Постанова

від 16.05.2024 по справі 372/1679/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Проць Т.В.Провадження № 22-ц/824/4250/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОС 2014» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАРТЕК», про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року ТОВ «ВІКОС 2014» звернулось до Обухівського районного суду Київської областіз позовом до ОСОБА_1 в якому просило витребувати на користь ТОВ «ВІКОС 2014» з незаконного володіння ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 62 842,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 15 червня 2018 року між ним та третьою особою у справі - ТОВ «СКАРТЕК» укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О., зареєстрований в реєстрі за №875. Згідно вказаного договору, позивач передав у власність ТОВ «СКАРТЕК» належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , а ТОВ «СКАРТЕК», у свою чергу, передало у власність ТОВ «ВІКОС 2014» належні йому на праві власності нежилі приміщення №15, АДРЕСА_2 та нежилі приміщення з № НОМЕР_1 по НОМЕР_3 (групи приміщень АДРЕСА_3 .

14 листопада 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено заочне рішення у справі №761/48387/18, яким витребувано у ТОВ «ВІКОС 2014» на користь ОСОБА_2 нежилі приміщення з №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень АДРЕСА_3 .

Позивач у позові зазначав, що зі змісту вказаного заочного рішення йому стало відомо, що на момент укладення договору міни від 15 червня 2018 року ТОВ «СКАРТЕК» не було власником переданих ТОВ «ВІКОС 2014» нежитлових приміщень, які перейшли до третьої особи внаслідок низки незаконних дій державних реєстраторів і третіх осіб, та були незаконно вилучені у власника ОСОБА_2 , тобто вказаним судовим рішенням фактично встановлено нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «СКАРТЕК» договору міни від 15 червня 2018 року.

Враховуючи те, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/48387/18 від 14.11.2019 року у мотивувальній частині встановлена нікчемність Договору міни від 15.06.2018 року, укладеного між позивачем та TOB «СКАРТЕК», такий договір не створив та не міг створити жодних правових наслідків, зокрема, і щодо переходу права власності.

Так, право власності позивача на переданий ним на виконання нікчемного Договору міни від 15.06.2018 року житловий будинок АДРЕСА_1 , не перейшло та не могло перейти до ТОВ «СКАРТЕК». А тому позивач є законним та єдиним власником вказаного житлового будинку та має абсолютне право розпоряджатися, володіти та користуватися своєю власністю.

20.03.2023 року з отриманої представником позивача Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 326323304 позивачу стало відомо, що 22.03.2021 року належний позивачу житловий будинок АДРЕСА_1 був відчужений ТОВ «СКАРТЕК» на користь ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер 469, виданого 22.03.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасимчуком В.В. (рішення про державну реєстрацію 57217824 від 22.03.2021), номер відомостей про речове право 41105839.

Такі дії ТОВ «СКАРТЕК» є неправомірними, оскільки позивач не давав своєї згоди та не уповноважував ТОВ «СКАРТЕК» відчужувати свою власність.

У зв`язку з тим, що майно позивача незаконно вибуло до відповідача, позивач і звернувся до суду позовом про витребування у відповідача належного позивачу на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року позов задоволено.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІКОС 2014» житловий будинок АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІКОС 2014» 61 500 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статей 263, 264, 265 ЦПК України, щодо його законності та обгрунтованості, а також щодо змісту рішення суду. У судовому рішенні лише коротко зазначені обставини справи, після чого судом зроблений короткий висновок про задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції не надав оцінку усім доводам позивача, не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, не дослідив обставини справи належним чином, та не надав їм оцінку, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

Відповідач у скарзі стверджує, що набув право власності на будинок за його реальною вартістю за оплатним договором, на законних підставах, і у будь-якому разі є добросовісним набувачем майна. Натомість, суд в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначив, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем майна.

Вказує, що обставини нікчемності договору міни судом у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року у справі №761/48387/18, на яке посилається позивач, не встановлювались, оскільки в тексті вказаного рішення відсутні твердження про те, що суд встановив нікчемність даного правочину. У разі визнання певного правочину недійсним або нікчемним про це має бути чітко зазначено в судовому рішенні, та наведено всі обставини та наслідки недійсності правочину. В рішенні Шевченківського районного суду цих обставин не викладено, з огляду на той факт, що суд не розглядав питання нікчемності або недійсності Договору міни від 15 червня 2018 року.

Крім того згідно ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, навіть якщо Договір міни був би визнаний Шевченківським районним судом м. Києва недійсним (чого не відбулося) в частині предмету позову у тій справі, тобто передачі нежитлових приміщень у буд. АДРЕСА_4 , то в іншій частині та в цілому Договір міни залишався і залишається чинним.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача ТОВ «ВІКОС 2014» - адвокат Маншиліна К.О. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Санніков С.Г. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. При цьому, від представника позивача ТОВ «ВІКОС 2014» - адвоката Маншиліної К.О. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2018 року між ТОВ «СКАРТЕК» в особі ОСОБА_3 та ТОВ «ВІКОС 2014» в особі ОСОБА_4 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О. та зареєстрований в реєстрі за №875 (том 1, а.с.24-25, 142-147).

