Ухвала

від 21.05.2024 по справі 643/2326/23

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/2326/23

Провадження № 1-кп/643/73/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2024

21 травня 2024 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

обвинувачених: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022221170002484, внесеному до ЄРДР від 07.08.2022, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,5 ст. 185 КК України та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває вищевказаний обвинувальний акт.

Від захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 надійшла зава про неможливість бути присутнім в судовому засіданні через перебуванні на лікарняному.

Представники потеплілих осіб в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про дату, час та місце проведення підготовчого засідання належним чином, заяв про поважні причини своєї неявки або про проведення підготовчого засідання до суду не надійшло.

В ході судового засідання від прокурора надійшло клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку із існуванням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували щодо заявленого прокурором клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно останніх, вважаючи, що прокурором в чергове не доведено ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та є підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який, а саме, цілодобовий домашній арешт, оскільки досудове слідство завершено, в ході якого обвинувачені активно працювали зі слідством, раніше не судимі, мають міцні соціальні зв`язки тощо. На думку сторони захисту, відсутні підстави передбачати на незаконний вплив на потерпілих, свідків, на перешкоди іншим чином кримінальному провадженню.

Обвинувачений ОСОБА_8 заперечував щодо клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримавши позицію захисника.

Обвинувачений ОСОБА_7 також не погодився із клопотанням прокурора про продовження дії запобіжного заходу стосовно нього, підтримавши позицію захисника.

Обвинувачений ОСОБА_6 поклався на розсуд суду.

Вивчивши заявлене прокурором клопотання, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Так, встановлено, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 26.12.2022 ОСОБА_6 звільнено з-під варти у зв`язку зі сплатою застави.

Відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає.

ОСОБА_7 визначено суму застави у розмірі 124050грн., ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі шестидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 143580грн.

Відповідно до правил ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Положеннями ст. 178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим, стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність утриманців, майновий стан тощо.

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»)

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЕСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, з постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі №166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі №0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання під вартою.

Далі, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (п.35 рішення ЄСПЛ №12369/86 від 26.06.1991 року «Летельє проти Франції»).

По справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи - тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обвинувачується у вчинені злочину, постала перед компетентними органами.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжких злочинів, зокрема за ч. 5 ст. 185 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від сьомі до дванадцяти років, з конфіскацією майна, а відтак, будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих ним злочинів та покарання, яке їм загрожує, у разі визнання їх винуватими, існує реальний ризик того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду.

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Також суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.

Отже, тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням обставин справи, з метою об`єктивного встановлення істини по справі, забезпечення виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов`язків, для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати виконанню судового рішення, вчинити інше правопорушення, оцінюючи в сукупності усі обставини і у відповідності до вимог ч.1 ст. 178 КПК України, а також те, що обвинувачені свою провину не визнали повністю, судовий розгляд не завершений, суду не надано будь-яких відомостей щодо постійного заробітку, стану здоров`я, сімейного стану, як наявність малолітніх, неповнолітніх дітей або осіб на утриманні, а не у наявності, а тому суд вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строком не більше двох місяців.

Доводи захисників та їх підзахисних про наявність підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, що зазначено текстом вище, носять голослівний характер, оскільки до теперішнього часу ніякими належними та переконливими доказами не підтверджені.

Отже, наявність ризиків, що стали підставою для обрання такого виду запобіжного заходу, продовжують існувати та не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинувачених під вартою, та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам.

Усі інші питання, фактичні обставини кримінальних правопорушень, питання винуватості чи не винуватості у скоєнні кримінальних правопорушень, питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час судового розгляду, який у даному випадку, не завершений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 369-372, 376, 392 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком не більше двох місяців, тобто до 19.07.2024.

Розмір застави та порядок її внесення обвинуваченим залишити без зміни.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом 5 днів.

Суддя ОСОБА_1