Постанова

від 17.09.2024 по справі 468/2254/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.09.24

22-ц/812/1236/24

Провадження № 22-ц/812/1236/24 Суддя першої інстанції Муругов В.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2024 року м. Миколаїв Справа № 468/2254/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж. М.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2024 року, повний текст якого складено 29 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Муругова В.В., в залі судового засідання в м. Баштанка, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

10 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовував тим, що в провадженні Баштанського районного суду Миколаївської області перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

З вказаної справи ОСОБА_2 дізнався про те, що його дружина ОСОБА_4 26 вересня 2017 року склала заповіт, яким заповіла належні їй земельні ділянки площею 7,6645 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0089, площею 0,8301 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0312, площею 4,01 га з кадастровими номерами 4820682200:02:000:0313 та 4820682200:02:000:0090, ОСОБА_3

З копії розписки ОСОБА_4 від 30 листопада 2021 року слідує, що вона 27 лютого 2017 року домовилась з ОСОБА_5 про продаж йому вказаних земельних ділянок після прийняття закону щодо продажу землі в рахунок отриманих нею раніше коштів.

Отже, на думку позивача, складений ОСОБА_4 заповіт є удаваним правочином, метою якого було приховування продажу ОСОБА_4 належних їй земельних ділянок. При цьому на момент складення заповіту ЗК України не допускав купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 26 вересня 2017 року ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі № 1997.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відносно заповіту діє презумпція його правомірності як одностороннього правочину та принцип свободи заповіту і поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

За такого, оспорюючи дійсність заповіту, саме позивач має належними достатніми та допустимими доказами спростувати вказану презумпцію та принципи.

Натомість суду не надані докази порушення вимог щодо форми чи порядку посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 26 вересня 2017 року.

Не погодившись з рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, та посилаючись на неправильність встановлення обставин справи та неправильність застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність волевиявлення померлої на укладення саме договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а не на укладення заповіту, скаржник вважає помилковими, а ці обставини такими, що неправильно встановлені.

Адже на переконання скаржника, між померлою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склалися такі відносини: надання ОСОБА_5 грошей у борг ОСОБА_4 неможливість ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 отримані в борг кошти; надання ОСОБА_4 оспорюваного заповіту на земельні ділянки на користь сина позикодавця, як гарантії подальшого укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Оскільки на час передачі грошей в борг ОСОБА_4 і на час видачі оспорюваного заповіту, існувала заборона на відчуження земельних ділянок (паїв) належних їй, то з метою приховання правочину щодо відчуження цих ділянок, ОСОБА_4 був складений заповіт на користь відповідача, щоб в подальшому, коли відчуження таких земель буде дозволено, відповідач мав можливість оформити ці ділянки на своє ім`я в разі смерті ОСОБА_4 .

За таких обставин, оспорюваний заповіт є удаваним правочином, який складений з метою приховати правочин купівлі-продажу земельних ділянок, на укладення якого в час видачі заповіту, існувала встановлена ЗК України заборона на відчуження, а тому цей заповіт підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 215, статті 203, статті 1257, статті 235 ЦК України.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві ОСОБА_3 зазначав, що рішення суду першої інстанції в цілому ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, суд розібрався в даній ситуації та виніс справедливе рішення.

Скаржник намагається довести той факт, що складення заповіту від 2017 року та копія якогось документу від 2021 року є взаємопов`язаними та саме таким чином намагається довести удаваність правочину, але на переконання відповідача, це документи, які не мають між собою абсолютно нічого спільного, не мають будь - якого причинно-наслідкового зв`язку між собою.

У позивача відсутні докази, які б свідчили про відсутність у ОСОБА_4 волевиявлення на передачу майна після своєї смерті відповідачу, тому відсутні підстави для визнання заповіту недійсним як удаваного договору купівлі-продажу.

Доводи позивача про те, що заповіт є фактично договором купівлі-продажу, не підтверджуються жодним із доказів, тому позов є безпідставним та необґрунтованим, суд першої інстанції вірно оцінив надані докази сторонами та виніс законне та обґрунтоване рішення в даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

За свого життя 26 вересня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою Н.В., відповідно до якого заповіла ОСОБА_3 належні їй земельні ділянки площею 7,6645 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0089, площею 0,8301 га з кадастровим номером 4820682200:02:000:0312, площею 4,01 га з кадастровими номерами 4820682200:02:000:0313 та 4820682200:02:000:0090, підтвердивши при цьому те, що такий заповіт не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Позивач ОСОБА_2 постійно проживав зі спадкодавцем, отже прийняв спадщину після неї.

Відповідач ОСОБА_3 пропустив визначений законом строк подання заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, провадження за яким №468/1310/23 зупинене до набрання законної сили рішення в даній справі.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Заповіт - це правочин, який укладається фізичною особою (заповідачем) на випадок смерті, вчиняється в передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (спадкоємців), а також може передбачати інші розпорядження, в тому числі покладати на спадкоємців обов`язки щодо виконання вказівок заповідача особистого характеру.