Згідно п.1 вказаного договору, ТОВ «СКАРТЕК» обміняло належні йому на праві приватної власності нежилі приміщення №15, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 420332880391 та нежилі приміщення з АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1269360780391 на належний на праві власності ТОВ «ВІКОС 2014» житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 279813332231, а ТОВ «ВІКОС 2014» міняє належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 279813332231, на належні на праві приватної власності ТОВ «СКАРТЕК» нежилі приміщення №15, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 420332880391 та нежилі приміщення з №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень №50) (в літері А) в будинку АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1269360780391.

Згідно п.1.1. вказаного договору нежилі приміщення №15, АДРЕСА_2 належать ТОВ «СКАРТЕК» на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер 125989872, виданого 01.06.2018 року філією КП «ДОБРОБУТ» Литвинівської сільської ради у м. Києві, право власності зареєстровано 30.05.2018, номер запису про право власності 26413552.

Згідно з п.1.4 договору міни, нежилі приміщення №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень №50) (в літері А) в будинку АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1269360780391 належать ТОВ «СКАРТЕК» на підставі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер 125980020, виданого 01.06.2018 філією КП Литвинівської сільської ради у м. Києві, право власності зареєстровано 25.05.2018, номер запису про право власності 26412215.

Згідно п.1.7. договору міни, житловий будинок АДРЕСА_1 належить ТОВ «ВІКОС 2014» на підставі Дублікату (індексний номер 38196695 виданий 27.05.2015 року Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області) Свідоцтва про право власності за індексним номером 16954483, виданого 29 січня 2014 року Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.01.2014 року, номер запису про право власності 4461112.

На підставі вказаного договору за ТОВ «СКАРТЕК» 15 червня 2018 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 523,4 кв.м., житловою площею 73,7 кв.м.

Як вбачається з договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 березня 2021 року, укладеного між ТОВ «СКАРТЕК» в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасимчуком В.В., зареєстрованого в реєстрі за №469, покупець продав, а відповідач прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 . Ціна договору становить 680 000 грн. (том 1, а.с.136-139).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 16 вересня 2020 року, у справі №761/48387/18 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ВІКОС 2014», треті особи: ТОВ «ФІРМА ТОМАС», ТОВ «СКАРТЕК», Державний реєстратор Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Долженко О.В., Державний реєстратор Філії у м. Києві Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Грусевич С.Г., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О., про витребування майна з чужого незаконного володіння витребувано на користь ОСОБА_2 з незаконного володіння ТОВ «ВІКОС 2014» нежилі приміщення з №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень №50 в літері А) загальною площею 197,6 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_4 . Визнано незаконними та скасовано рішення та записи державних реєстраторів у реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна нежилих приміщень з № 1 по № 6 (групи приміщень № 50 в літ. А) загальною площею 197,6 кв.м., що знаходяться в будинку за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1269360780391), а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41193156 від 21.05.2018 12:45:57 прийняте державним реєстратором Філії Комунального підприємства «ДОБРОБУТ» Литвинівської сільської ради у м. Київ Грусевичем С.Г. та внесений на його підставі запис номер 26237178, від 18.05.2018 12:44:11 щодо реєстрації права власності за ТОВ «Фірма Томас»; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 41382517 від 01.06.2018 10:13:13 прийняте державним реєстратором Філії Комунального підприємства «ДОБРОБУТ» Литвинівської сільської ради у м. Київ Грусевичем С.Г. та внесений на його підставі запис номер 26412215, від 25.05.2018 15:22:51 щодо реєстрації права власності за ТОВ «СКАРТЕК»; рішення про припинення обтяження індексний номер рішення: 41618152 від 14.06.2018 17:35:26 прийняте держаним реєстратором КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Київської області Долженко О.В., відомості про яке зареєстровано в реєстрі 14.06.2018 17:32:21; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 41637763 від 15.06.2018 15:19:07, прийняте приватним нотаріусом Бровченко Мариною Олександрівною, Київський міський нотаріальний округ, та внесений на його підставі запис номер 26649084, від 15.06.2018 15:04:29 щодо реєстрації права власності за ТОВ «ВІКОС 2014». Поновлено в реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності номер 21978580 від 21.08.2017 13:53:31, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасимчуком Володимиром Вікторовичем, на підставі рішення про реєстрацію прав №36721452 від 21.08.2017 14:12:09, яким було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 50 в літ. А) загальною площею 197,6 кв.м., що знаходяться в будинку за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1269360780391) за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Рішення набрало законної сили 16.09.2020 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено в ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 року у справі за № 6-107цс12, добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 №5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч.1 ст. 388 ЦК України.

Задовольняючи позовну заяву та витребовуючи на користь позивача від відповідача майно, суд першої інстанції у рішенні послався на те, що обставини, на які посилається представник ТОВ «ВІКОС 2014», як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, при цьому жодного обґрунтування таких висновків оскаржуване рішення суду не містить, що, вочевидь, не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості судового рішення.

Натомість з аналізу заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 16 вересня 2020 року, у справі №761/48387/18 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ВІКОС 2014», треті особи: ТОВ «ФІРМА ТОМАС», ТОВ «СКАРТЕК», Державний реєстратор Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Долженко О.В., Державний реєстратор Філії у м. Києві Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Грусевич С.Г., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко М.О., про витребування майна з чужого незаконного володіння, вбачається, що предметом розгляду у даній справі була незаконність вибуття із власності ОСОБА_2 нежилих приміщень з №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень №50 в літері А) загальною площею 197,6 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_4 .

Інші обставини, в тому числі обставини вибуття із власності позивача ТОВ «ВІКОС 2014» житлового будинку АДРЕСА_1 , предметом судового розгляду не були і місцевим судом ці обставини не досліджувались.

При цьому слід зазначити, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 було витребування нежитлових приміщень з №1 по НОМЕР_3 (групи приміщень №50 в літері А) загальною площею 197,6 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_4 , від ТОВ «ВІКОС 2014» та скасування рішень державних реєстраторів стосовно даного нерухомого майна. Чинність договору міни від 15 червня 2018 року ОСОБА_2 не оспорювала, відтак дане питання не було предметом судового розгляду.

Посилання ж позивача на те, що даним судовим рішенням встановлено нікчемність договору міни від 15 червня 2018 року, взагалі є необґрунтованими, оскільки ці доводи спростовуються змістом судового рішення від 14 листопада 2019 року, у якому відсутні висновки про нікчемність даного правочину. Слід зазначити, що суд, ухвалюючи вищевказане судове рішення, був позбавлений можливості давати будь-яку оцінку законності договору міни, позаяк це не було охоплено позовними вимогами ОСОБА_2 , за межі яких суд не міг вийти в силу вказівки закону.

За вищенаведених обставин, посилання позивача на нікчемність договору міни є необґрунтованими та нічим недоведеними, а сам договір є правомірним (ст. 204 ЦК України) та таким, що свідчить про законність та з власної волі вибуття із власності ТОВ «ВІКОС 2014» житлового будинку АДРЕСА_1 у власність ТОВ «СКАРТЕК», яке, набувши у встановленому законом порядку право власності на даний об`єкт нерухомого майна, мало усі законні підстави відчужити його на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 березня 2021 року.

Таким чином, зважаючи на те, що договір міни від 15 червня 2018 року не визнавався недійсним та не є нікчемним в силу вказівки закону, принаймні, в частині міни ТОВ «ВІКОС 2014» належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 на належні ТОВ «СКАРТЕК» нежитлові приміщення №15, АДРЕСА_2 , висновки суду про те, що майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 вибуло із власності ТОВ «ВІКОС 2014» поза його волею, суперечать вимогам закону та ґрунтуються на припущеннях, а отже не відповідають вимогам ст. 263 ЦПК України.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №752/5281/20 зазначено наступне:

«Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно

від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право

на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища,

що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності

у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач

за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише

в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те,

що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити

про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову

про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути

і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав,

а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків

для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав,

за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку

між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна,

а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися

як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі…

…У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно…

…Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила

з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає».

Зважаючи на те, що наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується, що майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 вибуло з власності ТОВ «ВІКОС 2014» за його волею на підставі правочину, який не визнаний недійсним та не є нікчемним в силу вказівки закону, правовий механізм, передбачений вимогами ст. 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, задовольнивши позовні вимоги ТОВ «ВІКОС 2014» саме на підставі положень вищевказаної правової норми.

Крім того, судом першої інстанції не було надано жодної оцінки добросовісності відповідача ОСОБА_1 та не здійснено відповідної перевірки даної обставини, чим порушено вимоги процесуального закону та покладено на відповідача, як добросовісного набувача, індивідуальний та надмірний тягар.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 з приводу оцінки добросовісності набувача зазначено:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19)…

...5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд взагалі не здійснив перевірку добросовісності/недобросовісності відповідача ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення не відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном, що є суттєвим як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі поданих ним доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обов`язок по доведенню його позовних вимог невиконано, оскільки не доведено наявності підстав для застосування положень ст. 388 ЦК України, про що зазначено у даній постанові,відтак, колегія суддів вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки рішення про задоволення позову судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши обставини справи та перевіривши їх належними, допустимими та достовірними доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового судового рішення провідмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКОС 2014» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «СКАРТЕК», про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: