Рішення

від 15.05.2024 по справі 916/496/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/496/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Христенко А.О.,

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (65082, Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, буд. 1; код ЄДРПОУ 01125666)

до відповідача: Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС» (65012, Одеська обл., м. Одеса, провулок Мукачівський, буд. 4в; код ЄДРПОУ 32066963)

про стягнення 334 114,99 грн;

представники сторін:

від позивача - Пахомов К.Ю.,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС», про стягнення 334114,99грн., з яких 300681,18грн. основного боргу, 13406,44грн. пені, 1254,41грн. 3% річних, 18772,96грн. штрафу.

В обґрунтування позову посилається на укладання між сторонами договору № КД-22081 від 06.07.2023, встановлення договором обов`язку відповідача сплачувати орендну плату протягом 15-ти календарних днів з моменту виставлення рахунків, виставлення таких рахунків на оплату відповідачу, нездійснення відповідачем оплати, виникнення заборгованості у розмірі 300681,18грн., нарахування відповідно до умов договору та ч.2ст.625 Цивільного Кодексу України за прострочку виконання зобов`язань 13406,44грн. пені, 1254,41грн. 3% річних, 18772,96грн. штрафу.

Одночасно з позовом 09.02.2024 позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом арешту належного відповідачу судна «ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК».

Ухвалою від 12.02.2024 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою від 14.02.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 13.03.2024.

В судовому засідання 13.03.2024 суд протокольною ухвалою відклав судове засідання на 01.04.2024.

29.03.2024 відповідач через електронний суд надав клопотання про відкладення судового засідання в зв`язку з пізнім отриманням ухвали суду та наміром ознайомитись з матеріалами справи.

01.04.2024 від представника позивача через електронний суд надійшла заява про проведення судового засідання 01.04.2024 без його участі, оскільки йому стало відомо про наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 01.04.2024 наступне підготовче судове засідання призначено на 17.04.2024.

17.04.2024 від відповідача через електронний су надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату після 25.04.2024 в зв`язку з неможливістю адвоката прийняти участь у розгляді справи через відсутність у місті Одесі.

Враховуючи відсутність відомостей щодо особи адвоката відповідача, неодноразовість звернень про відкладення судового засідання, суд протокольною ухвалою 17.04.2024 закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 06.05.2024.

06.05.2024 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у позові просив відмовити. Також просив поновити строк на подання відзиву та звільнити відповідача від відповідальності на підставі ч.3 ст.219 Господарського Кодексу України.

В обґрунтування своїх заперечень посилався на придбання судна на електронному аукціоні 04.01.2022, укладення договору його купівлі-продажу 01.02.2022, отримання права власності з 10.02.2023, намагання протягом весни 2023 отримати дозвіл на перехід судна на рейд в Рені, не отримання погодження на такий перехід, у зв`язку з воєнним станом, відсутність можливості переставити судно на причал в іншому місці в межах Одеси через відсутність вільних місць, виявлення факту переплати за судно у розмірі 122557,44грн., надсилання листів позивачу з цього приводу. Також вказує, що позивач з 01.06.2023 збільшив вартість 1 доби стоянки з 5грн/м до 15 грн/м. Сторони 06.07.2023 підписали договір 3 КД-22081, відповідно до п. 6.2 якого його умови застосовуються починаючи з 10.02.2023. В подальшому сторони підписали Акт про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 20.07.2023, в зв`язку з чим у відповідача залишилась переплата у розмірі 17481,47грн.

Вказує на звернення 15.08.2023 з листом до позивача про погодження переходу судна до порту Рені, надсилання такого листа до АМПУ та ОСУВ «Одеса», отримання відмови, звернення 06.11.2023 з листом до АМПУ щодо погодження переходу судна та блокування прав відповідача позивачем, виставлення позивачем рахунків на оплату та підняття вартості стоянки за 1 добу до 35грн /м з 01.12.2023. Вважає таке підвищення безпідставним та застосованим лише стосовно відповідача. Посилається на розміщену в мережі інтернет Пояснювальну записку до фінансового плану позивача на 2022 рік, відповідно до якої тариф формується на підставі собівартості 1 нормо-години роботи виробничого робітника при наданні послуг, яка визначається у відповідності з діючими в порту тарифними ставками робітників та накладними витратами ПСМ, а також на інші нормативні документи з цього приводу.

Також зазначає про безпідставне нарахування позивачем вартості стоянки після закінчення строку дії договору, тобто після 31.12.2023.

Вважає неможливим застосування будь-яких штрафних санкцій до відповідача в зв`язку з тим, що невчасне виконання зобов`язань сталось через дію форс-мажорних обставин та з вини позивача і інших державних органів, які посилаючись на воєнний стан обмежують право власності відповідача. Також вказує на можливість звільнення відповідача від відповідальності на підставі ч.3 ст.219 Господарського Кодексу України.

Просив поновити строк для звернення з відзивом. Вказане клопотання про поновлення строку було задоволено судом протокольною ухвалою.

В судове засідання 06.05.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача правом на участь в судовому засіданні не скористався. В судовому засідання було оголошено перерву до 15.05.2024, про що в порядку ст.120 ГПК України було повідомлено відповідача.

07.05.2024 позивач надав через електронний суд більш якісну копію договору № 22081 від 06.07.2023, оскільки під час судового засідання 06.05.2023 було з`ясовано, що надана разом з позовною заявою копія договору через невдале копіювання не дає можливістю повністю прочитати текст п.3.4.

Також 13.05.2024 позивач надав через електронний суд заперечення на клопотання відповідача про поновлення строку надання відзиву.

В судовому засіданні 15.05.2024 судом за результатами розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.

Між сторонами 06.07.2023 був підписаний договір № КД-22081, відповідно до п.1.1 якого позивач надає відповідачу місце стоянки біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650" для нафтоналивного судна "ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК", яке є власністю відповідача, а також у разі потреби надає електроенергію та питну воду.

У п.6.2 договору з посиланням на ч.3 ст.631 Цивільного Кодексу України сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме починаючи з 10.02.2023.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З наведеного вбачається, що внаслідок укладання договору між сторонами виникли правовідносини, притаманні договорам надання послуг.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Ст.204 Цивільного Кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку до матеріалів справи не надано.

За змістом ст. 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Позивач свої зобов`язання щодо надання місця стоянки біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650" для нафтоналивного судна "ИНЖЕНЕР ВАЛЬЧУК" виконав, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

У п.3.1 договору сторони встановили, що вартість послуг за надання відповідачу міста стоянки (відстою) біля борту несамохідної майстерні "ПСМ-650", визначається за тарифами позивача, чинними на момент надання цих послуг.

Також у п.3.2 договору сторони чітко визначили, що у разі зміни тарифів, відповідач зобов`язується сплачувати вартість послуг позивачу за новими чинними тарифами.

Згідно з п.3.4 договору оплата за надані послуги здійснюється відповідачем протягом 15-ти календарних днів з моменту виставлення рахунків позивача. Під таким виставленням сторони визначили, зокрема, надсилання сканованої копії рахунку на електронну поштову адресу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідач факт отримання рахунку не заперечує, в якості підстав для відмови у позові зазначає інші обставини які виклав у відповіді на позовну заяву.

Відповідачем разом з поданням відзиву 06.05.2024 було заявлено клопотання про витребування доказів, в якому він просив витребувати у позивача:

- відомості про зміну тарифів на стоянку біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) у період з 01.02.2023 по 01.03.2024;

- економічне обґрунтування підвищення тарифів на стоянку біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) у період з 01.02.2023 по 01.03.2024 щодо кожного підвищення,

- відомості про погодження з Кабінетом Міністрів України/Міністерствами (іншими органами влади) зміни тарифів на стоянку біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) у період з 01.02.2023 по 01.03.2024 щодо кожного підвищення;

- відомості про кількість наявних (облікованих) місць для стоянки біля несамоходної майстерні (ПСМ-650);

