Рішення

від 22.05.2024 по справі 468/2254/23

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/2254/23

2/468/175/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2024 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі - головуючого судді Муругова В.В., за участі секретаря Серака Д.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу №468/2254/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту від 26.09.2017 року, складеного на користь відповідача дружиною позивача ОСОБА_3 . На обґрунтування вимог позивач в позовній заяві зазначив, що в провадженні Баштанського районного суду Миколаївської області перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. З вказаної справи позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що його дружина ОСОБА_3 26.09.2017 року склала заповіт, яким заповіла належні їй земельні ділянки площею 7,6645 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0089, площею 0,8301 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0312, площею 4,01 га з кадастровими номерами 4820682200:02:000:0313 та 4820682200:02:000:0090.

Позивач вважає, що такий заповіт є удаваним правочином, оскільки з копії розписки ОСОБА_3 від 30.11.2021 року слідує, що вона 27.02.2007 року домовилась з ОСОБА_4 про продаж йому вказаних земельних ділянок після прийняття закону щодо продажу землі в рахунок отриманих нею раніше коштів. Отже, на думку позивача, складений ОСОБА_3 заповіт є удаваним правочином, метою якого було приховування продажу ОСОБА_3 належних їй земельних ділянок. При цьому на момент складення заповіту ЗК України не допускав купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

З вказаних підстав позивач просив визнати заповіт ОСОБА_3 від 26.09.2017 року недійсним.

Процесуальні дії у справі та заяви сторін:

Позов надійшов до суду 10.10.2023 року.

20.10.2023 року відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

24.11.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позову, оскільки воля заповідача відповідала його волевиявленню. Заява ОСОБА_3 від 30.11.2021 року стосується її відносин не з відповідачем по справі, а з іншою особою - ОСОБА_4 і така заява була написана тоді, коли мораторій на продаж землі був знятий, що дозволяло ОСОБА_3 здійснити продаж своєї землі. Крім того подібний договір купівлі-продажу підлягав державній реєстрації, тому складення заповіту не могло приховати під собою купівлю-продаж земельних ділянок. При цьому заповіт за своєю формою та порядком посвідчення відповідає вимогам закону та відображає дійсну волю заповідача.

12.12.2023 року ухвалою суду у приватного нотаріуса витребувана копія спадкової справи після смерті ОСОБА_3

19.01.2024 року ухвалою суду повторно витребувана у приватного нотаріуса копія спадкової справи після смерті ОСОБА_3

21.02.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в яких позивач наполіг на задоволенні позову, оскільки між відповідачем та померлою ОСОБА_3 були певні договірні відносини, суть яких відповідач не розкриває. Також відповідач не пояснює причин, за яких ОСОБА_3 склала заповіт на його користь, при цьому земельні ділянки заповідача перебували в користуванні родичів відповідача та саме прихованим продажом їм таких земельних ділянок в період дії відповідної заборони пояснюється складення ОСОБА_3 заповіту на користь відповідача, який гарантував би перехід права власності на дані земельні ділянки в разі не оформлення за життя заповідача відповідного договору купівлі-продажу землі.

23.02.2024 року судом в підготовчому судовому засіданні без видалення до нарадчої кімнати визнана поважною причина пропуску строк подання відповіді на відзив та відповідна відповідь прийнята судом, відповідачу наданий строк на подання заперечень на відповідь на відзив, а також вирішено дослідити копію спадковою справи після смерті ОСОБА_3 , яка знаходиться в матеріалах цивільної справи №468/1310/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

18.03.2024 року підготовче провадження закрите та справа призначена до судового розгляду.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач та його представник до суду не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись вчасно та належним чином. Від них не надходили заяви про відкладення розгляду справи.

Оскільки належним чином повідомлені сторони до суду не з`явились та на підготовчому провадженні сторони завершили обмін заявами по суті справи, а також зібрані всі наявні у сторін доказів, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію заповіту ОСОБА_3 від 26.09.2017 року; копію заяви ОСОБА_3 від 30.11.2021 року; копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 ), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

За свого життя 26.09.2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В., відповідно до якого заповіла ОСОБА_2 належні їй земельні ділянки площею 7,6645 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0089, площею 0,8301 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0312, площею 4,01 га з кадастровими номерами 4820682200:02:000:0313 та 4820682200:02:000:0090, підтвердивши при цьому те, що такий заповіт не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Позивач ОСОБА_1 постійно проживав зі спадкодавцем, отже прийняв спадщину після неї.

