Постанова

від 23.05.2024 по справі 160/1166/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/1166/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року (суддя Боженко Н.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 27.02.2024 року) в справі №160/1166/24 за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

11.01.2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом, до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (далі по тексту відповідач), в якому, враховуючи уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі розпорядження суду на виконання судових рішень по справі № 1-23/10 від 08.04.2019 року і 29.12.2010 року; визнати протиправними дії (бездіяльність) судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Калініченка Г.П. щодо приховування обставин банкрутства ПВКФ «Альянс-Холдінг» у справі №Б29/66-02 від час розгляду кримінальної справи № 1-23/10 і не залучення документів про банкрутство ПВКФ «Альянс-Холдінг» до матеріалів кримінальної справи № 1-23/20; зобов`язати відповідача видати розпорядження суду на виконання судових рішень по справі № 1-23/10 від 08.04.2019 року і 29.12.2010 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльності, та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом порушено норми процесуального права. Апелянтом зазначено, що суд першої інстанції помилково визначено спір як спір, що не підлягає вирішенню за правилами жодного судочинства, оскільки мова йдеться про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, оскарження його дій щодо організації та проведення повернення його коштів після закриття кримінального провадження. Суд першої інстанції на догоду відповідача цитує рiшення Великої Палати Верховного Суду у справi №820/5586/16 та зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постановi вiд 03 квiтня 2018 року у справi №820/5586/16 зазначила таке: «При цьому дiї суду (суддi), вчиненi при виконаннi своїх обов`язкiв щодо здiйснення правосуддя (самостiйного виду державної дiяльностi, яка здiйснюється шляхом розгляду й вирiшення в судових засiданнях в особливiй, установленiй законом процесуальнiй формi адмiнiстративних, цивiльних, кримiнальних та iнших справ), є процесуальними, а не управлiнськими. Оскарження в будь-який спосiб процесуальних актiв, дiй (бездiяльностi) судiв i суддiв при розглядi конкретноi: справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускаеться». Цитування рішення Великої Палати Верховного Суду неповне, оскiльки далi пiсля зазначеної цитати Велика Палата Верховного суду у справi №820/5586/16 зазначила таке: «У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади». Позовні вимоги позивача відповідають саме юрисдикції адміністративного суду, оскільки ні голова суду, ні відповідальна особа у своїй управлінський діяльності, жодним чином не були пов`язані з прийняттям акта органу судової влади, а саме рішення суду від 29.12.2010 року і 08.04.2019 року у справі №1-23/10. Висновок Верховного Суду цiлком узгоджується з правовою поведiнкою і самого вiдповiдача, зазначеного ним у листi про проведення службового розслiдування вiд 11.10.2022 року щодо звернення судового рiшення до виконання i направлення його виконавцю, там зазначае про свої дiї саме як суб`єкт владних повноважень. За результатами проведення службового розслідування, розпочатого за заявою ОСОБА_1 № 20698 від 11.10.2022 року, ініціювання питання наявності дисциплінарного проступку секретаря суду Майхер О.П., встановлено, за результатами проведення службового розслідування те, що ухвала суду від 08 квітня 2019 року не виконана, 20.10.2022 року судом було направлено запит Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про надання відомостей щодо реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємств та громадських формувань ППКФ «Альянс Холдінг». Все це суд виконував не у межах процесуального законодавсвта у межах розгляду якоїсь справи а як суб`єкт владних поноважень виконував управлінські функції. Апелянт вказував, що голова суду надаючи позивачу вiдповiдь у листах про проведення службового розслідування вiд 2022 року i 2024 року, жодного разу не зазначав, що позивач для звернення зазначених судових рішень до виконання ще повинен звертатись до суду в процесуальному порядку. Апелянт вказував, що позовнi вимоги стосуються не оскарження рiшень, прийнятого Ленiнським районним судом м Дніпропетровська від 29.12.2010 року і 08.04.2019 року, їх змісту, або обставин їх прийняття, як пише відповідач, а лише зверненням їх до виконання, що і повинні були зробити саме посадові відповідальні особи Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Передбачено, що суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами представляє голова суду. Відповідно до ст.155 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату, до повноважень якого відноситься організаційне забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Апелянт вказував, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю, намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність. Процесуальні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які їх вчиняють, перевіряються за нормами того процесу, в межах якого вони вчиняються. Суд першої інстанції вказував, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується як спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною в яких є суб`єкт владних повноважень. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Суд першої інстанції вказував, що згідно ч. 1 ст. 535 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 535 Кримінального процесуального кодексу України суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення. Дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ в особливій, установленій законом процесуальній формі), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. Суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Суд першої інстанції вказував, що події, які мали місце в цій справі та зумовили звернення позивача до суду, виникли під час судового розгляду конкретної справи, безпосередньо обумовлені таким розглядом, стосуються обставин визначеної справи. Відсутній публічно-владний управлінський аспект, відповідні функції відповідача не реалізовувалися за вказаних обставин. На виконання вимог ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції роз`яснив, що вказані позовні вимоги не належать до юрисдикції жодного суду.

Встановлено, що в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебувала кримінальна справа № 1-23/10 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст.358, ч.2 ст.366 КК України. ОСОБА_1 подав до судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Калініченко Г.П. заяву про скасування арешту належного йому майна та встановлення порядку і способу виконання постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.10.2010 року.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2010 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 сг.366 КК України закрита у зв`язку зі спливом строку притягнення останнього до кримінальної відповідальності. 29.12.2010 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено додаткову постанову, якою у постанову від 10.12.2010 року у справі було внесено виправлення і доповнення, зокрема, вирішено долю речових доказів, в тому числі, майна ТОВ з ІІ «Галітей», яке було залишено на відповідальне зберігання на складі ШІКФ «Альянс Холдинг» в с. Лобойківка Дніпропетровської області.

Ухвалою Ленінського районного суду .м. Дніпропетровська від 08.04.2019 року заяву ОСОБА_1 про скасування арешту належного йому майна та встановлення порядку і способу виконання постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2010 року задоволено часткою. Скасовано постанову старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області від 22.03.2002 року, про накладення арешту на вклади, цінності, рухоме та не рухоме майн, яке належить ОСОБА_1 . Майно, же було визнано речовими доказами по кримінальній справі №99016620, згідно постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області капітана податкові міліції ОСОБА_2 від 20.05.2002 року про долучення до справи речових доказів, а саме: 1). кран козловий ГП-45; 2), Двигуни А-4 500 кВ., в кількості 2 штуки; 3). двигун ДАЗО - 1250 кВ; 4). холодильну установку МКГ; 5). Редуктор Р100000/1,5; 6). насоси РИСУ 630/80, в кількості 2 штуки; 7). Насоси АВЗ-63-125Д, повернути за належністю директору ТОВ з II «Галілей» ОСОБА_1 , в разі надання ним відповідних правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на вказане майно.

На виконання ухвали від 08.04.2019 року, по справі 1-23/10, відповідальною особою секретарем суду 06.08.2019 року виписано розпорядження на виконання судового рішення, яким майно, яке було визнано речовими доказами по кримінальній справі №99016620, згідно постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Дніпропетровській області від 20.05.2002 року про долучення до справи речових доказів, яке було залишено на відповідальне зберігання на складі ППКФ «Альянс Холдинг» - повернути за належністю директору ТОВ з II «Галілей» ОСОБА_1 Розпорядження помилково було направлено до ГУ ДФС у Дніпропетровській області та повернуто до суду, після чого долучено до матеріалів справи.

Позивач звернувся до суду щодо не виготовлення та не отримання розпорядження про повернення майна, яке визнано речовими доказами. Листом від 11.10.2022 року № 01-22/22/3313/2022 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська повідомлено ОСОБА_1 про проведення у суді службового розслідування.

Встановлено, що 06.08.2019 року судом виготовлено розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вказано про необхідність повернути майно, яке було визнано речовими доказами по кримінальній справі директору ТОВ з ІІ «Галілей» Головку В.В.

06.08.2019 року судом виготовлено розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вказано про скасування міри у відношенні ОСОБА_1 та про необхідність повернення йому грошових коштів застави у розмірі 10000,00 грн.

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду .м. Дніпропетровська з заявою про оформлення нового розпорядження на виконання ухвали суду від 08.04.2019 року оскільки розпорядження від 06.08.2019 року йому видано не було, не надходило. Листом від 30.01.2024 року № 01-22/27/2024 Ленінський районний суд м. Дніпропетровська повідомив про відсутність правових підстав для оформлення нового розпорядження.

Позивач вважає дії суду протиправними, вказує, що суд як суб`єкт владних управлінських функцій не виконав свій обов`язок, не сформував та не направив йому розпорядження після закриття кримінального провадження. Просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі розпорядження суду на виконання судових рішень по справі № 1-23/10 від 08.04.2019 року і 29.12.2010 року; визнати протиправними дії (бездіяльність) судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Калініченка Г.П. щодо приховування обставин банкрутства ПВКФ «Альянс-Холдінг» у справі №Б29/66-02 від час розгляду кримінальної справи № 1-23/10 і не залучення документів про банкрутство ПВКФ «Альянс-Холдінг» до матеріалів кримінальної справи № 1-23/20; зобов`язати відповідача видати розпорядження суду на виконання судових рішень по справі № 1-23/10 від 08.04.2019 року і 29.12.2010 року.

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, адже спір відновить до виконання вироку або постанови про закриття кримінального провадження у межах кримінального судочинства, вказано, що дії суду або судді у межах іншої справи не можуть бути оскаржені окремо до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відповідно до ч. 1 ст.1 КПК України, порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.

Отже, будь-яка незгода з діями слідчого судді, прокурора, слідчого, що здійснені в порядку КПК, можуть оскаржені в порядку та за правилами КПК України. Проте слід зважати на закрите кримінальне провадження.

В рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп вказано, що правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Частиною 2 статті 534 цього Кодексу обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню.

Звісно положення Кримінального процесуального Кодексу України, не надають Дніпропетровському окружному адміністративному суду повноваження перевіряти законність дій суду чи судді у межах кримінального провадження, проте слід зважати, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито, спір стосується повернення йому належного майна та грошових коштів, що відбувається за розпорядженням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 535 Кримінального процесуального кодексу України суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення.

При вирішенні питання щодо підсудності спору, варто керуватись постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №802/1335/17-а. Верховний Суд вказує, що встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК засади змагальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 року вказує, що лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 ЄКПЛ, а також з урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції.

Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 року у справі № 420/516/19 вказано, що з`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції може призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті.

Отже, у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим.

Позивач вже не є учасником кримінального провадження у зв`язку з його закриттям та не може оскаржувати дії суду щодо видання розпорядження у межах кримінального провадження.

Рішення ЄСПЛ у справі «Кузьменко проти України», яким визнано порушення права заявника за пунктом першим статті 6 Конвенції у зв`язку з відмовою національних судів розглядати в порядку адміністративного судочинства його скаргу на дії слідчого щодо обшуку житла за відсутності в нього реальної можливості оскаржити такі дії за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, стосувалося іншої правової ситуації. У справі «Кузьменко проти України» в результаті оспорюваного заявником санкціонованого обшуку його квартири, проведеного в межах кримінальної справи за фактом крадіжки, було вилучено кілька мобільних телефонів, тобто майно, що знаходиться у вільному обігу, право на яке є самостійним об`єктом юридичної охорони. Доводячи неправомірність обшуку, заявник акцентував увагу на тому, що органами досудового слідства не встановлено протиправності походження вилучених речей, їх можливого доказового значення у кримінальній справі й, відповідно, законності вилучення. У зв`язку з цим телефони в подальшому повернуто. Рішення ЄСПЛ у справі «Кузьменко проти України» вказує про можливість оскарження дій суб`єкта щодо повернення його майна за правилами адміністративного судочинства.

Судова колегія вказує, що наявність відповідачем у справі суб`єкта владних повноважень, що здійснює управлінську функцію як то функція кримінального розслідування кримінальної справи, не робить позов адміністративним. Проте, слід звернути увагу на предмет позову та які дії просить позивач зобов`язати вчинити відповідача.

Для виникнення спору, головною ознакою є обставина порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, у разі коли позивач вважає, що відповідач щодо нього допустився протиправних дій. Дійсно, ОСОБА_1 вважає, що Ленінський районний суд м. Дніпропетровська не виконав, неповністю виконав свої функції по складенню та направленню розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили. Законність дій суду у такому випадку буде неможливо перевірити у межах іншого судочинства адже законність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень розглядається у порядку адміністративного судочинства.

Позивач звернувся до суду у з передбачених законом підстав.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) вказано, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Спір у даній справі відноситься до публічно-правових, оскільки він належить до спорів щодо виконання суб`єктом владних повноважень своїх функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Матеріалами справи встановлено, що у цій справі спір між сторонами зводиться до незгоди відповідачем сформувати та направити нове розпорядження щодо повернення ОСОБА_1 майна та коштів. У свою чергу повернення майна та коштів необхідне позивачу у межах справи про банкрутство.

Згідно ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції порушено право позивача на звернення до суду, з огляду на те, що закриття провадження у справі, яку суд першої інстанції надивлялись на закриття, вважає адміністративною, перешкоджає у розгляді його позову, більше того, суд першої інстанції свавільно вказував, що спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, та позивачем невірно вибрано форму звернення до суду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 238, 242, 312, 315, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року про закриття провадження в справі №160/1166/24 скасувати.

Справу № 160/1166/24 направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяО.М. Лукманова

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова