Постанова

від 22.05.2024 по справі 906/805/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Справа № 906/805/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Словечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 січня 2024 року по справі №906/805/23 (суддя Кудряшова Ю.В.)

час та місце ухвалення рішення: 11 січня 2024 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 16:40 год; повний текст рішення складено 23 січня 2024 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Автотрейд"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Словечанське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 1 336 510 грн 71 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Красовський В.М.;

від Відповідача - Якименко М.М..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Автотрейд" (надалі Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Словечанське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (надалі Відповідач) у якому просило суд стягнути з Відповідача на користь Позивача: 1306428 грн 05 коп. заборгованості; 25408 грн 93 коп. річних; 93379 грн 99 коп. інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на те, що Відповідач свої зобов`язання по оплаті поставленої йому продукції в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за поставлений по договору товар.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 7 вересня 2023 року замінено Відповідача у справі №906/805/23 - Державне підприємство "Словечанське лісове господарство" на його правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Словечанське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Закрито провадження у справі за відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 100 357 грн 30 коп. основного боргу. Прийнято до розгляду заяву Позивача за вх. № 01-44/2908/23 від 7 вересня 2023 року про зміну предмету позову, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням вказаної заяви.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1106070 грн 75 коп. основного боргу, 34132 грн 98 коп. - 3% річних, 96306 грн 98 коп. інфляційних втрат. Закрито провадження у справі в частині стягнення 100000 грн за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Також, вказаним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 18547 грн 66 коп..

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань утворилась заборгованість перед Позивачем, яка станом на 12 червня 2023 року становила 1306428 грн 05 коп., що підтверджується актом звірки, підписаним між сторонами. Разом з тим, Відповідачем після пред`явлення позову до суду сплачено основну суму боргу в розмірі 100 000 грн, що також підтверджується копіями платіжних доручень № 2640 від 10 листопада 2023 року та № 3281 від 22 грудня 2023 року та поясненнями представника Позивача в судовому засіданні. Таким чином, місцевий господарський суд виснував, що заборгованість Відповідача перед Позивачем на день розгляду справи становить 1 106 070 грн 75 коп.. Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що в даному випадку подані Позивачем докази (видаткові накладні) та акт звірки розрахунків, в розумінні статтей 13, 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, є належним письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати обставини, на які вона посилається у позові. Враховуючи, що Відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань та не провів розрахунки з Позивачем в установлені договором терміни, суд зазначив, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 1106070 грн 75 коп. заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заборгованості в сумі 100 000 грн, сплачено після подачі позову до суду, то в даній частині місцевий господарським судом закрито провадження по справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 34 132 грн 98 коп. 3% річних та 96 306 грн 98 коп. інфляційних, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення 34132 грн 98 коп. 3% річних, 96 306 грн 98 коп. інфляційних є обґрунтовані, оскільки заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 1, а.с. 207-212), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області в частині задоволення позовних вимог та ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у видаткових накладних відсутні належним чином підписані саме уповноваженими представниками видаткові накладні, оскільки в долучених Позивачем паперах не вказано ані прізвища та ініціалів отримувача товару, ані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей на уповноважену особу, ані зазначено спосіб та за чий рахунок відбувалася доставка (перевезення) товару до адреси доставки (тобто: Житомирська область, Овруцький район, с. Словечне, вул. Лісова, буд. 13).

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що подані Позивачем видаткові накладні не підтверджують факт отримання Відповідачем товару, оскільки останні не були підписані Відповідачем, а Позивачем не доведено факт передачі товару, не ідентифіковано особу, яка має повноваження на отримання від Позивача товару для доставки його саме Відповідачу.

Також, Відповідач в апеляційній скарзі вказав, що саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. При цьому, товарно-транспортна накладна має містити прізвище, ім`я, по-батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати/отримувати вантаж. Констатує, що товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 січня 2024 року (том 2, а.с. 29).

