правосуддя з використанням КЕП вчиняється в порядку, встановленому законом.

У ч. 8 ст. 233 ГПК України зазначено, що усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням ЄСІКС, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про ЄСІКС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про ЄСІКС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається КЕП судді (у разі колегіального розгляду - КЕП всіх суддів, що входять до складу колегії).

Визначення КЕП надано законодавцем у п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», згідно з якого КЕП - це удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

При цьому КЕП має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - АСДС), затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 зі змінами, зокрема, у апеляційних господарських судах використовується комп`ютерна програма «Діловодство спеціалізованого суду», розроблена адміністратором автоматизованої системи для судів господарської юрисдикції (п. 1.4.2). Оригінали електронних судових рішень, засвідчені ЕЦП, направляються до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) у порядку, визначеному Порядком ведення ЄДРСР (п. 2.10.1).

Згідно з Порядку ведення ЄДРСР, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 № 1200/0/15-18 зі змінами (далі - Порядок):

електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний КЕП судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - КЕП всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з п. 2 р. III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі. (підп. 6 п. 1 р. І);

електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування. Дата та час підписання КЕП, а також дата та час надсилання до Реєстру електронного примірника судового рішення або окремої думки судді автоматично зберігається в АСДС і не підлягає коригуванню (п. 1, 2 р. ІІ);

у разі надсилання до Реєстру судових рішень та окремих думок суддів, що ухвалювались суддями, які на момент настання необхідності надсилання до Реєстру відповідного електронного примірника втратили можливість його підписання власним КЕП (за наявності у табелі обліку робочого часу відомостей щодо судді, підтверджених первинними документами, про підстави відсутності на роботі із нез`ясованих причин; через виклик повісткою до суду, правоохоронного органу, військового комісаріату; у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; згідно з наказами про відрядження, про надання відпустки, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про звільнення тощо), такі електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Реєстру особа, визначена наказом голови суду, в якому зберігається судова справа. У разі відсутності такого наказу електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Реєстру голова суду, в якому зберігається судова справа, або особа, яка виконує його обов`язки. Електронний примірник відповідного наказу в день його підписання із зазначенням прізвищ, імен, по батькові та контактних телефонів таких осіб, їх електронних адрес та посилених сертифікатів відкритих ключів КЕП вноситься до АСДС та надсилається адміністратору (п. 2 р. ІІІ);

реєстрація електронних примірників судових рішень та окремих думок суддів здійснюється адміністратором за допомогою відповідних програмно-апаратних засобів Реєстру в день їх надходження з АСДС. За результатами реєстрації формується дата та час включення до Реєстру електронного примірника судового рішення та окремої думки судді (п. 1 р. IV).

Отже, якщо суддя / судді на момент настання необхідності надсилання до ЄДРСР відповідного електронного примірника судового рішення втратили можливість його підписання власним КЕП голова відповідного суду може уповноважити іншу особу на підписання власним КЕП електронного примірника судового рішення замість судді, який не може накласти КЕП особисто, однак, шляхом винесення відповідного наказу, який надсилається адміністратору ЄДРСР з АСДС, після чого судове рішення в електронній формі реєструється та включається до ЄДРСР для оприлюднення.

У розділі XVII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 914 зі змінами, зазначено, що процесуальні та організаційно-розпорядчі документи суду (накази і розпорядження керівництва суду) виготовляються за допомогою комп`ютерної техніки та зберігаються в АСДС, відповідно до вимог процесуального законодавства, ДСТУ 4163:2020, інших нормативно-правових актів, а також Інструкції.

З наявного в матеріалах справи протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2024 вбачається, що судову справу № 924/498/23 передано для розгляду колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: Тимошенко О. М. - головуючий суддя, судді: Крейбух О. Г., Юрчук М. І., які ухвалою від 17.01.2024 призначили цю справу до розгляду.

У судовому засіданні 07.03.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови Північно-західного апеляційного господарського суду, яка підписана усім складом суду.

Повний текст постанови від 07.03.2024 складено 22.03.2024 та містить власноручні підписи суддів Тимошенка О. М. (головуючого судді), Крейбух О. Г., Юрчука М. І.

22.03.2024 електронний примірник постанови апеляційного суду від 07.03.2024 надіслано до ЄДРСР з АСДС та того ж дня зареєстровано та оприлюднено, надання загального доступу забезпечено з 25.03.2024.

З комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Північно-західного апеляційного господарського суду вбачається, що електронний примірник згаданої постанови підписаний КЕП головуючого судді Тимошенка О. М. та судді Крейбух О. Г., однак, замість КЕП судді Юрчука М. І., який входив до складу колегії суддів згідно з протоколу від 16.01.2024, значиться КЕП Керівника апарату апеляційного суду Турович Н. С.

Згідно з наказу від 13.11.2023 № 97-од/г Голови Північно-західного апеляційного господарського суду, який зберігається в АСД апеляційного суду, Керівника апарату суду апеляційної інстанції Турович Н. С. визначено відповідальною за підписання власним КЕП та надіслання до ЄДРСР електронних примірників судових рішень та окремих думок суддів Північно-західного апеляційного господарського суду, що ухвалювались суддями, які на момент настання необхідності надсилання до ЄДРСР відповідного електронного примірника втратили можливість його підписання КЕП (зокрема, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю).

З інформації в АСД апеляційного суду слідує, що 22.03.2024 головуючий суддя Тимошенко О. М. склала службову записку на ім`я Керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду Турович Н. С., в якій просила підписати постанову від 07.03.2024 у цій справі власним КЕП (КЕП Турович Н. С.) у зв`язку з відкриттям листка тимчасової непрацездатності судді Юрчука М. І., зазначаючи, що паперовий варіант вказаної постанови підписано усіма членами колегії. Вказана службова записка доставлена в Електронний суд 25.03.2024.

Таким чином, Керівник апарату апеляційного суду Турович Н. С. була наділена правом підписання електронного примірника постанови від 07.03.2024 власним КЕП (задля своєчасного включення його до ЄДРСР) замість судді Юрчука М. І., який на момент настання необхідності надсилання до ЄДРСР електронного примірника цієї постанови втратив можливість його підписання особистим КЕП у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова від 07.03.2024 не підписана усім складом суду, оскільки вони спростовуються наведеним вище, отже відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 310 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 07.03.2024 у цій справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 924/498/23 скасувати.

3. Справу № 924/498/23 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

Т. М. Малашенкова