Постанова

від 21.05.2024 по справі 440/15227/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 р.Справа № 440/15227/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 (суддя Сич С.С.; м. Полтава) по справі № 440/15227/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Активбуд-М"

до Полтавської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" (далі по тексту - позивач, ТОВ "АКТИВБУД-М") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської митниці Державної митної служби України (далі по тексту відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 11.07.2023 №UA806000/2023/000028/2, прийняте Полтавською митницею Державної митної служби України;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА806070/2023/000119 від 11.07.2023, прийняту Полтавською митницею Державної митної служби України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 15.02.2024 по справі № 440/15227/23 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" (ідентифікаційний код 44678428, пров. Толстого Льва, 40, м. Кременчук, Полтавська область, 39600) до Полтавської митниці Державної митної служби України (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 43997576, вул. Анатолія Кукоби, 28, м. Полтава, 36022) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA806000/2023/000028/2 від 11 липня 2023 року.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА806070/2023/000119 від 11 липня 2023 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" витрати зі сплати судового збору в розмірі 5368 грн. (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень).

20 лютого 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн..

Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі № 440/15227/23 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 43997576, вул. Анатолія Кукоби, 28, м. Полтава, 36022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" (ідентифікаційний код 44678428, пров. Толстого Льва, 40, м. Кременчук, Полтавська область, 39600) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень).

Відповідач, не погоджуючись із додатковим рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виокремлені позивачем послуги такі, як: вивчення матеріалів, наданих замовником, проведення аналізу наданих матеріалів та надання роз`яснення щодо порядку оскарження рішення про коригування митної вартості, надання консультацій з приводу порядку подання позову про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та додатків до нього, порядок сплати та розмір судового збору, аналіз судової практики з приводу спірних питань за аналогічними справами є складовою підготовки та змісту позовної заяви у відповідності до вимог пунктів 4, 5, 9, ч.5 ст. 160 та ч.3 ст. 161 КАС України. Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничих витрат в сумі 1500 грн. за вказані послуги не відповідає критерію розумності, обґрунтованості та є безпідставним.

Крім того, вказує на неодноразове звернення ТОВ «АКТИВБУД-М» до суду щодо визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови з аналогічними обставинами оскарження спірних рішень (зокрема, справи №440/5661/23, №440/8045/23, №440/15075/23, №440/15224/23), що свідчить про обізнаність позивача про порядок подання позову, сплати судового збору та невиправданість необхідності надання консультацій одного й того ж самого характеру по кожній справі за позовом ТОВ «АКТИВБУД-М» до Полтавської митниці з аналогічними позовними вимогами.

Вказує, що послуга зі складання заяви щодо надання додаткових документів Полтавській митниці від 02.10.2023 не може вважатись такою, що пов`язана саме з розглядом справи №440/15227/23, оскільки зазначена заява подавалась до митного органу в порядку ч.8 ст.55 МК України та передувала поданню позовної заяви від 06.10.2023, отже, не відповідає виду діяльності, визначеному в п.2 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI.

Враховуючи зазначене, витрати по оплаті правничих витрат в сумі 1500 грн., зазначені у пункті 1, та в сумі 500 грн., наведені у пункті 2, розрахунку суми гонорару від 15.02.2024 та акту виконаних робіт від 16.02.2024 не відповідають критерію розумності, обґрунтованості та є безпідставними, а загальна сума, заявлена позивачем до стягнення в розмірі 7000 грн. є неспівмірною зі складністю справи №440/15227/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Приймаючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі наданих до суду доказів, враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, значенню справи для сторони, враховуючи задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М", вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн..

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною другою вказаної статті, заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1ст. 1 Закону № 5076-VI, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Яке вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" у цій справі здійснювалося адвокатом Самойленком Михайлом Олександровичем на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1153782 (том 1, а.с. 159).

19.07.2023 між позивачем та адвокатом Самойленком М.О. укладено договір про надання професійної правничої допомоги №17 а/с (том 2, а.с. 28-30), за умовами якого адвокат Самойленко М.О. зобов`язується надати замовнику Товариству з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" послуги правничого (правового) характеру за дорученням замовника, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити надані виконавцем послуги на умовах, визначених цим договором.

Відомості про послугу викладені у розділі 2 цього договору.

Відповідно до умов пункту 3.1. розділу 3 вказаного договору, замовник здійснює оплату послуг виконавцю, згідно з наданим виконавцем (адвокатом) розрахунком виконаних робіт із зазначенням переліку наданих правничих послуг за цим договором, погодженого з замовником. Розрахунок та акт виконаних робіт складається адвокатом та подається на оплату після закінчення кожної із судових стадій розгляду справи за цим договором. Цим договором встановлено, що вартість послуг встановлюється з розрахунку: 1 година роботи адвоката становить вартість 1000 грн..

Позивачем надано до суду розрахунок гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги №17 а/с від 19.07.2023, що містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на загальну суму 7000 грн. (том 2, а.с. 31-32).

Факт оплати позивачем гонорару в сумі 7000 грн. підтверджується квитанцією №7 від 16.02.2024 (том 2, а.с. 34) та видатковим касовим ордером №10 від 16.02.2024 (том 2, а.с. 36).

Юридичні (правничі) послуги на загальну суму 7000 грн. передані адвокатом Самойленком М.О. клієнту (замовнику) Товариству з обмеженою відповідальністю "АКТИВБУД-М" актом виконаних робіт від 16.02.2024 (том 2, а.с. 33).

Так, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 у справі № 640/12206/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно з якими: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції вірно вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 7000,00 грн. є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.

Колегія суддів враховує, що дана справа призначена до розгляду та розглянута судом за правилами загального позовного провадження, а, отже, не відноситься до справ незначної складності.

Обставини участі представника позивача Самойленка М.О. у судових засіданнях суду першої інстанції 27.12.2023, 17.01.2024 та 15.02.2024 в режимі відеоконференції підтверджені наявними у матеріалах справи протоколами судових засідань Полтавського окружного адміністративного суду.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав обізнаності позивача про порядок подання позову, сплати судового збору та невиправданості необхідності надання консультацій одного й того ж самого характеру по кожній справі за позовом ТОВ «АКТИВБУД-М» до Полтавської митниці з аналогічними позовними вимогами, оскільки попередня адвокатська практика адвоката Самойленка М.О. в інших справах не може бути підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

За таких обставин, вирішуючи спір щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, враховуючи критерії реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з Полтавської митниці Державної митної служби України витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн..

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської митниці залишити без задоволення.

Додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі № 440/15227/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. ЖигилійСудді Т.С. Перцова В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 27.05.2024 року