- відомості про взаємовідносини з іншими контрагентами щодо стоянки суден біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) у період з 01.02.2023 по 01.03.2024, а саме надати звіт щодо кожного судна, що стояло у цей період (окрім військових суден) про найменування судна, кількість днів стоянки, період стоянки, застосований тариф (якщо він змінювався, то зазначити про дату та розмір зміни), загальний порахований розмір вартості стоянки такого судна із розбивкою по місяцям, відомості про стан оплати стоянки;

- відомості про повідомлення всіх контрагентів (крім військових суден), які у період з 01.02.2023 по 01.03.2024 стоянки суден біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) щодо зміни тарифу на стоянку з приводу кожної зміни, а саме надати копію документу, яким було проведене таке повідомлення;

- відомості про простий місяць стоянки біля несамоходної майстерні (ПСМ-650) у період з 01.02.2023 по 01.03.2024.

Вказане клопотання судом розглянуто та відхилено протокольною ухвалою в судовому засідання 15.05.2024 з огляду на наступне.

В своєму клопотання відповідач не посилається на жодну норму процесуального права, проте питання витребування доказів врегульоване насамперед ст.81 ГПК України.

Відповідно до ч.1 вказаної норми, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Судом протокольною ухвалою відповідачу був поновлений строк подання відзиву та строк на заявлення клопотання про витребування доказів.

Проте ч.2 вказаної статті встановлює, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

З наданого відповідачем клопотання не вбачається, що відповідач самостійно намагався отримати витребувані докази у будь-яких осіб, насамперед у позивача, не наведено причини неможливості отримати цих доказів самостійно, як це передбачено п.4 та п.5 ч.2 ст.81 ГПК України.

Крім того, частина витребуваних доказів стосується взаємовідносин позивача з іншими контрагентами, які споживали аналогічні послуги. Вказані обставини не входять до предмету доказування по цій справі та на думку суду не можуть впливати на взаємовідносини між позивачем та відповідачем в контексті прав та обов`язків, встановлених договором між ними, що також є недотриманням п.2 ч.2 ст.81 ГПК України.

На виконання умов договору, позивач виставив відповідачу наступні рахунки-фактури на оплату:

- №700063 від 27.07.2023 на суму 44011,61грн.;

- №700071 від 01.09.2023 на суму 44011,61грн.;

- №700083 від 29.09.2023 на суму 42591,88грн.;

- №700093 від 31.10.2023 на суму 44011,61грн.;

- №700100 від 30.11.2023 на суму 42591,88грн.;

- №700102 від 23.12.2023 на суму 100944,06грн.;

Позивачем враховано підписаний між сторонами Акт № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.07.2023, відповідно до якого сторони визначили заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 17481,7грн та воліли зарахувати її в рахунок погашення майбутніх зобов`язань відповідача перед позивачем за договором КД-22081. В зв`язку з цим, позивачем по рахунку-фактурі №700063 від 27.07.2023 на 44011,61грн. до стягнення заявлено 26530,14грн. (різниця між 44011,61грн. та 17481,7грн.).

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг відповідно до умов договору належним чином не виконав, в зв`язку з чим склалась заборгованість у розмірі 300681,18грн. основного боргу.

Період заборгованості - липень (частково) 2023 року по грудень 2023 року включно.

Строк дії встановлений сторонами п.9.1 договору до 31.12.2023, таким чином нарахування основного боргу в рамках заявлених позовних вимог здійснено протягом дії договору.

Як вже зазначалось, у пунктах 3.1 та 3.2 договору сторони встановили, що вартість послуг визначається у розмірі тарифу позивача, а також констатували обов`язок відповідача у разі зміни тарифів сплачувати вартість послуг за новими чинними тарифами.

Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 509 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В порушення наведених норм закону та пунктів 2.2.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав, в зв`язку з чим за період з липня по грудень 2023 склалась заборгованість у розмірі 300681,18грн. основного боргу.