Аналіз наведених визначень дозволяє виділити наступні ознаки, притаманні заповіту:

- заповіт є правочином, оскільки підпорядковується загальним ознакам, властивим для останніх (дія особи, спрямована на досягнення юридичних наслідків, а саме на виникнення, зміну або припинення правовідносин; вольовий характер; вчинення суб`єктом з необхідним обсягом цивільної дієздатності; в певній формі тощо).

- заповіт є особистим розпорядженням, складення якого можливе лише самим укладачем. Вчинення заповіту через представника не допускається (частина 2 статті 1234 ЦК України). Вчинення заповіту під впливом волі третіх осіб тягне за собою недійсність цього правочину як такого, що укладений з пороком волі (частина 2 статті 1257 ЦК України);

- заповіт - це розпорядження, зроблене на випадок смерті. Тільки з часу відкриття спадщини особи, вказані у заповіті спадкоємцями, набувають право вступити у спадкові відносини. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише в разі смерті заповідача (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року справа № 684/36/19);.

- заповіт не є документом, що посвідчує відчуження майна. Тобто все, що особа заповідає іншим особам, залишається у її власності. Заповіт у будь-який момент можна скасувати та змінити. Кожен наступний заповіт скасовує попередній.

Отже заповіт вважається одностороннім правочином, на що вказують норми статті 1233 ЦК України, визнаючи заповітом розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Односторонній характер заповіту не дозволяє віднести останній до різновиду договорів. Заповіт вважається укладеним тоді, коли заповідач висловив свою волю в передбаченій законом формі. Для дійсності заповіту не вимагається, щоб особи, призначені у ньому спадкоємцями, дали на це згоду. Лише після відкриття спадщини їхнє волевиявлення матиме значення - вони або приймуть спадщину за заповітом, або відмовляться від її прийняття. В цьому випадку матиме місце інший правочин - про прийняття (відмову від прийняття) спадщини, який також є одностороннім. З одностороннього характеру заповіту випливає така його ознака, як можливість його зміни або скасування заповідачем у будь-який час.

Для того, щоб заповіт був дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, він повинен бути посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2023 року справа № 518/1249/14-ц).

Недійсності заповіту присвячена стаття 1257 ЦК України, яка стосується нікчемних та оспорюваних заповітів.

Нікчемний заповіт - заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст частини 1 статті 1257 ЦК у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК, зокрема у статтях 1247, 1248, 1249, 1253 ЦК (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справа № 466/9242/21).

Оспорюваний заповіт - за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі) заповітів. Тлумачення частини 2 статті 1257 ЦК свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК (постанова Верховного Суду від 17 травня 2022 року справа № 242/99/19).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Позивач стверджував, що спадкодавець у 2017 році, роблячи розпорядження своїм майном, зокрема, земельними ділянками, на випадок своєї смерті, на користь відповідача, мав на меті укладання договору купівлі-продажу цих земельних ділянок, про що свідчить розписка спадкодавця, складена у 2021 році.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку про те, що позивачем не спростована презумпція правомірності заповіту як одностороннього правочину, виходячи з принципів свободи заповіту і волі заповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками з огляду на викладені норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги про удаваність заповіту вважає неприйнятними та зауважує таке.

Заповіт є одностороннім правочином та не може відноситись до різновиду договорів, зокрема, й до договорів купівлі-продажу земельних ділянок, який передбачає певні дії саме двох осіб на час укладенні договору (2017 рік), для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, тобто права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

26 вересня 2017 року ОСОБА_4 , складаючи заповіт на випадок своєї смерті щодо земельних ділянок на користь ОСОБА_3 , діяла одноособово без участі відповідача, майно, на яке вона робила розпорядження з її власності не вибувало, а тому будь-яких коштів за це майна вона не могла отримувати. Складання ж заповіту саме на випадок смерті є обставиною необхідною, а не випадковою, оскільки саме зі смертю спадкодавця пов`язується відкриття спадщини і виникнення для спадкоємців за заповітом реальної можливості прийняти спадщину. У справі, що переглядається, тільки зі смертю ОСОБА_4 до спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 може перейти спадкове майно за заповітом, а саме земельні ділянки.

Аргументи апеляційної скарги про підтвердження укладення договору купівлі - продажу розпискою ОСОБА_4 від 30 листопада 2021 року не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту розписки остання домовилась про продаж земельних ділянок на майбутнє (при прийняття закону про продаж землі), не з відповідачем, а з іншою особою - ОСОБА_5 . Така домовленість обумовлена одностороннім характером заповіту та випливає з такої його ознаки, що заповіт не є документом, що посвідчує відчуження майна. Тобто все, що ОСОБА_4 заповідала ОСОБА_3 , залишається у її власності та у будь-який момент заповідачка може скасувати, змінити заповіт та розпорядитись майном ще за життя на свій розсуд у будь-який час.

З огляду на зазначене, колегія дійшла до переконання про правильність висновків суду першої інстанції, що позивачем не доведена недійсність заповіту, складеного ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, а тому відхиляються апеляційним судом.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Явороська

Повний текст постанови складено 17 вересня 2024 року.