Відповідач ОСОБА_2 пропустив визначений законом строк подання заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, провадження за яким №468/1310/23 зупинене до набрання законної сили рішення в даній справі.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Ст. 203 ЦК України містить загальні вимоги чинності правочину (в тому числі і заповіту), серед яких: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 28.07.2021 року по справі №654/5481/13-ц за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Згідно з постановою Верховного Суду від 25.11.2021 року по справі №755/17235/17 заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.06.2022 року по справі №369/1913/17 Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України). Нездійснення цього права не є підставою для його припинення. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

З аналізу процитованих вище положень закону та судової практики слідує, що відносно заповіту діє презумпція його правомірності як одностороннього правочину та принцип свободи заповіту і поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

За такого, оспорюючи дійсність заповіту, саме позивач має належними достатніми та допустимими доказами спростувати вказану презумпцію та принципи.

Натомість суду не надані докази порушення вимог щодо форми чи порядку посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 26.09.2017 року.

Що ж стосується позиції позивача щодо невідповідності волевиявлення ОСОБА_3 , яке було нею сформоване у вигляді заповіту, з її дійсною волею, спрямованою на укладення договору купівлі-продажу належних їй земельних ділянок в супереч встановленим законом заборон щодо цього, то не має підстав погодитись з цим.

По-перше, як вказано вище, заповіт є одностороннім правочином, який відповідно до ст. 202 ЦК України може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила, тобто для спадкодавця. Натомість договір купівлі-продажу відповідно до ст. 655 ЦК України є двостороннім правочином, який передбачає виникнення обов`язків як у продавця, так і у покупця. При цьому заповіт ОСОБА_3 будь-яких обов`язків особи, на користь якої він складений, не передбачає. Також позивач не надав суду інших достатніх та допустимих доказів того, що саме за вчинення заповіту на користь відповідача ОСОБА_3 отримала грошові кошти.

По-друге, з аналізу положень ч.1 ст. 235 ЦК України слідує, що для удаваного правочину обов`язково мають співпадати сторони і удаваного, і дійсно вчиненого ними правочинів, в тому числі і вигодонабувача за такими правочинами. В даному випадку ж письмова заява ОСОБА_3 від 30.11.2021 року стосується опису її попередніх домовленостей про можливу продаж належних їй земельних ділянок іншій особі, аніж та, на користь якої складений заповіт ОСОБА_3 від 26.09.2017 року.

По-третє, якби заповідач ОСОБА_3 дійсно не бажала заповідати належні їй земельні ділянки відповідачу, а бажала продати їх іншій особі, то з часу складення відповідного заповіту до дня її смерті минув значний проміжок часу, протягом якого спадкодавець мав змогу скасувати чи змінити заповіт, також на час складення відповідної заяви ОСОБА_3 від 30.11.2021 року заборона на продаж землі не діяла та вона мала змогу укласти відповідний договір купівлі-продажу, якби дійсно бажала цього. Проте спадкодавець ОСОБА_3 протягом тривалого часу свій заповіт не скасувала та не змінила, а також не скористалась своїм правом на укладення з іншою особою договору купівлі-продажу належної їй землі, що спростовує позицію позивача про те, що викладене в заповіті від 26.09.2017 року волевиявлення ОСОБА_3 не відповідало її волі.

Таким чином позивачем не спростована презумпція правомірності заповіту ОСОБА_3 від 26.09.2017 року як одностороннього правочину, натомість, виходячи з принципу свободи заповіту і поваги до волі заповідача, такий заповіт обов`язковий для спадкоємців ОСОБА_3 .

Вказане є підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні і підстави для розподілу судових витрат позивача, а відповідач щодо сум понесених ним витрат будь-яких доказів не надав та в супереч положенням ч.1 ст. 134 ЦПК України не додав до відзиву (як першої заяви відповідача по суті справи) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс або які очікував понести в зв`язку із розглядом справи. У зв`язку з цим суд не має підстав для розподілу судових витрат по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12; 13; 81; 141; 264; 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 26.09.2017 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складене 29.05.2024 року.

суддя