До відзиву на позовну заяву відповідач надає лист на адресу позивача від 14.02.2023, в якому зазначається про укладання договору купівлі-продажу державного майна та йдеться про погодження маршруту виведення майна (судна) з акваторії Одеського порту. Цілком очевидно, що будь-які посилання на договір № КД-22081 від 06.07.2023 або на його умови в листі відсутні з урахуванням дати підписання зазначеного договору. Відсутні також і посилання на обставини щодо міста стоянки судна, тому вказаний лист жодним чином не може впливати на відносини між сторонами, які врегульовані договором № КД-22081.

Відповідачем надано також копію листа від 20.03.2023 вих.№ 55 на адресу ОСУВ «Одеса», в якому відповідач просить розглянути можливість разового переходу судна до рейду п.Рені.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази направлення або отримання цього листа, крім того він адресований не стороні по справі, а тому не може встановлювати або змінювати права та обов`язки сторін за договором № КД-22081.

Лист відповідача від 15.08.2023 вих. № 98 на адресу в.о.головного диспетчера ДП «Одеський морський торгівельний порт» про погодження та надання дозволу разового переходу судна до рейду п.Рені не містить доказів його направлення/отримання на адресу позивача, у цьому листі відсутні посилання на договір № КД-22081 або його умови, не йдеться про зміну або припинення умов договору, не надано доказів наявності повноважень у адресата вчиняти правочини від імені позивача.

Це ж саме стосується і листа відповідача від 22.08.2023 вих.№ 100 на адресу ОФ ДП «АМПУ», відносно якого відсутні докази відправки або вручення, яке адресовано не стороні за договором, не містить посилань на договір з позивачем, не змінює його умов або порядку виконання та містить прохання погодити та надати дозвіл на перехід судна.

Відповідачем також надані листи від 03.04.2023 № 60 на адресу ОФ ДП «АМПУ», від 13.04.2023 № 65 головному диспетчеру ОФ ДП «АМПУ», від 18.04.2023 № 67 на адресу позивача, від 07.07.2023 № 92 на адресу ОФ ДП «АМПУ», від 07.07.2023 № 93 головному диспетчеру ОФ ДП «АМПУ», від 26.10.2023 № 203 на адресу ОФ ДП «АМПУ», від 06.11.2023 № 204 на адресу ОФ ДП «АМПУ», від 11.12.2023 № 185 капітану Одеського морського порту, від 11.12.2023 № 186 на адресу ОФ ДП «АМПУ», від 13.12.2023 № 187 головному диспетчеру ОФ ДП «АМПУ», від 13.12.2023 № 188 на адресу ОФ ДП «АМПУ».

З аналізу наданих позивачем до відзиву листів вбачається, що стосовно більшості з них відсутні докази направлення або отримання адресатом, при цьому жоден з листів не може розглядатися як доказ внесення змін до умов договору № КД-22081 від 06.07.2023 в частині прав та обов`язків сторін а також щодо строку його дії. Листи не містять пропозицій щодо внесення змін до умов договору з наступним акцептом таких змін контрагентом у встановлений законом спосіб, частина листів адресована не стороні за договором.

Відповідач також посилається на ч.3 ст.219 Господарського Кодексу України, відповідно до якої, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Разом з цим, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача. З наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, які саме дії позивача сприяли простроченню виконання відповідачем передбачених договором грошових зобов`язань щодо оплати отриманих послуг, в чому полягає вина позивача. Факт отримання послуг відповідач не заперечує. Стосовно зміни тарифів суд виходить з передбаченого сторонами у пунктах 3.1 та 3.2 договору обов`язку відповідача сплачувати вартість послуг, у тому числі у разі зміни тарифу, наявність у позивача права змінювати тарифи, встановленого статтею 627 Цивільного Кодексу України принципу свободи договору. При цьому відповідно до ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. З заявами про розірвання договору або внесення в нього змін відповідач до позивача не звертався, в судовому порядку ці питання не вирішувались, договір недійсним не визнавався, а том суд виходить з встановленої статтею 204 Цивільного Кодексу України презумпції правомірності правочину.