Через підсистему «Електронний суд» Північно-західного апеляційного господарського суду 2 квітня 2024 року надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що всі видаткові накладні на товар скріплені печаткою Відповідача та засвідчені підписом особи (осіб), яка отримувала від Позивача кожну із таких партій товару. Одночасно, як вбачається, відповідальність за використання печатки підприємства покладається (як і відповідними повноваженнями щодо її використання наділяється) на уповноважену посадову особу такого підприємства, в даному випадку уповноважену посадову особу Відповідача, а відтак всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні є тими первинними документами, які доводять факт здійснення Позивачем поставки та отримання Відповідачем товару на вказану суму. Крім того, про наявність господарських операцій між Позивачем та Відповідачем по Договору поставки № ЖТ 22/2022 від 13 липня 2022 року, та відповідно і про отримання Відповідачем товару від Позивача, на переконання Позивача, свідчать і наявні в справі платіжні інструкції про часткову сплату Відповідачем вартості отриманого ним товару, наголошуючи, щоостанній платіж був здійснений Відповідачем на користь Позивача вже після відкриття провадження у справі (що як вважає Позивач, повністю спростовує твердження Відповідача про те, що поставка товару не відбувалася та заборгованості у Відповідача перед Позивачем нібито не існує. Також, Позивачем до апеляційної скарги долучено Товарно-транспортні накладні до видаткових накладних, котрі містяться в матеріалах справи (том 2, а.с. 38-107).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2024 року в справі №906/805/23 проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційних скарг призначено на 22 травня 2024 року об 15:20 год (том 2, а.с. 115).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 травня 2024 року клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

22 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення щодо долучення до матеріалів справи Товарно-транспортних накладних, поданих Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач вказав, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наголосив, що норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів. Як вказав апелянт, наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Відповідач вказав, що Позивач мав можливість подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та не наводить жодних доказів про неможливе своєчасне вчинення такої процесуальної дії, а тому, на переконання Відповідача, згадані у відзиві товарно-транспортні накладні не можуть прийматися судом апеляційної інстанції.

22 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про передачу справи до територіальної юрисдикції іншого суду Господарського суду м. Києва. Відповідач зауважує, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ДП "Словечанське лісове господарство" перебуває у стані припинення, а його правонаступником є ДП «Ліси України» (місце реєстрації якого: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А). Констатує, що Відповідач утворився 19 січня 2023 року і не є учасником відносин, в результаті яких виник спір, і що Філія "Словечанське лісове господарство" ДСГП «Ліси України» діє лише від імені та в інтересах Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Розглянувши заперечення Відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів - Товарно-транспортних накладних, поданих Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

В силу дії статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною 1 статею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3 статею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відтак, норми процесуального законодавства, котрі регулюють можливість подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

В даному випадку, Позивачем при долученні до матеріалів справи товарно-транспортних накладних не обгрунтовано та не наведено жодної підстави як «винятковість випадку» так і «причини, що об`єктивно не залежать від особи» неможливості подання таких доказів суду першої інстанції під час розгляду справи та винесення спірного рішення.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у статті 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статтей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів констатує, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - Позивача). В той же час, подаючи таку заяву Позивач не доводив існування таких обставин.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо неприйняття та не дослідження як доказів, під час розгляду апеляційної скарги та встановлення обставин, якими Позивач підтверджує свої позовні вимоги, а Відповідач заперечує їх, - доказів долучених Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, а відтак розглядаючи апеляційну скаргу за іншими доказами, що існують в матеріалах справи.

В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача підтримав клопотання про передачу справи до територіальної юрисдикції іншого суду (в той же час, з огляду на зайнятість в іншому судовому процесі не надавав пояснення щодо доводів такого клопотання, та не зміг продовжувати подальшу участь в судовому засіданні).

В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти задоволення клопотання про передачу справи до територіальної юрисдикції іншого суду, вказавши, що таке клопотання є нічим іншим, як затягуванням розгляду справи, і що таке клопотання не заявлялося суду першої інстанції. Представник вказав, що територіальна підсудність була обрана з огляду на те, що Відповідачем в даній справі було Державне підприємство «Словечанське лісове господарство», місце знаходженням котрого було с. Словечне, Овруцький район, Житомирська область та що правонаступником Державного підприємства «Словечанське лісове господарство» є Відповідач, місце знаходженням якого є - с. Словечне, Овруцький район, Житомирська область.

Розглянувши клопотання Відповідача про передачу справи до територіальної юрисдикції іншого суду Господарського суду м. Києва, колегія суду виснує про відмову в задоволення такого клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до статті 279 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Приписи статті 279 Господарського процесуального кодексу України приводить до висновку про те, що скасування судового рішення прийнятого з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності) допускається лише у випадку, якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції заявив про непідсудність справи, однак таке правило не застосовується коли апелянт при розгляді справи судом першої інстанції без будь-яких причин (повноважних) не заявив про непідсудність справи (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2018 року в справі №910/22878/17, від 17 липня 2019 року в справі №921/557/15-г/10, від 20 жовтня 2021 року в справі №921/730/19).

Отже, скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) допускається за наявності одного із таких юридичних фактів:

1) учасник справи, який подав апеляційну скаргу заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції;

2) учасник справи, який подав апеляційну скаргу з поважних причин не заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції.

Відтак суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції має перевірити обставини подання заяви про непідсудність справи, а у випадку, якщо вона не подавалася, - встановити та перевірити поважність причин цього.

Водночас як вбачається зі доказів долучених до матеріалів справи Відповідач не заявляв про непідсудність справи у суді першої інстанції.

Також Відповдач не навів причин незаявлення клопотання/заяви про непідсудність справи у суді першої інстанції, а також наявності/відсутності обставин поважності незаявлення такого клопотання/заяви апелянтом.

Фактично ж заява мотивована лише тим, що, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ДП "Словечанське лісове господарство" перебуває у стані припинення, а його правонаступником є ДП «Ліси України», місце реєстрації якого: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, і що Філія "Словечанське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" утворилася 19 січня 2023 року і не є учасником відносин, в результаті яких виник спір, а також Філія "Словечанське лісове господарство" ДСГП «Ліси України» діє лише від імені та в інтересах Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Саме з вищевказаного, Відповідач виснував, що з вказаного вбачається про непідсудність даної справи Господарському суду Житомирської області.

Відповідно,в даному разі відсутні обидва юридичних факти за котрих у Північно-західного апеляційного господарського суду виникла б можливість прийти до висновку щодо необхідності передачі справи на розгляд Господасркього суду міста Києва, як і відсутні підстави для скасування оспорюваного судового рішення з даних підстав.

Крім того, апеляційний господарський суд акцентує, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності в основі якого лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення. Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року в справі "Кантоні проти Франції", від 11 квітня 2013 року в справі "Вєренцов проти України").

Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ звернув увагу, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", від 8 грудня 2016 року у справі "ТзОВ "Фріда" проти України").

Отже, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є ніщо іншим як проявом правового пуризму.

Дана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 922/382/14, від 17 червня 2020 року в справі № 921/490/18.

Визначаючи найбільш доцільний спосіб виправлення таких помилок, необхідно дотримуватися справедливого балансу між захистом прав особи і принципом юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata.

За змістом статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції наділений правом, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відтак, скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції з підстав порушення правил підсудності, без з`ясування наявності/відсутності обставин визначених частиною другою статті 279 Господарського процесуального кодексу України, а також без фактичної перевірки законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення за доводами апеляційної скарги та без встановлення впливу процесуальної помилки на результат розгляду спору, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2023 року по справі №911/1707/22.

Все вищевказане в розрізі не заявлення про зміну підсудності в суді першої інстанції, вказує на те, що таке клопотання Відповідача не підлягає до задоволення.

В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивач вказав, що всі видаткові накладні на товар скріплені печаткою Відповідача та засвідчені підписом особи, яка отримувала від Позивача кожну із таких партій товару. Одночасно, представник констатував, що як вбачається, відповідальність за використання печатки підприємства покладається на уповноважену посадову особу такого підприємства, в даному випадку уповноважену посадову особу Відповідача, а відтак всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні є тими первинними документами, які доводять факт здійснення Позивачем поставки та отримання Відповідачем товару на вказану суму. Крім того, про наявність господарських операцій між Позивачем та Відповідачем по Договору поставки № ЖТ 22/2022 від 13 липня 2022 року, та відповідно і про отримання Відповідачем товару від Позивача, безумовно свідчать і наявні в справі платіжні інструкції про часткову сплату Відповідачем вартості отриманого ним товару. Зазначив, що останній платіж був здійснений Відповідачем на користь Позивача вже після відкриття провадження у справі, що повністю спростовує твердження Відповідача про те, що поставка товару не відбувалася та заборгованості у відповідача перед Позивачем нібито не існує. Також, Представник Позивача вказав, що Відповідач тривалий час не сплачував заборгованість при цьому намагався вирішити спір шляхом добровільного врегулювання, і що долучені Товарно-транспортні накладні складені та повністю відповідають кожній видатковій накладній, котрі містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 13 липня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір поставки № ЖТ 22/2022 (надалі Договір; том 1, а.с. 11-12).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався передати у власність Відповідача товар, а Відповідач прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору.

В силу дії пункту 1.2 Договору, видаткова накладна на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені найменування, кількість, ціну товару.

Згідно пункту 2.1 Договору, орієнтована сума цього Договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару Відповідачем протягом всього строку дії Договору.

Також в силу дії пункту 2.3 Договору, Відповідач зобов`язався оплатити ціну товару у строк не більше 14 календарних днів з дати отримання замовленого товару від Позивача.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що момент передачі товару визначається днем підписання накладної в місці поставки.

У відповідності до пункту 3.3 Договору сторони погодили, що перехід права власності на товар від Позивача до Відповідача здійснюється після підписання видаткової накладної.

Крім цього, даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту виконання зобов`язань сторонами до 31 грудня 2022 року та пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому випадку Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору Позивач поставив товар на загальну суму 1 499 337 грн 11 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с. 14-36).

Відповідач свої зобов`язання по оплаті поставленої йому продукції в повному обсязі не виконав, товар оплатив в сумі 192 909 грн 06 коп..

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань, Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом про стягнення з Відповідача

1306428 грн 05 коп. заборгованості, 25408 грн 93 коп. річних, та 93379 грн 99 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 7 вересня 2023 року прийнято до розгляду заяву (вх. № 01-44/2808/23 від 7 вересня 2023 року) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач просив стягнути з Відповідача 1 206 070 грн 75 коп. основного боргу, 34 132 грн 98 коп. 3% річних, 96 306 грн 98 коп. інфляційних.

Разом з тим, Відповідачем після пред`явлення позову до суду сплачено основну суму боргу в розмірі 100 000 грн, що також підтверджується копіями платіжних доручень № 2640 від 10 листопада 2023 року та № 3281 від 22 грудня 2023 року (а.с. 168, 170) та не заперечувалося Позивачем. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем на день розгляду справи становить 1 106 070 грн 75 коп..

Щодо заборгованості в сумі 100 000 грн, сплаченої після подачі позову до суду, то в даній частині місцевим господарським судом закрито провадження в справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.

При цьому, Відповідач не оскаржує закриття провадження в частині позовних вимог щодо стягнення 100000 грн в своїй апеляційній скарзі.

Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Також, частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом апеляційного оскарження та відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги Відповідача у даній справі є встановлення обставин щодо поставки (не поставки) товару Відповідачу саме на підставі долучених до матеріалів справи видаткових накладних.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо не підписання предстанвиком Відповідача видаткових накладних, то колегія суддів досліджує фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат якого прагнули досягнути учасники такої операції, з огляду на докази, долучені до матеріалів справи.

В підтвердження позовних вимог (зокрема факту відпуску Відповідачу товару на суму 1 306 428 грн 05 коп.) Позивачем долучено до матеріалів справи наступні видаткові накладні: №813 від 17 серпня 2022 року на суму 233030 грн 04 коп., №821 від 22 серпня 2022 року на суму 15724 грн 80 коп., №858 від 5 вересня 2022 року на суму 9035 грн 40 коп., №859 від 5 вересня 2022 року на суму 21056 грн 02 коп., №860 від 5 вересня 2022 року на суму 2160 грн, №861 від 5 вересня 2022 року на суму 15741 грн 34 коп., №862 від 6 вересня 2022 року на суму 3622 грн 80 коп., №863 від 5 вересня 2022 року на суму 1500 грн, №864 від 5 вересня 2022 року на суму 38733 грн 84 коп., №865 від 5 вересня 2022 року на суму 7776 грн, №866 від 5 вересня 2022 року на суму 71893 грн 21 коп., №868 від 5 вересня 2022 року на суму 51574 грн 94 коп., №872 від 5 вересня 2022 року на суму 483 грн 84 коп., №873 від 5 вересня 2022 року на суму 2418 грн 72 коп., №874 від 5 вересня 2022 року на суму 2592 грн, №879 від 5 вересня 2022 року на суму 2859 грн 19 коп., №896 від 9 вересня 2022 року на суму 9580 грн 01 коп., №906 від 12 вересня 2022 року на суму 9787 грн 50 коп., №909 від 12 вересня 2022 року на суму 800 грн, №912 від 13 вересня 2022 року на суму 355 грн 38 коп., №914 від 13 вересня 2022 року на суму 9040 грн 98 коп., №915 від 13 вересня 2022 року на суму 13758 грн 23 коп., №946 від 23 вересня 2022 року на суму 12710 грн, №965 від 3 жовтня 2022 року на суму 6948 грн, №966 від 5 жовтня 2022 року на суму 14709 грн 60 коп., №978 від 12 жовтня 2022 року на суму 81260 грн 71 коп., №979 від 12 жовтня 2022 року на суму 6531 грн 19 коп., №980 від 12 жовтня 2022 року на суму 6500 грн, №981 від 12 жовтня 2022 року на суму 5338 грн 92 коп., №982 від 12 жовтня 2022 року на суму 8629 грн 20 коп., №983 від 12 жовтня 2022 року на суму 63211 грн 27 коп., №998 від 13 жовтня 2022 року на суму 5698 грн 72 коп., №1014 від 20 жовтня 2022 року на суму 132313 грн 54 коп., №1015 від 20 жовтня 2022 року на суму 14911 грн 70 коп., №1028 від 26 жовтня 2022 року на суму 22422 грн 41 коп., №1029 від 26 жовтня 2022 року на суму 108886 грн 01 коп., №1041 від 28 жовтня 2022 року на суму 3967 грн 70 коп., №1045 від 31 жовтня 2022 року на суму 21534 грн 10 коп., №1069 від 4 листопада 2022 року на суму 91256 грн 50 коп., №1078 від 8 листопада 2022 року на суму 79372 грн 78 коп., №1102 від 8 листопада 2022 року на суму 3988 грн 09 коп., №1103 від 10 листопада 2022 року на суму 13507 грн 54 коп., №1104 від 14 листопада 2022 року на суму 3797 грн 34 коп., №1106 від 17 листопада 2022 року на суму 228317 грн 95 коп., №1154 від 2 грудня 2022 року на суму 16269 грн, №1173 від 9 грудня 2022 року на суму 20530 грн 60 коп. (том 1, а.с. 14-36).

Згідно з преамбулою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

В силу дії положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24 травня 1995 року №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна позиція наведена і в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №916/922/19.

В силу дії статті 58-1 Господарського кодексу України: суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки; використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим; виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відтак відповідно до вимог вищевказаного абзацу 9 частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» видаткові накладні мають такі обов`язкові реквізити, як: дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «відвантажив» та «отримав», та чи засвідчені ці дані відтиском печаток сторін.

В той же час, зважаючи на існування відтиску печатки зі сторони Відповідача (наявність і справність котрого Відповідач не спростував), колегія суду констатує, що встановивши наявність відбитку печатки Відповідача на спірних документах та враховуючи, що Відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, необхідно дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена Відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем

достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з відповідачем у даній справі).

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, а Відповідачем не зазначено в апеляційній скарзі будь-яких доводів, котрі б вказували, що печатка була загублена Відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. По суті апелянт взагалі не спростовує питання того, яким чином даний відбиток печатки опинився на спірних накладних, що в свою чергу опосередковано вказує на те, що саме Відповідачем поставлено печатку, чим по-суті підтверджено повноваження особи, котра діючи від імені Відповідача (і використовуючи його печатку) підписала дані накладні.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо того, що печатка, котра міститься на видаткових накладних не належить Відповідачу, адже, печатка мала місце та належала саме тій особі, котра на момент підписання як Договору так і видаткових накладних була стороною даних правовідносин, котрі виникли в силу укладення Договору (Державне підприємство «Словечанське лісове господарство»). І цілком логічним є те, що на таких документах, на час їх заповнення (Договір 13 липня 2022року; видаткові накладні жовтень-листопад 2022 року) не могло б стояти відтиску печатки Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Словечанське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", який став Відповідачем по справі, з огляду на заміну сторони договірних відносин (Державне підприємство «Словечанське лісове господарство») його правонаступником - 7 вересня 2023 року. Відтак, зважаючи на часові межі виникнення спірних правовідносин, укладення первинних документів, та вступу в справу Відповідача (шляхом заміни сторони його правонаступником) доводи апеляційної скарги щодо відсутності печатки саме Відповідача по справі на видаткових накладних, є безпідставними та відхиляються судом.

На переконання колегії суду, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням того, що такі видаткові накладні є належним доказом у справі, і що дані поставки прийняті Відповідачем (печатка котрого міститься на накладних), адже відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за накладними.

Таким чином, колегія суду виснує, що вищеперераховані видаткові накладні є первинними документами, які свідчать про передачу Позивачем по справі товару та одночасно виникнення у Відповідача зобов`язання про здійснення плати за отриманий товар.

Оскільки видаткові накладні містить найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, дане в котре засвідчує, що сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов Договору.

Статтею 265 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями статі 712 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В силу дії частини 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на виконання умов Договору Позивач поставив товар на загальну суму 1 499 337 грн 11 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними (том 1, а.с. 14-36).

При цьому, Відповідач свої зобов`язання по оплаті поставленої йому продукції в повному обсязі не виконав, товар оплатив в сумі 192 909 грн 06 коп..

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань утворилась заборгованість перед Позивачем, яка станом на 12 червня 2023 року становила 1 306 428 грн 05 коп., що підтверджується актом звірки, підписаним між сторонами (том 1, а.с. 40-41).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 7 вересня 2023 року прийнято до розгляду заяву (вх. № 01-44/2808/23 від 7 вересня 2023 року) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач просить стягнути з Відповідача 1 206 070 грн 75 коп. основного боргу, 34 132 грн 98 коп. 3% річних, 96 306 грн 98 коп. інфляційних, адже Відповідачем після пред`явлення позову до суду першої інстанції сплачено основну суму боргу в розмірі 100 000 грн, що також підтверджується копіями платіжних доручень № 2640 від 10 листопада 2023 року та № 3281 від 22 грудня 2023 року (том 1, а.с. 168, 170).

З огляду на що пунктом 3 оскаржуваного рішення закрито провадження у справі в частині стягнення 100000 грн за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України. При цьому, як вже констатовано вище в даній постанові, апелянтом не оскаржує рішення в цій частині.

З даного вбачається, заборгованість Відповідача перед Позивачем на день винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення становить 1 106 070 грн 75 коп..

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару за договором купівлі-продажу (поставки), відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Отже, в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

В силу дії пункту 2.3 Договору, Відповідач зобов`язався оплатити ціну товару у строк не більше 14 календарних днів з дати отримання замовленого товару від Позивача.

У відповідності пунктів 3.2 та 3.3 Договору: момент передачі товару визначається днем підписання накладної в місці поставки; перехід права власності на товар від Позивача до Відповідача здійснюється після підписання видаткової накладної.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо підписання видаткових накладних неуповноваженою Відповідачем особою, оскільки Відповідачем не спростовано відтиску печатки та підпису на видаткових накладних, в тому числі й підписання акту звірки, в котрому відображені усі спірні видаткові накладні та оплати за товар (том 1, а.с. 40).

Таким чином, обов`язок Відповідача по оплаті товару виник після прийняття ним товару, проте докази здійснення Відповідачем оплати за поставлений товар в сумі 1106070 грн 75 коп. матеріали справи не містять.

Враховуючи все вищенаведене, в контексті здійснення оплат товару Відповідачем як після подання позову (том 1, а.с. 94-97) так і станом на час винесення оскаржуваного рішення (том 1, а.с. 168-170), колегія суддів зауважує, що Відповідач такими діями підтвердив існування неоплаченої заборгованості за постановлений на підставі Договору по видатковим накладним товар. При цьому, доводи апеляційної скарги щодо того, що такі оплати були спрямовані на погашення заборгованості по інших договірних відносинах між цими сторонами, не заслуговують на увагу, оскільки Відповідачем не було доведено даних обставин (існування інших договірних відносин) належними та допустимими доказами у справі.

За наведеного колегія суду виснує, що Позивачем правомірно заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заборгованості за спірними накладними в розмірі 1106070 грн 75 коп..

Нормою статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, і в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Відтак, Позивачем на підставі доказів долучених до матеріалів справи доведено обставини поставки товару Відповідачу саме на підставі описаних вище видаткових накладних, а Відповідачем не спростовано обставини такої поставки товару, зокрема, що товар уповноваженим представником покупця не отримувався.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1106070 грн 75 коп. основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 34132 грн 98 коп. річних, та 96306 грн 98 коп. інфляційних втрат, то колегією суддів враховується наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Разом з тим, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, тому стаття 625 Цивільного кодексу України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок за допомогою системи "Ліга Закон" 3% річних та інфляційних втрат встановив, що розмір останніх (становить 34132 грн 98 коп. 3% річних, 96306 грн 98 коп. інфляційних втрат) є правомірним та огрунтованим. Відповідно, апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 34132 грн 98 коп. 3% річних, 96306 грн 98 коп. інфляційних втрат.

Дане рішення й прийнято місцевим господарським судом, а відтак колегія суду залишає оспорюване рішення без змін і в даній частині.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги залишаються за Відповідача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Словечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 січня 2024 року по справі №906/805/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11 січня 2024 року по справі №906/805/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №906/805/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 27 травня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.