В рамках заявлених позивачем вимог, з урахуванням предмету спору та наявних у справі доказів, суд не вбачає таких неправомірних дій (бездіяльності) з боку позивача в рамках його компетенції, які б сприяли вчиненню правопорушення відповідачем та могли б бути підставою для звільнення від відповідальності або для її зменшення.

Щодо посилань на те, що невчасне виконання зобов`язань відповідачем сталось через дію форс-мажорних обставин та з вини не лише позивача, а й інших державних органів, суд зазначає наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського Кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом.

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

В договорі питання наявності форс-мажорних обставин сторони оговорили у розділі 5. Відповідно до п.5.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-яких положень цього Договору, якщо його невиконання стало внаслідок причин, які знаходяться поза сферою контролю виконуючої сторони, до таких причин відносяться: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські заворушення та т.і.

П.5.3 договору передбачає обов`язок сторони повідомити іншу сторону про такі обставини або їх припинення негайно, однак не пізніше 5 днів з моменту їх настання (припинення) у письмовій формі. В цьому ж пункті зазначено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилання на будь-яку вищевказану обставину як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань.

З наведених відповідачем доказів не вбачається наявності таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які б в силу своєї надзвичайності та невідворотності об`єктивно унеможливили для відповідача виконання зобов`язань щодо оплати послуг, передбачених умовами договору.

Твердження відповідача про порушення його прав іншими державними органами та суб`єктами суд вважає такими, що не входять до предмету доказування по цій справі, оскільки вказані органи та суб`єкти не є стороною по справі та відповідні позовні вимоги відповідачем до них не пред`являлись.

У ст. 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем з посиланням на ч.2 ст.265 Цивільного Кодексу України заявлено до стягнення 1254,41грн. 3% річних за прострочку виконання грошового зобов`язання за період з моменту прострочки за кожним рахунком-фактурою та загалом до 31.12.2023.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону та договору, а тому вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 13406,44 грн. пені з початком нарахування за кожним рахунком-фактурою окремо але загалом до 31.12.2023.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ч.1 ст. 547 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 4.1.1 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати рахунків відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми.

Розрахунок пені здійснений позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому вимоги позивача про стягнення 13406,44 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення 18772,96грн. штрафної санкції з посиланням на п.4.1.5 договору.

Відповідно до п.4.1.5 договору, у разі не реєстрації відповідачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначені Податковим кодексом строки, відповідач за першою вимогою позивача зобов`язаний сплатити на користь останнього штраф у розмірі суми зменшення податкового зобов`язання.

Відповідна вимога надіслана позивачем відповідачу (вих. № 03/0292/365 від 25.08.2023) та містить відмітку про її отримання 05.09.2023. У вказаному листі-вимозі зазначено про складання та надсилання із застосуванням програмного комплексу «M.E.Doc» через сервер ДПС на адресу відповідача розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних по Договору стоянки для їх реєстрації відповідачем в ЄРПН. Також зазначалось про анулювання реєстрації відповідача як платника ПДВ за рішенням контролюючого органу з 31.07.2023 за ненадання декларації протягом року, так як наслідок неможливість для позивача на підставі п.п.192.1.1 ст.192 ПКУ зменшити суму податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 18772,96грн. згідно наданого розрахунку.

За таких обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення 18772,96грн. штрафної санкції на підставі п.4.1.5 договору обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (65082, Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, буд. 1; код ЄДРПОУ 01125666) до Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС» (65012, Одеська обл., м. Одеса, провулок Мукачівський, буд. 4в; код ЄДРПОУ 32066963) про стягнення 334 114,99 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ФРОГ АГРОСЕРВІС» (65012, Одеська обл., м. Одеса, провулок Мукачівський, буд. 4в; код ЄДРПОУ 32066963) на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (65082, Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, буд. 1; код ЄДРПОУ 01125666) 300 681,18 грн основного боргу, 13 406,44 грн пені, 1 254,41 грн 3% річних, 18 772,96 грн штрафу, 5 011,72 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15 травня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 24 травня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков